[Ред.]Після поразки визвольних змагань

Після прийняття 6 грудня 1919 р. на нараді Головного Отамана з представниками уряду та військовими керівниками УНР рішення про розформування українських регулярних частин Коновалець видав наказ про самодемобілізацію підрозділів Січових Стрільців.

У листопаді 1919 р. Коновалець потрапив у польський табір для полонених у Луцьку. Навесні 1920 р., звільнившись з ув'язнення, перебрався в Чехо-Словаччину. Намагався у порозумінні зСимоном Петлюрою організувати з інтернованих бійців УГА, що знаходились в Чехословаччині, (дані військове формування визнавало владу Євгена Петрушевича) і українських полонених з таборів у Італії військове формування (ця ідея було малоздісненна, тому що більшість галичан хотіли повернутись додому) та робив спроби організувати збройне підпілля на окупованих українських землях.

Поразка національно-визвольних змагань 1917—1921 рр. та чотиристороння окупація України спонукали Коновальця до пошуку нових методів боротьби за незалежність України. В цих обставинах в липні 1920 р. Коновалець здійснює заходи щодо створення принципово нової організації, яка б в умовах підпілля могла ефективно боротися проти окупаційних режимів. У серпні1920 р. за безпосередньою участю Коновальця було створено таку собі прото-Українську Військову Організацію (хоча сама організація як єдине утворилось лише восени 1921 року. До того часу діяли розрізнені групи в Галичині (колишні старшини УГА та інші військовики) та Коновалець, що був тоді закордоном.

20 липня 1921 р. Коновалець повернувся до Львова і очолив Начальну Команду УВО. Був активним противником Другого Зимового походу Армії УНР розуміючи його безперспективність.

[Ред.]Еміграція

Із грудня 1922 року Коновалець був змушений жити в еміграції у Чехо-Словаччині, Німеччині, Швейцарії та Італії.

У листопаді 1927 за ініціативою Коновальця на одній з нарад УВО було вирішено створити єдину революційно-політичну організацію, діяльність якої ґрунтувалася б на націоналістичній ідеології та поширювалась на всі українські землі. 28 січня — 3 лютого 1929 на Першому Конгресі Українських Націоналістів у Відні було створено Організацію Українських Націоналістів, головою проводу якої було обрано Коновальця.

Наприкінці 1920-x — на початку 30-х рр. Коновалець, організаційно зміцнивши УВО і ОУН, установив контакти з політичними коламиНімеччини, Великобританії, Литви, Іспанії, Італії та організував українські політично-інформаційні служби в багатьох політичних центрахЄвропи, залучив до співпраці з ОУН широкі кола української еміграції. Здійснив ряд заходів, внаслідок яких були створені осередки ОУН або споріднених організацій у Франції, Бельгії, Канаді, Маньчжурії. За його безпосередньою участю в Америці були засновані Громади Українських Стрільців, що поклали початок Організації Державного Відродження України в США і Українському Національному Об'єднанню в Канаді. З метою підготовки до майбутньої збройної боротьби за незалежність України за дорученням Коновальця було сформовано військовий штаб та укомплектовано школи з підготовки старшинських кадрів для української армії в Польщі, Чехо-Словаччині, Австрії.

Діяльність Коновальця з розбудови ОУН, яка користувалась всезростаючою підтримкою української молоді, намагання поставити українське питання у Лізі Націй та постійні заходи з налагодження націоналістичного підпілля в УРСР, викликали занепокоєння у більшовицького керівництва в Москві. 23 травня 1938 р.

413. Охарактеризуйте внутрішньополітичне та міжнародне становище УНР у 1919 р.

5. Скрутне становище влади Директорії. Становище нової влади було дуже скрутним.

Серед керівництва Директорії не було єдності Більшість на чолі з В. Винниченком була за союз з більшовиками проти Антанти. Прихильники С. Петлюри виступали за спільні дії з Антантою проти більшовиків, пропонуючи встановити військову диктатуру.

Ускладнилися відносини і між партіями, які склали Український національний союз, стосовно того, якою буде влада - чипарламентською демократією, до чого прагнули помірковані соціалісти, чи різновидом системи Рад, що було до вподоби лівим соціалістам на чолі з B. Винниченком. Відкритим залишалося питання: чому віддати пріоритет - соціалістичній революції чи національному визволенню.

Часто змінювалися уряди Директорії, які очолювали В. Чехівський, C. Остапенко, Борис Мартос, I. Мазепа, В. Прокопович.

У Директорії, яка втрачала задекларований колективний характер влади, неухильно зростав вплив С. Петлюри. Замість обіцянихсоціальних реформ установлювались жорстокі диктаторські порядки. Жодного із соціально-економічних законів, про необхідність яких заявляла Директорія, не було втілено в життя.

Реальна Влада на містах зосереджувалась у військових структурах, a саме - у виборних отаманів на пів партизанських загонів, з яких складалися збройні сили УНР. Різного роду отамани, що діяли під гаслами Директорії, розганяли робітничі та селянські з'їзди, профспілкові організації, чинили жорстокі розправи та пограбування населення, організовували численні єврейські погроми.

Почалося «збільшовичення» окремих військових груп: на бік більшовиків перейшла одна з найбільших повстанських груп отамана М Григор'єва, а також Н. Махно з великим загоном, який діяв на території під Гуляйполя, Кременчука до Катеринослава.

Ще складнішими були проблеми у внутрішньополітичній сфері. Хоча Директорія змогла розширити міжнародні зв'язки УНР (Україну визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Ватикан, Італія), міжнародне становище було дуже скрутним. На західних кордонах продовжувала наступ польська армія, підтримувана Антантою. На півночі почався наступ українських більшовицьких дивізій за активної підтримки збройних сил Радянської Росії. На південному сході розпочала наступ I російська білогвардійська армія генерала А. Денікіна. На півдні - в Одесі, Миколаєві й Херсоні висадилися війська французьких інтервентів.

413. Розкрийте суть операції “Вісла”.

Операція «Вісла» — етнічна чистка, здійснена у 1947 році керівництвом Радянського Союзу, Польщі, Чехословаччини. Полягала у примусовій депортації (виселенні), з використанням збройних сил вказаних країн, українців з Лемківщини, Посяння, Підляшшя і Холмщини на ті території у західній та північній частині польської держави, що до 1945 належали Німеччині.

У 1944 між урядами УРСР і Польщі було підписано «Угоду про взаємний обмін населенням у прикордонних районах». Це перше виселення українців зі споконвічних українських земель, що на той час належали Польщі, котре передувало "Операції «Вісла» та яке мало (за умовами Угоди) бути винятково добровільним, проводилося найчастіше примусово та із застосуванням військової сили. Польські адміністративні органи для збільшення масштабів переселення вдавалися до:

• позбавлення прав українців на землю,

• ліквідації рідного шкільництва,

• ліквідації культурно-освітніх установ,

• ліквідації греко-католицької церкви тощо.

Протягом жовтня 1944 — серпня 1946, за даними польських джерел, до України (тоді — УРСР у складі СРСР) було переселено 482 тис. осіб.

Переселення і масові репресивні акції польського уряду щодо українського цивільного населення викликали закономірну рішучу протидію національно-патріотичних сил— Української Повстанської Армії та націоналістичного підпілля Організації Українських Націоналістів на території Закерзоння, що становило серйозну загрозу для існування тоталітарного режиму в цілій Польщі. За цих умов польська комуністична влада, продовжуючи свою антиукраїнську політику, вирішила повністю виселити українське населення з його етнічних земель і розпорошити українську національну меншину в Польщі.