Лексичні (абревіатури) та графічні скорочення
Лексичні скорочення (абревіатури) функціонують як самостійні слова. Графічні ж скорочення не є словами й використовуються лише на письмі. На відміну від лексичних вони обов'язково розшифровуються та читаються повністю.
Лексичні скорочення бувають декількох типів.
1. Ініціальні (абревіація) – утворені з початкових букв слів, що означають поняття; вони, у свою чергу, поділяються на:
а) буквені – читаючи їх, треба вимовляти букви: ПДВ (податок на додану вартісь), СБУ (Служба безпеки України), МВФ (Міжнародний валютний фонд);
б) звукові – читаючи їх вимовляють звуки: ТОВ (товариство з обмеженою відповідальністю), ВАК (вища атестаційна комісія), рагс (реєстрація актів громадського стану), ЖЕУ (житлово-експлуатаційне управління);
в) буквено-звукові (змішані) – частина слова вимовляється за буквами, частина – звуками: ЖЕК (житлово-експлуатаційна контора), ОП (орендне підприємство).
2. Складові скорочення – утворені з частин складів слів: завгар, техред, міськком;
3. Частково скорочені слова – утворені з частини або частин слів і повного слова: Донвугілля, Укрнафта, госпрозрахунок, заввідділу, техпрацівник.
4. Відсікання (усічення): зам., зав., пом., акад., доц., асист.
5. Телескопічні скорочення – утворені з початкової та кінцевої частини складових слів: рація (із ра/діостан/ція), біоніка (із біо/логія/ та /електро/ніка ).
Змішаного типу (комбіновані): НДІторгмаш, ЗапБТІ, Райво.
Абревіатури можуть писатись:
· з великої літери (назви установ): Укрнафта;
· з малої літери (родові назви): міськрада, педінститут;
· з великої букви (якщо утворені з початкових букв): НЛО, АТС, МАУП, ГЕС;
· з малої букви, якщо вони утворені від загальних назв: загс, неп;
· комбіновані написання: КамАЗ, АвтоЗАЗбанк.
Розрізняють декілька типів графічних скорочень:
а) крапкові: ст. (станція), див. (дивись), гол. (головний), нац. (Національний);
б) дефісні: з-д (завод), б-ка (бібліотека), ін-т (інститут), р-н (район);
в) скіснолінійні: р/р (розрахунковий рахунок), а/с (абонентська скринька);
г) нульові (курсивні) – на позначення фізичних, метричних величин, валют та ін. лише після цифрових назв: 2 хв, 47кг, 250г, 400 грн (після нихкрапка не ставиться, а на письмі вони виділяються курсивом);
д) подвійні – графічні скорочення, як правило не подвоюються, виняток становлять: рр. (роки), пп. (пункти).
Використовуючи абревіатури і графічні скорочення, слід дотримуватися таких вимог:
1. У документах припускається використання лише загальнонормативних графічних скорочень, зафіксованих у державних стандартах та словниках.
2. Не можна перевантажувати текст графічними скороченнями, наприклад: НП, що сталася на ПУ півд.-схід. міської РМС через порушення ПТБ інженером Ковтуном В. С.
3. Скорочення не повинно збігатися за формою зі словом або скороченням, уже наявним у мові: ДонДУ (донецький державний університет), ДДУ (Дніпропетровський державний університет).
4. Скорочене слово чи словосполучення повинно зберігати однакову форму в одному тексті: скорочуючи слово пан один раз формою п., другийпан , порушує однотипність документа.
Не можна скорочувати:
1) імена та імена по батькові (крім ініціалів): не Мих. Серг. Грушевський, а М. С. Грушевський;
2) псевдоніми: не Ж. Занд, а Жорж Занд; не Л. Українка, а Леся Українка;
3) подвійні прізвища: не Б.-Хом'як, а Богачевська-Хом'як
У текстах службових документах слід застосовувати стандартизовані одиниці величин та одиниці обліку, їхні назви й позначення.
Числа при одиницях величин та одиницях обліку слід давати цифрами. Коли однозначні числа не при одиницях фізичних величин стоять у непрямих відмінках або коли з кількісного числівника починається речення, рекомендується буквення форма чисел, наприклад: «Здійснити випробування семи труб завдовжки 12 м кожна.»; «Дібрати 15 труб для випробувань на тиск.». Числа до десяти рекомендується в текстах писати словами, а після десяти - цифрами: п'ять комп'ютерiв; 156 студентiв.
У разі зазначення інтервалу числових значень фізичної величиний при перелікові числових значень, виражених однією й тією самою одиницею фізичної величини, позначення одиниці наводять лише після останньої цифри, наприклад: Від 100 до 110 мм; 10...100 кг; 5,0; 5,5; 6,3 мм.
Ступінь точності цифрових значень величин, що наводяться в документі, має забезпечувати найбільшу їх інформативність; при цьому треба, щоб у ряду однотипних даних ступінь точності (кількість цифр після коми) був однаковим, наприклад: «...товщина сталевої гарячекатаної стрічки 1,50; 1,75; 2,00 мм».
Позначення одиниць слід указувати після числових значень величин і розміщувати в рядок із ними (не переносити на наступний рядок). Між останньою цифрою числа й позначенням одиниці слід залишати пробіл.
Багатозначнi числа розбиваються на класи по три цифри справа наліво і відокремлюються одна від одної проміжком в один знак. Чотиризначні числа не поділяються на класи. Наприклад: 10 513; 1997.
Не розбивають на групи цифри в числах, що позначають номер (після знака номера), в марках машин, механізмів, у позначеннях нормативних документів.
Цифри, як арабськi, так i римськi, відокремлюються вiд слів промiжком. Винятком є букви, що входять до складу словесно-цифрових позначень, які пишуться разом або через дефіс. Наприклад: будинок 7б; до справи 34Б; стереопрогравач «Діана П406С».
Порядковi числiвники мають відмінковi закiнчення, які пишуться через дефiс. Наприклад: 1-ша лiнія; 3-тє видання. .
Якщо записаний цiлий ряд порядкових числiвникiв, то відмінкове закiнчення ставлять тiльки пiся останньої цифри. Наприклад: 1, 2 i 3-й томи.
Порядковi числівники, що позначаються римськими цифрами, пишуться без вiдмiнкових закiнчень. Наприклад: II ґатунок; I курс.
Складнi прикметники, першою частиною яких є числiвник‚ що позначається цифрою, пишуть без вiдмiнкових закінчень через дефiс. Наприклад: 2-ступеневий; 5-поверховий.
Десятковi дроби, як і цілі числа , поділяють пробілами на групи по три знаки в кожній, але після коми в зворотному напрямі порівняно з цілими, наприклад: 25, 128 137; 3, 887 93; 42, 140 1.
Простi дроби пишуться через косу риску в одну лінію. Промiжка мiж чисельником i знаменником не роблять. Наприклад: 4/5; 2/3; 1/4.
У змiшаних дробах ціле число вiддiляють вiд дрбової частини iнтервалом в один знак. Налрмклад: 1 2/3.
Римські цифри вiд слiв відокремлюють промiжком. Наприклад:
ХХ століття.
Знаки “номер” (№); “параграф” (§) i “градус” (°) вiдокремлюють від цифри інтервалом: № 25; § 17; 45 °. Проте знак “за Цельсієм” (С) пишеться разом із знаком “градус”: 36,6 °С.
Символи “процент” (%), “хвилина” ('), “секунда” ('') пишуться разом iз цифрою: 110%; 30'; 30'20''.
Знаки “номер”, “параграф”, “процент”, “градус” у множині не подвоюються.
Арифметичнi знаки “плюс” (+), “мiнус” , “множення” (х), “дiлення” (:), знак “дорiвнює” (=) вiдокремлюютъ вiд цифри промiжком в один знак. Вони записуються тiльки з цифрами, у текстi -- словами.
Знак граничного вiдхилення (±) пишуть iз цифрою разом: ±0,43.
Між вiд'ємними та додатними величинами, якi означають кайні межi, знак “тире” не ставитъся. У цьому разі пишуть прийменники “вiд” i “до”. Наприклад: температура повітря пiднялася вiд -5 до +10 °С.
Показники сетепеня та iндекси пишуь разом iз цифрою: 10І; 25і.
Географiчнi та математичнi позначення пишутъ скорочено.
Міри довжини i ваги позначають вiдповiдно до метричної системи мір:
км (кiлометр), м (метр), дм (дециметр), см (сантиметр), мм (мелiметр),
т (тонна), ц ( центнер), кг (кiлограм), г (грам), мг (мiлiграм), млрд (мiльярд), млн (мiльйон), тис. (тисяча).
Мiри площi та об'єму скорочують так:
кмІ (квадратний кiлометр),
мІ (квадратний метр),
мі (кубiчний метр),
смі (кубiчний сантиметр).
У хiмічних формулах iнтервал між цифрами i буквами не роблять. Наприклад: Н2О, Н2SO4 .
14.
Культура усного ділового мовлення
Усне мовлення - це слухове сприймання певної інформації.
За допомогою усного мовлення спілкування і обмін думками відбувається безпосередньо. В усному мовленні вживається побутова й діалектна лексика, слова розмовно-просторічного характеру, своєрідні фразеологізми.
Синтаксична будова усної мови характеризується тим, що в ній здебільшого вживаються прості речення, часто - неповні. У складних реченнях переважає сурядність. Зв'язок речень переважно безсполучниковий. Рідко вживаються дієприкметникові й дієприслівникові звороти. Речення усної мови часто не вкладаються в звичайні синтаксичні рамки.
За характером спілкування усне мовлення - діалогічне, має ряд лексичних особливостей.
В усному мовлення широко використовуються додаткові засоби висловлення: інтонація, жести, що надають відтінок переконливості та емоційності.
Звичайна сфера застосування усного мовлення - бесіда, розмова.
Усні виступи, доповіді, звіти, лекції являють собою проміжну форму між усною і писемною формами літературної мови. Це складний вид усного мовлення, ніж розмовний, бо тут все-таки обмеженіше використовуються допоміжні засоби (жести, інтонація)
Усне мовлення кожної людини свідчить про рівень її освіченості, культури. Відомий український педагог В. Сухомлинський писав, що "мовна культура - це живодавній корінь культури розумової, високої, справжньої інтелектуальності. Щоб правильно розмовляти й писати, треба прагнути до удосконалення своїх знань, набутих раніше, треба любити українську мову й свою справу".
Види усного спілкування
Без мови неможливе існування будь-якого людського колективу, виробництва, трудової діяльності, творчої праці. Головна складність в обладнання усним мовленням полягає у необхідності визначати на слух, інтуїтивно доцільності чи недоцільності того чи іншого слова, звороту, інтонації, манери мови у кожному конкретному випадку.
До усного ділового мовлення ставляться такі вимоги:
точність у формулюванні думки, не двозначність;
логічність;
стильність;
відповідність між змістом і мовними засобами;
відповідність між мовними засобами та обставинами мовлення;
відповідність між мовними засобами та стилем викладу;
вживання сталих словосполучень;
різноманітність мовних засобів;
нашаблонність у побутові висловлювання;
доречність;
виразність дикції;
відповідність інтонації мовлене вій ситуації.
Необхідно, щоб ці вимоги базувалися на знанні літературної норми і чутті мови. Усне ділове мовлення - це розмовно-літературне мовлення, воно наближається до мовлення писемного.
Ділова нарада. Види нарад
Наради стали невід'ємною частиною нашого життя. Їх проводять для вирішення виробничих питань на підприємствах та в установах, організаціях.
Нарази є одним з найефективніших способів обговорення актуальних питань і прийняття рішення у всіх сферах громадського і політичного життя.
Залежно від мети і завдань, які потрібно вирішити, ділові наради поділяються на проблемні, інструктивні та оперативні.
Проблемні наради проводять у невеликому колі спеціалістів або компетентних осіб для того, щоб знайти оптимальне управлінське вирішення обговорюваних питань. Схема вирішення таких питань містить доповідь, запитання до доповіді, обговорення доповіді, вироблення загального рішення, прийняття голосуванням присутніх.
Інструктивні наради організовують безпосередньо управлінці з метою доведення до працівників загального завдання, передачі розпоряджень, необхідних відомостей по управлінській вертикалі чи горизонталі, залежно від фахового рівня виконавців.
Оперативні наради скликають для отримання інформацій про поточний стан справ за схемою вертикального розпорядку інформації. Особливості оперативних нарад є їх проведення у точно визначені дні й години, що дає змогу учасникам планувати свою діяльність. Позапланові оперативні наради спричиняють неритмічність виконання їх учасниками прямих обов'язків і тому проводяться в надзвичайних ситуаціях.
Наради корисні лише тоді, коли вони добре організовані, досягають визначеної мети і дають можливість зекономити робочий час.
Види і жанри публічних виступів
Публічний виступ - це один з видів усного ділового спілкування. Залежно від змісту, призначення, способу проголошення та обставин спілкування виділяють такі основні жанри публічних виступів:
громадсько-політичні промови, (лекції на громадсько-політичні теми, виступи на мітингах, на виборах, звітні доповіді, політичні огляди);
академічні промови (наукові доповіді, навчальні лекції, наукової дискусії);
промови з нагоди урочистих зустрічей (ювілейні промови, вітання, тости).
Кожен з перелічених видів має відповідне призначення, тобто переслідує певну мету - проінформувати, переконати чи створити настрій у відповідної аудиторії.
Переконання як мета виступу виникає під час обговорення певної теоретичної чи практичної проблеми. Промовець ставить перед собою завдання переконати аудиторію, звертаючись і до розуму, і до почуттів своїх слухачів. Успіх його залежить від добору аргументів і вміння розташувати їх у порядку наростання переконливості. У кінці виступаючий, як правило, ще раз наголошує на головних аспектах теми й закликає до певних дій чи до прийняття певних рішень.
Така мета, як створення певного настрою, постає на всіляких урочистостях: на святах, на ювілеях на річницях.
Телефонне ділове спілкування
Один із різновидів ділового спілкування є телефонна розмова. Вона розширює, прискорює ділові контакти, дає можливість оперативно передати чи прийняти певне повідомлення.
У телефонній розмові беруть участь двоє співрозмовників: той, хто телефонує, і той, хто приймає інформацію. Може бути й третя особа - посередник, який з'єднує співрозмовників. Тут особливо важливим є слова ввічливості вибачте, будь-ласка, дякую.
Вибір мовних засобів для телефонної розмови залежить від того, хто, куди, кому і з якою метою телефонує.
Умовно телефонну розмову можна поділити на офіційну і приватну. Кожне з них вимагає відповідного етикету.
Телефонна розмова, як правило, починається привітання. Не слід запитувати: з ким я говорю? Якщо розмовляє н той, з ким ви хочете поговорити, необхідно попросити викликати потрібну людину. Робити це слід коректно, ввічливо.
Часто в державних установах можна почути шаблонну фразу турбує вас таки-то... Ділова телефонна розмова в роботі установи чи закладу аж ніяк не може турбувати, бо вона для цього й призначена.
Розмова по телефону має бути спокійною, розбірливою, чемною, лаконічною. Тому треба заздалегідь її продумати.
Також важливим є вміння слухати співрозмовника. Вихована людина не буде перебивати співрозмовника чи поправляти.
За етикетом завершує телефонну розмову як у діловому, так і в приватному спілкуванні, її ініціатор.
Завершуючи телефонну розмову, обов'язково треба попрощатися.
Варто пам'ятати, що надмірна ввічливість, улесливість на прикрашають співрозмовника, а навпаки, свідчить про його низький етичний рівень і можуть викликати роздратування.
15.
Службова бесіда — це дієвий чинник установлення контакту, з'ясування
непорозумінь, розв'язання проблем, залагодження конфліктів тощо. На
основі практики вироблені певні правила ведення службової бесіди
керівника з підлеглими, які слід знати, але не варто обмежуватися лише
ними:
завчасно повідомити підлеглого про службову бесіду та її тему (хоча б у
загальних рисах);
мати конкретну мету (почути зізнання, заспокоїти, поінформувати тощо);
мати найповнішу інформацію про співробітника (освіту, службові
досягнення, родину, уподобання тощо);
укласти план службової бесіди (вступ, основна частина, підсумок);
продумати час і місце проведення службової бесіди (хто, де і на чому
сидить);
бути щирим і Ґречним у питаннях і намірах;
намірах;
обрати вірний тон (сила голосу, інтонація, акцентування, пауза) і манеру
(чіткість формулювань, переконливість аргументів, невербальні засоби
тощо);
бути уважним у вислуховуванні відповідей, заперечень, контраргументів
(не перебивати, не відкидати відразу почуте тощо);
тактовно завершити службову бесіду, досягнувши поставленої мети;
дотримуватися конфіденційності щодо отриманої інформації.
У свою чергу, працівник, запрошений на службову бесіду, повинен
дотримуватися теж певних правил і норм:
пунктуальність (прийти слід за 3—5 хв. до початку службової бесіди,
назвати секретареві своє прізвище, мету приходу);
мати охайний, діловий вигляд (одяг, взуття, зачіска тощо);
дотримуючись субординації, уважно слухати співрозмовника (без зайвих
жестів, міміки, емоцій);
не уникати погляду шефа (щоб у нього не склалося враження про нещирість
ваших намірів);
чітко й лаконічно формулювати відповіді чи запитання;
після завершення шефом службової бесіди не продовжувати її.
16. Джерелом поповнення лексики сучасної української мови, зокрема її ділового мовлення, є іншомовні слова. Одні з них, що давно вже засвоєні або означають назви загальновідомих явищ і предметів, увійшли до активної лексики. Наприклад: верстат, майстер, ланцюг, менеджер, спонсор, крейда, папір, вишня, огірок, агроном, юрист, суфікс, академія, буква, м'ята та ін. Від основ таких слів в українській мові творяться нові слова за допомогою різних словотворчих засобів. Наприклад: агроном — агрономія, агрономічний, агро-максимум, агромінімум; гарбуз — гарбузиння, гарбузовий. Інші запозичені слова, що означають назви понять і явищ, які не є загальновідомими і рідко вживаються в мові, мають виразні ознаки іншомовних. Наприклад: адажіо, женофоб, мольберт, ландтаг, ландшафт, вуаль, фрікасе, фенолфталеїн, ланцет і т. д.
До складу української лексики входить багато слів, утворених за зразками морфологічної структури відповідних слів російської мови. Наприклад: укр. втілення — відповідно до рос. воплощение; укр. відродження — відповідно до рос. воз-рождение і т. д.
У словниковому складі української мови особливе місце посідають запозичення грецького походження — грецизми. Це назви рослин, тварин: кедр, мигдаль, мак, кит, крокодил; назви побутових предметів: парус, миска, ванна; поняття церковно-релігійні: вівтар, архангел, ангел, амвон, антихрист, ікона, келія, ієрей, ладан, демон, ідол, схима, літургія, келар, канон, монастир, піп; терміни науки, культури, мистецтва: апостроф, граматика, діафрагма, логіка, математика, філософія, кафедра, ідея, театр, музей, корал, бібліотека, комедія, хор, сцена, планета, магніт, іподром, гігант, ксерокс.
З грецької мови запозичено більшість українських імен людей, наприклад: Ірина, Марина, Катерина, Софія, Харитина, Олена, Явдоха, Василь, Петро, Тарас, Микола, Андрій, Степан, Федір, Олександр, Олексій та ін.
В українській мові чимало слів латинського походження, вони належать переважно до понять науки, техніки, мистецтва, політичних і суспільних відносин, медичної, юридичної термінології. Наприклад: індустрія, реакція, мотор, меридіан, аргумент, префікс, ангіна, операція, ординатор, консиліум, юстиція, юрист, прокурор, нотаріус, ректор, декан, екзамен, студент, університет, гумор, цирк, екскурсія, експедиція, депутат, консул, секретар, адміністрація.
З латинської мови запозичені деякі імена людей, наприклад: Юлія, Клавдія, Мотря, Валерій, Віктор, Віталій, Павло, Марко.
З французької мови запозичені слова, що стосуються побуту, предметів одягу, науки, техніки, мистецтва, суспільно-політичні, технічні та військові терміни. Наприклад: люстра, абажур, маскарад, браслет, одеколон, пудра, ридикюль, портьєра, мотив, сюжет, афіша, актор, суфлер, партер, бюст, бюлетень, екіпаж, костюм, пальто, блуза, кабінет, сержант, гарнізон, атака, фронт, каска, кавалерія, корпус, маршал, комюніке, дебати, кур 'єр, департамент, шосе, десант, паркет, пансіон, пасаж.
З німецької в українську прийшли деякі адміністративні, технічні, медичні, торговельні, військові, виробничі терміни, назви предметів побуту, рослин, птахів, ігор тощо. Наприклад: штат, шахта, верстат, стамеска, штукатур, слюсар, лобзик, цех, дратва, бухгалтер, вексель, масштаб, бинт, фельдшер, курорт, флейта, балетмейстер, офіцер, орден, мундир, кухня, швабра, бутерброд, фарш, паштет, квасоля, вафлі, шпинат, галстук, фартух, матрац, страус, танці, кеглі та ін.
Англійські запозичення вживаються в українській лексиці, що стосується техніки, політики, спорту, мореплавства, транспорту, одягу, їжі, напоїв. Наприклад: менеджер, шоу, бізнес, конвеєр, трест, тролейбус, комбайн, тунель, лідер, мітинг, бюджет, крокет, фініш, аут, бокс, спорт, докер, яхта, мічман, картер, танк, вокзал, рейс, світер, піжама, кекс, пунш, біфштекс, ром та ін.
З італійської прийшли до нас такі слова, як: опера, бемоль, інтермецо, бас, лібрето, арлекін, дебет, кредит, банк, вата, казарма, барикада, каса, валюта, банк.
З голландської запозичені українською мовою переважно терміни мореплавства й суднобудування: гавань, шлюпка, матрос, боцман, рейд, верф, дамба, фарватер, руль, а також слова ситець, дюйм, картур та ін.
Із скандинавських мов увійшла до української мови незначна кількість слів, зокрема: клеймо, дротик, оселедець, якір; власні імена: Ігор, Олег, Аскольд та ін.
З тюркських та інших східних мов українська мова запозичила слова: гарба, сарай, сабантуй, могорич, чарка, балик, лапша, кавун, гарбуз, ізюм, халва, кабан, каракуль, базар, торба, табун, чабан, батіг, ярлик і т. д.
У словниковому складі української мови є запозичення й з інших мов, здебільшого рідковживані: булат, тахта, караван, гиря (з іранської); чесуча, чай (з китайської); сакля, чурек (з грузинської); орангутанг (з малайської) тощо.
Входячи в українську мову, іншомовні слова засвідчували чутливість лексики до змін у житті суспільства —політичних, економічних та культурних — і водночас збагачували словниковий склад нашої мови.
17. Пізніше Іван Величковський у зб. «Млеко» (1691) подав пояснення термінів фігурного віршування («ехо», «рак літералний», «вірш жартовний» та ін.) з прикладами. «Руська Правда» і грамоти відбивають своєрідну і високорозвинену юридичну, а літописи також військ. Т. З кін. 16 ст. зберігся уривок фармакотерапевтичного трактату з відповідною Т., а з 1636 дійшов «Люцідарій» з природничою Т. «Адельфотес» (1591) систематично подає в тексті грец. граматичну та літ.-стилістичну Т. з ц.-слов. (в укр. ред.) відповідниками-кальками з грец. Ця ц.-слов. Т. стала взірцем для Т., якої вживали у своїх граматиках Лаврентій Зизаній Тустановськмй (1596) та Мелетій Смотрицький (1619); його Т. ближча до ц.-слов., тоді як Т. його попередників має більше укр. елементів.