61 .Осмислення сенсу та призначення людського життя в філософії.

Проблематичність людського буття проявляє себе у тому, що можна народитися людиною, мати людський організм, та не бути людиною повною мірою її необхідних проявів; наприклад, при цьому можна не мати свідомості, навичок людської поведінки. Це значить, що людські якості не з'являються в людині природним шляхом. Проблематичність людського буття зумовлена і тим, що людина може мінятися, а інколи - досить суттєво: людина завжди не дорівнює собі самій, а це значить, що її буття постає відкритим та незавершеним. Людський спосіб буття вимагає:

1. включення людини в соціально-культурні процеси (відбувається своєрідне врегулювання людських дій, внаслідок якого деякі стихійні прояви людини обмежуються, а деяким надається інакше його спрямування).

2. опанування людськими способами діяльності (відбувається через включення у соціально-культурні процеси, починаючи з найпростіших, на зразок того, щоби пересуватися на ногах, їсти і пити з посуду, і закінчуючи найсклад­нішими, такими, як творче відношення до дійсності, використання мови та свідоме дотримання норм суспільного життя).

3. задля того, щоби людський спосіб буття не був засвоєний механічно, до включення людини в соціально-культурні процеси потрібно додати свідомість та усвідомлення, тобто вміння самостійного осмислення та оцінювання ситуацій життя, вміння поєднувати такі оцінки із досвідом, співвідносити їх із певними соціально-культурними нормами та принципами.

4. виведення людського мислення на рівень творення духовного універсуму.

Недостатньо мати здатність усвідомлювати, треба, щоби всі наші усвідомлення вписувалися в певну цілісність, яку ми звичайно називаємо людським духовним універсумом, а це значить, що ми повинні вміти його створювати, тобто вміти створювати принципи, ідеали, сенси. Коли ми, окреслюючи феномен людського буття, доходимо до останнього пункту - виведення людського мислення на рівень творення духовного універсуму, - то починаємо розуміти, що саме цей останній пункт і постає вирішальним для того, щоби ввести людину у людський спосіб буття, бо поза ним неможливі свідомі оцінки, а, значить, неможлива справжня соціалізація і виведення людини за межі суто біологічного існування. Бути людиною або перебувати у людському способі буття, - це значить боротися за це, відвойовувати у природних стихій територію такого способу буття. Щоправда, таке відвойовування не повинно перейти міру і постати ворожим природному, а це й робить названу боротьбу складною, сповненою внутрішнього драматизму, але й справжньою, такою, що здатна виправдати наші життєві страждання. Розглянувши складну, ієрархічно вибудовану систему елементів людського способу буття, ми можемо тепер прояснити, в якому сенсі використовуються у відношенні до людини поняття життя та існування, чому ми зустрічаємося із судженням про те, що треба (або краще) жити, ніж існувати. Буття людини не можна звести до життя, особливо якщо останнє розуміти суто в біологічному сенсі, тобто як певний спосіб існування білкових тіл, які здатні себе відтворювати, перебувати у стані обміну речовин із середовищем та зберігати свою ідентичність при зміні зовнішніх чинників.

Наші суто органічні можливості нам відомі ще далеко не повною мірою, проте ми знаємо, що людський організм - це своєрідне диво, певне зосередження космічних сил та властивостей.

Проте у прикладанні до людини слово життя можна розуміти і дещо інакше, не в суто біологічному плані. Досить часто під людським життям мається на увазі уся сукупність подій, що відбулися і могли відбутися у тому проміжку часу, який позначається на цвинтарі двома датами із рисочкою між ними: ось скільки випало на долю людини, а тоді виникає питання, чим був наповнений даний часовий інтервал. При цьому вважається, що чим більше подій відбулося за термін життя із людиною, чим ці події були більш різноманітними, важливими, тим багатшим можна вважати таке життя.

Як в народній мудрості, так і в аналітичному погляді на людину досить часто виділяються ті події, які повинні були б відбутися обов'язково задля того, щоби життя не постало порожнім. Наприклад, на Сході вважається, що людина про­жила не даремно, якщо вона посадила дерево, виховала дитину та збудувала дім. Зрозумілим також постає і прагнення тих молодих людей, які, входячи у життя, хочуть випробувати себе у певних справах, відчути та пережити те, поза чим життя себе не виправдовує.

Отже, у прикладанні до людини поняття життя можна вживати принаймні у двох сенсах:

• вузькому - як здатність бути реальним організмом із усіма його необхідними функціями,

• широкому - як змістовне наповнення певними вчинками та діями того часу, який нам дарований за біологічними властивостями нашого організму. Щодо поняття існування, то воно позначає здатність чогось проявляти себе у характеристиках реального сущого, через зв'язки із іншими сущими явищами та процесами.