75. Зарваниця.

Зарвани́ця — село Теребовлянського району Тернопільської області. Розташоване на заході району, на лівому березі річки Стрипа.

Центр сільради, якій також підпорядковане село Сапова. До Зарваниці приєднано хутір Раків Кут.

Для християн усього світу Зарваниця добре відома чудотворною іконою і цілющим джерелом, біля якого з'являласяБожа Матір. Зараз на цьому місці споруджено комплекс церковних споруд, що належать Українській Греко-Католицькій Церкві.

Легенда про заснування

Є кілька версій щодо назви села. За народними переказами, початки зародження Зарваниці пов'язуються з появою чудотворної ікони Богоматері. Місцина над Стрипою стала надійним прихистком християнства під час наступу монголів на терени Русі-України. Коли у 1240 році був дощенту зруйнованийКиїв, уцілілі монахи почали втікати на захід.

Легенда розповідає:

«

Один із київських ченців чудом врятувався від ворожих наїзників і опинився на галицькому Поділлі в лісах над рікою Стрипою. Довге скитальство та нестерпний голод так знесилили його, що, умиротворений надією на допомогу Богоматері, чернець заснув. У сні відкрилась перед ним райська місцина: оповита чарівним серпанком долина, погаптована різнобарвними квітами і освітлена дивним сяйвом. В його блиску з'явилася Мати Божа з двома ангелами, які мали в руках білі лілії. Чернець упав перед Пречистою Дівою Марією на коліна. Вона із усміхом подала йому в руки край свого омофора. Пробудившись, побачив чудову долину, оточену віночком густого лісу. Раптом у росяній траві засвітилося джерело чистої води, а над ним спалахнула небесним промінням ікона Пресвятої Діви Марії з малим Ісусом на руках. Чернець пригадав сон і склав поклін Пречистій. Це місце, де зарвав його сон, назвав Зарваницею. Згодом він збудував біля кринички каплицю і примостив у ній ікону Богоматері. Сюди, почувши про чудо, почали приходити люди і поселятися. З роками у затишному видолинку виросли церква і монастир, селянські обійстя. Так почалася Зарваниця.

»

76. Замки України.

За́мок — укріплена будівля, що використовується для захисту від ворога та зазвичай служить командним центром. Як правило, замок займає найвигідніше (з військової точки зору) положення на місцевості. Найчастіше цей термін вживається для позначення невеликої фортеці, переважно середньовічної, що здатна сама себе забезпечувати ресурсами

Аккерма́нська фортеця (Білгород-Дністровська фортеця) — історико-архітектурний пам'ятник XIII-XV ст. н.е. Знаходиться фортеця в м. Білгород-Дністровський Одеської області.

Фортеця будувалася на залишках грецького міста Тіра. Існувало воно до IV століття. Але часті напади завойовників знищили поліс. Спочатку місто зруйнували готи, а потім гуни поклали кінець існуванню Тіри. Після греків на місці Тіри мешкали даки, анти, слов'яни, болгари. Хоча це лише припущення істориків, адже достеменних даних про мешканців, що населяли місто з IV по ХІІІ століття немає. На думку істориків у Х столітті Білгород входив до складуКиївської Русі, потім деякий час належав Угорському королівству, а ще пізніше — Галицько-Волинському князівству. У складі останнього місто перебувало до нашестя татаро-монголів.

Достеменно невідомо, коли було закладено Білгород-Дністровську фортецю. Нині її засновниками більшість істориків вважаютьгенуезців, що прийшли у Причорномор'я в ХІІІ столітті. Цікаво, що ця територія входила в той час до складу Золотої Орди. Але хитрі генуезці якимось чином домовились із татаро-монголами. Офіційно Білгород був татарським містом, але правили в ньому генуезці. Фортеця мала контролювати Дністровський лиман. У другій половині XIV століття генуезці втратили свій вплив у Причорномор'ї, оскільки не мали можливості проходу Егейського моря через збільшення військового тиску з боку турків. На думку багатьох істориків на зміну Генуї прийшла Литва. І саме у литовців наприкінці XIV століття Білгород відвоювали молдавани.

У 1832 р. фортеця позбавилась свого стратегічного значення, в 1896 р. її оголошують історико-архітектурним пам'ятником. З того часу це цивільний об'єкт.

У 1918 році Білгород було захоплено румунами. Під владою Румунії він перебував до 1940 року. Тоді він на короткий строк ввійшов до УРСР, але з 1941 по 1944 місто знову належало Румунії. У 1944 році Білгород зайняли радянські війська. Місто перейменували у Білгород-Дністровський, а фортецю зробили музеєм-заповідником.

Нинішня Білгород-Дністровська фортеця — один з найпопулярніших туристичних об'єктів півдня України. Тут проводять інсценовані вистави, пісенні фестивалі, а ще фортеця часто служить знімальним майданчиком для історичних фільмів.

Оле́ський за́мок — пам'ятка архітектури і історії XIII—XVIII століття розташований у смт. Олесько, Буського району Львівської області.

Історія

Уперше Олеський замок згадується в історичних джерелах 1327 р., коли він перейшов у володіння Юрія — сина мазовецького князя Тройдена і руської княжни Марії (дочки Юрія І), запрошеного боярами на галицько-волинський князівський престол після згасання роду Романовичів. Ця дата дозволяє припустити, що замок побудований одним із синів галицько-волинського князя Юрія Львовича — Андрієм або Левом.

Всім відомо, якими грізними подіями позначений той період історії. Він почався вписаним у літописи пожарищами й попелом ХІІІ століттям. Київська Русь, що розпалась на окремі удільні князівства, знесилена внутрішніми чварами, втратила свою могутність і стала здобиччю зовнішніх ворогів. У 1223 р. військо Чінгізхана розгромило дружини руських князів та їх союзників на річці Калці. Спалюючи городища, руйнуючи поселення, монголо-татарські орди докотились до західних рубежів Київської Русі. У 1241 р. загониБатия знищують давньоруське місто Пліснеськ, що за 10 кілометрів від Олеська. Може, якраз тоді пліснеські втікачі й заклали на підвищенні серед мочарів городище, на місці якого згодом виросла фортеця. Безсумнівно, що замок постав у час тяжких випробувань для всіх руських земель, їх поневолювали монголо-татари, на них зазіхали також угорські, польські й литовські феодали. В середині XIV ст. під владою феодальної Литви опинилися чернігово-сіверські землі, Київщина, частково Поділля таВолинь. Польща захопила Галичину й Західну Волинь; Буковина відійшла до складу Молдавського князівства, Закарпаттязавоювали угорські феодали.

До 1969-го тут практично залишилися самі руїни. 1970 року Борис Возницький запланував відновити Олеський замок. Реставрації підлягало усе. 1975 року музей було відкрито і відтоді розпочалося його нове життя: тут створено музей-заповідник — відділЛьвівської галереї мистецтв.

Золочівський замок — замок у місті Золочів, Львівська область,

Опис

Впродовж віків замок — фортеця, королівська резиденція, панська садиба, тюрма, навчальний заклад. Замок було зведено на кошти Якуба Собєського у 1634 році, як оборонна фортеця.

У першій половині 17 ст. в Золочеві на місці старого дерев'яного замку було збудовано новий, який оточували потужні земляні вали, обкладені каменем, з бастіонами на кутах та pови з водою. У дворі замку є два палаци. Більший з них має назву Великого палацу, а навпроти виїзної вежі знаходиться Китайський палац. Цікавим також замок є тим що тут була перша система каналізації.

В'їздова вежа, Китайський палац, великий житловий палац творять ренесансний ансамбль.

Китайський палац

Палац має вигляд двоповерхової шпилястої ротонди з одноповерховими бічними прибудовами

Експозиція Музею Східних культур

Нині Золочівський замок — музей-заповідник, відділення Львівської картинної галереї. Замок відвідують багато туристів, він увійшов до туристичного маршруту «Золота підкова Львівщини».

Воронцовський палац (англ. Vorontsovsky Palace; рос. Воронцо́вский дворе́ц) — памятка архітектури та історії в м. Алупка (Автономна Республіка Крим).

Початок будівництва

Бажання мати парадну резиденцію спонукало володаря розпочати створення палацово-паркового ансамблю. Спочатку роботи почалися на південниму схилі. Первісні будови вели архітектори Франц Боффо і Томас Харрісон.

Англійські родичі графа Воронцова дозволили вийти на королівського архітектора Британії Едварда Блора, який і створив проект з включенням вже побудованих частин (арабська ніша південної центральної частини палацу).Сам Блор в Крим не приїжджав, але був добре обізнаний про рельєф місцевості та етапи будівництва.

На відміну від застиглих форм пізнього класицизму, що панував в Росії, палац побудовано з використанням історичних стилей Англії (пізня готика, тюдорівський стиль 16-17 століть, тобто романтизм початку 19 ст.).

В стилі класицизму побудували лише павільйон Чайний будиночок в Нижньому парку.

Матеріалом став місцевий камінь вулканічного походження — сірий діабаз. Дуже твердий, більш ніж відомий граніт, він надав будівлям особливого колориту середньовіччя.

Етапи будівництва

• Столовий корпус, 1830—1834

• Центральний корпус, 1831—1837

• добудова Більярдної до Столового корпусу, 1841-42

• Гостьовий корпус, вхідні флігелі, усі башти, п'ятикутник госп. корпусів, 1838—1844

• Бібліотечний корпус,1842-1846

Все будівництво тривало з 1828 по 1848 рр. Одно і двоповерхові будівлі розташовані на вісі схід-захід з двома брамами. Західна брама головна, східна менша за розмірами, але краща за естетичними ознаками. Північний фасад палацу виходить в маленький двір, з якого відкривається панорама гори Ай-Петрі.

Невицький замок — зруйнований замок біля села Невицьке вУжгородському районі Закарпатської області. Замок вперше згадується на початку XIV ст., як опорна база місцевої феодальної фронди проти королівської влади Карла Роберта Анжу.

Історія Невицького замку починається десь у XII столітті. Його будівництв було пов’язане з активною проруською політикою угорських королів, зростанням ролі гірських перевалів і шляхів, які вели через Карпати на північ і схід до Галича та Києва. Тоді замок був земляним городищем невеликих розмірів, укріплення якого складалися з валів, ровів.

До середини XV століття Невицький замок тільки номінально вважався центром домінії — володінь Другетів на Ужанщині. Тут вони тримали лише власного каштеляна. Ситуація змінилася, коли в 1440 році в Угорщині розпочалася громадянська війна, і Другети знов стали помітними фігурами в політичному житті країни. Постійні військові сутички, поширення вогнепальної зброї змушують князів частково перебудувати і значно укріпити Невицький, єдиний на Ужанщині, замок.

1879р. поруч із замком заклали сад Вагнера (на честь угорського вченого - садовода Карла Вагнера) та спорудили фонтан із природним тиском води.