Лектура основні підручники і посібники

1. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. Марії Зубрицької. 2-е вид. – Львів: Літопис, 2001. – 832 с.

2. Баррі, Пітер. Вступ до теорії: літературознавство та культурологія / Пер. з англ. О.Погинайко. – К.: Смолоскип, 2008. – 360 с.

3. Вступ до літературознавства. Хрестоматія / Упоряд. Н.І. Бернадська. – К.: Либідь, 1995. – 256 с.

4. Ткаченко А. Мистецтво слова: Вступ до літературознавства: Підручник. – 2-е вид. – К.: ВПЦ «Київ. ун-т», 2003. – 448 с.

5. Хализев В.Е. Теория литературы: Учеб. – М.: Высш. шк., 1999. – 398 с. (або інший рік видання).

Додаткові підручники, посібники і словники

1. Блум Гарольд. Західний канон: книги на тлі епох / Пер. з англ. під загальною редакцією Р.Семківа. – К.: Факт, 2007. – 720 с.

2. Енциклопедія постмодернізму / За ред. Ч. Вінквіста та В. Тейлора / Пер. з англ. – К.: Вид-во С.Павличко «Основи», 2003. – 503 с.

3. Європейський словник філософії: Лексикон неперекладностей / Під керівництвом Барбари Кассен / [Пер. з фр.]. – Т. 1-ий. – К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2009. – 576 с.

4. Іванишин В.П. Нариси з теорії літератури: навч. посіб. / [Упоряд. тексту П.В.Іванишина]. – К.: ВЦ «Академія», 2010. – 256 с.

5. Література. Теорія. Методологія / Пер. з польськ. С.Яковенка / Упор. і наук. ред. Д. Уліцької. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006. – 543 с.

6. Літературознавча енциклопедія: У двох томах. – Т. 1; Т. 2. / Авт.-уклад. Ю.І.Ковалів. – К.: ВЦ «Академія», 2007. – 608; 624 с.

7. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром’як, Ю.І.Ковалів та ін. – К.: ВЦ «Академія», 1997. – 752 с. (або інший рік видання).

8. Наєнко М. Українське літературознавство: Школи, напрями, тенденції. – К.: ВЦ «Академія», 1997. – 320 с. (або інший рік видання).

9. Руднев В.П. Словарь культуры ХХ века: Ключевые понятия и тексты. – М.: Аграф, 1997. – 384 с.

10. Теория литературы: учеб. пособие в 2 т. / под ред. Н.Д. Тамарченко. – Т. 1. Теория художественного дискурса. Теоретическая поэтика. – Т. 2. Историческая поэтика. – М.: Изд. центр «Академия», 2007. – 512 с.; 368 с.

11. Ткачук О. Наратологічний словник. – Тернопіль: Астон, 2002. – 173 с.

12. Хрестоматия по теории литературы: Учеб. пособие / Сост. Л.Н. Осьмакова. – М.: Просвещение, 1982. – 448 с.

До уваги! Більшість фрагментів із текстів традиційного літературознавства можна знайти у Вступі до літературознавства. Хрестоматія. Деякі матеріали, що не увійшли до цього видання, знаходяться у Хрестоматии по теории литературы (1982 р.) Фрагменти текстів з модерного та постмодерного літературознавства знаходяться у виданні: Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст.

НАУКОВО-МЕТОДИЧНИЙ

МОДУЛЬ ПЕРШИЙ

ФЕНОМЕН ЛІТЕРАТУРИ

ТА ЇЇ ДОСЛІДЖЕННЯ

Тема перша: «Літературознавство в контексті гуманітарних студій»

Лекція 1. Яка вона, наука про літературу?

Основні проблеми лекції:

• Рефлексії щодо мистецтва у міфологічному мисленні (образи Сирен і Муз).

• Зародження літературознавства як поетики та риторики в античності.

• Розвиток нормативних поетик в Європі та в Україні.

• Початок філософсько-естетичних рефлексій щодо літератури.

• Зародження та розвиток академічного літературознавства.

• Літературознавство й літературна критика доби модернізму.

• Сучасні розгалуження та парадигми науки про літературу.

Основні проблеми для самостійного опрацювання:

• Античні теорії поезії.

• Розвиток естетичної думки за доби Середньовіччя.

• Проблеми теорії літератури за доби Відродження.

• Естетика класицизму.

• Естетика бароко.

• Розвиток теоретико-літературної думки у ХУІІІ ст.

• Зародження та розвиток академічного літературознавства у першій половині ХІХ ст.

• Основні течії літературознавства у другій половині ХІХ ст.

• Якісні перетворення у літературознавстві кінця ХІХ – початку ХХ ст.

• Розвиток світової літературознавчої думки у ХХ ст.

• Основні напрями сучасних літературознавчих студій.

Вихідні теоретичні положення:

Джонатан Каллер. Теорія літератури: короткий вступ:

Теорія [літератури – Б.Н.] часто-густо являє собою зарозумілу критику загальновживаних уявлень і, більше того, спробу показати, що уявлення, сприймати котрі в якості даних велить нам «здоровий глузд», насправді є історичними конструктами, частковими теоріями, котрі здаються нам такими природними, що ми навіть не сприймаємо їх як теорії. Теорія в якості критики здорового глузду й розгляд альтернативних можливостей ставить під знак запитання найбільш фундаментальні постулати і посилки літературознавства, перевертає все, що може здаватися само собою зрозумілим: що таке смисл? Що таке автор? Що означає читати? Що є «я» або суб’єкт, котрий пише, читає, діє? Яким чином тексти співвідносяться з обставинами, за яких вони створюються? (с.11).

Жан Бодріяр. Симулякри і симуляція:

Я констатую, я приймаю, я примиряюсь з велетенським процесом руйнування видимого (і спокуси зовнішніх виявів) на користь смислу (репрезентації, історії, критики тощо), який є головним фактом ХІХ століття. Справжня революція ХІХ століття, революція нового часу, полягає в докорінному руйнуванні видимого, у звільненні світу від чарів та його зануренні в насильство інтерпретації та історії.

Я констатую, я приймаю, я примиряюсь, я аналізую другу революцію, революцію ХХ століття, революцію постмодерності, яка є велетенським процесом руйнування смислу, рівним попередньому руйнуванню видимого. Те, що вражає своїм смислом, гине від смислу (с. 225).

Пол Молтбі. Постмодерністська критика:

Постмодерністська критика, яка виникає в 1960-х рр., – це переважно неоніцшеанський варіант практики заперечення авторитетності форм знання, що походять від філософії Просвітництва. Її мета – позбавити леґітимності ці інституційно впорядковані знання, з’ясувавши випадкову природу їхньої авторитетності та відносин деспотичної влади, які в них вписані.

Французькі постструктуралісти (серед них Дерида, Фуко і Ліотар), які започаткували постмодерністську критику avant la lettre (дуже рано), запозичили і розвинули головні підходи того стилю критики, який розвинув Ніцше: генеалогічний спосіб історичного філософствування; зосередженість на метафізичних операціях мови; антипозитивістський перспективізм, який замінює інтерпретацію на факти і протилежний узагальненню партикуляризм […].

Визначальні передумови постмодерністської критики можна для зручності охопити чотирма заголовками: текстуалізм, конструктивізм, влада/знання і партикуляризм.

Текстуалізм

Вважається, що знання через дискурс не може обминути умови своєї власної текстуальності. Тому безперервна і диференційна «гра» знаків (постійно зміщуваних інтертекстуальних полів, у яких набувають тимчасових значень), як вважається, створює таку ситуацію, коли жоден дискурс не має авторитетного й кінцевого значення […]. Крім того, знання не може обминути риторичності мови, в якій воно сформульоване; деконструкція розкриває, що істинність дискурсу істотно залежить від тропів, образів та інших засобів переконування […].

Конструктивізм

Постмодерністська критика наголошує на сконструйованій природі всіх суспільних феноменів […].

Влада/знання

Виходячи з передумови, що леґітимність корпусу знання не залежить ані від його істинісного змісту, ані від його походження від якогось ймовірного Суб’єкта Розуму, постмодерністська критика досліджує роль інституційних сил та дисциплінарних матриць у продукуванні та санкціонуванні знання […].

Партикуляризм

Постмодерністська критика виступає проти універсалістських та узагальнених претензій гемонічного (наприклад, євроцентричного або патріархального) дискурсу, застосовуючи поняття партикуляризації, такі, як відмінність, мікровлада і перспектива […].

Загалом постмодерністська критика схиляється до радикального заперечення і демістифікації фундаментальних, освячених традицією категорій західної думки: таких, наприклад, як «розум», «я», «ґендер», «мімезис», «Бог», «телос», і «нація». Вона переконливо виражає своє почуття випадкового, таким чином пояснюючи людський досвід не в термінах якогось принципу, недосяжного для змін і випадку, а в термінах змінності та розмаїття історичних, локальних та залежних від випадковості сил (Енциклопедія постмодернізму, с. 325–326).

Основна література (повні вихідні дані тут і далі дивіться в Лектурі):

1. Баррі Пітер. Вступ до теорії. – С. 7-17.

2. Касперський Едвард. Література. Теорія. Методологія // Література. Теорія. Методологія. – С. 9 – 37.

3. Передмова // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. – С. 15-31.

4. Уліцька Данута. Антипозитивістський злам // Література. Теорія. Методологія. – С. 38 – 56.

Додаткова література (повні вихідні дані тут і далі видань, що зазначені в Лектурі, дивіться там):

1. Бодріяр Жан. Симулякри і симуляції. – К., 2004.

2. Енциклопедія постмодернізму / За ред. Ч. Вінквіста та В. Тейлора.

3. Каллер Джонатан. Теория литературы: краткое введение / Джонатан Каллер: пер. с англ. А.Георгиева. – М.: Астрель: АСТ, 2006. – 158 с.

4. Ковалів Ю.І. Абетка дисертанта: Методологічні принципи написання дисертації: Посібник.

5. Наєнко М. Українське літературознавство: Школи, напрями, тенденції.

6. Николаев П.А. Исторические судьбы литературоведения // Хрестоматия по теории литературы. – С. 3 – 22.

До уваги! З цієї теми Ви маєте відпрацювати три семінарські заняття. Вам пропонуються на вибір сім тем. Це означає: три теми Ви відпрацьовуєте в аудиторії, інші – самостійно.

На кожному семінарському занятті присутні такі види роботи:

1. Обговорення теоретичних проблем у формі відповідей на запитання чи дискусії. При відповіді на теоретичне запитання або при його обговоренні слід підтверджувати свої зауваження, міркування, висновки аналізом конкретних художніх текстів.

2. Аналіз художніх текстів у відповідності до парадигми тієї методологічної школи (шкіл), що обговорюються на даному семінарі. Тексти для аналізу або фрагменти текстів добираються магістрантами (студентами).

3. Фіксовані виступи з докладним розкриттям певної проблеми. Якщо розкривається сутність якоїсь методології, то необхідно показати її продуктивність для аналітичної рецепції художніх текстів, стилю письменника, його творчої біографії або стилю певної літературної течії.

4. Розширений коментар фрагментів з текстів видатних представників літературознавчої та гуманітарної думки.

Критерії оцінювання:

• творчо-пошуковий рівень відповіді – «відмінно»;

• репродуктивно-творчий рівень – «добре»;

• репродуктивний рівень – «задовільно»;

• відсутність репродуктивного рівня знання теми – «незадовільно».

До уваги!

Творчо-пошуковий рівень означає:

• знання всіх обов’язкових для опрацювання текстів;

• прочитання хоча б одного з обов’язкових текстів не у фрагментах, а повністю;

• вміння творчо застосувати методологічні джерела для інтерпретації проблематики семінару.

Репродуктивно-творчий рівень означає:

• достатнє знання всіх обов’язкових для опрацювання текстів;

• вміння застосувати методологічні джерела для інтерпретації проблематики семінару.

Репродуктивний рівень означає:

• поверхове знання всіх обов’язкових для опрацювання текстів;

• вміння застосувати методологічні джерела для поверхового потрактування проблематики семінару.

Семінар 1.1. Орієнтація традиційних поетик на унормованість художньої творчості

Основні проблеми для обговорення:

• Основні концепти “Поетики” Арістотеля:

• поняття мімезису;

• класифікація видів поезії;

• поняття катарсису;

• поняття упізнавання;

• поняття перипетій;

• види епопей і трагедій;

• особливості побудови трагедії.

  • Значення «Поетики» Арістотеля для традиційного і сучасного літературознавства.

  • Можливі види аналізу художніх текстів за основними концептами «Поетики» Арістотеля.

• Унормованість поетичної творчості Горацієм у «Посланні до Пісонів».

• Н. Буало як теоретик класицизму.

• М. Довгалевський про поезію та її сутність.

• Традиційні поетики як підґрунтя вивчення формозмісту художніх текстів у подальші епохи.

Теми доповідей (самостійних наукових розвідок):

1. Платон і Арістотель як теоретики мистецтва.

2. Концепти мімезису в сучасній гуманітаристиці.

3. Значення античних теорій риторики для подальшого розвою науки про літературу.

4. Античні риторики і наше інтелектуальне сьогодення.

5. Значення античних поетик і риторик для мого інтелектуального поступу.

До уваги! Тема доповіді тут і далі конкретизується після консультації з викладачем.

Основна література:

1.Античні поетики. Арістотель. Поетика. Псевдо-Лонгін. Про високе. Горацій. Про поетичне мистецтво / Упоряд. М.Борецький, В.Зварич. – К.: Грамота, 2007. – 168 с.

1. Довгалевський М. Сад поетичний // Слово многоцінне в 4-х кн. – Кн. 4: Література пізнього бароко: (1709 – 1798 рік) – К.: Аконіт, 2006. – С. – 226 – 529.

Додаткова література:

1. Аверинцев С.С. Риторика и истоки европейской литературной традиции. – М.: Школа «Языки русской культуры», 1996. – 448 с.

2. Віхи в історії античної естетики: Збірник / Пер. з давньогрец. та латин.; Упоряд., ст. та приміт. Й.У.Кобова. – К.: Мистецтво, 1988. – 288 с.

3. Литературные манифесты западноевропейских классицистов / Под ред. Н.П.Козловой. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1980. – 624 с.

4. Курціус Е.Р. Європейська література і латинське Середньовіччя / Пер. з нім. – Львів: Літопис, 2007.

5. Маслюк В.П. Латиномовні поетики і риторики ХУІІ - першої половини ХУІІІ ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україні. – К., 1983.

6. Проблемы литературной критики в Византии и латинском средневековье / Отв. ред. М.Л.Гаспаров. – М.: Наука, 1986. – 256 с.

7. Сивокінь Г. Давні українські поетики. – Харків, 2001.

Прокоментуйте наступні фрагменти текстів (фрагменти взято з видання: Вступ до літературознавства: Хрестоматія):

…завдання поета – говорити не про те, що дійсно сталося, а про те, що може статися, отже, про можливе, яке випливає з імовірності або необхідності.

Арістотель

До сумного обличчя –

Слово підходить сумне, до сердитого – гнівне: поважним –

Личить і слово поважне, грайливим – легке…

Горацій

На грецьких поетів рівняйтесь,

Їх перечитуйте вдень і вночі, не склепляючи ока!

Горацій

Хай за життям наслідувач пильно простежує; з нього

Хай і черпає для власного вірша слова соковиті.

Горацій

Славлять усі лиш того, хто з’єднає приємність і користь

Хто звеселить читача й одночасно дасть насолоду.

Горацій

З початку самого повинен нам поет

Той позначити шлях, яким піде сюжет.

Буало

Ми інші приписи від розуму візьмім:

Одну подію в час єдиний розгорнім,

Єдине місце їй за тло ясне узявши:

Така трагедія сподобається завше.

Буало

Чудною видається і правда нам жива

Безглузді ж вигадки нас тішити не можуть,

Бо ні ума вони, ні серця не тривожать.

Буало

Відносно назви, що таке поезія, то я відповідаю: поезія, поема і поет – це грецькі терміни… які означають видумку, творіння і наслідування.

Довгалевський

Предмет поезії двоякий: речі, які підходять або можуть підійти для поетичної видумки, і самі вірші, які виражають цю поетичну видумку.

Довгалевський

Семінар 1. 2. Філософські основи європейського модернізму, феноменологічних та герменевтичних студій.