5. Посилення експансії степових кочівників (печенігів, половців тощо).

Лише половці, як свідчать літописи, у період 1055 – 1236рр. здійснили 12 великих нападів на Русь. Майже стільки ж широмасштабних походів у відповідь організували князі. До того ж за цей час половці понад 30 разів брали участь у міжусобних князівських війнах.

Т.ч., період феод. роздрібненості – закономірний етап у розвитку суспільства, адже вона – не особливість КР, а загальноєвропейська тенденція. В цей час відбулося формування феод. системи (визначилися права феодалів та повинності селян, завершилося становлення феод.-станової ієрархії, формувався держ. апарат). Роздрібнення структури пол. влади було логічним і природним наслідком феод. відносин: роздрібненій формі зем. власності відповідає роздрібнена форма держави, роздрібнена структура влади.

Отже, особливістю історії КР к.ХІ – сер.ХІІІст. були, з одного боку, посилення відцентрованих тенденцій, втрата єдності, міжусобиці, ослаблення держави, зниження обороноздатності,тиск на Русь сусідніх держав, з іншого – формування вел. землеволодіння, прогрес у с/г, піднесення міст, зростання населення, розвиток культури.

Феодальна роздрібненість країни пiдiрвала могутнiсть Київської держави. Зрозуміло, що цим фактором не могли не скористатися зовнішні вороги - половцi. рицарi -хрестоносцi, феодали Польщi й Угорщини і особливо монголо-татари.

2. Монгольська навала та встановлення золотоординського іга.

Питання про роль монгольського нашестя та іга в словянській історії завжди належало до розряду надзвичайно важливих, але водночас гранично складних, дискусійних. Вичерпної однозначної відповіді на це питання ми не знаємо. Багатовікове вивчення проблеми привело дослідників до абсолютно різних оцінок та полярних висновків:

1.Гумільов, Васильєв: іга фактично не було, а був лише союз Русі з Ордою;

2.Рибаков, Толочко: вказують на руйнівні наслідки золотординської навали, яка загальмували розвиток словянських земель, зумовивши в перспективі помітне відставання від країн західної Європи.

Широковживаний термін «монголо-татарське нашестя» є умовним і не зовсім точним. Адже хоча монголи і не становили більшості у війську (їх налічувалося лише кілька відсотків загальної чисельносты), саме вони були його цементуючим ядром, військовою елітою, яка вела за собою підкорені народи. Що ж стосується татар, то цей народ – лише одне з підкорених племен, представники якого обіймали високі посади при дворі монгольського хана, але їхня роль у монгольській державі не була домінуючою. Отже, грандіозну експансію сзіхдних народів у західному напрямку доцільніше називати монгольською, оскільки саме монголи були її організаторами і лідерами.

Поява терміна «монголо-татари» зумовлена багатьма обставинами:

* китайські хроністи, описуючи народи, що проживали на північ від Китаю, у Великому степу, називали всі степові етнічні обєднання одним іменем – «татари», так як ми називаємо «європейцями» французів, іспанців тощо;

* з часом ця традиція укорінилася в європейській термінології ХІІІ – ХІУ ст., у якій поняття «татари» вживалося для позначення монголів-завойовників;

* тому в епоху середньовіччя слова «татари» і «монголи» для хроністів та літописців стали майже синонімами;

* можливо, що синтезний термін «татаро-монголи» вживався для більш повної загальної характеристики ординців, адже він фіксував певну єдність лідера (монголи) і маси (татари як збірна назва кочовиків Великого степу).

Монгольська держава утворилася напр.. ХІІ ст. – п. ХІІІст. Внаслідок активної об*єднавчої політики монгольського хана Темучіна. Надзвичайно складною була доля цієї людини. Він був онуком першого монгольського хана Хабула. Після смерті батька Есугей-багатура, 9-річний хлопчик потрапив у вир феодальних війн та протистоянь. Через зраду темучін на три роки потраплає в рабство і з дерев*яною колодою на шиї виконує найважчі роботи на кузні ворожого племені. Після втечі з полону понад 20 років він веде боротьбу за владу. В 1206р. Темучіна було оголошено верховним правителем Монголії – Чингіс-ханом. Країна перетворилася на воєнний табір і розпочала активне завоювання сусідніх територій та народів.

У 1223р. на р. Калці відбувається перша битва монголо-татарських військ з руськими дружинами. Об*єднані русько-половецькі сили зазнали страшної поразки: загинуло 6 князів та 9/10 руських воїнів. Давньоруський билинний епос саме з Калкою повязує загибель трьох руських богатирів Іллі муромця, Альоші Поповича, Добрині Нікитича.

Нова хвиля нашестя розпочинається 1237р., коли на прикордонних рубежах Русі зявилося багатотисячне військо онука Чингісхана – Батия. Знищено Рязань, Володимир, Переяслав, Чернігів тощо і підійшли до Києва.

1240р.- падіння Києву.

Занепад центру Давньоруської держави відкрило Батию шлях на Захід. Пройшовши галицькі та волинські землі, кочовики в 1242р. вторглися в Польщу, Угорщину, Чехію, рансильванію. Проте знекровлені на Русі війська Батия вже 1242р. були змушені припинити своє просування в західному напрямку. Повернувшись у пониззя Волги, завойовники засновують нову державу в складі монгольської імперії – Золоту Орду зі столицею в Сараї. Орда займала частину Середньої Азії, Казахстан, Поволжя, Крим, більшу частину Наддніпрянщини та всю Північно-Східну Русь.

З цього часу Давньоруська держава перестає існувати. На Русі встановлюється іноземне іго на 238років.