Вельможним їхнім милостям панам арцибіскупу Михайлу і біскупам Потію, Кирилу, Леонтію, Діонисію та Григорку…

<…>Звідомляю вашим милостям, що до мене дійшло вашого подвигу (труд, ревності і старання) писання, назване «Оборона згоди з ла­тинським костьолом та вірою, що Риму служить», грубо збите від руського народу вами, старателями й будівничими тієї згаданої згоди. Побачивши те, вельми почудувався я не простим, малим подивом, але великим здивуванням та жахом, розмірковуючи сам собі в затворі, в темниці безмовності сидячи: як це воно і звідкіля б ваші милості могли досягти такої ласки, дару, блаженства і свя­тості? Те я частково знаю, що ви таких почестей і благодаті з висо­кості ніколи не шукали, ані просили, і сліду скорбного Христового не топтали, і мандрівок до горнього Єрусалима через заняття ро­зумною молитвою не творили, а отак знагла, без жодної заслуги перед Богом смієте собі привласнювати оту гідність, шляхетність і достойність дару (так, нечебто це запевне йде від небесного одкро­вення) і, єднаючи ту згоду, таїнство віри змішуєте і споюєте з без­вір’ям.

Послання до Домнікії

Чесній і благородній стариці Домнікії Іоанн-странник

о Господі радуватися бажає і спасення прагне

<…> Приглянься, госпоже, що пользують їх (учнів) чорнилом хитрощів, а не Духа Святого словесами, освічені шкільні казнодії, котрі, з латинської єресі собі спосіб ухвативши, зараз школи бають, проповідують і учать, а поліровного і помірного життя не хочуть і той слід, зображений святими на відправі шкільної науки, відкинули. Пер­ше: до церковного наслідування в славословії, благодарінню і до молитви не вдатні суть, бо не вміють у церкві ні читати ані співати... З такого цвічення і заживання тим способом хитрих латинських наук не виджу ні куса: ні попа, ні диякона, ані прочого священичого чину служителя, тілько тії байки риторськії знають... Але бим я радив нашим фундаторам благочестя у Львові: по-перше, церковного наслідування, славослов’я і благочестя узаконити, дітей научити, а також, потвердивши сумніви віри благочестивими догматами, лише тоді до зовнішніх хитрощів для відомості не боронити торкатися…

А теж не вижу інших, тілько простою наукою нашого благочестя вихованих, - тії і подвиг церковний носять і відправують, а латинських басень учні, що їх називають казнодіями, трудитися в церкві не хочуть, тілько комедії ставлять і грають.

пользують - тут навчають

словесами - словами

казнодія - проповідник /від діяти казання./

спосіб ухвативши - перейнявши спосіб, зви­чай

школи бають - наук вчать, розповідають

поліровне житія - очищене, освічене життя

не вдатні суть - вони не вправні

цвічення - навчання, освіта

не виджу ні куса - не бачу ніякої користі

Лазар баранович

Лазар Баранович навчався в Київській колегії, згодом працював там ректором. Будував школи, монастирі, заснував друкарню у Новгороді-Сіверському, у Чернігові створив гурток блискучих письменників тієї доби – “Чернігівські Атени (Афіни)”.

Про час для всього – мудрого і злого

Є час для всього, мудрі так казали,

Які на світі добре все пізнали.

Час народитись, смертний час чатує,

Бог забере в нас, Бог нас обдарує,

Час плачу, сміху, час будинки ставить,

Час їх валити, час мовчать, час править,

Час постить, їсти, спати час, кохати,

На все на світі треба час свій мати.

Як тобі, Боже, час ми повергаєм,

Час не марнуєм, а про себе дбаєм.

Час цей на добру вічність зверни, Боже,

Поки нам вічність думку не тривожить.