Відповідь № 7

Духовна культура давніх слов'ян

Ґрунтовному вивченню духовної культури давніх слов'ян присвячена величезна наукова і популярна література. В її числі праці відомих вітчизняних українських і зарубіжних дослідників (А.П.Афанасьєва, М.С.Грушевського, Б.О.Рибакова, М.І. Костомарова та ін.).

Великий внесок в розробку даної проблеми належить українським ученим В.М.Даниленку, І.Г.Шовкоплясу, П.П.Толочку, Д.Н.Козаку, І.С.Винокуру, Б.О.Тимощуку, О.М.Приходнюку, М.О.Тихановій, Г.С.Лозко та багатьом іншим.

Як відомо, весь комплекс міфологічних* уявлень наших предків у літературі отримав назву слов'янського язичництва.*

* В перекладі з грецької мови "міф" - слово-переказ, звичай.

На сучасному етапі розвитку історичної науки суть духовної культури давніх слов'ян-праукраїнців всебічно розглянуто доктором іст. наук Д.Н. Козаком [77, с. 620-666].

М.І.Костомаров розглядав язичництво як обожнення природи, визнання мислячої сили за предметами та явищами довкілля, поклоніння сонцю, небу, воді та землі, вітру, деревам, птахам, каменям, вогню тощо. Потойбічний світ вважався слов'янам-язичникам продовженням земного життя [78, с. 198-199].

А дослідники Г.Ловм'янський та А.Нідерле вважали, що основою слов'янського язичництва була демонологія - культи предків і природи. Зокрема Г.Ловм'янський писав: "... Давній слов'янин жив серед світу духів... Вони оживляли та заповнювали рівномірно всю природу, яка їх оточувала. Людина почувала себе залежною від них, намагалася відвернути їхні шкідливі дії та прихилити до себе." [77, с. 621].

Вище ми називали число в 33 тис. різних божеств і демонів, яких знали древні греки (елліни). В українців, як і в інших слов'янських народів, до прийняття християнства існувала величезна кількість богів і божеств. На жаль, до нас не дійшло майже ніяких міфів про родоводи богів, за винятком окремих повідомлень, таких як: "вітри - Стрибожі внуки", або "Сонце ж цар, син Сварога, він же Даждьбог". [79, с. 119].

Важливу інформацію з цієї проблеми ми черпаємо з "Велесової книги", знайденої у 1919 році, а світ узнав про неї лише у 1954 році .

Рис. 138. Дощечка з Велесової книги.

Ця безцінна літературна пам'ятка, текст якої написаний на дерев'яних дощечках, доносить до нас конкретне уявлення про життя і вірування українців у дохристиянський період (з XII ст. до н. е. - по IX ст. н. е.).

"Велесова книга" свідчить, що наші далекі пращури мали розвинуте почуття людської гідності, національної самосвідомості, патріотизму, були людьми високої духовності і моралі, проявляли священну любов до своєї рідної землі підтверджуючи це вмінням боронити її, завдяки чому і вижили [80, с. 2-3].

Характерною особливістю української міфології є пантеїзм - вчення, за яким Бог ототожнюється з природою. Обожнювання усіх явищ природи, небесних світил, дерев, річок, поклоніння багатьом богам називається політеїзмом (багатобожжям).

В українській релігійній міфології існує своєрідна ієрархія богів. На чолі всього світу стоїть найстарший Бог, який керує усім життям Всесвіту. Йому підпорядковані нижчі рангом боги, які порядкують різними сферами природи і людським життям [79, с. 119].

З метою глибшого розуміння світоглядних (релігійних) уявлень давніх слов'ян-українців коротко розглянемо Олімп українських богів.

Род - один з богів, який залишився в пам'яті українського народу найдовше. Вірогідно культ Рода розвинувся ще в епоху бронзового віку (ІІ тис. до н.е.), тобто за часів патріархату. Вважалося, що Род був Богом над іншими богами. Він живе на небі, їздить на хмарах, дарує життя людям, звірям, птахам, дарує дощ. Деякі дослідники вважають, що пізніше Род перетворився в Хатнього Домовика, який за повір'ям жив біля домашнього вогнища і став його охоронцем [79, с. 120-121].

З культом Рода тісно переплітається культ жіночого божества - Рожаниці. Нема сумніву, що цей культ виник ще за часів Трипільської культури. Він символізував образ жінки, Матері-Рожаниці. Тому для своїх ритуалів та обрядів трипільці обрали скульптурне зображення жінки. Б.О.Рибаков у такий скульптурі вбачав жіночі фігури, які зображують богиню родючості, жриць цієї богині, учасниць аграрних церемоній, покровительок того чи іншого природного явища, яке сприяє збільшенню врожаю.

Давні слов'яни приносили жертви Роду і Рожаниці у вигляді хліба, сиру, меду, каші (куті). Перед вживанням ритуальної їжі - куті, на Різдво (Родздво) батько кидав першу ложку вгору, у святий куток - покуть. Цей звичай в Україні побутує й досі. Батько родини таким чином ототожнювався зі служителем культу.

Свята на честь Рода і Рожаниці відзначалися навіть у ранніх християнських храмах, куди слов'яни приносили жертовні страви. Так у Софії Київській в перші роки її існування збиралися язичники, щоб відзначити свої стародавні свята [79, с. 121].

Сварог - батько українського олімпу, Прабог, володор світу. Ім'я Сварог походить від давньоіндійського сварга, що означає небо, вхід у небо. Від Сварога, Бога світла і небесного вогню, походять інші боги - Сварожичі.