2) Висока культура мовлення фахівця – це досконале володіння літературною професійною мовою; дотримання норм літературної мови; точність, ясність, чистота, багатство і доречність мовлення, а також дотримання правил мовленнєвого етикету у професійній діяльності.

Важливе значення для удосконалення культури мовлення має систематичне й цілеспрямоване практикування в мовленні – спілкування рідною мовою із співробітниками, колегами, знайомими, приятелями, оскільки вміння і навички виробляються лише в процесі мовленнєвої діяльності.Основними аспектами вияву культури мовлення фахівця:

- нормативність(дотримання усіх правил усного і писемного мовлення);

- адекватність (точність висловлювань, ясність і зрозумілість мовлення);

- естетичність(використання експресивно-стилістичних засобів мови, які роблять мовлення багатим і виразним);

- поліфункціональтність(забезпечення застосування мови у різних сферах професійної діяльності).Головними ознаками культури професійного мовлення є:Правильність – це унормування мови на орфоепічному, лексичному, фразеологічному,

словотворчому та стилістичному рівнях.

Точність – добір слів і речень з метою якнайточнішої передачі змісту висловлювання.

Змістовність – повне розкриття думки без зайвих слів.

Чистота мовлення – це уникнення ненормативних елементів у мові (просторіччя, суржик,

діалектизми, жаргонізми, агортизми), мовних дефектів.

Багатство мовлення (різноманітніть) – використання різноманітних мовних засобів, уникненя

повторень слів, однотипних конструкцій.

Логічність – це правильність смислових зв’язків між словами і реченнями в тексті.

Послідовність – виправданий планом висловлювання виклад теми.

Доречність – урахування адресності висловлювання, його сприйняття слухачем, читачем.

Виразність – добір слів і речень з метою якнайточнішої передачі думки.

Образність – оригінальність висловлювання, добір синонімічних відповідників, уникнення однотипності вираження думок.

Мова обслуговує комунікативні потреби людей у різних галузях: науці, техніці, виробництві, ділових стосунках, освіті, культурі, побуті. Мовою користуються соціально і професійно неоднорідні групи. Кожна з груп має свої мовні інтереси і виробляє свою власну систему спілкування.

3) Українська мова професійного спрямування – це нормативна навчальна дисципліна, яка вивчає норми сучасної української літературної мови з метою подальшого їх застосування у професійній діяльності психолога

Українська мова професійного спрямування є обов’язковою для вивчення студентами вищих навчальних закладів. Вона входить до нормативної частини навчального плану, а це означає, що її обсяг та зміст повинні визначатися відповідними державними стандартами освіти.

Об’єктом вивчення дисципліни є мовні норми – правила, своєрідні мовні закони. Їх реалізація сприяє побудові правильного усного та писемного мовлення. Вони є обов’язковими для всіх носіїв літературної мови. Дотримання мовних норм свідчить про досконале володіння літературною мовою. Предметом вивчення дисципліни є функціонування мовних норм впсихологічних текстах. Мовні норми сучасної літературної української мови неоднаково представлені у різних професійних сферах: для одних певні норми є бажаними, для інших недоречними. Під час вивчення дисципліни «Українська мова професійного спрямування» наголошується переважно на тих особливостях мовних норм, які є найхарактернішими для психологічних текстів. Метою вивчення курсу «Українська мова професійного спрямування» є поглиблення та розширення мовних знань, умінь та навичок, які є необхідними для подальшого застосування в діяльності.психолога

4 “Словнику лінгвістичних термінів” Д.Ганича та І.Олійника читаємо, що мовні норми – це “закріплені в практиці зразкового використання мовні варіанти (у галузі вимови, слововживання, граматичних та інших мовних засобів), які найкраще і найповніше з числа співіснуючих виконують свою суспільну роль”.

Отже, мовна норма – це сукупність прийнятих у мовленнєвій практиці народу правил відбору і вживання мовних одиниць, тобто формулювання “сукупності правил, що забезпечує регулярне відтворення у мовленні зразкового варіанта мови”(О.Ахманова).

Сформовані норми мови охоплюють усі рівні мовної системи і тому можуть бути названі структурно-мовними. Б.Головін пропонує розрізняти такі типи норм:

1) норми вимови – регулюють вибір акустичних варіантів фонем або морфем (напр., можна [озим’і] і не можна [оз’і м’і];

2) норми наголошування – регулюють вибір акустичних варіантів розташування і переміщення наголошеного складу серед ненаголошених;

3) норми словотворення – регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі нового слова (напр., можна зернові – і не можна зерняні);

4) норми морфологічні – регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова (напр., тракторів, бригадирів, але деталей, доповідей);

5) синтаксичні норми – регулюють вибір варіантів побудови речень (напр., не можна Директор видав дівчині довідку, з якою потім познайомився - можна Ознайомившись із довідкою, директор видав її дівчині);

6) норми лексичні – регулюють вибір слова відповідно до змісту і мети висловлювання (напр., можна рятувальник – не можна рятівник, якщо мовиться про посаду);

7) норми стилістичні – регулюють вибір слова або синтаксичної конструкції відповідно до умов спілкування і стилю викладу (напр., велика кількість, а не величезна кількість – у науковому стилі; у зв’язку з тим, що, а не бо…в офіційно-діловому стилі).

5) Науко­вий

Терміни, слова з абстракт­ним значенням, символи, однозначні слова, іншо­мовні слова, наукова фра­зеологія, відсутність емо­ційної лексики, тропів. Складні сполучники та при­йменники, ускладнені прості речення, складні речення, од­норідність конструкцій (слів, речень). Цитати, посилання, безособовість речен

Худож­ній Слова, вживані у пере­носному значенні, образна лексика, емоційно-оцінна лексика; синонімія, анто­німія, омонімія, полісемія; тропи: епітети, метафори, порівняння. Синтаксичні одиниці усіх ви­дів. Вставні конструкції, звер­тання, відокремлені члени речення; риторичні фігури, повтори; комбінування усіх типів мовлення (опис, розпо­відь, міркування

.Публіцисти-ний Суспільно-політична лексика, «високі», урочисті слова та вирази, заклики, гасла, точні найменування, бага­тозначна образна лексика, позитивно- і негативно-оцінні слова, неологізми. Спонукальні речення, по­ширені прості речення, звер­тання і риторичні запитання, повторюваність, нанизування компонентів речення, складні причинно-наслідкові речення

Офіційно-діловий Офіційні слова і вирази, штампи, канцелярські тер­міни, стандартні вирази, обмежена синонімія. Розповідні прості речення, ускладнені зворотами; склад­ні речення з підрядними умо­ви, допустові, наслідку. Похідні прийменники та сполучники. Безособові та наказові фор­ми дієслів; іменний присудок; прямий порядок слів.

Розмовний Загальновживані слова і фразеологізми, емоційно-оцінні слова і вирази, діа­лектизми, просторіччя, жаргон; складні іменники з дієслівним компонентом наказового способу (вари­вода, пройдисвіт), перехід з однієї частини мови в іншу. Модальні частки. Вигуки. Пестливі форми іменників та прикметників. Звертання. Односкладні та неповні ре­чення (ситуативні, контексту­альні, еліптичні).

.Конфесійний

Суто церковна термінологія, мовні формули із сакральним значенням; значна кількість метафор, синонімів та антонімів; наявність старослов’янізмів, архаїзмів; стандартність стильової форми. Непрямий порядок слів у реченні та словосполуці. Використання риторичних фігур (антитези, порівнянь, алегорій, перифраз, повторів і паралелізмів).

11Комунікативна функція Мислетворча функція Номінативна функція Пізнавальна функція Культурологічна функція Естетична функція Експресивна функція

12 Критерії розвитку мовлення психолога напряму пов'язані з риторикою. Вивчаючи сучасні наукові праці, можна зробити висновок, що під терміном риторика розуміють теорію красномовства, власне науку про красномовство, дослідження теоретичних основ ораторського мистецтва, курс навчання красномовству. Інтонаційна виразність мовлення - це професійно значима характеристика мовлення викладача. її розвиток повинен бути невід'ємною частиною процесу його професійної підготовки до реалізації мовленнєвої діяльності. [7, с 151].

Розглянемо складники інтонації. Так, мелодика - це зміна висоти тону голосу протягом висловлювання. Мелодика виступає головним компонентом інтонації. Логічний наголос - виділення за допомогою інтонаційних засобів якого-небудь слова у висловлюванні, яке той, хто говорить, розглядає як найбільш важливе. Темп мовлення - швидкість вимови елементів мовлення (звуків, складів, слів). Успішність виконання емоційних інтонацій обумовлена особистісними особливостями психолога (викладача). Це тип мислення, добросовісність, емоційна стабільність, високий контроль поведінки, впевненість у своїх силах, життєрадісність, активність, незалежність і самостійність, конформізм [7, с 85].

Найбільш загальними ознаками емоційного забарвлення мовлення психолога, які оцінюються слухачами, є: рішучість, мажорність, суворість, вимогливість, фальшивість, байдужість, офіційність, тривожність інтонаційного тону мовлення.

Одним із основних критеріїв розвитку мовленнєвої компетенції є розвиток мовленнєвих вмінь. У наукових працях відомих учених (А. Мудрик, А. Капська, В. Кан-Калик, О. Леонтьев) та у дисертаційних дослідженнях (М. Барахтян, А. Годлевська, В. Коломієць) запропоновані підходи до вирізнення комунікативних умінь педагога. Педагогічні здібності- ансамбль якостей особистості, який відповідає вимогам педагогічної діяльності і забезпечує особистісне оволодіння цією діяльністю й досягнення в ній високих показників. Наявність мовленнєвих здібностей сприяє оволодінню викладача мовленнєвими вміннями - обов'язковим складником комунікативних умінь педагога Імпровізаційність мовлення - невід'ємний елемент мовленнєвої поведінки фахівця. Форми мовленнєвої імпровізації можуть бути найрізноманітнішими, починаючи із питання, жарту, який знімає нервову напругу, і закінчуючи монологом, необхідність якого диктується конкретною потребою.

13 Мовленнєвий етикет - це сукупність мовних засобів, які регулюють нашу поведінку в процесі мовлення. Правила мовленнєвого етикету залежать від мовленнєвих ситуацій, до яких належать знайомство, прощання, вибачення, прохання, запрошення, вітання, пропозиція, порада, відмова, згода, співчуття, комплімент тощо.