1. Критерії оптимальності

Оптимізація економічних рішень потребує вибору єдиного критерію ефективності функціонування економіко-виробничої системи, у якому погоджено входили б різні показники, величина яких впливає на цю ефективність. Зауважимо, що проблема обґрунтування і інформаційного забезпечення критерію оптималь­ності в задачах управління функціонуванням складних систем, якими є також та підприємства, є далеко невирішеною. До того ж основним теоретичним принципом побудови критерію оптимальності для окремих локальних задач є принцип домінування глобального, загально­державного оптимуму над локальними оптимумами окре­мих задач.

Отже, одним із чергових завдань реалізації оптимального управління є правильний вибір критерію оптимальності.

У соціально-економічних системах розрізняють глобальний і локальний критерії оптимальності. Глобальний критерій опти­маль­ності відображає загальну мету суспільного виробництва, суть якої полягає у максимальному задоволенні потреб членів суспільства. Проте можливості реалізації цієї задачі обмежу­ються рівнем розвитку продуктивних сил, структурою і чисельністю населення, ступенем освоєння природних ресурсів, їхньою кількістю, рівнем науково-технічного прогресу і т.д.

Усі елементи економічної системи повинні мати свої локальні критерії оптимальності, які з урахуванням специфіки функціо­нування кожного елемента повинні підпорядковуватись глобальному критерію.

Отже, локальні критерії, які характеризують ефективність стану чи розвитку окремих підсистем економічної системи, повинні забезпечувати правильність розв’язування відповідних локальних задач не тільки з позиції конкретної господарської ланки, але й економічної системи країни загалом.

Локальний критерій оптимальності є насамперед інструментом для оцінки функціонування окремого конкретного елемента економічної системи. Для аналізу проблем, що пов’язані з побудовою локального критерію, доцільно застосовувати поняття – оптимальне функціону­вання економічної системи (ОФЕС), яке передбачає, що всі її елементи функціонують у певній узгодженості з глобальним критерієм оптимальності. Такий спосіб функціону­вання економіки може вивчатися за допомогою методів матема­тичного моделювання.

2. Система

завданням системного аналізу є побудова цілісної картини досліджуваного об'єкта як системи, врахування взаємозв’яз­ків та взаємодії між частинами цієї системи, тобто її елементами. Під системою розуміють множину довільної природи, елементи якої закономірно пов’язані між собою.

Найпростішою частиною системи, неподільною з огляду вирішення конкретної задачі, є елемент.

Структура системи – це її склад за елементами, взаємовідношення між елементами та їхніми групами.

Стан системи – це її характеристика у певний момент часу.

Поведінка – здатність системи переходити з одного стану в інший. В такому випадку кажуть, що вона має поведінку.

Рівновага – це здатність системи у випадку відсутності зовнішніх збурюючих дій зберігати свій стан як завгодно довго.

Стійкість – це здатність системи повертатись у стан рівноваги після виведення її з цього стану зовнішніми збурюючими чинниками.

Розвиток системи – це її перехід з одного стану в інший.

Метою системи є заздалегідь продуманий результат свідомої діяльності людини. У багатьох детермінованих задачах системного аналізу є визначення оптимуму певного показника.

Найбільш загальною метою системи є її виживання, тобто належність стану системи певній заданій множині можливих станів за всіх можливих змін оточуючого середовища. Оскільки зміна середовища зазвичай буває стохастичною (не передбачу­ваною), виникає оптимізаційна задача максимізу­вати ймовір­ність виживання.

Адаптація – це здатність системи виявляти цілеспрямовану поведінку пристосування у складних середовищах, а також сам процес пристосування.

Функція – це здатність об’єкта до виконання дій, спрямованих на досягнення мети.

Розглянемо головні властивості системи.

Вчений У.Р.Ешбі назвав здатність системи набувати власти­востей, не притаманних жодному з її елементів, принципом емерджентності .

Економічну систему визначають як функціо­нальну підсистему суспільства, в якій здійснюється виробництво, розподіл і споживання матеріальних благ.

До особливостей економічних систем відносять:

• надзвичайну складність систем, зумовлену наявністю великої кількості зв’язків і сильними матеріальними та інформа­ційними зв’язками між елементами і підсистемами;

• неперервний динамічний і такий, що не повторюється в макромасштабах, характер розвитку

• неперервний вплив природних чинників і суспільства, які відчувають економічні системи, причому цей вплив є стохастичним.

Виробництво – це цілеспрямована діяльність на створення корисних благ.

Метою системи є забезпечення бажаного значення виходів. Дослідження систем здійснюється двома напрямами: перший – вдосконалення систем, другий – вдосконалення інструментарію контролю за діяльністю системи.

У кібернетичному аспекті економіка – система, яка створює матеріальні блага і послуги, розподіляє, обмінює і використо­вує їх є, відповідно, функціональною підсис­темою всієї суспільної системи.

Функціональними входами економічної системи є природні ресурси, засоби виробництва і трудові ресурси.

Виробнича система – це об’єднання виробничих сил і виробничих відносин, технологій і середовищ. Суть і призначення виробничих систем визначено конкретними умовами реалізації власних функцій, визначених щодо конкретного виробництва.

Відношення між поняттям виробничої системи та поняттям процесу виробництва відповідає відношенню між призначенням будь-якого механізму та процесами, що у ньому відбуваються. Тому такі взаємопов’язані поняття можна розкрити через систему єдиних визначників. Зокрема, у виробничих системах визначни­ками, які розкривають їхню виробничу суть і якість функціо­нування, є атрибути мети, система обмежень та результатив­ність досягнення мети.

3. Розглянемо характеристики найважливіших визначників типової виробничої системи і суть, притаманних для них, питань організації: