Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Нац. эк-ка.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
17.04.2019
Размер:
655.36 Кб
Скачать
  1. Теорія соціально-ринкової економіки.

Концепція соціального ринкового господарства, основоположниками якої е західнонімецькі економісти А. Мюллер-Армак, Людвіг Ерхард (1897—1977) та Вальтер Ойкен (1891—1960), помітно відрізняється від теорії класичного ліберального господарства (тобто від концепції ринкової економіки), в якій державі відводилася роль "нічного сторожа". Ці вчені переконані, що на державу покладені величезні завдання та обов'язки, від яких її звільнити практично неможливо. Основним завданням держави Л. Ерхард вважає забезпечення вільної конкуренції, оскільки головною небезпекою для соціального ринкового господарства стають монополії, які руйнують ціновий механізм.

Один із найважливіших критеріїв соціально-ринкового господарства (поєднання соціального з ринковим) — досягнення ефективного господарського порядку, коли зі зростанням продуктивності праці знижуються ціни, підвищується реальна заробітна плата. Через конкуренцію (як найефективніший засіб досягнення та забезпечення добробуту) можна забезпечити соціалізацію розвитку і прибутку.

Другим важливим критерієм соціального ринкового господарства є оптимальне поєднання ринкової економіки та планового господарства (централізовано регульована система економіки). У зв'язку з цим Г. Ортліб (один із прихильників сучасного неолібералізму) стверджував, що необхідна комбінація планового і ринкового господарства, тобто регульована економіка. Пізніші видання німецьких авторів соціальне ринкове господарство визначають як сучасну форму економічної організації ринкового типу з налагодженим механізмом непрямого державного регулювання, відповідною інституціональною структурою і системою соціального захисту населення.

  1. Сформулюйте основні принципи визначення національного багатства в традиційному і розширеному розумінні.

Національне багатство — це сукупність нагромаджених (накопичених) матеріальних благ (засобів виробництва та предметів споживання), створених працею попередніх і теперішнього поколінь людей і залучених до економічного обороту природних ресурсів та фінансових коштів.

Складовими частинами національного капіталу є індивідуальні капітали. Відтворення індивідуальних капіталів в їх взаємозв'язку утворили єдиний процес відтворення всього капіталу суспільства. У цій складній і суперечливій єдності індивідуальні капітали формально виступали як ресурси незалежних виробників товарів і послуг. В той же час вони об'єднуються системою економічних зв'язків, зумовлених закономірностями ринкового господарства - попитом і пропозицією, конкурентними умовами, станом ринків, факторів виробництва і готової продукції і послуг, ринку позикового капіталу та ін.

Згідно системи національних рахунків (СНР), розробленої Статистичним відділом ООН, до обсягу національного багатства входять нефінансові і фінансові активи.

Нефінансові вироблені активи - це активи, що є результатом виробничої діяльності: основний капітал, запаси матеріальних оборотних коштів і цінності.

Фінансові активи - це активи, яким, як правило, протистоять фінан­сові зобов'язання інших господарюючих суб'єктів. Наприклад, наданий кредит є активом для того, хто надав кредит і борговим зобов'язанням для особи, що його отримала.