Висновки
Міжнародні розрахунки регулюють платежі за грошовими вимогами між державами, організаціями, фізичними та юридичними особами різних країн. Вони носять документарний характер, здійснюються в основному через банки і тісно пов’язані з валютними операціями.
Основними формами міжнародних розрахунків є: передоплата, акредитивні розрахунки, інкасо, розрахунки при відкритому рахунку, банківський переказ, розрахунки з використанням векселів і чеків.
Хоча акредитивна форма розрахунків досить складна і дорога вона є вигідною для експортера, оскільки забезпечує надійність розрахунків, гарантує своєчасність оплати, прискорює одержання платежу.
Інкасова форма розрахунків є більш вигідною для імпортера.
При розрахункові шляхом банківських переказів значну роль грає участь банку у системі СВІФТ, що дає змогу за допомогою електронної обробки даних створити бездокументарний платіжний оборот, раціонально проводити калькуляцію, прискорити зв’язок між 4банками шляхом обміну даних за допомогою телекомунікацій, мінімізувати ризики.
Крім цього при розрахунках у зовнішній торгівлі значну роль грають різні види чеків: банківський ордерний, клієнтський, дорожний та інші.
Найважливішими інструментами міжнародних розрахунків є соло-векселі й тратти (перекладні векселі), платіжні вимоги й платіжні доручення.
В останні десятиріччя в міжнародних розрахунках широко застосовуються різні типи кредитних карток.
Література:
Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підручник А.С.Філіпенко, В.І. Мазуренко, В.Д. Сікора та ін.; за ред. А. С. Філіпенка. – К.: Либідь, 1997.- С. 87-110.
Моринець С.Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. – 2-ге вид., перероб. й доп. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 1999. – С. 144-154.
Управління зовнішньоекономічною діяльністю: навч. посібник / під заг. ред. А.І. Кредісова / Пер. з рос. Н. Кіт, К. Серафим. – К.: ВІРА-Р, 2000. – С. 242-263.
Международная торговля: финансовые операции, страхование и другие услуги: Пер. с англ. – К.: Торгово-издательское бюро ВНV, 1994 – 480 с. (Гл. 5,7,8,9,10).
Розділ 3. Платіжний баланс
Економічна сутність платіжного балансу. Структура платіжного балансу. Чинники впливу на стан платіжного балансу.
Мета розділу:
розкрити роль платіжного балансу в економіці країни та його сутність;
розглянути структуру платіжного балансу та класифікацію його статей;
оцінити роль різноманітних чинників та ступінь їх впливу на стан платіжного балансу.
Економічна сутність платіжного балансу
Широкий спектр міждержавних відносин, як то економічних, політичних, військових, культурних та інших, породжує різноманітні грошові платежі та надходження.
Зовнішньоекономічна діяльність кожної країни характеризується наявністю двох зустрічних потоків іноземної валюти. З одного боку до країни надходять кошти (наприклад, виручка від експорту продукції), а з іншого – кошти залишають країну (наприклад, оплата імпорту). Інтегральним показником, який характеризує ці потоки, є баланси міжнародних розрахунків – співвідношення грошових вимог і зобов’язань, надходжень і платежів однієї країни по відношенню до інших.
Розрізняють такі види балансів міжнародних розрахунків:
розрахунковий баланс;
баланс міжнародної заборгованості;
платіжний баланс.
Розрахунковий баланс характеризує співвідношення всіх заборгованостей даної країни з боку іноземних партнерів на певну дату і зобов’язань по відношенню до них даної країни, незалежно від термінів надходження платежів. Він застосовується для визначення країн нетто-кредиторів і нетто-боржників.
Розрахунковий баланс дає змогу визначити масштаби зовнішньоекономічної діяльності, особливо у сфері міжнародного кредиту. Разом з тим, він недостатньо повно відображає стан справ, оскільки і серед іноземних боргів, і серед зобов’язань країни можуть бути як прострочені позиції, так і платежі, термін погашення яких ще не настав.
Баланс міжнародної заборгованості, або баланс міжнародних інвестицій, не враховує поточну заборгованість, а показує лише співвідношення між закордонними активами та золотовалютними резервами країни, з одного боку, і зобов’язаннями перед іноземними вкладниками – з іншого.
Найбільш поширеним балансом міжнародних розрахунків є платіжний баланс. Він показує співвідношення платежів за кордон і надходжень з-за кордону за певний період часу (рік, квартал, місяць).
Оскільки всі зовнішньоекономічні операції можливо поділити на такі, що приносять іноземну валюту (кредитні), і такі, що пов’язані з її витрачанням (дебетні), то в балансі перші відображаються зі знаком “+”, а другі – зі знаком “-”. Тобто, експорт товарів і запозичення, отримані країною, відносяться до кредитних операцій, а імпорт і кредитування інших країн – дебетних.
Платіжним балансом називають балансовий рахунок міжнародних операцій як вартісне вираження всього комплексу світогосподарських зв’язків країни у формі співвідношення надходжень та платежів.
Іншими словами, платіжний баланс – це кількісне і якісне вартісне відображення масштабів, структури і характеру зовнішньоекономічних операцій країни, її участі у світовій економіці.
В останні роки додатково до платіжного балансу, який дає відомості про рух потоків цінностей між країнами, складають і баланс міжнародних активів і пасивів країни, який відображає її міжнародний фінансовий стан.
Згідно з економічним змістом розрізняють платіжний баланс на певну дату і за певний період.
Платіжний баланс на певну дату представляє собою співвідношення платежів і надходжень, які із дня на день постійно змінюються, зафіксоване на певну конкретну дату.
Платіжний баланс за певний період (місяць, квартал, рік) складається на основі статистичних даних про здійснені за цей період зовнішньоекономічні дії країни. Він дає можливість аналізувати зміни в міжнародних економічних зв’язках країни, масштабах і характері її участі у світовій економіці.
З точки зору бухгалтерії платіжний баланс завжди знаходиться у рівновазі. Однак за підсумками його основних розділів він може мати або активне сальдо – тоді, коли надходження перевищують платежі, або пасивне сальдо, коли платежі перевищують надходження.
Таким чином, платіжний баланс є не тільки рахунком міжнародних операцій країни, сторони якого урівноважуються, а й певним станом цих операцій, вимагаючи якісні і структурні характеристики його основних елементів.
Відображаючи реальні фінансові потоки між певною країною і зовнішнім світом, платіжний баланс дає змогу зробити відповідні висновки.
1. Використовуючи записи результатів обміну між країнами легше зробити висновок про стабільність системи плаваючих валютних курсів, оскільки платіжний баланс допомагає виявити акумулювання валют у руках тих людей, які більш зацікавлені в цьому (резиденти), і тих, які намагаються позбутися цих валют (нерезиденти).
2. Платіжний баланс незамінний і в умовах фіксованих валютних курсів, оскільки допомагає визначити розміри нагромадження даної валюти в руках іноземців і вирішити питання про доцільність підтримки фіксованого курсу валюти у випадку загрози валютної кризи.
3. Рахунки платіжного балансу дають змогу отримати інформацію про нагромадження заборгованості, виплату процентів і платежів за основною сумою боргу та можливості країни заробити валюту для майбутніх платежів. Це необхідно для розуміння, наскільки країні-боржнику стало важче (або дорожче) погасити борги іноземним кредиторам.
ООН була створена уніфікована схема платіжного балансу, яка була опублікована в 1947 році і стала базою для подальших розробок форми і принципів складання платіжного балансу Міжнародним валютним фондом, що знаходить відображення в періодичних випусках “Керівництва з платіжного балансу”.
Запропонована МВФ схема в загальних рисах нагадує прийняту систему побудови статей платіжних балансів найбільш розвинутих країн світу, проте з деякими уніфікаціями, які роблять цю схему універсальною і дають змогу порівнювати та аналізувати платіжні баланси не тільки розвинутих країн, а й країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою.