3. Типи психологічного реагування на хворобу

На основі оцінки впливу на психологічне реагування трьох факторів (природи соматичного захворювання, типу особистості, зокрема типу акцентуації характеру, і ставлення до даного захворювання в референтній для хворого групі) А. Є. Личко і Н. Я. Іванов розробили типологію психологічних реакцій на хворобу. Типи об’єднані за блоками.

Перший блок включає типи ставлення до хвороби, за яких соціальна адаптація суттєво не порушується. Це гармонічний, ергопатичний та анозогнозичний типи.

До другого і третього блоків належать типи реакцій, які характеризуються психічною дезадаптацією.

Другий блок включає типи реагування переважно з інтрапсихічною спрямованістю: тривожний, іпохондричний, неврастенічний, меланхолічний і апатичний. Особливістю даної групи є те, що емоційно-афективна сфера відношень у хворих клінічно проявляється в дезадаптивній поведінці: дратівливій слабкості, тривожності, пригніченому стані, «поринання» в хворобу, відказу від боротьби з хворобою і т. д.

Третій блок характеризується з інтерпсихічною спрямованістю. До цього блоку належать типи з таким сенсибілізованим ставленням до хвороби, яке в найбільшому ступені залежить від преморбідних особливостей людини: сенситивний, егоцентричний, паранояльний і дисфоричний. Хворі з цими типами ставлення до хвороби в разі різних емоційно-афективних реакцій відзначаються дезадаптивною поведінкою, яка призводить до порушення їх соціального функціонування.

Необхідно зауважити , що ставлення до хвороби охоплює всі ознаки, притаманні психологічним ставленням, і включає когнітивний, емоційний і поведінковий компоненти. Когнітивний компонент містить знання про хворобу, її усвідомлення, прогнозування, розуміння її ролі і впливу на життєве функціонування хворого, передбачуваний прогноз. Емоційний компонент – це відчуття й переживання хвороби та пов’язаної з нею ситуації. Поведінковий компонент – це реакції на хворобу, які сприяють адаптації або дезадаптації до неї і вироблення певної стратегії поведінки в життєвих ситуаціях у зв’язку з хворобою (прийняття або неприйняття ролі хворого, активна боротьба з хворобою, ігнорування, песимістична установка і т. д.).

Коротко опишемо типи психологічних реакції на захворювання.

Гармонічний.

Об’єктивна оцінка свого стану без перебільшення його тяжкості , але й без недооцінки хвороби. Прагнення у всьому активно сприяти успіху лікування. Небажання обтяжувати інших доглядом за собою. У випадку несприятливого прогнозу інвалідність – переключення інтересів на ті сфери життя, які залишаються доступними хворому. У разі негативного прогнозу – зосередження уваги на долі близьких, своїй справі.

Для гармонічного типу психічного реагування характерний реалізм у сприйнятті симптомів і розумінні тяжкості захворювання. При цьому пацієнт повинен ґрунтуватися у своїх реакціях на відомі медицині факти про можливості вилікування від конкретної хвороби, про походження симптомів тощо.

Дисгармонічні типи реагування на хворобу відзначаються пасивністю хворого. Пацієнт ніби “вручає” себе медичному працівникові, не докладаючи власних зусиль для оздоровлення. Він розцінює свій організм як механізм, річ, яку він здає в ремонт і пасивно чекає на її повернення, як нової.

Тривожний.

Безперебійні занепокоєння і підозрілість щодо неблагополучного перебігу хвороби, можливих ускладнень, неефективності й навіть небезпечного лікування. Пошук нових способів лікування, потреба додаткової інформації про хворобу, методи терапії, безперервний пошук «авторитетів». Хворого більше цікавлять об’єктивні дані про хворобу (аналізи, висновки спеціалістів), ніж власні відчуття. Настрій тривожний, пригнічений.

Тривожний тип психічного реагування на хворобу є одним із найпоширеніших. Він характеризується змінами буденного перебігу життя, які з’являються внаслідок захворювання. Тривога проектується на майбутнє і часто викликана страхами, що хвороба надовго й суттєво змінить звичний спосіб життя. Проявом тривоги може бути підвищений інтерес пацієнта до медичної літератури, прискіпливість до медичного персоналу, спрямованість на повторну переперевірку отримуваних від лікарів відомостей про його хворобу.

Іпохондричний.

Зосередження на суб’єктивних больових та інших неприємних відчуттях. Прагнення постійно розповідати про них оточуючим. На їх основі - перебільшення дійсних і вигаданих хвороб і страждань. Перебільшення побічної дії ліків. Одночасні бажання лікуватись і невіра в успіх, вимоги ретельного обстеження і страх шкоди й болючості процедур.

Пацієнт з іпохондричним типом реагування схильний до егоцентризму. Під час бесіди з будь-якою людиною він звертає увагу розмовника на незвичність і важкість ознак хвороби. Іпохондрик відчуває полегшення, якщо до нього ставляться доброзичливо й співчутливо. Крім того, для людей цього типу характерна схильність до деталізації свого самопочуття в процесі описування його лікарям та іншим людям. Мотивом подібного викладення своїх скарг є страх пропустити що-небудь важливе, суттєве для розуміння спеціалістом його стану й правильної діагностики. Негативну реакцію іпохондрика викликає недовіра до його скарг із боку оточуючих, їх докори в симуляції та перебільшенні тяжкості розладів із метою мати з цього вигоду.

Меланхолічний.

Пригніченість хворобою, зневіра у видужання, можливе покращання, в ефект лікування. Часті депресивні висловлювання, дуже близькі до суїцидальних думок. Зневіра в успіху лікування навіть у разі сприятливих об’єктивних даних.

Меланхолічний, або депресивний, тип реагування на хворобу в багатьох випадках обумовлений тим, що пацієнт володіє негативною інформацією про наслідки недуги. Часто цей тип характерний для медичних працівників на підставі різноманітних знань, отриманих ними у процесі навчання й практики. Націленість на погані наслідки хвороби, нездатність застосовувати механізми саногенезу призводять до песимістичного настрою.

Апатичний.

Повна байдужість до своєї долі, наслідків хвороби, результатів лікування. Пасивне підкорення процедурам і лікуванню під впливом чийогось настирливого спонукання. Втрата інтересу до всього, що хвилювало раніше.

Апатичний тип реагування на хворобу правильніше назвати гіпопатичним, тому що справжньої повної байдужості у хворого не помічається. Як правило, байдужість обумовлена депресією і фіксацією на особистому стані. У пацієнта зникає інтерес і активність відносно всіх сторін життя за винятком здоров’я. Повністю апатичний, тобто з втратою інтересу до всього, зустрічається дуже рідко.

Неврастенічний.

Для поведінки хворого характерна дратівлива слабкість. Нервові збудження в разі болю, неприємних відчуттів, невдач під час лікування, несприятливих даних обстеження. Роздратування часто виливається на першого і ліпшого й завершується часто каяттям і сльозами. Неврастенічний (правильніше – астенічний) тип психологічного реагування найбільш поширена та неспецифічна відповідь організму й особистості на захворювання. Дратівливість хворого зумовлена, як фізичними явищами (яскраве світло, голосні звуки, різкі запахи), так і ставленням до нього оточуючих. Пацієнт стає вередливим, вимогливим. Він шукає ласки, співчуття, заспокоєння. Схильний до спалахів гніву, якщо його сподівання щодо поведінки оточуючих людей не виправдовується («Ви спеціально шумите, хочете мене в домовину звести», «Вам байдужа доля матері»).

Обсесивно-фобічний.

Тривожна підозрілість передусім торкається побоювань не реальних, а малоймовірних ускладнень хвороби, безуспішного лікування, а також можливих (але малообґрунтованих) невдач у житті, роботі, сім’ї у зв’язку з хворобою. Уявні побоювання хвилюють більше, ніж реальні. Захистом від тривоги стають прикмети та ритуали, забобони.

Пацієнт надає особливого значення дрібницям, що перетворюються для нього на своєрідні символи (наприклад, розцінює шанси свого видужання залежно від того, у якому порядку ввійдуть до його палати лікар і медсестра; від того, тролейбус якого маршруту підійде до зупинки раніше тощо). Невротичні прикмети пов’язані з підвищеною тривожністю хворого і спрямовані на захист від них.

Сенситивний.

Надзвичайна заклопотаність хворого можливим неблагополучним враженням, яке можуть справити на оточуючих відомості про його хворобу. Побоювання, що люди почнуть його уникати, вважати неповноцінним, зневажливо ставитися, розпускати плітки або поширювати несприятливі відомості про причину й природу хвороби. Страх стати тягарем для близьких через хворобу, страх недоброзичливого ставлення з їх боку у зв’язку з цим.

Основою сенситивного ставлення до хвороби є рефлексивний стиль мислення, орієнтація на погляди й оцінку оточуючих людей. У зв’язку з цим суттєвими стають не власні больові або неприємні відчуття через хворобу, а реакція на інформацію про хворобу з боку референтної групи. Такі пацієнти, шкодячи своєму здоров’ю, соромляться звертатися до лікаря або медсестри («Для чого їх відволікати через дрібниці?») навіть у випадках загрозливого для життя стану. Спостерігається несміливість, сором’язливість, надмірна скромність хворих цього типу.

Егоцентричний.

«Вихід в хворобу», демонстрація близьким і оточуючим своїх страждань і переживань із метою повністю оволодіти їх увагою. Вимоги цілковитої турботи – тільки про хворого. У спілкуванні з людьми швидко переводять розмову на себе. В особах, які також потребують уваги й піклування, бачать тільки конкурентів і ставляться до них неприязно. Постійно бажають показати свій особливий стан, свою винятковість у зв’язку з хворобою.

Егоцентричний тип реагування на хворобу інколи називають істеричним, оскільки основним мотивом поведінки людини стає притягнення до своєї персони уваги оточуючих. Хвороба часто використовується з метою докоряння іншим людям, їх шантажування. Скарги хворі описують дуже яскраво й супроводжують їх манерною жестикуляцією та виразною мімікою. Емоції пацієнта мають гротескний характер.

Ейфорійний.

Необґрунтовано підвищений настрій, веселість, метушливість, балакучість, часто вдавані. Зневага, легковажне ставлення до хвороби й лікування. Надія на те, що «само собою все саме минеться». Бажання отримати від життя все, не зважаючи на хворобу. Легкість порушення режиму, хоч воно може несприятливо відбитись на процесі хвороби, безпечність щодо власного здоров’я.

Подібне реагування може мати захисний характер

Анозогнозичний.

Активне відкидання думок про хворобу, можливі її наслідки, а невизнання очевидного в проявах хвороби, приписування його випадковим обставинам або несерйозним захворюванням. Відмова від обстеження та лікування. Бажання «обійтись своїми засобами».

Анозогнозія спостерігається дуже часто. Вона може відображати внутрішнє неприйняття статусу хворого, небажання звертати увагу на реальний стан речей. З іншого боку, така поведінка може відображати хибну думку людини щодо не важливості ознак хвороби. Цей тип реакції на хворобу характерний, наприклад, для алкоголіків.

Ергопатичний.

«Зосередження на роботі». Навіть у разі яскраво вираженої тяжкості хвороби й страждань такі люди стараються будь що продовжувати працювати. Трудяться із ще більшою ретельністю, ніж до хвороби, роботі віддають весь час, намагаються лікуватися й проводити обстеження так, щоб це залишало можливість працювати.

Деякі пацієнти розцінюють будь-яке нездужання через призму виклику своє «Я», тому вони намагаються не піддаватися хворобі, активно переборювати себе, долати слабкість і біль. Їх позиція зводиться до того, що немає такої хвороби, яку неможливо подолати своїми силами. Такі пацієнти часто є принциповими противниками ліків і з гордістю про це заявляють.

Паранояльний.

Упевненість у тому, що хвороба є результатом якогось злого наміру. Крайня підозрілість до ліків і процедур. Намагання приписувати можливі ускладнення лікування або побічну дію ліків халатності або злому наміру лікарів і персоналу, у зв’язку з цим звинувачення їх і вимоги покарати.

Паранояльний тип реагування на хворобу відображає світоглядну позицію хворого, який бачить таємний смисл його недуги та причини її виникнення. Він має місце переважно на основі особистісних характеристик пацієнта.