87. Позитивна та негативна роль теорії флогістону в історії хімії.

До 1780 теорія флогістону була прийнята хіміками майже повсюдно.Ломоносов сформулював принцип збереження матерії і руху, виключив флогістон з числа хімічних елементів. Недоліки теорії флогістону найбільш ясно виявилися в період розвитку пневматичної хімії. Гіпотеза флогістону була першою теорією в хімії і дозволила узагальнити безліч реакцій. У 70x роках XVIII століття теорію флогістону було спростовано працями Антуана Лавуазьє, завдяки яким її змінила інша — киснева теорія горіння.

88. Період, географія та характер діяльності: Френсіс Бекон.

Фре́нсіс Бе́кон ( 1561 -1626)— англійський політик, філософ і есеїст. Один з творців емпіризму — філософського напряму, який твердить, що головне — власний досвід. Френсіс Бекон визначив зміст і смисл наукового методу пізнання, виділивши в ньому значення експерименту і вказав на індукцію як головний шлях до гіпотези.

89. Період, географія та характер діяльності:Роберт Бойль.

Роберт Бойль 1627 -1691-англійський хімік, фізик .Поклав початок новому напрямові в хімії, в основі якого була вимога вивчення складу речовин експериментальним методом. Уперше запровадив наукове поняття про хімічний елемент. Бойль — один із засновників якісного хімічного аналізу.

90. Період, географія та характер діяльності: Іоганн Бехер.

Іоганн Бехер (1635-1682)німецький хімік. У своїх роботах виступав як послідовник алхімічного вчення про три початки.

91. Період, географія та характер діяльності: Георг Шталь.

Георг Шталь(1659-1754) німецький хімік. Наслідуючи ідеї Бехера сформулював теорію флогістона,що стала першою теорією у науковій хімії.

92. Період, географія та характер діяльності: Герман Бургаве.

Герман Бургаве (1668- 1738) — відомий лікар XVIII ст. Мав правильні ідеї щодо походження нервих закінчень.

93. Період, географія та характер діяльності: Етьєн Жоффруа.

Этьен Жоффруа(1772 — 1844)- французький зоолог, континентальний попередник британського еволюціоністаЧ. Дарвіна  предтеча сучасного вчення про інволюцію, вчитель та противник Кюв’є. Першовідкривач 17 видів ссавців.Географія: Франція

Період:19 ст.

1. Суть та новизна молекулярно-кінетичного вчення Михайла Ломоносова.

Заклав основи кінетичної теорії газів у праці «Спроба теорії пружності повітря», написаній у 1748—1750 рр., Ломоносов дав правильне тлумачення пружності повітря як результату спільної дії багатьох частинок. Названі праці М. В. Ломоносова створили передумови для побудови кінетичної теорії газів і всієї статистичної фізики, яка в наш час є найзагальнішою теорією теплових явищ.

2. Суть та новизна закону збереження речовини і руху Михайла Ломоносова.

Закон збереження маси стверджує, що у замкненій системі сумарна маса всіх речовин зберігається, незважаючи на будь-які внутрішні процеси. Цей закон працює лише у класичній фізиці, коли релетивістські ефекти невеликі.Вважається, що одним з перших його висловив Михайло Ломоносов у 1748 році.

3.Основні риси хіміко-аналітичного періоду розвитку хімії

Роберт Бойль ввів термін «аналіз». У своїх дослідах застосовував індикатори і увів поняття хімічної спорідненості.

4. Михайло Ломоносов народився в 1711 році в селі Денисовка поблизу міста Холмогори. У 1730 р. вирушив до Москви і склав іспити до Зайконоспаської слов'яно-греко-латинської академії, яку закінчив у 1735р. Того ж року був зарахований у студенти університету при Академії наук. У вересні 1736 р., Ломоносова відсилають до Німеччини, де він вивчає фізику, механіку, математику і хімію. У 1741р. з дружиною Єлизаветою Цильх повертається до Росії. У 1745 р. Ломоносов став професором хімії і повноправним членом Академії. Серед творів Ломоносова є роботи з фізики, хімії, геології, метеорології, гірничої справи, географії, астрономії, історії і філології. Серед них: «Міркування про причину тепла і холоду» (1744 р.), «Спроба теорії пружної сили повітря» (1749 р.), «Слово про народження металів від струсів землі», «Курс щирої фізичної хімії» (1754 р.) та інші. Ломоносов розробив точні методи зважування, застосовував об`ємні методики кількісного аналізу, довів хибність теорії Бойля про приєднання теплової матерії до металів при їх прожарюванні. Завдяки ініціативи Ломоносова в січні 1755 р. був закладений університет у Москві. Помер Ломоносов від застуди в квітні 1765 р.

5. Андре́ас Сігізму́нд Ма́ргграф народився 3 березня 1709 у Берліні. Любов до хімії переймає від батька, навчається у професора Каспара Нойманна, що в свій час був учнем Георга Шталя. Через це теорія флогістону дуже вплинула на формування наукових поглядів вченого. В подальшому він поглиблюває свої знання, вивчає хімію і фізику в Страсбурзі, медицину в Галле (1733-1734), металургію у Фрейбергській гірничій академії (1735). З1735 працює в аптеці батька у Берліні. С 1738 — член Берлінської Академії наук. З 1754 — директор Хімічної лабораторії , а 1760—1761 директор Фізико-хімічної секції Берлінськой Академії наук. З 1767 і до смерті у 1782 — директор Фізичного класу академії і лабораторії при ній.

1743 — розробки способів отримання фосфору

1745 — отримання ціаніду калію і його вплив на солі металів

1746 — розробки способів отримання чистого цинку

1747 — введення мікроскопу у вивчення хімії

1748 — дослідження води, багатої залізом, із берлінських джерел

1749 — дослідження мурашиної кислоти і її солей

1750 — отримання гіпсу

1758 — встановлення різниці в кольорах полум`я калію і натрію

6. Берґман Торберн Улаф народився 20 березня 1735 у шведському містечку Катарінберг. Навчався в Уппсальському університеті, де з 1758 був викладачем математики і фізики, а з 1767 професором хімії і мінералогії. Розробив систематичний хід якісного аналізу. Удосконалив аналіз із застосуванням паяльної трубки; широко користувався ваговим аналізом. Берґман досліджував ряд мінералів і класифікував їх за хімічним складом. Запропонував механістичну теорію виборчої хімічної спорідненості. Помилково вважаючи, що спорідненість між двома речовинами за даних умов залишається постійною і не залежить від відносних мас реагуючих речовин, Берґман склав таблиці хімічної спорідненості, якими користувалися до початку 19 століття. Його ім'ям названі кратер на Місяці та урановмісний мінерал Торберніт. Помер шведський хімік і мінералог 8 липня 1784 у Медеві.

До лекції 7

1. Недоліки теорії флогістону найбільш ясно виявилися в період розвитку. пневматичної хімії. Хіміки отримали найважливіший засіб для виділення, ідентифікації і вивчення різних «повітрь» - апарат для збирання повітря. Важливим кроком був винахід англійським хіміком Стівеном Хейлзом «пневматичної ванни». Пізніше за Хейлз і Генрі Кавендіш (1731 — 1810) встановили існування деяких газів («повітрь»), відмінних за своїми властивостями від звичайного повітря. У 1766 Кавендіш систематично досліджував газ, що утворюється при взаємодії кислот з деякими металами, пізніше названий воднем. Великий внесок у вивчення газів вніс шотландський хімік Джозеф Блек (1728 — 1799). Він зайнявся дослідженням газів, що виділяються при дії кислот на луги. Блек встановив, що мінерал карбонат кальцію при нагріванні розкладається з виділенням газу і утворює вапно (оксид кальцію). Газ (вуглекислий газ — Блек назвав його «пов'язаним повітрям»), що виділився можна було знову з'єднати з вапном і отримати карбонат кальцію. Це відкриття встановлювало нерозривність зв'язків між твердими і газоподібними речовинами.

2. Найбільшим представником цього напряму був Р.Бойль: він не тільки відкрив газовий закон, що носить тепер його ім'я, але і сконструював апарати для збирання повітря. Англійський хімік Стівен Хейлз (1677 — 1761) винайшов «пневматичну ванну». Хейлз і Генрі Кавендіш (1731 — 1810) встановили існування деяких газів («повітрь»), відмінних за своїми властивостями від звичайного повітря. У 1766 Кавендіш систематично досліджував газ, що утворюється при взаємодії кислот з деякими металами, пізніше названий воднем. Великий внесок у вивчення газів вніс шотландський хімік Джозеф Блек (1728 — 1799). Він зайнявся дослідженням газів, що виділяються при дії кислот на луги.

3. В першій половині ХVIII століття з’явився опис так званої пневматичної ванни, запропонованої Хейлсом, у якій отримувач утворюваного газу було відділено від генератора газу. Однак відкриття Хейлса не одразу стало відомим хімікам, тому що було опубліковане в книзі, присвяченій проблемам ботаніки. Стефен Хейлс (1667-1761) вивчав у Кембриджі теологію і став священиком. Вільний час він присвятив вивченню математики та природознавства, особливо біології (фізіології рослин). Гейлс експериментально дослідив різні явища та процеси, пов’язані з ростом рослин, а також із їх хімічним складом. Головною роботою Гейлса, яка присвячена фізіології рослин, є книга «Статика рослин» (1727 рік). В цьому творі й описано «пневматичну ванну», що слугувала Гейлсу для збирання газів, утворюваних під час сухої перегонки дерева. Вона являла собою » — прилад для вловлювання газів, що виділяються при нагріванні речовини, в посудину з водою, опущену вгору дном у ванну з водою. У подальшому «пневматична ванна» отримала велике значення в практиці досліджень газів як прилад для збирання газів над водою.

4. До середини ХVІІ століття гази ще не розрізняли і вважали різними видами повітря. Ван-Гельмонт, вочевидь, першим показав, що окрім повітря слід визнати існування ряду різних повітряподібних тіл, які він називав газами, і , насамперед, «лісового газу»., що утворювався при дії кислот на вапняк, при бродінні молодого вина та під час приготування пива, а також при спалюванні вугілля. Таким чином основними напрямками експериментального дослідження газів у 18ст. були: встановлення складу повітря і вивчення реакцій взаємодії кислот з металами, солями і лугами та дослідження газів, що при цьому виділяються.

5. Джозеф Прістлі — народився в містечку Філдхед поблизу англійського міста Лідса. Навчався в академії у Девентрі, де отримав філологічну і богословську освіти. Він вивчає дев'ять іноземних мов, веде діяльність проповідника в дисентерських громадах, пробує себе на педагогічній ниві. У 1761 працює викладачем у Ворінгтонскій академії, починає займатися природничими науками. У 1771 Прістлі відкрив фотосинтез, а у 1778 р. він довів, що при фотосинтезі рослини поглинають вуглекислий газ і виробляють кисень. У 1772 р. Прістлі, діючи розведеною нітратною кислотою на мідь, вперше отримав окис азоту, який при контакті з повітрям буріє внаслідок утворення двоокису азоту. У 1772-74 рр. Прістлі отримав хлороводень і аміак. У 1774 році відкрив кисен, у 1775 р. отримав у чистому вигляді фтористий кремній, сірчистий газ, а у 1799 р. оксид вуглецю. Збагативши науку багатьма новими фактами, Прістлі, однак, не зміг правильно пояснити їх і до кінця життя залишався послідовником помилкової теорії флогістону. Він був обраний почесним доктором Едінбурзького університету, членом Лондонського королівського товариства, іноземним членом Паризької і Петербурзької академій наук.

6. Ге́нрі Кавенді́ш народився у 1731 у Ніцці(Франція). Закінчив Кембриджський університет. Працював в основному з газами. Кавендіш виділив в чистому вигляді вуглекислий газ і водень, прийнявши останній за флогістон, встановив основний склад повітря як суміш азоту і кисню. Отримав оксиди азоту. Спалюванням водню отримав воду, визначивши співвідношення об'ємів газів, що взаємодіють в цій реакції (100:202). Точність його досліджень була така велика, що дозволила йому при отриманні оксидів азоту за допомогою пропускання електричної іскри через зволожене повітря спостерігати наявність "дефлогістованного повітря", що становить не більше 1/20 частини загального об'єму газів. Це спостереження допомогло В. Рамзаю і Дж. Релею відкрити у 1894 р. благородний газ аргон. Активно працював в області фізики. Закон, за яким сили електричної взаємодії обернено пропорційні квадрату відстані між зарядами, був відкритий ним у 1767, на десять років раніше від французького фізика Шарля Кулона. Кавендіш експериментально встановив вплив середовища на ємність конденсаторів і визначив значення діелектричних сталих ряду речовин. Визначив сили взаємного притягання масивних тіл і обчислив тоді ж середню густину Землі. Генрі Кавендіш нагородженний медаллю Коплі у 1766 році. Помер вчений у 1810 році. Про роботи Кавендіша в області фізики стало відомо лише в 1879 — після того, як англійський фізик Дж. Максвелл опублікував його рукописи, що знаходилися доти в архівах.

7. Даниель Резерфорд (1749— 1819) — англійскій хімік і фізик. Навчався в Єдинбургзькому університеті, де і отримав степінь доктора. В своїй докторській роботі вчений описаний новий газ, який в цей ж час був незалежно відкритий Прістлі і отримав назву - азот. З 1777 року Даніель Резерфорд стає членомо спілки лікарів Єдинбургу, а згодом і професором ботаніки в Єдинбургзькому університеті.

8. Джозеф Блэк (1728 —1799) — шотландский хімік і фізик, який спочатку вивчав мови і філософію в Університеті Глазго, а згодом зацікавився медициною, фізикою і хімією. Працював професором в Глазго з 28 років, а з 1766 викладав у Єдинбурзі. Джозеф Блек відкрив вуглекислий газ, довів, що повітря є сумішшю газів, відкрив теплоту плавлення і випаровування, ввів поняття теплоємності і латентної (прихованої) теплоти, а також показав, що вона є різною для різних речовин. Блек також був членом покерного клубу і брав участь в розробці парового двигуна Джеймса Уатта.

9. Карл Шеєле(1742 Німеччина —1786 Швеція) — шведський хімік, який відкрив багато органічних і неорганічних сполук. За освітою і фахом — фармацевт. Працював в аптеках різних міст Швеції, де і проводив хімічні дослідження. Шеєле показав, що піролюзит не є різновидом магнітного залізняку, а являє собою сполуку невідомого металу, дією соляної кислоти на піролюзит при нагріванні отримав хлор. Досягненням вченого є також одержання гліцерину дією оксидів свинцю на рослинні і тваринні жири, відкриття тетрафториду кремнію, оксиду барію, миш'яковистого водню, ряду кислот: винної , кремнійфтористоводневої та фтороводневої, миш'якової, щавлевої , молочної , синильної та ін. Також Шеєле виявив здатність деревного вугілля поглинати гази. У 1786 році його знайшли мертвим на своєму робочому місці в оточенні маси отруйних реактивів; деякі джерела приписують його смерть від синильної кислоти.

10. Ще у VIII ст.. китайський вчений Мао встановив наявність у повітрі газу, який підтримує дихання і горіння. Однак європейці відкрили кисень майже через 1000 років . У 1771 р. Шеєле встановив, що повітря складається з кисню і азоту, а у 1774 р. — Дж. Прістлі добув кисень розкладом меркурій (ІІ) оксиду. Усе ж — головні особи в історії відкриття кисню не К. В. Шеєле і не Дж. Прістлі, бо вони до кінця своїх років залишилися ревними захисниками теорії флогістону. Особливе значення в історії відкриття кисню мають праці А. Лавуазьє. Він (1775 р.) встановив, що кисень — складова частина повітря і створив кисневу теорію горіння, яка прийшла на зміну теорії флогістону.

11. Виділення горючого газу при взаємодії кислот та металів спостерігали у XVI та XVII століттях на початку становлення хімії як науки. Відомий хімік Г. Кавендіш досліджував цей газ та назвав його «горючим повітрям». При спаленні «горюче повітря» давало воду, але дотримання Кавендішом теорії флогістону завадило йому зробити правильні висновки. Французький хімік А. Лавуазьє разом із інженером Ж. Меньє, використовуючи спеціальні газометри, у 1783 р. здійснили синтез води, а згодом її аналіз, розклавши водяну пару розжареним залізом. Таким чином він встановив, що водень входить до складу води та може бути отриманий із неї. Лавуазьє дав назву елементу hydrogene — «той, що народжує воду».

12. У праці «Хімічний трактат про повітря і вогонь» Шеєле зазначив, що атмосферне повітря складається з двох «видів повітря»: «вогняного» — кисню і «флогістованого» — азоту. У 1772 році азот, як просту речовину, описав Даніель Резерфорд. Він опублікував магістерську дисертацію, де вказав основні властивості азоту. Назву Азот (позбавлений життя) або Нітроген (той, що породжує селітру) запропонував Лавуазьє, який на той час розробляв принципи хімічної номенклатури.

13. Сполуки кобальту були відомі і застосовувалися в глибокій старовині. Зберігся єгипетський скляний глек, що відноситься до XV в. до н.е., забарвлений солями кобальту, а також блакитні скловидні цеглини, що містять кобальт. У древній Ассирії, а також в Вавілоні з кобальту виготовляли лазурит - блакитну фарбу, якою обливали керамічні вироби. Назва металу виникла від німецького «домовик», «гном». При обпалюванні мінералів кобальту, які містили миш`як, виділяється отруйний оксид арсену. Але древні норвежці не знали цього і приписували вину в смерті людей, що переплавлювали срібло, гірському духу Кобольду. В 1735 році шведський мінералог Георг Бранд виділив із цього мінералу невідомий раніше метал і назвав його Кобальтом.

14. Назва походить від ісп. platino (зменшувальне від plata - «срібло»). Цю назву надали конкістадори, що знайшли метал у Південній Америці (на території сучасної Колумбії). У Європі про платину не знали до 18ст. Вперше у чистому вигляді платина була одержана з руд хіміком Волластоном у 1803 році. Згодом італійський хімік Скалігер відкрив нерозкладимість платини і довів, що це хімічний елемент.

15. Нікель був виділений шведським хіміком А.Кронштедтом в 1751. Задовго до цього було зроблено безліч спроб виділити мідь із руди, яка була схожа на мідну і використовувалася для фарбування скла в зелений колір. Всі вони закінчилися поразкою, тому руда отримала назву «купернікель» - «мідний диявол».Кронштедту вдалось отримати зелений оксид і шляхом його відновлення – метал, який назвали нікелем. За іншою версією походження назви «нікель» - «дволикий», «обманливий», що пов`язано з його схожістю з Ферумом.

16. Перший зразок металевого мангану одержав Йоган Ґоттліб Ган у 1774 р відновленням MnO2 вугіллям. Назва походить з грецької — «добре знебарвлюю». Очевидно, це зв'язано із окиснюючими властивостями сполук марганцю.

17. Перша сполука фтору — флюорит (плавиковий шпат) CaF2 — описана в кінці XV століття під назвою «флюоро». Назва «фтор» від грец. руйнування. У 1771 році Карл Шеєле отримав плавикову кислоту. Як один з атомів плавикової кислоти, елемент фтор був передбачений у 1810 , але виділений у вільному вигляді лише 80 років по тому Анрі Муассаном при електролізі рідкого безводного фтористого водню, що містив домішки кислого фториду калію KHF2.

18. Назва елементу походить від грецького хлорос — «зелений». Вперше хлор був отриманий у 1772 шведським хіміком Шеєле, який описав його виділення при взаємодії піролюзиту з соляною кислотою у своєму трактаті про піролюзит:: 4HCl + MnO 2 = Cl 2 + MnCl 2 + 2H 2O. Шеєле відзначив запах хлору, схожий із запахом царської води, його здатність взаємодіяти з золотом і кіновар'ю, а також його відбілюючі властивості.

19. Назва походить від бариту в якому був вперше знайдений цей елемент. Барій був відкритий у вигляді оксиду барію BaO у 1774 р. Карлом Шеєле. У 1808 році англійський хімік Деві електролізом вологого гідроксиду барію з ртутним катодом отримав амальгаму барію; після випаровування ртуті при нагріванні він виділив металевий барій.

20. Молібден (з грецької "подібний до свинцю") не знайдений в чистому вигляді в природі, і сполуки, що містили молібден до кінця 18-ого сторіччя, переплутувалися зі сполуками інших елементів, таких як вуглець та свинець. В 1778 Шеєле зміг визначити, що молібден відрізняється від графіту і свинцю, та виокремив окис металу з молібденіту. В 1782 Хєлм отримав неочищений екстракт металу, відновлюючи окис із вуглецем.

21. WНазва Wolframium перейшла на елемент з мінералу вольфраму, відомого ще у XVI ст. під назвою «вовча піна» - «Wolf Rahm» по-німецькому. Назва було пов'язана з тим, що вольфрам, супроводжуючи олов'яні руди, заважав виплавці олова, переводячи його в піну шлаків ( «пожирає олово як вовк вівцю»)..Відкритий і виділений у вигляді вольфрамового ангідриду в 1781 р. шведським хіміком К. Шеєле, який визначив сіль раніше невідомого елементу. Чистий вольфрам отримали три роки пізніше, у 1783 році іспанські хіміки, які працювали у К. Шеєле, за реакцією відновлення його вугіллям з оксиду вольфраму.

22. Від латинського лат. tellus, родовий відмінок лат. telluris - Земля.

Вперше був знайдений в 1782 році в золотоносних рудах Трансільванії (Румунія) гірським інспектором Францом Йозефом Мюллером , на території Австро-Угорщини. У 1798 році Мартін Генріх Клапрот виділив телур і визначив його найважливіші властивості. У 1814 році символ «Те» запропонований Берцеліусом.