Давньоіндійська цивілізація
Історія Стародавньої Індії поділяється на чотири основні періоди: Індійський (XXIII—XVIII ст. до н. є.), Ведійський (XIII—VII ст. до н. є.), Буддійський (VI—III ст. до н. є.), Класичний (II ст. до н. є. — V ст. н. є.). Тогочасна територія Індії охоплювала територію сучасної Індії, Бангладеш, Непалу, Пакистану та Шрі-Ланки.
Перші поселення землеробів, виявлені в низькогірських західних районах долини р. Інд, масово почали виникати з середини III тис. до н. є. Одним із осередків цієї цивілізації було місто Харапп, звідки її назва — Хараппська. Вона існувала впродовж 2300—1700 рр. до н. є. Через тисячоліття в іншому регіоні та в іншій історичній обстановці знову виникла цивілізація. Вона постала в Північно-Східній Індії, у долині р. Ганг, що було пов'язано з міграцією індоарійських племен. Вважається, що вони спершу потрапили в Іран, а потім в Індію.
Майже тисячоліття тривало освоєння аріями Північно-Східної Індії. Саме тоді санскритом було складено священні тексти Вед, тому цей період в індійській історії одержав назву Ведійського. Напівкочові арії під впливом місцевої землеробськаї культури стали переходити до осілого землеробського життя. До середини І тис. до н. є. весь басейн Гангу було обжито. У VIII ст. до н. є. тут виникли міста та численні держави з різним політичним устроєм — монархії, олігархії, республіки. Найсильнішими серед них були Кошала та Магадха, остання взяла гору в змаганні цих держав і завоювала ряд сусідніх держав. Так була об'єднана вся Північна Гндія.
Після загибелі Хараппської цивілізації в долині р. Інд існували численні карликові князівства, розпорошеністю яких скористалися перські царі з династії Ахеменідів і завоювали їх. Індійці сплачували персам колосальну данину — майже 9 т золота щорічно.
У IV ст. до н. є. після завоювання Перської імперії Александр Македонський вторгся в Індію. Він легко оволодів рядом князівств, зібравши величезну данину.
Греко-македонські війська здобули блискучі перемоги, зокрема над військами пенджабських князів. Проте втома, складні кліматичні умови, нарешті звістка про те, що в долині Гангу перебуває півмільйонна північно-індійська армія змусили Македонського відмовитися від завоювання Індії та повернути війська додому.
Значення походу греко-македонців полягало в тому, що Індія потрапила в орбіту економічного та культурного впливу Європи, а сама ознайомила останню зі своєю культурою.
Відразу ж після відступу основних сил Македонського проти залишених ним військових гарнізонів індійці розпочали збройну боротьбу, яку очолив Чандрагупта. Зруйнувавши греко-македонські фортеці, він повернувся в долину Гангу і повалив там сильну династію Нандів, перед півмільйонною армією якої змушений був зупинитися Македонський. Чандрагупта заснував династію Маур'їв. Його перемога над сирійським царем забезпечила панування над нинішньою територією Афганістану та Белуджистану. Наступники Чандрагупти, особливо його внук Ашока, поширили свій вплив на сусідні держави.
Велетенська держава Ашоки, до складу якої не входив лише південь Індостану, була різноетнічною, різнорелігійною імперією. Для зміцнення державної влади він розробив єдиний для всіх індійців релігійно-етичний кодекс, підтримував буддизм, який поширювався і за межами Індії і став першою світовою релігією. За його правління царська влада стала спадковою.
Спеціальним збірником постанов з управління державою регламентувалися всі сфери життя суспільства і держави. У ньому було узагальнено політичний досвід багатьох незалежних держав щодо судочинства, чиновництва, армії, оподаткування населення тощо. Проте держава Ашоки не була централізованим механізмом, про що свідчить її швидкий розпад після його смерті.
Нову сильну і єдину державу в Індії започаткувала династія Гуптів. П'ять її імператорів були висококультурними політиками. Ядро цієї держави становила долина Гангу, проте її звідусіль оточували васальні країни. Вона здобула вихід до Аравійського моря і встановила безпосередні зв'язки з цивілізованим Близьким Сходом. IV—V ст. вважаються "золотим віком Гуптів". Проте в середині V ст. внаслідок нашестя гунів імперія Гуптів розпалася на дрібні царства.
Основною формою господарської діяльності населення Стародавньої Індії було зрошувальне землеробство, що в умовах сприятливого клімату давало 2—3 врожаї щороку. Значної уваги індійці надавали тваринництву. У Ведійську епоху існували велетенські тваринницькі ферми з десятками тисяч голів великої рогатої худоби.
У ремісництві особливе місце посідали гончарство, ткацтво, суднобудування, ковальство. Золототкана індійська парча славилася далеко за межами країни, а мечі з індійської сталі носили навіть перські царі.
Досить розвиненою була внутрішня і зовнішня торгівля. У середині І тис. до н. є. в Індії почали користуватися металевими грошима. Індійські купці вивозили тканини, золото, слонову кістку, цінну деревину, закуповуючи метали, папірус, масла, мед, коштовне каміння тощо. Професія купців вважалася однією з найпрестижніших. Ремісники та купці були об'єднані у професійні організації, діяльність яких намагалася контролювати держава.
Соціальна структура індійського населення формувалася поступово. Остаточно вона склалася з приходом у Північну Індію аріїв. Значні роди перетворювалися на варнуї брахманів — жерців — і варну кшатріїв — військової знаті. До варни вайшів переважно входили селяни і купці, а ремісники, наймити і раби — до варни шудрів.
Варни були соціальними інститутами і розрізнялися між собою насамперед суспільно-правовим статусом, місцем у релігійній системі, кодексом моралі, поведінки, родинними зв'язками і професією. Поділ населення на варни як форма соціальної стратифікації населення Індії вважався священним. "На дні" суспільства були недоторкані. Навіть дотик до них "оскверняв" представників вищих варн. Недоторкані виконували найтяжчі та найнеприємніші роботи, наприклад прибирання сміття, обдирання шкури з загиблих тварин тощо. Каста недоторканих існує в Індії донині.
Економіку Стародавньої Індії становили три сектори: державний, общинний та приватний. Суспільство існувало в основному завдяки праці вільних селян, ремісників, рабів. Джерелами рабства були війни, боргова кабала, спадкове рабство. Широко використовувалася наймана праця впродовж певного обумовленого строку. З часом набирала сили і феодальна форма залежності, коли царська адміністрація передавала власнику разом з землею і селян, які ставали феодально залежними.
Значну роль в індійському суспільстві відігравали міські та сільські общини. У містах спеціальні колегії наглядали за ремісництвом, торгівлею, збиранням мита. У Буддійську добу селяни-общинники мали власну землю і були вільними виробниками: вони не працювали на храми або знать. Царські чиновники не втручалися у внутрішні справи общин, що сплачували державні податки. Основною суспільною ланкою общини була патріархальна сім'я. Жіноча невірність вважалася тяжким злочином перед релігією і громадою: закони зобов'язували жінку вважати чоловіка божеством, дівчину — коритися батькові, вдову — синам.
Світова Перська держава (11-4 ст. до н.е.).
Перші археологічні залишки осідлих культур на території Ірану датуються 10-7 тис. до н.е. Протягом тисяч років до приходу персів різні культури існували на території Ірану, наприклад кассіти, джіфроти та еламіти. Історія ций культур ще недостатньо вивчена.
Арійські народи мігрували в цю частину південно-західної Азії ще за 1500-1000 років до нашої ери. Вони, мабуть, управляли підкореними народами, які вже жили тут, і змішалися з ними, але їхня перевага в певних областях відмічена в назвах місцевостей Парсуа і Парсумаш. Ассірійські правителі в X столітті до нашої ери здійснювали неодноразові набіги на ці землі, і сліди цієї експансії виявляються в легендах древніх персів. Є свідчення, що в VI ст. до нашої ери перси влаштувалися на території, відповідній сьогоднішньому Фарсу. Фарс (або Персія для греків) у ті часи був частиною Ассирійської імперії, такою ж як сусідня велика Мідія. Перські правителі, які стверджували, що вони є нащадками одного з Ахеменідів (або Хахаманешів), об'єдналися з мідійцями, які мали реальні можливості побудувати сильну державу в VII ст. до нашої ери. Мідійські племена об'єднав, створивши сильну державу і побудувавши місто Екбатані вождь на ім'я Дейока. Наступний мідійський цар, Фраорт, зі слів Геродота, підкорив чимало народів Азії і навіть ходив війною на Ассирію. Його наступник Хвахшатра (Кіаксар) остаточно розгромив могутню Ассирійську державу. Помер Кіаксар у 584 р. до н.е. Його син Астіаг змушений був обороняти своє царство від персів. Після тривалого царювання (близько 30 років) Астіаг потерпів поразки у боротьбі з Киром - засновником перської держави.
Після того, як перси допомогли мідійцям у встановленні влади, Куруш, перський правитель, який пізніше став відомий як Кир Великий, взяв на себе правління над мідійцями в середині VI століття до нашої ери. У дивно короткий термін Кир розширив свої володіння від Елама до Мідії на захід і північ. Він вторгся в Малу Азію і, завоювавши лідійців, утворив велику Перську імперію, яка ще довгий час знаходилася під владою його нащадків - Ахеменідів.
Кир захопив Екбатані, ставку мідійських правителів. У той же час зберіг свою перську столицю в Сузі, облаштовуючи і прикрашаючи свою нову резиденцію в Пасаргаді. Сьогодні Екбатані лежить похована під сучасним містом Хамадан, у той час як Пасаргаді, що знаходиться за 130 км на північний схід від Ширазу, залишається найбільш відвідуваним містом в країні.
Після смерті Кира на престол вступив його син Камбіз. Однак при його вступі на престол в країні зайнялася смута. Окремі країни, підкорені Киром, але не міцно пов'язані з Персією, скористалися смертю завойовника і відпали. Камбізу довелося витратити багато зусиль, щоб їх утихомирити. Кінець царювання Камбіза був ознаменований великими повстаннями, що приголомшили Перську державу. Скориставшись тривалим перебуванням Камбіза в Єгипті і, можливо, його невдалим походом в Ефіопію, один з мідійських жерців на ім'я Гаумата, який видавав себе за брата перського царя, підняв повстання проти Камбіза. Швидко створене велике Перське царство стало швидко розпадатися, оскільки було дуже неміцним державним утворенням, позбавленим внутрішньої економічної єдності. Почалася громадянська війна. Після смерті Камбіза новий претендент, Дарій І, який походив з іншої лінії Ахеменідів, висунув свої права на трон. Після того, як вляглося безладдя і опір був пригнічений, він перетворив управління імперією на централізовану систему, яка відрізнялася своєю організованістю і дієвістю. Дарій був видатною особистістю, він розширив імперію до неосяжних меж, і першим кинув виклик грекам, заповідавши нащадкам продовжувати свою справу.
Палацова площа Персеполісу, який Дарій спорудив на монументальній терасі, вирубаній в природній скельній основі гори Рахмат в Фарсі біля Ширазу, справляє яскраве враження своєю імперською грандіозністю, особливо, барельєфами, що зображають підданих, які несуть дорогоцінні посудини як дари до підніжжя царського трону. Персеполіс став загальнодержавним культовим центром для урочистого святкування весною іранського Нового року Новруза і коронації монархів. Дарій заснував централізоване управління, що підтримувалася складною і налагодженою системою сполучення і зв'язку.
Таким чином, перси були першими з древніх народів, які використали коня раціонально і ефективно з метою транспортування і зв'язку. Дарій також розширив і продовжив політику Кира, направлену на заохочення і розвиток культури численних народів всередині імперії, що дозволяє людям поклонятися настільки, наскільки б вони не суперечили потребам і вимогам правлячої влади. Незважаючи на цю терпимість, єгиптяни, лідійці і вавілоняни постійно підіймали повстання і всі вони безжалісно придушувалися Дарієм. У ті часи в Персії сповідали зороастризм і єдність цієї країни може бути пояснена об'єднуючим впливом цієї релігії, що широко сповідається. Дарій був заступником мистецтва, про що свідчать величні палаци, що звичайно будувалися на високих терасах і столиці, що
прикрашали в Сузі і Персеполісі. Але Дарій був також і завойовником. Перські володіння просунулися далеко на схід, аж до річки Аріус (Геріруд), яка знаходиться на території сучасного Афганістану і Пакистану. Єгипет був змушений постійно відбиватися від Дарія і, незважаючи на те, що це вело до невдоволення і повстань, подальші перські царі утримували тут пануюче положення. Дарій також просунувся в своєму завоюванні далеко на північ до Дануба.
На початку V століття до нашої ери окремі міста почали розбрати з великим царем. Дарій подавив повстання і потім організував військову експедицію в Грецію для того, щоб покарати деякі міста-держави, які допомагали повсталим народам. Ця експедиція поклала початок перській війні. У 486 р. до н.е. трон успадкував наступник Дарія Ксеркс І. В тому ж році відбулася битва при Марафоні, яка закінчилася перемогою греків.
Греки зробили успішну спробу кинути виклик пануванню великого царя. Однак внаслідок грецької перемоги постраждала сама Греція, в той час як Персія не понесла значної утрати. Яким би не був тріумф греків, ніщо не могло перешкодити Персії втручатися у внутрішні справи Греції. Перський вплив був сильним і перське золото лилося рікою на допомогу то одному, то іншому грецькому місту-державі на підтримку нескінченних усобиць і боротьби за владу.
У часи Артаксеркса з'явилися ускладнення в підтримці порядку в такій великій імперії. Деякі з губернаторів (сатрапи) показали свої амбіції відносно управління країною і єгиптяни, підтримувані афінянами, почали тривалі повстання. Найбільш відомими зіткненнями між династіями було повстання Кира Молодшого проти Артаксеркса II, яке привело до смерті Кира в битві біля Кунаксе (401 рік до нашої ери). Поразка Кира була зафіксована в "Анабазісі" Ксенофонта і хоч цілком можливо, що значущість повстання Кира була набагато перебільшена, ми не можемо заперечувати того, що це було свідченням розкладання імперії.
Під час правління Ахеменідів Іран вів політику створення однієї з найбільш цивілізованих держав світу. На шляху кінного руху були побудовані мощені дороги, що протяглися від берегів Середземного моря до Індії. Караван-сараї розташовані на відстані 30 км один від одного. Перша в світі кур'єрська служба була налагоджена в Ірані для пересилки пошти по всій території величезної Ахеменідської імперії. Був побудований канал від Червоного моря до Ніла. Солдати охороняли дорогу на постах, встановлених протягом всього шляху. Мандрівники могли вільно пересуватися по країні. Процвітали розробка вугільних шахт і сільське господарство, а також вишивання, килимоткацтво, розвивалася хімічна наука. Все це своїм корінням йде в далекі часи, коли іранцям звично було приймати гостей за столом і спати на дерев'яних ліжках.
У 334 році до нашої ери армія Олександра Македонського, що складалася з 40 000 чоловік, перетнула Геллеспонт і розгромила персів у Гранікусі. Битва в Гаугамелі в 331 році поклала кінець імперії Ахеменідів. Останній з великих царів Дарій III утік від завойовників на схід у віддалену провінцію Бактрія, де був убитий своїм двоюрідним братом Бессусом. Олександр продовжив свій похід на північ і, перемігши Бессуса, захопив всю імперію. До цього він досяг Персеполіса, де, знаходячись в стані найсильнішого сп'яніння, спалив великий палац "царя царів". Це, як він оголосив пізніше, була помста Греції за спалені Ксерксом Афіни. Гіршман приводить декілька доводів (однак недостатньо переконливих) на підтримку того, що Персеполіс був охоплений пломенем внаслідок нещасного випадку. Якою б не була правда, по дивній іронії долі, трапилося так, що минула слава Персеполіса представлена в різних історичних джерелах досить широко, в той час як Сузи, яку Олександр пощадив, перетворилася на невеликий горбик.
ГРЕЦІЯ ТА РИМ
Крито-мікенська цивілізація.
Одна з складових частин Егейської цивілізації, яка виникла та процвітала на о.Крит - самому великому за площею грецькому острові. Як не дивно, але цей острів тривалий час залишався поза межами уваги дослідників. Першим, хто почав цікавитися можливість розкопок на криті був Генріх Шліман, однак, в силу певних обставин, не йому належала першість у відкритті Критської цивілізації.
Нам вже знайоме ім'я британського археолога Артура Еванса, який проводив систематичні розкопки на острові протягом 1900 - 1931 рр. Еванс вирішив поєднати результати розкопок з міфологією; в результаті чого з'явилася альтернативна назва Критської цивілізації - Мінойська (від імені легендарного критського царя Міноса, який в свій час наказав архітектору Дедалу побудувати грандіозний лабіринт, у якому жив не менш легендарний Мінотавр). На основі чисельних знахідок Еванс запровадив загальну хронологію цивілізації (2600 - 1450 рр. до н.е.) та запропонував поділити історію Критської (Мінойської) цивілізації на три періоди: ранньомінойський, середньомінойський та пізньомінойський.
Дуже важливим є питання про творців цієї цивілізації. Слід знати, що це питання залишається відкритим. Самою популярною є версія про те, що первинними мешканцями острова Крит були племена пеласгів, які не були індоєвропейцями та предками греків. З попередньої лекції ми знаємо, що орієнтовно з III тис. до н.е. на території Південних Балкан та на остовах з'являються племена ахейців, які активно змішувалися з місцевими мешканцями. Така версія називається «теорія міграціонізму». Етнічне злиття пеласгів та ахейців й заклало основи розвитку Критської (Мінойської) цивілізації. Для зародження цивілізації на острові були всі умови - відносно родючі грунти, сприятливий клімат, наявність моря, яке захищало від зовнішніх ворогів та сприяло торгівлі. Однак, найбільшу користь для стародавніх мешканців острова мала їх географічна наближеність до центрів тогочасних цивілізації -Стародавнього Єгипту та Близького Сходу. Припускають, що під впливом давньосхідних народів мінойці перейшли до використання металевих знарядь праці, що підвищило її продуктивність, виготовляли глиняний посуд, займалися скотарством та землеробством.
Саме з кінця III тис. до н.е. на острові відбулася руйнація родоплемінних відносин, що створило сприятливі умови для утворення перших «держав». Центрами таких утворень стали палацові комплекси, які були розкидані по всьому острову (Кносс, Фест, Закро та ін.). Археологічні розкопки у Кноссі засвідчують, що палаци являли собою своєрідні поселеня-фортеці, які були готові до тривалої облоги. Враховуючи величезну кількість таких комплексів, окремі дослідники вживають по відношенню до цієї цивілізації назву - «цивілізація палаців».
Одночасно з появою держави у критському суспільстві відбувся процес соціального розшарування. Племінні ватажки перетворилися на володарів палаців і їх називали басилеями (царями). Басилеям належала світська та духовна влада, їх особи вважалася недоторканими, вони здійснювали жертвоприношення на честь богів. Навколо постаті правителя формувалася місцева еліта, яка переважно складалася з родичів басилея. Рядове населення перетворилася на общинників, які жили в окремих поселеннях неподалік від резиденції правителя. Життя общинника зводилося до виконання цілого ряду відробіткових та натуральних повинностей (будували дороги, ремонтували палац, забезпечували мешканців палацу їжею та одягом). Зі свого боку басилей зобов'язувався захищати общинників, приносити жертви богам. Палацові господарства спеціалізувалися на вирощувані ячменю, пшениці, оливок та винограду. Землю обробляли відносно примітивним плугом, але праця землероба була у пошані. Щодо скотарства, то мінойці окрім дрібної рогатої худоби активно розводили биків, які були не тільки мірилом багатства, а й активно використовувалися для ритуальних релігійних процедур. Зналися мінойці й на різних галузях ремесла: гончарній справі, ткацтві, металообробці, обробці каменю, будівельній справі, кораблебудуванні. Виробляючи надлишковий продукт та відчуваючи брак певних предметів, мінойці активно користувалися тим, що дала їм природа - морем. Мінойці торгували з Єгиптом, Малою Азією, Балканською Грецією. З-за кордону завозили вироби зі скла, слонову кістку, ароматичні речовини, предмети розкоші.
Орієнтовно у XVIII ст. до н.е. в результаті міжусобних війн більшість критських палаців було зруйновано. Переможцем з війни вийшов правитель Кноссу - цар Мінос. За його правління Кносський палац перетворився в адміністративний, господарський та релігійний центр єдиної Критської держави. З метою ефективного контролю над островом царський палац був з'єднаний із віддаленими районами системою доріг. Завдяки цілеспрямованій експансії Егейське море було проголошено «сферою
стратегічних інтересів критської держави». Давньогрецький історик Фукідід назвав періо, домінування мінойців на морі - таласократією.
Мінойська цивілізація почала занепадати після потужної природної катастрофи - вивержені вулкану на острові Санторін (Фера). Виверження супроводжувалося потужними землетрусами, цунаї та розповсюдженням попелу, який товстим шаром вкривав поля та виноградники. Фактично міной: постраждали від екологічної катастрофи. Руйнування були такими масштабними, що Критсьі цивілізація не змогла від них оговтатися. Спустошений Крит став легкою здобиччю завойовників дорійців, які з'явилися на острові у XII ст. до н.е.
Новий етап в історичному розвитку Стародавньої Греції пов'язують із переселенням на півден Ватіканського півострова ахейських (грецьких) племен. Поява ахейців зміцнила родовий устрій н території Греції, дала йому, так би мовити, «друге дихання», свідченням чого є поява так звани племінних міст, передусім на півострові Пелопоннес. Саме тут протягом XVII - XVI ст. до н.е відбувається процес оформлення царської влади та виникнення державності. Прикладом успішног завершення цього процесу є місто Мікени (саме від нього походить назва цивілізації). Руїни Мікен булі знайдені у 1868 р. німецьким археологом Г.Шліманом. Розквіт Мікенської цивілізації припав на XV -XIII ст. до н.е. В цей час ахейські міста-фортеці виникають в різних куточках Греції: Пілос (Мессенія) Афіни (Аттика), Фіви (Беотія), Іолк (Фессалія) та ін. Ахейські поселення були набагато скромнішими з; мінойські. До того ж вони були краще укріпленими і майже неприступними (товщина стін могла сягаті від 8 до 17 м.). Поселення забезпечувалися водою та мали каналізацію.
Фактично кожне таке поселення стало політичним та господарським центром окремо' мініатюрної держави. А центром самого поселення був палац. Володарем палацу, поселення та державг був правитель із титулом ванака (анакт). В його руках була сконцентрована верховна політична, судова та жрецька влада. Свідченням його лідерства був величезний земельний наділ - теменос, розмір якогс втричі перевищував розмір земельного наділу будь-якого іншого представника еліти.Палац являв собою окрему господарську одиницю. Його обслуговували чисельні слуги та раби. Представники рядових верст населення в обов'язковому порядку та під ретельним наглядом виконували на користь палацу й правителя натуральні та відробіткові повинності. Рядові члени суспільства жили за межами палацу (у так званому нижньому місті) або взагалі окремими поселеннями.
Общинники практикували типове натуральне господарство: вони обробляли землю, вирощували традиційні культури, розводили худобу, займалися ремеслом (металообробка, ткацтво, гончарна справа, кораблебудування). Натуральність та замкнутість господарства не дозволяла виробити належної кількості надлишкового продукту, який можна було б продати. До того ж внутрішнього ринку фактично не існувало. Для зменшення дефіциту окремих товарів ахейці торгували з мешканцями островів Егейського моря, Малої Азії, Єгиптом.
Досить активно ахейці займалися піратством. Міцні мури міст-фортець засвідчують те, що життя ахейців було неспокійним. Військовим походом проти багатого та впливово сусіда була славнозвісна Троянська війна, опис якої є сюжетом поеми Гомера «Іліада». Похід на Трою відбувся в період максимального розквіту Мікенського царства, правителю якого - Агамемнону вдалося мобілізувати усіх ахейських царів. За результатами багаторічного протистояння Троя впала та була знищена. Зрозуміло, що в «Іліаді» дуже багато вигадок, але вона, без сумніву, створена на основі реальних подій. На думку більшості сучасних дослідників Троянська війна могла відбутися в період між 1260 та 1240 рр. до н.е. Не зважаючи на зовнішньополітичні успіхи, ахейське суспільство не змогло оминути потужної господарської кризи кінця XIII ст. до н.е., яка співпала у часі із появою на північних кордонах ахейського світу представників нової хвилі давньогрецьких переселенців - дорійців. На відміну від достатньо цивілізованих ахейців дорійські племена ще перебували на стадії первісних відносин.
Дорійці пройшли по ахейській Греції, руйнуючи поселення та палаци. Мікени, Тірінф, Афіни та інші добре укріплені фортеці були врятовані завдяки своїм міцним мурам, однак у полум'ї війни загинули десятки інших міст (життя на їх руїнах так більше й не відновлювалося). Розгорнулася боротьба за виживання.
З