- •Відповідь № 1
- •Відповідь № 2
- •Відповідь № 3
- •Відповідь № 4
- •Відповідь № 5
- •Відповідь № 6
- •Відповідь № 7
- •Відповідь № 8
- •Відповідь № 9
- •Відповідь № 10
- •Відповідь №11
- •Відповідь № 12
- •Відповідь № 13
- •Відповідь № 14
- •§ 1. Загальна характеристика періоду
- •§ 2. Суспільний лад
- •§ 4. Основні риси права
- •Відповідь № 15
- •Відповідь № 16
- •Відповідь № 17
- •Відповідь № 18
- •Відповідь № 19
- •Відповідь № 20
- •Відповідь № 21
- •Відповідь № 22
- •Відповідь №23
- •Відповідь № 24
- •Відповідь № 25
- •Відповідь № 26
- •Відповідь № 27
- •Відповідь № 28
- •Відповідь № 29
- •Відповідь № 30
- •Відповідь № 31
- •Відповідь № 32
- •Відповідь № 33
- •Відповідь № 34
- •Відповідь № 35
- •Відповідь № 36
- •Відповідь № 37
- •Відповідь № 38
- •Відповідь № 39
- •Відповідь № 40
- •Відповідь № 41
- •Відповідь № 42
- •Відповідь № 43
- •Відповідь № 44
- •Відповідь № 45
- •Відповідь № 46
- •Відповідь № 47
- •Відповідь № 48
- •Відповідь № 49
- •Відповідь № 50
- •Відповідь № 51
- •Відповідь № 52
- •Відповідь № 53
- •Відповідь № 55
- •Відповідь № 56
- •Відповідь № 57
- •Відповідь № 58
- •Відповідь № 59
- •Відповідь № 60
- •Відповідь № 61
- •Відповідь № 62
- •Відповідь № 63
- •Відповідь № 64
- •Відповідь № 65
Відповідь № 56
1. Політичний режим у період “відлиги” М.Хрущова у другій половині 1950-х – першій половині 1960-х рр. Український дисидентський рух
Смерть Й.Сталіна, що був стрижнем тоталітарної системи, 5 березня 1953 р. завершила період режиму культу його особи, і почався період десталінізації. На XXз`їзді КПРС у 1956 р. за доповіддю першого секретаря ЦК Компартії СРСР Микити Хрущова було прийнято постанову про подолання культу особи і його наслідків. Однак, дії партії і уряду з викриття культу особи Й.Сталіна були половинчастими, непослідовними і суперечливими, оскільки: 1. оточення Й.Сталіна остерігалось виявлення і їхньої причетності до злочинів Сталіна; 2. були відсутні необхідні наукові дані про режим культу взагалі і фактичні дані про тоталітарний режим в СРСР; 3. матеріали з`їзду щодо культу особи приховувались від громадськості, і повний текст таємної доповіді М.Хрущова був оприлюднений лише у 1989 р. Відтак, культ особи пояснили як явище, пов`язане з особистісними характеристиками Й.Сталіна та з тяжкими умовами політичного і соціально-економічного становища радянської соціалістичної держави у капіталістичному співтоваристві; тож модель, стратегія і тактика будівництва соціалізму сумніву не піддавались і питання про відповідальність винних у створенні і підтримці тоталітаризму осіб і організацій не ставилось. Насправді ж, культ особи був об`єктивним соціально-політичним явищем, неминучим в умовах позаринкової, регульованої державою економіки, будівництва казарменно-поліційного соціалізму, командно-адміністративної, бюрократичної, тоталітарної, репресивної, заідеологізованої і самоізольованої системи.
Розгорнулась масова реабілітація: було визволено з в`язниць і таборів багато безвинно засуджених, було звільнено зі спецпоселень депортованих з України громадян (зокрема, кримських татар), однак органи влади перешкоджали їх поверненню у рідні краї. До кінця 1959 р. було переглянуто справи щодо 5,5 млн. засуджених, крім політичних жертв 20-х – початку 30-х рр. – не було реабілітовано представників українського комунізму (М.Хвильового, М.Волобуєва), діячів УНР і Директорії тощо.
Український дисидентський рух
Почалось духовне розкріпачення радянського суспільства, громадсько активна інтелігенція, різна за національною і соціальною приналежністю і освітнім рівнем, яку назвали “шестидесятниками”, почала боротьбу з тоталітаризмом, за демократизацію усіх сфер суспільного і державно-правового життя. Поступово демократичні ідеї і політичні переконання “шестидесятників” оформились у дисидентський рух (дисидент – з латинської означає незгідний, інакомислячий), тобто рух протистояння існуючій радянській системі і тоталітарній ідеології та посяганням на права і свободи людини і демократію. В Україні дисидентський рух розпочався наприкінці 50-х рр., його представники (Іван Дзюба, Іван Світличний, Іван Драч, Ліна Костенко, Євген Сверстюк, Василь Симоненко, Василь Стус, Ігор та Ірина Калинці, Левко Лук`яненко, Вячеслав Чорновіл, Зенон Красівський, Михайло і Богдан Горині, Степан Хмара, Михайло Косів та ін.) критикували шовіністичну національну політику і тоталітарний режим СРСР.
У дисидентському русі намітились різні форми: страйки робітників (зокрема, виступи у Кривому Розі); підпільна видавнича діяльність – “самвидав”; симпозіуми, учасники яких науково обгрунтовували свої вимоги (зокрема, конференція з проблем української мови і літератури, що відбулась у 1963 р. у Києві); створення груп, які розробляли свої економічні і політичні програми, найвідоміша і перша з них – створена Л.Лук`яненком у 1958 р. Українська Робітничо-Селянська Спілка, яка виступала за мирний і легальний шлях виходу України зі складу СРСР. Та вже у січні 1961 р. більшість членів цієї організації було заарештовано і у травні Л.Лук`яненка на закритому процесі було засуджено до розстрілу, який було замінено 15-річним ув`язненням.