48. Вибір підприємством монополістом ціни та обсягу виробництва.

Основним фактором визначення ціни і обсягу продукції слугує прибуток. Монополіст максимізує прибуток, випускаючи таку кількість продукції, за якої граничний виторг = граничним витратам(MR=MC). Що до ціни, яку встановлює монополіст, то вона визначається висотою кривої попиту в точці випуску, що дає максимум прибутку. Така ціна завжди вища за граничні витрати(P>MC).Еластичність попиту на продукт впливає на ціну монополіста. Звідси ціна на товар обчислюється за формулою: . Порівняно з ДК монополіст максимізуючи прибуток, намагається виробити менший обсяг продукції і встановити вищу ціну на свій товар. Шкоду від монополії складають чисті втрати суспільства від того, що монополіст не досягає ефективного обсягу випуску. Крім того, монополіст перерозподіляє на свою користь частину доходів споживачів.

49. Цінова дискримінація – встановлення різної ціни для на той самий продукт для різних покупців. Економічні умови здійснення цінової дискримінації: продавець повністю контролює виробництво та ціноутворення товару на всіх сегментах ринку;здатний відокремлювати різні стійкі групи покупців з різною еластичністю попиту; покупці не мають бажання та умов передавати придбану продукцію іншим покупцям. Види цінових дискримінацій: 1) просторова – територіальна диференціація покупців(демпінгові ціни, сільські та міські ціни і тарифи, цінові пояси та зони, ціни офшорних зон); 2) часова – за часом придбання товарів та послуг(денні та нічні ціни, сезонні ціни); 3) товарна: За метою придбання товарів та послуг(тарифи на виробниче або споживче використання енергії), За обсягами придбання(оптові та роздрібні ціни), 3) За якістю товарів(надбавки та знижки за якість), За торговельною маркою (ціни всесвітньовідомих і невідомих фірм); 4) персональна: за рівнем доходів покупців(для бідних і багатих), за статусом покупця(знижки для постійних покупців, для першого покупця, для співробітників), за соціальним статусом покупця(ціни для дітей, студентів тощо).

50. Вхідні бар'єри – це бар'єри, які перешкоджають проникненню нових конкурентів на ринок. До вхідних бар'єрів можна віднести: 1.Досить високий рівень капіталоємності - для створення нової фірми, потрібно мати в наявності велику суму коштів, щоб мати право на реєстрацію такого підприємства, орендувати приміщення або побудувати нові, найняти висококваліфікований персонал, здійснити перші замовлення продукції. 2.Високий рівень конкуренції на даному ринку, і важко конкурувати з такими гігантами - як магазин "Епіцентр" та "Технодім". 3.Зниження цін – фірми, котрі довгий час існують на ринку, мають великі прибутки, обсяги виробництва і продаж, можуть застосовувати зниження цін для боротьби з потенційними конкурентами. Такі великі фірми можуть собі дозволити істотно знижувати ціну на свій товар, що не призведе до збитків в той час як новостворені фірми зможуть знижувати ціни лише до певного рівня, в іншому випадку вони зазнають великих втрат і збитків 4.Вірність споживача єдиній торговельній мережі в існуючих підприємств вже добре сформований імідж і вони мають своїх клієнтів, постачальників, і шалено користуються популярністю. Про новостворені фірми споживачам, постачальникам, посередникам нічого не відомо і таким фірмам потрібно витратити багато коштів і прикласти багато зусиль щоб вони стали відомими для споживачів.Існує ряд причин, через які ускладнюється вихід підприємств з галузі. Вихідні бар'єри перешкоджають виходу існуючих підприємств з ринку. Такі вихідні бар'єри стають значними перешкодами довготермінової прибутковості. До вихідних бар'єрів можна віднести: 1.Небажання втратити свій престижний образ (фірма, довго працюючи на ринку, має своїх клієнтів, постачальників, вона створила престижний образ в очах споживачів, постачальників і при виході з ринку фірма намагається не втратити свій імідж) 2.Досить великі витрати на ліквідацію підприємства.

51.У довгостроковому періоді монополістичний конкурент поводиться як чистий конкурент. Розглядається такий фактор, як відсутність суттєвих бар’єрів для входження в галузь у довгостроковому періоді й виходу з неї. Наявність прибутків у галузі приведе до появи нових фірм. Це означає, що попит на продукцію окремої фірми буде зменшуватись (крива попиту зміщується вниз). Наявність збитків викликає відплив частини фірм з галузі (крива попиту підніметься вверх). Якщо такий процес відбувається безперервно, то ціна складається на рівні АТС (Р = АТС). Модель монополістичної конкуренції у довгостроковому періоді: MR = MC; P = ATC; P > MC. У довгостроковому періоді монополістичний конкурент, як правило, не має ні економічних прибутків, ні збитків (Р = АТС). Однак, за певних умов, монополістичний конкурент може одержувати прибутки за рахунок диференціації своєї продукції. У короткостроковому періоді монополістичний конкурент поводить себе як чистий монополіст. Модель ціноутворення така ж, як у монополіста. Максимальний прибуток або мінімальні збитки розраховуються за формулою: * = (Р - АТС)*Q. AVC < P < ATC – фірма зазнає збитків, але працює; AVC1 = P – фірмі байдуже – працювати чи ні; AVC2 > P – фірма закриється. Монополістичний конкурент може мати як прибутки, так і збитки. Але враховуючи те, що фірма вдається до диференціації своєї продукції, їй легше, порівняно з монополістом, вийти зі збиткової ситуації.

52. Цінова конкуренція — це вид конкурентної боротьби за допомогою зміни цін на товари. Мета продавця — отримати максимальні надходження від реалізації свого товару. Грошова виручка залежить від обсягів виробництва і ціни за одиницю реалізованої товарної продукції. Нижча ніж у конкурентів ціна на продукцію приваблює покупців, вони збільшують обсяги купівель у конкретного продавця, в результаті цього зменшуються грошові надходження в інших продавців. Встановити нижчі, ніж у конкурентів, ціни можна за рахунок скорочення витрат на виробництво і реалізацію товару завдяки використанню досягнень науково-технічного прогресу, підвищенню продуктивності праці. Цінова конкуренція характеризується також ціновою дискримінацією на товари та послуги, що реалізуються. Цінова дискримінація — це практика встановлення різних цін на товари й послуги незалежно від різниці у витратах. Найчастіше використовується при наданні послуг (послуги адвокатів, лікарів, власників готелю тощо). За нецінової конкуренції продавці привертають увагу і гроші покупців, не змінюючи ціни. Спонукання покупців придбати певний товар відбувається у такий спосіб. По-перше, продавець намагається забезпечити вищу якість свого товару, використовуючи технічні новинки. По-друге, фірма прагне створити сприятливі умови, пов'язані з продажем товару, наприклад, відкриваючи сервісні центри ремонту виробів, надаючи безплатні консультації щодо використання товару тощо. По-третє, продавець здійснює активну маркетингову діяльність, вивчає кон'юнктуру ринку, виявляє тенденції в попиті споживачів, щоб відповідним чином реагувати на них і тим самим випередити конкурентів. Усі маркетингові заходи розраховані на те, щоб привернути увагу покупців, надати їм відповідну інформацію про існування та споживчі властивості товару, спонукаючи цим споживача до купівля.

53. Реклама — найбільш дійовий інструмент у спробах під­приємства вплинути на поведінку споживачів, привернути їх увагу до продукції фірми, створити позитивний образ самого підприємства, показати його громадську користь.Рекламу можна розглядати як форму комунікації, котра намагається перевести якість товарів та послуг на мову спо­живачів. Реклама — це переконливий засіб інформації про товар або фірму, комерційна пропаганда споживчих якостей това­ру та належної діяльності фірми, засіб, який готує активного та потенційного споживача до купівлі.Реклама особливо необхідна в умовах високої конкурен­ції. Майже в усіх галузях економіки жодна фірма чи підпри­ємство не можуть обійтись у тій чи іншій мірі без реклами.Рекламу можна розглядати у трьох напрямках:♦ внутрішньофірмова реклама;♦ реклама з метою створення престижу підприємства в сус­пільстві ("паблік рилейшнз");♦ реклама з метою розширення збуту.Одним із головних завдань внутрішньофірмової реклами є ви­ховання у співробітників довіри до власного підприємства, на­родження в них відчуття тісного взаємозв'язку з його долею.Засобами внутрішньофірмової реклами є:♦ відповідний рівень організаційної структури підприємства і добрі стосунки між керівництвом та співробітниками;♦ соціальні пільги для співробітників;♦ внутрішньофірмова газета;♦ зразкова поведінка керівництва в товаристві. Якщо працівники відчувають задоволення від роботи на підприємстві, то вони стають носіями активної пропаганди та реклами даної фірми в суспільстві. Престижна або реклама з метою створення престижу під­приємства в суспільстві ("паблік рилейшнз") знаходиться в тісному зв'язку з внутрішньофірмовою рекламою. З метою здійснення цієї реклами використовують такі засоби:♦ контакти з представниками преси, бо кожна стаття, в якій згадується фірма, є рекламою;♦ інформація в пресі про досягнення підприємства;♦ участь керівників підприємства в суспільному житті країни.Більш докладно "паблік рилейшнз" описано в окремому розділі. Реклама з метою розширення збуту є основною сферою рекламної діяльності підприємства. Вона тісно пов'язана з координацією всіх взаємозалежних факторів, які впливають на продаж товару.Під кутом зору ФОПСТИЗ принципового значення набуває розподіл товарів на дві великі групи:♦ товари індивідуального споживання;♦ товари виробничого призначення.Методи рекламної дії на споживачів кожної вказаної групи суттєво відрізняються. Оскільки предметом реклами фармацевтичного маркетингу є лікарські засоби та товари аптечного асортименту, ми розглядаємо засоби ФОПСТИЗ групи товарів індивідуального споживання.Для успішного виходу на ринок підприємство, орієнтуючись на обраний цільовий ринок або на сегмент цільового ринку, якому віддається перевага, повинно: а) повідомити про існування певного товару; б) інформаційно-психологічно діяти на споживача, запропонувати привабливий для нього образ товару ринкової новизни. Цьому сприяє використання товарної реклами.

54.Олігополія – ринкова структура, в якій домінує декілька підприємств, а входження нових виробників у ринок ускладнене. Посідає проміжне місце між монополією та монополістичною конкуренцією. Основні ознаки: панування на ринку не багатьох підприємств; ринок формується за умови досягнення високого ступеня концентрації виробництва; взаємопов’язаність під-в, що в ній працюють. Така взаємопов’язаність випливає з характеристики значних ринкових часток, що вимагає узгодженості дій. Кожен олігополіст при визначенні лінії своєї економічної поведінки повинен враховувати поведінку як споживачів, так і конкурентів, оскільки їх реакція на його дії може бути неоднозначною. 4ситуації поведінки олігополістів: 1) перший продавець є лідером і встановлює ринкову ціну, а другий – аутсайдером, підпорядковує свої дії поведінці лідера; 2)другий виступає лідером, а перший займає належну позицію; 3)обидва продавці на ринку пасивні й пристосовуються до дій співучасників; 4)обидва намагаються бути лідерами і проводити незалежну політику. 4 ситуація призводить до цінової війни. Цінова війна – це почергове зниження цін конкурентами спрямоване на захоплення більшої частки ринку або на витиснення конкурента з ринку. Поступове пониження цін триватиме доти поки одна із фірм не встановить ціни на тому ж рівні, що і ціни іншої компанії. Основні характеристики цінової війни: 1.Незначне зменшення ціни одним конкурентом призводить до повної втрати прибутку іншим (в крайньому випадку якщо попит дуже еластичний і товари є повними замінниками) 2.У кожний даний момент є значний стимул для кожного конкурента до зниження P 3.На тривалому проміжку часу цінова війна веде до зниження сукупного П компанії до 0 4.Цінова війна закінчується встановленням конкурентної рівноваги. Тривала цінова війна вигідна для покупця. Але кожна цінова війна рано чи пізно веде до монополізації ринку.

55. При встановленні ціни для олігополіста найбільш важливим виявляються дані про витрати та попит, але до них треба додати реакцію з сторони конкурентів, в найвищій мірі невизначений фактор. Треба підкреслити що всезагальна взаємозалежність, яка витікає з небагаточисельності, і як наслідок, необхідність для фірми зважувати можливі відповідні дії конкурентів у випадку зміни її цінової політики є унікальними якостями олігополії. Виявляються 2 взаємопов’зані риси олігополістичного ціноутворення. З одного боку олігопол ціни мають тенденцію бути негнучкими. З іншого боку коли олігопол ціни змін-ся можливо що фірми змінюють свої ціни усі разом; олігопол цінова поведінка передбачає наявність стимулів до узгоджених дій, або таємній змові, при визначені та зміні цін. Виділяють чотири моделі ціноутворення. 1 – модель ламаної кривої попиту. 2 – модель, заснована на таємній змові. 3 – модель лідерства в цінах. 4 – модель ціноутворення по принципу “витрати плюс”. Модель ламаної кривої попиту базується на таких умовах і припущенях: - підприємство виходить з того, що коли воно підніме ціну, решта продавців залишаться від цього осторонь і дане підприєство втратить значну частку ринку, оскільки покупці підуть до того продавця у якого ціна менша; - при розгляді можливості зниження ціни підприємство вважає, що інші учасники ринку відреагують на це також зменшенням ціни, оскільки не захочуть втрачать своєї частки ринку. Ця модель (Свізі) використовується для пояснення феномена незмінності олігополістичних цін. Ця модель пояснює чому зміни цін можуть бути рідко в олігопол галузях, що не засновані на таємній змові. Ломаний графік попиту дає кожному олігополісту зрозуміти що будь-яка зміна в ціні погіршить ситуацію. Ломана крива По пояснює негнучкість цін але не саму ціну. Олігопол ціни не є настільки негнучкими наскільки це підказує теорія ломаної кривої По. Таємна змова. Умова ол-ї – невелика кількість фірм що знаходяться у взаємозалежності – сприяє таємній змові. Таємна змова має місце коли фірми досягають безпосередньї або мовчазної угоди про те щоб зафіксувати ціни, розділити або розподілити ринки або іншим чином обмежити конкуренцію між собою. Недоліки та невизначеності не заснованої на таємній змові моделі ломаної кривої По є очевидними для виробників. Завжди існує небезпека що почнеться цінова війна. Під час всезагального спаду ділової активності у кожної фірми з’являться надлишкові потужності і тому вона може скоротити витрати на одиницю продукції шляхом збільшення своєї ринкової частки потім також завжди існує можливість того що нова фірма може перебороти бар’єри для вступу та використати різке скорочення цін, щоб закріпитись на ринку. До того ж обумовлений таємною змовою контроль над ціною дозволить олігополістам зменшити невизначеність, збільшити прибутки та, можливо, навіть перешкодити вступу нових конкурентів. Відмінності в По та витратах, наявність більшої кількості фірм, шахрайство шляхом цінових знижок, економічні спади та антитрестові закони є перешкодою для олігополії що заснована на таємній змові. Лідерство в цінах. Воно є засобом за допомогою якого олігополісти можуть координувати свою поведінку в області цін не вступаючи в пряму таємну змову. В цьму випадку пануюча фірма зазвичай найбільш крупна та найб ефективна змінює ціну а всі інші фірми більш менш автоматично слідують за цією зміною. “Витрати плюс” . В цьому випадку олігополіст використовує формулу або методику для визначення витрат на одиницю продукції, і до витрат додається накидка, для того щоб визначити ціну. Однак витрати на одиницю продукції змінюються зі зміною обсягу вир-ва і тому фірма повинна брати деякий типовий або плановий рівень вир-ва. При визначенні ціни до середніх витрат додається накидка в розмірі визначеного %. Ціноутворення по принципу “витрати плюс” мають особливі переваги для фірм, що виробляють багато продуктів які б в іншому випадку зіткнулись з важким та дорогим процесом приблизного визначення умов По та витрат для сотень різних найменувань. Цей метод калькуляції цін не є несумісним з прямою таємною змовою або лідерством у цінах. Якщо декілька виробників галузі мають приблизно однакові витрати, точне дотримання загальної формули ціноутворення буде мати результатом дуже схожі ціни та зміни цін.

56.Таємна угода між фірмами за умов олігополії може приймати ряд форм, найпростішою з яких є картель. Картель передбачає укладення між фірмами формальної письмової чи усної угоди щодо P і Q кожної з них. Фірми, що увійшли до картелю зберігають свою юридичну, фінансову, виробничу і комерційну самостійність. До картелю не обов’язково мають входити всі виробники в даній галузі. Визначення квот відбувається наступним чином: керівництво картелю розглядає національний чи регіональний ринок з позицій монополіста, і визначає обсяги продаж (Q_К), що максимізують прибуток картелю. Далі ці обсяги розподіляються між учасниками, і кожна фірма отримує свою квоту (q). Умови успішності картелю: 1.Треба створити стабільну картельну організацію, члени якої погоджували P та Q, а потім дотримувалися б цієї угоди. 2.Потенціал монополіста. Для можливості підняття цін потрібно щоб крива D була достатньо нееластичною. Потенційна монопольна влада може виявитись найважливішою умовою успіху; якщо потенційні здобутки від кооперації значні, у членів картелю буде більше стимулів вирішити свої організаційні проблеми. Перешкоди для створення картелю: 1.Відмінності у D і C. У зв’язку з цим відрізняються P, які будуть максимізувати прибутки кожної компанії і тому дуже важко вибрати одну ціну, яка задовольняла б всіх фірм-учасників. 2.Число фірм. Чим > кількість, тим важче укласти успішну угоду. 3.Шахрайство (обман). Для учасників угоди завжди існує спокуса зайнятися таємним зниженням P для того, щоб здобути додаткові замовлення. Крім того квоти не максимізують П окремих фірм, тому вони прагнуть підвищити виробництво та збут. Для фірми при ціні P=P_К оптимальним є q_опт, а вона змушена випускати тільки q 4.Спад ділової активності => зростання середніх витрат => зменшення П => компанії знижують ціни в надії розширити об’єм продажу за рахунок своїх конкурентів. 5.Можливий вхід нових фірм на ринок. Підняття P і зростання П буде сприяти привабленню додаткових фірм. 6.Правові перешкоди: антитрестівське законодавство. В багатьох країнах закони забороняють утворення картелів і будь-які інші угоди щодо встановлення цін. Ефективність картелю: Порівняно з конкурентною галуззю картель не є ефективним, бо виробляється менше товарів по вищих цінах і не при найнижчих ATC.

57.Виробники товарів пропонують свою продукцію на ринку, де вони взаємодіють з іншими виробниками, споживачами та ін.суб’єктами ринкових відносин. Умови взаємодії учасників і ціноутворення на ринках залежить від типу ринкової структури. Досконала конкуренція – тип ринкової структури, якій властиві такі риси: велика к-ість продавців і покупців, кожен з яких не може самотужки вплинути на ціну; однорідність блага та вподобань; прозорість ринкових відносині доступність інформації про ринкові процеси; відсутність вхідних і вихідних бар’єрів до ринку. Монополія – ринкова структура, яка характеризується наявністю одного продавця та багатьох покупців, відсутністю близьких замінників даного товару, існуванням бар’єрів для входу конкурентів на ринок. Монополії бувають: чиста, природна, проста, дискримінаційна, закрита та відкрита. Олігополія – структура ринку, яка посідає проміжне місце між монополією та монополіст.конкуренцією. вона характеризується тим, що на ринку діє невелика к-ість підприємств, які мають неоднакову ринкову владу; може мати місце нецінова конкуренція; вступ до галузі ускладнений через різні бар’єри. Але головна риса олігополістичного ринку – загальна взаємозалежність його учасників. Монополістична конкуренція – тип ринку, на якому діє велика к-ість невеликих постачальників, що конкурують між собою за продаж диференційованого товару. Продавці при встановленні цін і визначенні обсягів продажу своїх товарів не враховують реакцію конкурентів; ринок має відносно невисокі вхідні та вихідні бар’єри.