67. Витоки державно-правової ідеології українського народу.

Витоки державно-правової ідеології українського народу слід шукати у менталітеті наших пращурів. Автор книги-міфу "Книга Велеса" доніс до нащадків відомості про риси праукраїнців, які вірили в справедливість і добрі першоначала життя та світу. Для них природа є уособленням добра, вони й самі носять добро у своєму серці. Вони ведуть безліч битв, але жод­ної битви наші пращури не вели з метою підкорення, панування, загарбан­ня. Вони постійно захищаються, і найвищою їх метою є свобода .

Як і інші стародавні народи, наші пращури вірили в добрих і злих ду­хів, але ці вірування грунтувалися на поміркованому, не перенасиченому страхом ставленні до Богів. Сили природи обожнювалися, персоніфікува­лися у конкретних чуттєвих образах, але вони не були фатально невблаган­ними, бо їх можна було задобрити ритуальними обрядами чи магічними заклинаннями. У своїх язичницьких віруваннях, взаєминах зі своїми сусі­дами пращури українців ніколи не були сліпими наслідувачами, будучи врівноважено поміркованими, здатними йти на примирення та компроміси. Ці риси генетично успадкував від своїх пращурів український народ.

Розвиток державно-правової думки у східних словян був невід'ємним від формування у них державності, він відбувався на власній внутрішній основі і віддзеркалив у собі основні риси ментальності та свідомості наро­ду. Уявлення наших пращурів про добро і зло формувалися під час їхньої взаємодії з природою і супроводжувалися перенесенням суто земних суспі­льних відносин на природні сили. Надалі поняття про добро і зло стають більш предметними, набувають земного значення. З розвитком державності ці категорії деталізуються і виступають у формі правди, справедливості, істини, закону. Але тут закон наповнений не правовим, а скоріше мораль­ним змістом. Йдеться про закон у розумінні "звичай", "традиція", "обряд". З прийняттям християнства поняття "закон" почало отожнюватися також з біблейськими заповідями.

68. Українські просвітники про державу і право

Досягнення суспільного ідеалу через освіту молодого покоління та мо­ральне вдосконалення людини обгрунтував у своєму вченні Григорій Ско­ворода (1722-1794). Визначаючи об'єктивну необхідність держави, мисли­тель засуджував злочинну владу, а закони розглядав як результат людської діяльності, а не як продукт природи. Людину Г. Сковорода розглядав як мірило правди, засуджував феодальну систему з її правом та судочинством і визнавав волю найбільшим надбанням людини. Суспільно-політичним ідеалом мислителя була республіка, де були б відсутні майнова нерівність, гноблення. Закони гарантують рівні права всім громадянам, і республікан­ський устрій забезпечує умови для чесної праці всім вільним людям відпо­відно до їхніх здібностей.

Видатним представником державно-правової думки в Україні був Яків Козельський (1728-1764). Державно-правові проблеми розглядались ним через призму теорії природного права і суспільного договору. Розвиваючи концепцію природного права, вчений послідовно проводив думку, що за­кладені природою в людині закони її життєдіяльності є джерело законів суспільства. Якщо закони держави не ґрунтуються на природному праві, то вони не можуть вважатися справедливими.

Теорія суспільного договору Я. Козельського містила ідею рівності всіх громадян перед законом, взаємної відповідальності влади і громадян за виконання договору. За переконанням ученого, природне право передувало державі і лише в результаті справедливої суспільної угоди поступилося місцем в державі. Завдяки суспільному договору людина здобуває волю і

власність.

Найвищим досягненням національно-політичної думки України став політичний трактат невідомого автора кінця XVII ст. "Історія русів". Твір справив величезний вплив на українських і російських мислителів.

На думку автора, державне життя українського народу бере свій поча­ток з часів створення ним (а не російським народом) Київської Русі. Ство­ривши власну Давньокиївську державу, український народ згодом втратив державну самостійність, об'єднавшись на добровільних засадах з рівними собі Польщею та Литвою у федеративній Речі Посполитій і лише через те, що поляки почали позбавляти українців прав і вольностей, переслідувати віру, козаки почали проти них повстання.

У творі - вперше в історичній і публіцистичній літературі чітко -сформовано ідею, що найбільшою цінністю для народу є незалежна націо­нальна держава. Саме в її досягненні автор вбачає зміст боротьби народ­них мас України з кінця XVI до початку XVIII ст.. Автор переконливо роз­криває антиукраїнський характер політики московських правителів, висту­пає палким захисником збереження державної самостійності України, де­мократичності її форм правління, протиставляючи її московському самоде­ржавству. "Історію русів" іноді не без підстав називають Декларацією прав української нації.