Зміст

№1 Види та організаційні форми підприємств

№2 Організаційно-правові форми об’єднань підприємств

№3 Життєвий цикл підприємства, правові основи його діяльності.

№4 Поняття підприємницької діяльності, її ознаки та принципи.

№5 Види, форми та моделі підприємницької діяльності

№6 Міжнародна підприємницька діяльність: форми та види

№7 Поняття структури підприємства та її види.

№8 Характеристика виробничої структури підприємства, та її типи.

№9 Загальна структура підприємства

№10 Організаційна структура управління підприємством, її типи

№11 Напрямки вдосконалення структури підприємства

№12 Визначення, склад і структура персоналу підприємства

№13 Показники чисельності персоналу

№14 Продуктивність праці та методи її розрахунку

№15 Кадрова політика підприємства

№16 Поняття, склад та структура основних засобів підприємства

№17 Облік та оцінка основних засобів підприємства

№18 Знос основних засобів, його види та показники

№19 Методи амортизації основних засобів та їх характеристика

№20 Ремонт основних засобів, його види та показники

№21 Виробничі потужності підприємства: сутність та види

№22 Показники ефективності використання основних засобів, їх стану та руху

№23 Оборотні кошти підприємства: поняття, склад, структура та джерела їх формування

№24 Нормування оборотних коштів на підприємстві

№25 Показники використання оборотних коштів

№26 Напрямки підвищення ефективності використання оборотних коштів

27. Поняття нематеріальних ресурсів, їх види та характеристика.

28. Інформаційні системи, їх роль у діяльності п-ва.

29. Нематеріальні активи: поняття, особливості оцінки та амортизації.

30. Поняття інвестицій, їх види та класифікація.

31. Інвестиційний проект: характеристика, учасники, класифікація.

32. Оцінка ефективності виробничих інвестицій.

33. Інфраструктура п-ва: поняття, види, значення.

34. Система технічного обслуговування підприємства.

35. Соціальна інфраструктура, її загальна характеристика.

36. Капітальне будівництво.

37. Сутнісна характеристика виробничого процесу, його склад (елементи), види.

38. Принципи організації виробничого процесу.

39. Типи виробництва та їх техніко-економічна характеристика.

40. Виробничий цикл та його структура.

41. Методи організації виробництва.

42. Поняття витрат та їх класифікація.

43. Собівартість реалізованої продукції та виробнича собівартість продукції.

44. Класифікація витрат за елементами. Кошторис в-тва.

45. Калькуляція продукції.

46. Сутність та функції заробітною плати.

47. Тарифна система оплати праці.

48. Форми та системи заробітною плати.

49. Поняття доходу і прибутку підприємства, їх види.

50. Формування чистого прибутку(збиту) п-ва.

51. Взаємозв’язок обсягів в-тва, собівартості та прибутку.

52. Рентабельність п-ва: сутність, показники рентабельності та їх розрахунок.

№1 Види та організаційні форми підприємств

Класифікаційні ознаки	Види підприємств (фірм)
Мета й характер діяльності	 Комерційні  Некомерційні
Форма власності майна	 Приватні  Колективні  Комунальні  Державні (в т. ч. казенні)
Національна належність капіталу	 Національні  Закордонні  Змішані (спільні)
Правовий статус і форма господарювання	 Одноосібні  Кооперативні  Орендні  Господарські товариства
Галузево-функціональний вид діяльності	 Промислові  Сільськогосподарські  Будівельні  Транспортні  Торгові  Виробничо-торгові  Торгово-посередницькі  Інноваційно-впроваджувальні  Лізингові  Банківські  Страхові  Туристичні тощо
Технологічна (територіальна) цілісність і ступінь підпорядкування	 Головні (материнські)  Дочірні  Асоційовані  Філії
Розмір за кількістю працівників	 Великі (надвеликі)  Середні  Малі (дрібні)  Мікропідприємства

№2 Організаційно-правові форми об’єднань підприємств

● асоціації — найпростіша форма договірного об’єднання підприємств (фірм, компаній, організацій) з метою постійної координації господарської діяльності;

● корпорації — договірні об’єднання суб’єктів господарювання на засаді інтеграції їхніх науково-технічних, виробничих та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

● консорціуми — тимчасові статутні об’єднання промислового й банківського капіталу для досягнення загальної мети. Учасниками консорціуму можуть бути державні і приватні фірми, а також окремі;

● концерни — форма статутних об’єднань підприємств (фірм), що характеризується єдністю власності й контролю; об’єднання відбувається найчастіше за принципом диверсифікації, коли один концерн інтегрує підприємства (фірми) різних галузей економіки (промисловість, транспорт, торгівля, наукові організації, банки, страхова справа). Після створення концерну суб’єкти господарювання втрачають свою самостійність, підпорядковуючись потужним фінансовим структурам;

● картелі — договірне об’єднання підприємств (фірм) переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності — регулювання збуту виготовленої продукції;

● синдикати — організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створюваний спільний збутовий орган або збутову мережу одного з учасників об’єднання. Так само може здійснюватись закупівля сировини для всіх учасників синдикату. Така форма об’єднання підприємств є характерною для галузей з масовим виробництвом однорідної продукції;

● трести — монополістичне об’єднання підприємств, що раніше належали різним підприємцям, в єдиний виробничо-господарський комплекс. При цьому підприємства повністю втрачають свою юридичну і господарську самостійність, оскільки інтегруються всі напрямки їхньої діяльності;

● холдинги (холдингові компанії) — специфічна організаційна форма об’єднання капіталів: інтегроване товариство, що безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або іншого добровільного об’єднання. Завдяки цьому холдингова компанія здійснює контроль за діяльністю таких підприємств. Об’єднувані у холдингу суб’єкти мають юридичну й господарську самостійність. Проте право вирішення основних питань їхньої діяльності належить холдинговій компанії.

● фінансові групи — об’єднання юридично та економічно самостійних підприємств (фірм) різних галузей народного господарства. На відміну від концерну на чолі фінансових груп стають один або кілька банків, які розпоряджаються капіталом підприємств (фірм, компаній), що входять до складу фінансової групи, координують усі сфери їхньої діяльності.

№3 Життєвий цикл підприємства, правові основи його діяльності.

Підприємство проходить усі стадії свого розвитку: від народження до припинення існування або відтворення.

Життєвий цикл підприємства - це сукупність етапів, які проходить підприємство за період свого функціонування.

Він включає весь загальний період часу від початку створення і діяльності до природного припинення його існування або відродження на новій основі, з новим (або відновленим) складом власників і керівників, новою продукцією, що виробляється і реалізується та наданням відповідних послуг споживачам.

Від життєвого циклу товару безпосередньо залежить рівень прибутку продавця (продуцента) на кожній із його стадій: 1) впровадження товару на ринок, 2) зростання обсягу продажу внаслідок визнання товару покупцями, 3) стадія зрілості, яка характеризується максимальною прибутковістю, 4) насичення ринку товаром, 5) спад обсягу продажу і прибутку. Щоб підприємство могло успішно конкурувати, воно ще до початку четвертого етапу, тобто етапу насичення ринку одним товаром, повинно почати виготовляти і вивозити на ринок інший товар. Це має стати одним із законів діяльності підприємця. Водночас слід поступово зменшувати виробництво традиційного товару, навіть знімати його з виробництва.

Типова модель життєвого циклу товару може бути представлена у вигляді графіка залежності обсягу продажу та величини прибутку від часового фактора і проходження товаром стадій життєвого циклу. Кожен товар має свій життєвий цикл тривалістю від кількох місяців до багатьох років.

Існують такі форми кривих життєвого циклу товару: 1) традиційна, 2) класична (бум), 3) крива захоплення, 4) сезонна (крива моди), 5) крива поновлення (ностальгії), 6) крива провалу. (На традиційній кривій чітко виражені стадії життєвого циклу товару (впровадження на ринок, зростання, зрілість, насичення й спад). Класична крива (бум) дає опис життєвого циклу дуже популярного товару зі стабільним попитом протягом тривалого часу. Крива захоплення описує швидке підвищення і зниження популярності товару. Сезонна (крива моди) характеризує товар, що має збут лише у певні періоди. Крива поновлення (ностальгії) описує товар, який нібито застарів, але знову набув популярності. Крива провалу дає опис товару, на який не було попиту.)

№4 Поняття підприємницької діяльності, її ознаки та принципи.

Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів.

Ознаки:

1) самостійна діяльність; 2) ініціативна діяльність; 3) систематична діяльність; 4) діяльність на власний ризик; 5) господарська діяльність; 6) здійснюється суб’єктами господарювання; 7) внаслідок підприємницької діяльності досягаються економічні та соціальні результати; 8) мета діяльності – отримання прибутку.

Принципи:

1) вільний вибір бізнесової діяльності; 2) залучення на добровільних засадах ресурсів (грошових коштів і майна) індивідуальних підприємців та юридичних осіб для започаткування й розгортання такої діяльності; 3) самостійне формування програми діяльності, вибір постачальників ресурсів і споживачів продукції, встановлення цін на товари та послуги, наймання працівників; 4) вільне розпоряджання прибутком (доходом), що залишається після внесення обов’язкових платежів до відповідних бюджетів; 5) самостійне здійснення підприємцями — юридичними особами зовнішньоекономічної діяльності.

№5 Види, форми та моделі підприємницької діяльності

Види:

Класифікаційні ознаки	Види підприємницької діяльності
Предмет діяльності	 Виробнича  Невиробнича
Ознака суб’єкта	 Зі створенням юридичної особи  Без створення
Наявність обмежень	 вільна  дозвільна

Форми:

1. Одноосібне володіння;

2. Партнерство (товариство);

3. Корпорація (акціонерне товариство).

Моделі:

1. Класична

2. Інноваційна

№6 Міжнародна підприємницька діяльність: форми та види

Суб’єктами міжнародної підприємницької діяльності є:

1) фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, що мають діє — і правоздатність;

2) юридичні особи, що зареєстровані в Україні та постійно перебувають на її території;

3) структурні одиниці суб’єктів господарської діяльності іноземних держав (дочірні фірми, філії, відділення, представництва);

4) спільні підприємства, що мають постійне місцезнаходження в Україні.

Форми міжнародної підприємницької діяльності є:

1. Здійснення окремих зовнішньоекономічних операцій;

2. Науково-технічна, виробнича, сервісна та збутова кооперація;

3. Міжнародна інвестиційна діяльність;

4. Спільне підприємництво;

5. Територіально виробничі та багатосторонні міжнародні зв’язки.

Регулювання міжнародного підприємництва, здійснюване переважно через належну організацію зовнішньоекономічної діяльності су­б’єктів господарювання, має таку множинну мету: 1) стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, зовнішньоекономічних зв’язків суб’єктів підприємницької діяльності; 2) створення сприятливих умов для інтеграції економіки України в систему світового поділу праці та її максимально можливе наближення до ринкових структур розвинутих країн; 3) здійснення захисту економічних інтересів України в цілому і конкретних суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності зокрема; 4) надання однакових можливостей для ефективного госпо­дарювання всім суб’єктам підприємницької діяльності.

№7 Поняття структури підприємства та її види.

Структура підприємства – це категорія, що відображає склад його виробничих та управлінських підрозділів, систему взаємозв’язків щодо обміну матеріальними та інформаційними потоками між ними.

Розрізняють:

1. Виробничу;

2. Організаційну;

3. Загальну структуру підприємства.

№8 Характеристика виробничої структури підприємства, та її типи.

Виробнича структура підприємства – це сукупність виробничих підрозділів, взаємозв’язків між ними, що займаються виробництвом або обслуговують виробничий процес.

Найпростішою ланкою виробничої структури є робоче місце. Робоче місце – це місце, де безпосередньо здійснюється виробничий процес, одним або декількома працівниками. Сукупність робочих місць поєднуються у виробничу дільницю. Виробнича дільниця – сукупність робочих місць на яких виконуються технологічно однорідні операції або виготовляється однорідна продукція. Виробничі дільниці відповідно поєднуються у цехи. Цех – це адміністративно відокремлена частина підприємства, що в ній виконується певний комплекс робіт, відповідно до внутрішньо заводській спеціалізації.

Види цехів:

1. Основні цехи;

2. Допоміжні цехи (виготовлення продукції, що використовуються на підприємстві);

3. Обслуговуючі цехи (забезпечення нормального функціонування основних та допоміжних цехів);

4. Побічні (утилізація та виготовлення продукції з відходів основних цехів);

5. Підсобні;

6. Експериментальні.

Класифікація виробничих структур:

1. Залежно від підрозділу, діяльність якого покладено в основу виробничої структури:

   1. Цехова

   2. Без цехова

   3. Корпусна

   4. Комбінацька

2. Залежно від форми спеціалізації виробничих цехів:

   1. Технологічна виробнича структура

   2. Предметна виробнича структура

   3. Змішана

3. В залежності про наявності основних і допоміжних процесів розрізняють підприємства з комплексною та спеціалізованою структурою виробництва. Підприємства з комплексною виробничою структурою мають всю сукупність основних та допоміжних цехів, а зі спеціалізованою структурою - лише їх частину.

Фактори, що впливають на структуру підприємства: продукція та профіль підприємства; обсяги випуску продукції; спеціалізація; територіальний фактор.

№9 Загальна структура підприємства

Під загальною структурою підприємства розуміється комплекс виробничих та обслуговуючих підрозділів, а також апарат управління підприємством, заклади культурно-побутового призначення, інші невиробничі підрозділи.. Загальна структура підприємства характеризується взаємозв’язками і співвідношеннями між цими підрозділами за розміром зайнятих площ, чисельністю працівників і пропускною здатністю 

№10 Організаційна структура управління підприємством, її типи

Організаційна структура управління підприємством – це форма системи управління, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів.

Управління персоналу підприємства поділяється на:

• Лінійну (забезпечує безпосередньо керівництво підприємством)

• Функціональну (допомагає лінійним керівникам виконувати функції відповідного підрозділу)

Зв’язки між елементами системи управління:

• Лінійні зв’язки (виникають там де один керівник підпорядкований іншому, і створюється між підрозділами та керівниками різних рівнів управління);

• Функціональні зв’язки (характеризує взаємодію керівників, які виконують певні функції на різних рівнях управління, але між ними не існує адміністративного підпорядкування);

• Між функціональні зв’язки (між підрозділами того самого рівня управління).

Типи організаційних структур управління: 1) лінійна; 2) функціональна; 3) змішана; 4) дивізіональна; 5) матрична.

№11 Напрямки вдосконалення структури підприємства

Розрізняють два напрямки вдосконалення структури підприємства:

• Конкретний (спрямований на окремі сторони підприємства)

• Узагальнений (спрямований на все підприємство в цілому)

Основними напрямками вдосконалення структури підприємства можна назвати:

1. Оптимізація розмірів підприємства.

2. Поглиблення спеціалізації основного виробництва.

3. Відокремлення окремих видів технічного обслуговування виробництва і формування їх в самостійні підприємства.

4. Спрощення виробничої структури за рахунок ліквідації зайвих ланок і переходу до безцехової структури.

5. Перехід від комплексної до спеціалізованої структури на основі розвитку галузевої і міжгалузевої спеціалізації і кооперування

№12 Визначення, склад і структура персоналу підприємства

Персонал підприємства — це сукупність постійних працівників, що отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної діяльності. Окрім постійних працівників, у діяльності підприємства можуть брати участь інші працездатні особи на підставі тимчасового трудового договору. Весь персонал підприємства поділяється на: персонал основної діяльності і персонал неосновної діяльності. Згідно із характером функцій працівників, персонал поділяється на:

1. Керівників

2. Спеціалістів

3. Службовців

4. Робітників

Професія — це вид трудової діяльності, здійснювання якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок.

Спеціальність — це більш-менш вузький різновид трудової діяльності в межах професії.

Кваліфікація — це сукупність спеціальних знань та практичних навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій визначеної складності. За рівнем кваліфікації вирізняють :

• Висококваліфіковані

• Кваліфіковані

• Малокваліфіковані

• Некваліфіковані

№13 Показники чисельності персоналу

Чисельність співробітників, що працюють на підприємстві на даний момент часу, називається обліковою або фактичною. До облікового складу входять усі категорії постійних, сезонних і тимчасових працівників підприємства, прийнятих на роботу на п’ять днів і більше (а по основній діяльності підприємства - на один день і біліше) починаю чи з дня їх зарахування.

Середньооблікова чисельність персоналу за місяць — це сума виходів та невиходів на роботу за всі дні місяця, поділена на календарну кількість днів періоду. При цьому показники за вихідні й святкові дні прирівнюються до показників попередніх робочих днів.

Оскільки не всі працівники з різних причину конкретний день бувають на робочому місці, справжню чисельність персоналу характеризує його явочна кількість, яка показує, скільки працівників з числа облікового складу реально з’явилися на роботу.

Передовсім для виявлення загальної (здогадної) чисельності промислово-виробничого персоналу на плановий період використовується метод коректування базової чисельності:

де  — чисельність промислово-виробничого персоналу, що необхідна для забезпечення планового обсягу виробництва, осіб.;

— базова (очікувана) чисельність, чол.;

— плановий темп зростання обсягу виробництва продукції, %;

— сумарна зміна чисельності за пофакторним розрахунком можливого зростання продуктивності праці, осіб.

Точнішим є метод розрахунку планової чисельності на підставі повної трудомісткості виготовлення продукції:

де  — повна трудомісткість виробничої програми планового року (включає технологічну трудомісткість, трудомісткість обслуговування та управління виробництвом), нормо-годин;

— розрахунковий ефективний фонд часу одного працівника, годин

— очікуваний коефіцієнт виконання норм.

Чисельність робітників, що зайняті на роботах, які нормуються ( ), розраховується за формулою

де  — планова трудомісткість одиниці і-го виду-виробу, нормо-годин;

— кількість виробів і-го виду, одиниць;

— кількість видів виготовлюваних одиниць.

Чисельність основних робітників, зайнятих на ненормованих роботах ( ) — контроль технологічного процесу, управління апаратами, машинами та іншими устаткуванням, розраховується за нормами обслуговування, а саме:

,

де  — кількість об’єктів. що обслуговуються (агрегатів і т. ін.);

— кількість змін роботи на добу;

— коефіцієнт переводу явочної чисельності в облікову, який розраховується за формулою , де — плановий процент невиходів робітників на роботу;

— норма обслуговування одного агрегату (машини) -кількість об’єктів на одного робітника.

№14 Продуктивність праці та методи її розрахунку

Продуктивність праці – це показник її ефективності, результативності, що характеризується співвідношенням обсягу продукції, робіт чи послуг, та кількості праці, витраченої на виробництво. Виробіток – це прямий показник рівня продуктивності праці, що визначається кількістю продукції виробленої одним працівником за одиницю робочого часу: B=V/T, де V обсяг продукції, T затрати праці. Трудомісткість – це обернений показник рівня продуктивності праці, що показує кількість робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції: TM=T/V. Чим більший виробіток продукції за одиницю часу, або чим менші затрати часу на одиницю продукції, тим вищий рівень продуктивності праці. Проте відсоток підвищення виробітку не рівнозначний відсотку зниження трудомісткості. 

Розрізняють натуральний, трудовий і вартісний (грошовий) методи розрахунку продуктивності.

1. Сутність натурального методу полягає в тому, що обсяг виробничої продукції і продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях (штуках, тоннах, метрах тощо).

2. Трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг робленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо годинах. За науково обгрунтованих і на певний період незміннихнорм цей метод достатньо точно характеризує зміни продуктивності праці.

3. Вартісний грунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції. Перевага вартісного методу полягає в можливості порівняння різнорідної продукції з витратами на її виготовлення як на окремому підприємстві або в галузі, так і економіки в цілому. У зв'язку з цим вартісний метод застосовується на всіх етапах планування й обліку як на галузевому, так і на територіальному рівнях.

№15 Кадрова політика підприємства

Під кадровою політикою розуміють систему політичних поглядів, ідей, принципів, які визначають основні напрями роботи з персоналом, її форми і методи.

Кадрова політика розробляється власниками підприємства, вищим керівництвом, кадровими службами для визначення генерального напряму і засад роботи з кадрами, загальних і специфічних вимог до них.

Основними цілями кадрової політики є :

• своєчасне забезпечення організації персоналом необхідної якості й у достатній кількості;

• забезпечення умов реалізації передбачених трудовим законодавством прав і обов`язків громадян;

• раціональне використання трудового потенціалу;

• формування і підтримання ефективної роботи  трудових колективів.

Основні різновиди кадрової політики:

• політика добору кадрів;

• політика профнавчання;

• політика праці;

• політика формування кадрових процедур, політика соціальних відносин.

Загальними принципами кадрової політики для більшості підприємств є:

• справедливість,

• послідовність,

• дотримання трудового законодавства,

• рівність,

• відсутність дискримінації.

Фактори, що впливають на кадрову політику:

• Зовнішні (національне трудове законодавство, взаємовідносини із профспілками, стан економічної коньюктури, перспективи розвитку ринку праці);

• Внутрішні (структура і цілі організації, територіальне розміщення, виробнича і управлінська культура).

№16 Поняття, склад та структура основних засобів підприємства

Основні засоби (ОЗ) – матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва чи поставки товарів, надання послуг, здачі в аренду іншим особам чи для виконання адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуємий термін корисного використання (експлуатації) яких більше одного року. ОЗ поділяється на основні виробничі і невиробничі засоби.

ОЗ класифікують за видами, функціональною ознакою, галузевою належністю, віковим складом.

Видова класифікація: земельні ділянки, капітальні витрати на поліпшення земель, будинки споруди та передавальні пристрої, машини та обладнання, транспортні засоби, інвентар, багаторічні насадження.

Співвідношення окремих видів (груп) основних фондів, виражене у відсотках до їхньої загальної вартості на підприємстві, визначає функціональну (технологічну) структуру використовуваних засобів праці.

Галузева структура ОЗ характеризується співвідношенням величини основних фондів різних галузей у їх загальній вартості.

Вікова структура основних засобів являє собою співвідношення різних груп ОЗ у їх загальній вартості.

№17 Облік та оцінка основних засобів підприємства

Оцінка основних фондів підприємства є грошовим вираженням їхньої вартості. Вона необхідна для правильного визначення загального обсягу основних фондів, їхньої динаміки і структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства за певний період. Основні фонди підприємства оцінюються: залежно від моменту проведення оцінки — за первісною (початковою) чи відновленою вартістю; залежно від стану основних фондів — за повною або залишковою вартістю.

Первісна вартість основних фондів — це фактична їхня вартість на момент уведення в дію чи придбання. Відновлена вартість основних фондів — це вартість їхнього відтворення за сучасних умов виробництва.

Первісна вартість складається з таких витрат:

• Суми, що сплачують постачальникам засобів праці та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт

• Реєстраційні збори

• Суми ввізного мита

• Суми непрямих податків у зв’язку з придбанням ОЗ

• Витрати на страхування

• Витрати на установлення, монтаж, налагодження

Первісна вартість ОЗ придбана в обмін дорівнює їх справедливій вартості. Справедлива вартість дорівнює сумі, за якою ОЗ може бути обмінений у разі здійснення угоди між компетентними, обізнаними, заінтересованими та незалежними сторонами. Ліквідаційна вартість – це сума коштів яку підприємство має отримати від реалізації основних засобів після закінчення періоду їх корисного користування.

№18 Знос основних засобів, його види та показники

Знос основних засобів – це втрата ними своєї вартості. Фізичний знос – це поступова втрата основними засобами своєї первісної вартості, яка обумовлена не тільки їх функціонуванням, а й їх бездіяльністю. Розрізняють частковий фізичний знос і повний знос. Коефіцієнт фізичного зносу:

, де сума амортизаційних відрахувань, витрати на капітальний ремонт ОЗ від початку їх експлуатації, первісна вартість ОЗ.

Відсоток фізичного зносу можна вирахувати за формулою: , Л ліквідна вартість

Моральний знос – це зменшення вартості ОЗ під впливом підвищення продуктивності праці в галузях, що виробляють відповідні ЗО, а також у результаті створення нових, більш продуктивних і економічно вигідних. Відповідно існує дві форми морального зносу. Їх коефіцієнти вираховуються відповідними формулами:

, відповідно відновлена та первісна вартість основних засобів

, ОЗ повна вартість застосовуваного і нового засобу праці, П продуктивність тих самих засобів.

№19 Методи амортизації основних засобів та їх характеристика

Амортизація – процес перенесення вартості ОЗ на вартість новоствореної продукції з метою їх повного відновлення. Норма амортизації – це встановлений річний відсоток відшкодування вартості зношеної частини ОЗ. Методи амортизації:

1. Прямолінійний метод полягає в тому що кожного року на собівартість виготовленої продукції переноситься однакова частина вартості ОЗ. Амортизаційні відрахування обчислюються за формулою: , де ОЗ балансова вартість об’єкта, Н норма амортизації, яка вираховується, як: , де Т термін використання, Л – ліквідна вартість

2. Метод зменшення залишкової вартості передбачає визначення суми амортизаційних відрахувань множенням залишкової вартості об’єкта на початок звітного періоду або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації на річну норму амортизації, тобто: , де

3. Кумулятивний метод характеризується більш високими нормами амортизації в початкових періодах, і поступовим їх зменшенням. Норма амортизації змінна величина і дорівнює числу років, що залишились до кінця амортизаційного строку на кумулятивне число, що являє собою суму чисел арифметичної прогресії років служби ОЗ.

№20 Ремонт основних засобів, його види та показники

Ремонт – це комплекс робіт щодо підтримування ОЗ у робочому стані протягом усього строку служби. Ремонт буває двух видів: поточний та капітальний. За допомогою поточного усуваються дрібні неполадки, ушкодження, замінюються окремі деталі, попереджується прогресуючий фізичний знос. Капітальний ремонт зумовлений нормальним закономірним зносом ОЗ. Під час капітального ремонту об’єкти ОЗ повністю демонтуються, замінюються або відновлюються їх первісні технічно експлуатаційні якості. Доцільність капітального ремонту визначається коефіцієнтом ефективності витрат на здійснення капітального ремонту: . Якщо коефіцієнт має плюсове значення, капітальний ремонт доцільний, якщо мінусове то недоцільно. Pk вартість замінюваних елементів, Cp експлуатаційні витрати протягом одного ремонтного циклу, Kн вартість придбання нової машини, Cн експлуатаційні витрати нової машини, Са втрати від недоамортизації діючої машини. α коефіцієнт, що характеризує співвідношення продуктивності діючого та нового устаткування, β відображає співвідношення ремонтного циклу того самого устаткування.

№21 Виробничі потужності підприємства: сутність та види

Виробничі потужності – максимально можливий обсяг випуску продукції за одиницю часу у визначеній номенклатурі й асортименті при повному завантаженні устаткування і виробничих площ з урахуванням прогресивної технології та організації виробництва. Розрізняють такі види виробничих потужностей:

1. Проектна потужність – визначається під час проектування будівництва нового, реконструкції чи розширення діючого підприємства.

2. Поточна потужність – визначається періодично відповідно до зміни умов виробництва

3. Резервна потужність – формується і постійно існує в певних галузях економіки (електроенергетика, транспорт, тощо) і використовується тоді, коли виникає потреба у продукції відповідних галузей.

№22 Показники ефективності використання основних засобів, їх стану та руху

Показники стану й ефективності використання основних фондів можна об'єднати в три групи, які характеризують: 1) забезпечення підприємства основними фондами; 2) стан основних фондів; 3) ефективність використання основних фондів.

До показників, які характеризують забезпеченість підприємства основними фондами, належать: фондомісткість(дає можливість визначити вартість основних фондів на одну гривню виробленої продукції), фондоозброєність(розраховують як відношення вартості основних виробничих фондів до чисельності працівників), коефіцієнт реальної вартості основних виробничих фондів у майні підприємства.

До показників, які характеризують ефективність використання основних фондів, належать: фондовіддача, рентабельність основних фондів, сума прибутку на одну гривню основних фондів.

Стан основних виробничих фондів характеризують через такі коефіцієнти: знос основних фондів; придатність; оновлення; вибуття (приросту) основних фондів.

№23 Оборотні кошти підприємства: поняття, склад, структура та джерела їх формування

Оборотні кошти – це сукупність коштів, що забезпечує поточну діяльність підприємства у сфері виробництва та у сфері обігу. Оборотні кошти складаються з оборотних фондів та фондів обігу. Оборотні фонди формуються з: виробничих запасів, незавершеного виробництва та напівфабрикатів, витрат майбутніх періодів. Фонди обігу формуються з: залишки готової продукції, дебіторська заборгованість, кошти на розрахунковому рахунку, відвантажена продукція. Структура оборотних коштів – це питома вага вартості окремих статей оборотних виробничих фондів і фондів обігу в загальній сумі оборотних коштів. 

Джерела формування: власні оборотні кошти, запозичені оборотні кошти.

№24 Нормування оборотних коштів на підприємстві

Норма оборотних коштів визначає мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей для забезпечення безперебійного виробничого процесу. Норматив оборотних коштів – це грошовий вираз вартості мінімальних запасів товарно-матеріальних цінностей для забезпечення неперервності у виробництві. Існують три методи розрахунку нормативів:

1. Аналітичний передбачає здійснення аналізу наявних товарно-матеріальних ресурсів з наступним їх коригуванням

2. Коефіцієнтний полягає в уточненні діючих нормативів (через коефіцієнти) відповідно до змін у виробництві в наступному періоді

3. Метод прямого рахунку зводиться до розрахунку нормативів за кожним нормативним елементом в умовах досягнутого організаційно-технічного рівня виробництва

№25 Показники використання оборотних коштів

Показники:

1. Коефіцієнт оборотності показує скільки оборотів здійснили оборотні кошти за певний період і розраховується за формулою: , де Р вартість реалізованої продукції, ОК середній залишок оборотних коштів.

2. Коефіцієнт завантаження оборотних коштів показує скільки оборотних коштів припадає на одну грошову одиницю реалізованої продукції. Показник є оберненим коефіцієнту оборотності

3. Тривалість одного обороту:

4. Показник віддачі (рентабельності) показує економічну ефективність використання оборотних коштів: , Пр прибуток від реалізації продукції

№26 Напрямки підвищення ефективності використання оборотних коштів

Ефективне використання оборотних коштів забезпечується на всіх стадіях кругообігу:

• На стадії створення виробничих запасів: раціональне їх використання; ліквідація наднормованих запасів матеріалів удосконалення нормування; поліпшення організації постачання; поліпшення організації складського господарства.

• На стадії незавершеного виробництва: розвиток стандартизації й уніфікації; удосконалення форм організації виробництва; упровадження прогресивної техніки та технологій; удосконалення використання основних засобів.

• На стадії обігу: раціональна організація збуту готової продукції; дотримання договірної та платіжної дисципліни; своєчасне оформлення документації.

27. Поняття нематеріальних ресурсів, їх види та характеристика.

Нематеріальні ресурси – продукти інтелектуальної діяльності людини, тому їх наз об’єктами інтелектуальної д-ті.

НР – складова частина потенціалу п-ва, здатна забезпечувати ек користь протягом відносно тривалого періоду, яка не має уречевленої форми.

Як об’єкт інт д-ті НР поділяють на:1) об’єкти пром д-ті( винаходи, корисні моделі, ром зразки, знаки для товарів і послугу, зазначення походження т, фірмове найменування та способи захисту від недобросовісної конкуренції)2) об’єкти, що ох авт та суміжними правами. 3) інші нетрадиційні об’єкти інтелектуальної д-ті(раціоналізаторська пропозиція, ноухау, комерційна таємниця)

1.1. Об’єкти пром вартості

Винахід – результат тв д-сті людини в будь-якій галузі технології, об’єктом винаходу можуть бути: продукт(пристрій, речовина, культура клітин, рослин та тварин) та спосіб(процеси виконання дій над мат об’єктом або об’єктами за доп інших мат об’єктів.

Не можуть бути винаходами: відкриття, наукові теорії, мат методи, методи організації та управління виробництвом/господарством, плани, ум позначення, розклади, правила, програми для обчислювальних машин, сорти рослин, порода тварин)

Для визн патентоспроможності винаходу в У використовують такі категорії: - новизна – наявність винахідницького рівня – пром приватність винаходу.

Пріоритетне авт і право вл на винахід засвідчується патентом(10-20 р-термін дії) та деклараційним патентом(6р).

Патент — документ, що засвідчує авторство на винахід та виключне право на використання його протягом певного строку.

Деклараційний патент - різновид патенту, що видається за результатами формальної експертизи та експертизи на локальну новизну

Корисна модель – результат тв д-ті людини, об’єктом якої може бути конструктивне вирішення пристрою або його складових частини (просторова композиція, взаємне розташування ел пристрою, його форма). Умови: новизна, пром придатність.

Патент на корисну модель є деклараційним і т дії 10 р.

Пром. зразок – результат тв д-ті людини в галузі худ, конструювання.

Об’єктом може бути форма, малюнок, кольори або їхнє поєднання, що визн зн вигляд пром виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб.(зручність) ПЗ може бути об’ємним(модель), плоским(рисунок), або комбінованим. Не підлягають ох як ПЗ обєккти архітектури, ром та стац споруди.

ПЗ ох патентом, який видається на 10 р. Умовами патенто спроможності ПЗ є його новизна.

Знаки для тов та пос – оригінальні положення за доп яких товари і послуги ожних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб. Елементи зн для т/п можуть бути словесними, зображувальними, об’ємними. Осн вимогами є: новизна, оригінальність, ох-придатність, не підлягають реєстрації як знаки для т/п позначені як: зобр держ герби, прапори, емблеми, оф назви держави, міжур орг, печатки, нагороди та інші відзнаки, клейма; є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з раніше зареєстрованими фірмовими найменуваннями, найм за значення пох товару, що іншим особам; відтв пром зразки, назви відомих ЗУ творів науки, л-ри, мистецтваабо цитати та персонажі з них без згоди власників авт права, а також прізвища, імена, портрети, відомиз в У осіб без їх згоди.

Зазначення пох товару буває двох видів : - просте, яке має лише загальне уявлення про дійсне місце знаходження товарі( не охороняється, не підлягає реєстрації) – кваліфіковане (виокремлює з поміж вел к-сті т такі, які мають ос в-ті ос якості, зумовлені геор специфікою місця його в-тва, тобто воно безпосередньо вказує на залежність властивостей т від місця його походження. Не визн за зн пох товару по значеню, яке хоча і містить назви геогр об’єкта, але є загальновживаними щодо товарів певного виду, яке не пов’язане з місцем його виготовлення. Правова охорона на кв пох т діє на підставі реєстрації, яка є безстроковою.

Фірмове найменування – стале позначення п-ва, або окремої особи від імені якої здійснюється виробнича або інша д-ть.

Недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності.