90. Природне і соціальне в людині

Людина - істота соціальна. Але в той же час і вищассавець, тобто істота біологічна.

Як і будь-який біологічний вид, Homo sapiens характеризуєтьсяпевною сукупністю видових ознак. Кожен з цих ознак урізних представників може змінюватися, причому навіть у великих межах. Напрояв багатьох біологічних параметрів виду можуть вплинути і соціальніпроцеси. Так, наприклад, нормальна тривалість життя людини вцей час становить 80-90 років, з урахуванням того, що він не страждаєспадковими захворюваннями і не буде піддаватися пагубному зовнішньомувпливу, такого як інфекційні захворювання, дорожньо-транспортніпригоди тощо Така біологічна константа виду, яка, однак,змінюється під впливом соціальних закономірностей.

Подібно до інших біологічних видів, людина має стійкірізновиди, які позначаються, коли мова йде про людину, поняттям «Раси». Расова диференціація людей пов'язана адаптацією різних груплюдей, що населяють різні регіони планети, і виражається у формуванніспецифічних біологічних, анатомічних і фізіологічних ознак. Але,незважаючи на різницю в певних біологічних параметрах, представникбудь-якої раси відноситься до єдиного виду Homo sapiens і володіє властивимивсім людям біологічними параметрами.

Кожна людина за своєю природою індивідуальний і неповторний, коженмає свій власний набір генів, успадкованих ним від батьків. Унікальність людини посилюється і в результаті впливу соціальних ібіологічних факторів у процесі розвитку, тому що кожний індивід маєунікальним життєвим досвідом. Отже, рід людський нескінченнорізноманітний, нескінченно різноманітні людські здібності й дарування.

Індивідуалізація - загально біологічних закономірність. Індивідуально -природні відмінності у людини доповнюються соціальними відмінностями,зумовленими суспільним поділом праці та диференціацією соціальнихфункцій, а на певному етапі суспільного розвитку - також івідмінностями індивідуально-особистісними.

Людина включений відразу в два світи: світ природи і світ суспільства, щопороджує ряд проблем. Розглянемо два з них.

Аристотель називав людину політичною твариною, визнаючи в ньомупоєднання двох начал: біологічного (тварини) і політичного (соціального). Перша проблема полягає в тому, яка з цих почавє домінуючим, визначальним у формуванні здібностей, почуттів,поведінки, дій людини і яким чином здійснюється взаємозв'язокбіологічного і соціального в людині.

Суть іншої проблеми полягає в наступному: визнаючи, що коженлюдина унікальна, своєрідний і неповторний, ми, тим не менш, постійногрупуємо людей за різними ознаками, одні з яких визначаютьсябіологічно, інші - соціально, а деякі - взаємодієюбіологічного і соціального

91. Поняття прогресу та регресу в розвитку суспільства

Прогрес (від лат. progressus — рух вперед, успіх) — напрям розвитку, для якого характерний перехід від нижчого до вищого, від менш досконалого до більш досконалого. Про прогрес можна говорити як щодо системи цілого, так і до окремих елементів, структури та параметрів. Поняття "прогрес" співвіднесене з поняттям регрес (зворотний рух) — тип змін, що за своєю спрямованністю протилежний прогресу. Відомо, що будь-який прогрес, будучи сприятливим для одних явищ, здійснюється ціною придушення інших, що між прогресом і регресом існує складний багатобічний зв'язок, який проявляється, насамперед, у тому, що окремі регресивні зміни можуть відбуватися в рамках загального прогресивного розвитку системи, або ж окремі елементи здатні зберігати прогресивний напрям незалежно від наростання регресивних тенденцій системи загалом. Із досягненнями науки, ремесел, мистецтв, пожвавленням суспільного життя в епоху Відродження пов'язаний розвиток ідеї історичного прогресу. Одним з перших теорію суспільного прогресу висунув французький філософ Анн Робер Тюрго (1727-1781). Його сучасник французький філософ-просвітитель Жан Антуан Кондорсе (1743-1794) писав, що історія представляє картину безперервних змін, картину прогресу людського розуму. Спостереження цієї історичної картини показує у видозмінах людського роду, у безперервному його відновленні, у нескінченності століть шлях, по якому він ішов, кроки, які він зробив, прагнучи до істини або щастя. Отже, Кондорсе бачить історичний процес як шлях соціального прогресу, у центрі якого висхідний розвиток людського розуму. Гегель вважав прогрес не тільки принципом розуму, але і принципом світових подій. Цю віру в прогрес сприйняв і К. Маркс, який вважав, що людство йде до усе більшого оволодіння природою, розвитку виробництва і самої людини. ХІХ-ХХ ст. ознаменувалися бурхливими подіями, що дали нову "інформацію до міркування" про прогрес і регрес у житті суспільства. У XX ст. з'явилися соціологічні теорії, які відмовилися від оптимістичного погляду на розвиток суспільства, характерного для ідей прогресу. Замість них пропонуються теорії циклічного круговороту, песимістичні ідеї "кінця історії", глобальних екологічних, енергетичних і ядерних катастроф. Одну з точок зору з питання про прогрес висунув філософ і соціолог Карл Поппер, який писав: "Якщо ми думаємо, що історія прогресує або що ми змушені прогресувати, то ми робимо таку ж помилку, як і ті, хто вірить, що історія має сенс, який може бути в ній відкритий, а не наданий їй. Адже прогресувати - значить рухатися до деякої мети, що існує для нас як для людських істот. Для історії це неможливо. Прогресувати можемо тільки ми, людські індивідууми, і ми можемо робити це, захищаючи і підсилюючи ті демократичні інститути, від яких залежить свобода, а разом з тим і прогрес. Ми досягнемо в цьому великих успіхів, якщо глибше усвідомимо той факт, що прогрес залежить від нас, від нашої пильності, від наших зусиль, від чіткості нашої концепції щодо наших цілей і реалістичного вибору таких цілей".Згадаємо факти з історії ХІХ-ХХ ст.: за революціями нерідко слідували контрреволюції, за реформами - контрреформи, за корінними змінами в політичному устрої - реставрація старих порядків (подумайте, на яких прикладах з вітчизняної чи загальної. Суспільство є складним організмом, у якому функціонують різні "органи" (підприємства, об'єднання людей, державні установи тощо), одночасно відбуваються різні процеси (економічні, політичні, духовні тощо), розгортається різноманітна діяльність людей. Усі ці частини одного суспільного організму, усі ці процеси, різні види діяльності знаходяться у взаємному зв'язку і разом з тим можуть не збігатися у своєму розвитку. Більше того, окремі процеси, зміни, що відбуваються в різних сферах життя суспільства, можуть бути різнонаправленими, тобто прогрес в одній сфері може супроводжуватися регресом в іншій. Так, протягом історії чітко прослідковується прогрес техніки: від кам'яних знарядь до залізних, від ручних знарядь до машин, від використання мускульної сили людини і тварин до парових двигунів, електричних генераторів, атомних електростанцій, від перевезення на тваринах до автомобілів, швидкісних потягів, літаків, космічних кораблів, від дерев'яних рахівниць до могутніх комп'ютерів.

Але прогрес техніки, розвиток індустрії, хімізація й інші зміни в галузі виробництва призвели до руйнування природи, до непоправного збитку в середовищі проживання людини, до підриву природних основ існування суспільства. Таким чином, прогрес в одній галузі супроводжувався регресом в іншій.

Прогрес науки і техніки мав неоднозначні наслідки. Відкриття в галузі ядерної фізики дали можливість не тільки одержати нове джерело енергії, але і створити могутню атомну зброю. Використання комп'ютерної техніки не тільки надзвичайно розширило можливості творчої праці, але і спричинило нові хвороби, пов'язані з тривалою безупинною роботою біля дисплею: погіршення зору, психічні відхилення, зв'язані з додатковими психічними навантаженнями.

Ріст великих міст, необхідність щоденного перебування на транспортних магістралях, ускладнення виробництва і ритмів життя в побуті - усе це збільшило навантаження на людський організм, спричинило стреси і, як наслідок, патології нервової системи, судинних захворювань. Збільшення можливостей виробництва, поліпшення умов життя для великих мас людей супроводжується поширенням наркоманії, алкоголізму, злочинності. Поряд з найбільшими досягненнями людського духу у світі спостерігається знецінювання культурних і духовних цінностей.

Виходить, людству доводиться платити за прогрес високу ціну. Зручності міського життя оплачуються "хворобами урбанізації": транспортною втомою, забрудненим повітрям, вуличним шумом і їхніми наслідками - стресом, хворобами органів дихання тощо; зручність пересування в автомобілі - перевантаженістю міських магістралей,