Легенда про євшан-зілля

У рік 1201 по смерті ж великого князя Романа, вікопомного самодержця всієї Русі, який здолав усі поганські народи, мудрістю ума додержуючись заповідей Божих. Він бо кинувся на поганих, як той лев, сердитий же був, як та рись, і губив їх, як той крокодил, і переходив землю їх, як той орел, а хоробрий був, як той тур, бо він ревно наслідував предка свого Мономаха, що погубив поганих Ізмаїльтян, тобто половців, вигнав хана їхнього Отрока в Обези, на Залізні ворога, а хан Сирчан зостався коло Дону, рибою відживши.

Тоді Володимир Мономах пив золотим шоломом із Дону, забравши землю їх усю. По смерті ж Володимировій зостався у Сирчана один лиш музика Ор, і послав він його в Обези, кажучи: “Володимир уже вмер. Тож вернися, брате, піди в землю свою. Мов же ти йому слова мої, співай же йому пісні половецькії. А якщо він не схоче, дай йому понюхати зілля, що зветься євішан”.

Той же не схотів вернутися, ні послухати її. І дав Ор йому зілля, і той, потохавши і заплакавши, сказав: “Да лучче є на своїй землі кістьми лягти, аніж на чужій славно­му бути”. І прийшов вій у землю свою. Од нього родився Кончак, що зніс Сулу, пішо ходячи, котла носячи на плечах.

Обези - давня назва Грузії.

Отрок - нащадок половцького хана.

Сирчан - брат Отрока.

Рибою відживши – зберіг собі життя, живлячись рибою.

Сула – річка, ліва притока Дніпра.

Києво-печерський патерик

Патерик – збірка оповідань про святих отців. Києво-Печерський патерик (ХІІІ-ХVст.) – найпопулярніший твір старого письменства – оповідає про Києво-Печерський монастир, чуда пов’язані з будовою Печерської церкви, оповідання про святих, про лаврських і печерських ченців.

Про ченця Прохора, котрий молитвою з лободи робив хліб, а з попелу сіль

Було це в дні князювання Святополка в Києві; багато наруги чинив людям цей князь <…>

У ті дні прийшов хтось із Смоленська до ігумена Іоанна, бажаючи бути іноком. Ігумен постриг його й назвав Прохором. Цей чернець Прохір віддав себе на послух і таку безмірну стриманість, що навіть хліба себе позбавив. Він збирав лободу, роз­тирав її своїми руками і робив із неї хліб; ним і харчувався <…> Бачачи ж терплячість і велику повстримнісгь, Бог перетворив йому гіркоту на солодкість, і була йому радість, після печалі, по сказаному: “Ввечері прихо­дить плач, а на ранок торжество”<…>

Тоді Святополк із Володарем і і Васильком пішов раттю на Давида Ігоровича помститися за Василька, якого осліпив Святополк <…>

Блаженний Прохір мав уже тоді свою келію. І зібрав він до себе з усіх келій попіл, але так, щоб ніхто про це не знав. І роздавав він цей попіл тим, хто приходив до нього, й у всіх після молитви його перетворювався він на чисту сіль хотіли.

<…> І князь послав узяти в інока всю сіль. Коли привезли її, він із тими крамольниками, які наговорювали йому на блаженного, пішов подивитися на неї. І побачили всі перед очима своїми попіл <…>

Іван вишенський

Іван Вишенський – палкий прихильник православ’я, афонський аскет. Діяльність Вишенського була спрямована на збереження національної єдності, релігійних і культових традицій. Письменницький хист його виявився найбільше в публіцистичному стилі.