1.Функции политики:

• Итак, назначение (функции) политики заключается в следующем:

  • политика есть инструмент реализации властно значимых интересов социальных групп;

  • политика призвана обеспечивать урегулированность и порядок социальных процессов и отношений, условий материального общественного производства и совместного труда⁴;

  • политика обеспечивает как преемственность, так и инновационность общественного развития. Инновация проявляется в обосновании и реализации новых моделей развития;

  • политика необходима для того, чтобы рационализировать общественные отношения, сгладить социальные противоречия и направить ситуацию на поиск взвешенных решений.

• Функция рационализации общественной жизни диктуется целым рядом обстоятельств:

  • опасностью для общества случайных и непредсказуемых явлений, которые могут быть детерминированы природным фактором, действиями других стран, эгоистическими интересами индивидов и групп, непродуманными решениями политиков;

  • необходимостью более рационального производства и сбережения материальных и духовных ценностей;

  • потребностью в предвидении будущего и рациональных путей его достижения⁵.

Политика может быть рассмотрена на уровне ее субъектов. Субъектами политики выступают различные социальные группы (классы, этнические и конфессиональные общности и др.), государства, партии, международные организации и др. Отметим, что под субъектами политики понимаются участники политического процесса, способные действовать свободно и самостоятельно

Объектами политики выступают общественные явления, на которые направлена деятельность субъектов политики, в частности власть.

  Субъекты, осуществляя политическую деятельность, вступают в политические отношения - взаимодействия по поводу использования власти. Эти взаимодействия будут определяться политическими интересами участников, которые представляют собой непосредственную побудительную причину политической активности. Они формируются из осознания экономических, социальных (религиозных, этнических) интересов, осознания своего положения на основе сравнения с положением других групп и предполагают ориентацию на участие в политико-управленческой деятельности как условие закрепления или изменения этого положения.

2. Методи політології

Загальною методологією політичної науки є відповідна соціальна філософія. Різні політо-логічні школи відpізняються в пеpшу чеpгу саме тим, на якій філософії вони базуються – як пpавило, це ті чи інші фоpми позитивізму, неокантіанства, істоpичного матеpіалізму, pелігійної філософії. За пізнавальними методами ця філософська база може бути раціоналістичною (що ви-ходить з пpинципової можливості логічного осягнення буття), істоpико-релятивістською (що визначає лише конкpетні факти і відкидає можливості загальних закономіpностей), на-туpалістичною (що приpівнює суспільні науки до пpиpодничих, сповідуючи обов’язковий де-теpмінізм), оpганічною (що вбачає в суспільному pозвитку лише закони оpганічного світу), телео-логічною (що визнає окpім пpичинно-наслідкових зв’язків наявність кінцевих цілей, доцільність тих чи інших пpоцесів та явищ).

Конкpетними методами власне політологічних досліджень є: • системний метод, тобто цілісне спpийняття об’єкта дослідження і всебічний аналіз зв’язків між окpемими елементами в межах цілого; • біхевіоpистичний метод (від англ. behavіor – поведінка, вчинок), тобто спосіб до-слідження суспільно-політичних явищ шляхом аналізу поведінки окpемих людей і гpуп; • кількісні методи, тобто намагання виміряти політичні явища (думку вибоpців, під-сумки виборів, розвиток політичних інститутів тощо) подібно до пpиpодних. Пpи цьому ви-коpистовуються засоби статистики, соціологічних досліджень, лабоpатоpних експеpиментів (pозpобка сценаpію майбутніх подій); • поpівняльні методи, тобто співставлення двох або більше політичних об’єктів (або їх частин), що мають pиси подібності, з метою встановити, в чому полягає ця подібність, та за якими ознаками ці об’єкти pозpізняються. Викоpистовуються інституціональний (поpівняння ана-логічних інститутів за їх ноpмативним станом) та функціональний (поpівняння кількох pізних об’єктів, що виконують схожі функції) підходи; • метод пpийняття pішень, тобто визначення центpів пpийняття pішень і пояснення пpоцесів пpийняття та pеалізації pішень. Цей метод найбільш відповідає саме науці пpо політику, ствоpює цілісне pозуміння політичних явищ та наближає політичну теоpію до пpактики.

Білет №16

1. Політичні ідеї утопічного соціалізму.

Представники утопічного соціалізму Т. Мор і Т. Кампанелла обстоювали ідею соціальної рівності, головним ворогом якої вони вважали приватну власність.

Родоначальником утопічного соціалізму як системи теоретичних уявлень про справедливий суспільний устрій є видатний англійський мислитель і політичний діяч Томас Мор (1478- 1535). Свої погляди він виклав у праці "Утопія" (1516). Суспільство є результатом змови багатих проти бідних, а держава виступає лише знаряддям багатих, яке вони використовують з метою пригнічення простого народу й захисту своїх матеріальних інтересів. Багаті підкоряють і знедолюють бідних як силою, хитрістю та обманом, так і з допомогою законів, які нав'язують народу від імені держави.

Існуючим соціальним і політичним порядкам Т. Мор протиставляє ті порядки, які панують в уявній державі Утопія.

• Там немає приватної власності, а засоби виробництва та його результати є суспільним надбанням.

• Праця обов'язкова для всіх, робочий день триває лише 6 годин, населення забезпечується всім необхідним.

• Панування суспільної і відсутність приватної власності виключають злочини, пов'язані з жадібністю та егоїзмом людей.

Утопія є державно-організованим суспільством, її політичний устрій грунтується на засадах свободи, рівності й демократизму.

Схема правління

Всі основні посадові особи держави, у тому числі верховний правитель, обираються народом, звітують перед ним і зобов'язані діяти в його інтересах. Правитель обирається пожиттєво, але може бути усунутий з посади у разі прагнення до тиранії. Решта посадових осіб і сенат, який складається зі старших за віком і досвідчених громадян, обираються щорічно. Найважливіші справи в Утопії вирішуються правителем з участю сенату і народних зборів.

В Італії ідеї утопічного соціалізму розвивав філософ, поет і політичний діяч Томмазо Кампанелла (1568-1639). У праці "Місто Сонця" (1602 р., надрукована в 1623 р.) він стверджував, що причиною всіх суспільних бід є приватна власність. Ідеальним суспільним ладом, автор вважає такий, що заснований на суспільній власності.

У місті Сонця:

• відсутня приватна власність

• праця має обов'язковий характер

• громадяни забезпечені всім необхідним.

На відміну від Т. Мора, Т. Кампанелла вводить суспільну власність навіть на предмети особистого вжитку, у місті Сонця регламентується навіть особисте життя громадянина.

Таблиця гілок влади і правителів

Система публічної влади у місті Сонця складається з трьох гілок:

• військової

• наукової

• відтворення населення шляхом створення необхідних предметів споживання і виховання громадян.

Кожною з гілок влади керує окремий правитель. Цих трьох правителів називають відповідно Сила, Мудрість і Любов.

Увінчує управлінську піраміду верховний правитель, якого іменують Сонцем, посаду правителя він обіймає до того часу, доки серед громадян не з'явиться більш достойний. Верховний правитель та його найближчі помічники - Сила, Мудрість і Любов - не можуть бути усунуті з посад з волі народу, решта посадових осіб обираються громадянами.

Теоретично започатковані представниками раннього утопічного соціалізму Т. Мором і Т. Кампанеллою колективістські принципи організації суспільного життя знайшли подальше теоретичне обгрунтування і були покладені в основу організації суспільного життя в країнах соціалізму, це

• заперечення приватної власності

• суспільна організація виробництва й розподілу

• обов'язковість праці

• детальна регламентація суспільного та особистого життя недооцінка прав і свобод індивіда

2. Політична система — це цілісна, упорядкована система відносин, дій, ідей, цілей, методів і інститутів, пов’язаних з політикою, з її розробкою та практичним здійсненням. Політична система суспільства — це складна, багатогранна система відносин державних і недержавних соціальних інститутів, які виконують відповідні політичні функції для захисту інтересів певних класів та соціальних груп. Аналізуючи цю проблему, американський полі­толог Р. Даль уважає, що політична система включає такі головні компоненти, як влада, керівництво або авторитет. Сутність полі­тичної системи, на його думку, полягає в регламентації поведінки людей. А ця регламентація реалізується за допомогою політичної влади. Ось чому «центральним елементом, стрижнем політичної системи є політична влада, подібно до того, як у економічній системі таким елементом є власність»

Сьогодні в політичній практиці можна виділити такі типи політичних систем: постіндустріальні (посткапіталістичні), перехідні, постколоніальні тощо. Для постіндустріальної (посткапіталістичної) політичної системи на сучасному етапі характерні: функ­ціонування парламентського механізму боротьби за владу; зростання рівня життя переважної більшості населення, спадання напруженості класової боротьби, утвердження соціального партнерства, посилення позицій громадянського суспільства, захист прав людини.

Для перехідного типу політичної системи (країни СНД, країни Східної Європи) характерні такі риси, як: надмірна політизація народних мас, поява демократичних інститутів та інших демократичних елементів у суспільстві з одночасним існуванням залишків тоталітаризму та командно-адміністративної системи. Ця обставина призводить до посилення боротьби за владу, яка в суспільстві все більше набирає форми міжпартійної боротьби. У суспільстві поширюються крайньорадикальні погляди «лівого» й «правого» спрямування, посилюється націоналізм. Перехідний тип політичної системи характеризується також швидким зниженням рівня життя народу, руйнуванням його духовності, стрімким зрос­танням злочинності тощо.

Постколоніальна політична система характеризується: великим розмаїттям політичних режимів і форм державного правління, низьким рівнем життя народу, початком становлення в більшості країн капіталістичних відносин, їх відривом від натураль­ної економіки, пасивністю широких мас через їхню злиденність і неграмотність тощо.

Моделі політичної системи в залежності від особливостей політичної культури і характеру взаємодії різних політичних інститутів запропонував Габріель Алмонд. Він поділив їх на чотири типи:

• англо-американський (Канада, США, Великобританія, Австралія);

• континентально-європейський тип (Франція, Німеччина):

• доіндустріальний (частково індустріальний) - Африка і Латинська Америка;

• тоталітарний тип (Кітай, Північна Корея, В'єтнам, Куба).

№17