5. Особливості наукового стилю.

Один з функціональних стилів який обслуговує сферу науки, основними властивостями наукового стилю є зв’язність, цілісність і логічність. Для наукового стилю характерні на лексичному рівні : термінологія; загально вживана лексика(однозначність); літературно-книжна лексика; професіоналізми. На граматичному рівні, характерною рисою є узагальнене позачасове вживання дієслівної категорії часу. Вживання першої особи множини теперішнього часу для підкреслення скромності автора. Є основа недоконаного виду. Відносні іменники, прикметники з абстрактним значенням, типові сполучники та відносні слова.( відповідно до того, залежно від того). На синтаксичному рівні. Умови наукових текстів часто трапляються за обсягом великі, складної будови речення. На структурному рівні. Науковий вклад містить певним чином оформленні аргументи для оформлення положень висунутих автором, це не лише словесні міркування, а й схеми, таблиці, формули, рисунки, цитати.

6. Особливості офіційно-ділового стилю.

За сукупністю мовних засобів і прийомів ділові папери належать до офіційно-ділового стилю мовлення, основними ознаками якого є послідовність і точність викладу фактів, чіткість, однозначність та лаконічність висловлювань, наявність усталених словесних формул, вживання слів у прямому значенні, широке використання спеціальних термінів, дотримування прямого порядку слів у реченні тощо. Окрім деяких особливостей слововжитку в ділових текстах різних типів, виникають труднощі й у виборі найдоцільнішої граматичної форми в тих випадках, коли в мові налічується кілька паралельних способів висловлення, а також у виборі правильної синтаксичної конструкції.

Назви осіб за професією, посадою, званням, як правило, утворюють паралельні форми чоловічого й жіночого роду (учитель - учителька, викладач – викладачка, працівник – працівниця, пані директор – пані директорка), однак офіційними, основними назвами професій, посад і звань служать іменники чоловічого роду (професор, директор, секретар).

Закінчення родового відмінка іменника фіксують майже всі словники, тому в разі потреби необхідно до них звертатися (наприклад, нема аркуша паперуале ділового папера, листопаду (процес) але листопада (місяць), інструменту (збірне поняття) але інструмента (одн.).

7. Поняття літературної мови. Норми літературної мови.

Літературна мова – оброблена унормована форма загальнонародної мови, яка в писемному та усному різновидах обслуговує культурне життя народу усі сфери його суспільної діяльності. Норми літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, закріплених у процесі суспільної комунікації. Орфоепічні норми регулюють правильну вимову звуків, звукосполучень та наголошення слів. Лексичні норми встановлюють правила слововживання. Граматичні норми передбачають правильне вживання граматичних форм слів усталену побудову словосполучення речень. Стилістичні норми визначають вживання мовних засобів відповідно до стилю мовлення. Орфографічні норми охоплюють правила написання слів та їх частини. Пунктуаційні норми регулюють вживання розділових знаків та ін. Вони ж полегшують сприймання тексту і виклад думок на папері.