Розділ 5. Система освіти в україні

5.1. Що являє собою система освіти в Україні?

Система освіти — це сукупність закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.

5.2. Яка структура системи освіти в Україні?

У ст. 29 Закону України "Про освіту" визначено структуру освіти, яка включає дошкільну, загальну середню, позашкільну, професійно-технічну, вищу, післядипломну освіту, аспірантуру" докторантуру, самоосвіту (рис. 8). Система освіти в Україні має таку структуру:

1. Дошкільні виховні заклади: 1.1 — дитячі ясла; 1.2 — дитячі садки.

2. Середні заклади освіти: 2.1 — початкова школа (1—4 класи); 2.2 — основна школа (5—9 класи); 2.3 — старша школа (10— 11 класи); 2.4 — ліцеї; 2.5 —- гімназії; 2.6 — спеціалізовані школи.

3. Позашкільні виховні заклади.

Рис. 8. Структура системи освіти

4. Професійно-технічні заклади.

5.Вищі заклади освіти:

5.1 — училища, технікуми, коледжі;

5.2 — інститути, університети, консерваторії, академії.

6. Аспірантура.

5.3. На яких принципах ґрунтується діяльність закладів освіти в Україні?

Принципи освіти (від гр. ргіncipum— начало, основа) — це вихідні положення, на яких ґрунтується діяльність усієї системи освіти в Україні та її підрозділів зокрема.

У Законі "Про освіту" (ст. 6) закріплено такі основні принципи освіти:

• доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

• рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку;

• гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

• органічний зв'язок зі світовою та національною історією, культурою, традиціями;

• незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій;

• науковий, світський характер освіти;

• інтеграція з наукою і виробництвом; взаємозв'язок з освітою інших країн;

• гнучкість і прогностичність системи освіти;

• неперервність і різноманітність освіти;

• поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті.

5.4. Яка структура управління закладами освіти в Україні?

За останні роки в Україні склалася така структура управління закладами освіти (рис. 9).

Рис. 9. Структура системи управління закладами освіти в Україні

Розділ 6. СУТНІСТЬ І ЗАВДАННЯ ДИДАКТИКИ

6.1. Що таке дидактика?

Дидактика (від гр. didasco — навчаю) — це галузь педагогіки про теорію навчання й освіти людини.

6.2. Які основні категорії дидактики?

Категорія (від гр. каtehorіa — ствердження; основа й загальна ознака) — загальне поняття, що відображує найбільш суттєві властивості й відношення предметів, явищ об'єктивного світу; розряд, група предметів, явищ, які об'єднані спільністю певних ознак.

У дидактиці виділяють такі категорії: навчання, освіта, знання, вміння, навички, методи, прийоми, засоби, форми навчання; принципи та правила навчання; функції навчання.

Усі категорії дидактики перебувають між собою в діалектичному взаємозв'язку і взаємозумовленості (рис. 10).

Рис. 10. Основні категорії дидактики

6.3.3 Якими науками пов'язана дидактика?

Дидактика тісно пов'язана з такими науками, як філософія, вікова фізіологія, вікова і педагогічна психологія, фахові методики (рис. 11).

Рис. 11. Зв'язок дидактики з іншими науками

Виходячи з положень Національної доктрини розвитку освіти (2003 р.), актуальними завданнями дидактики є:

• розробка змісту загальної й професійної освіти з урахуванням особливостей соціально-економічного розвитку України;

• забезпечення наукових передумов організації навчально-виховного процесу в навчальних закладах нового типу — гімназіях, ліцеях, колегіумах;

• дослідження особливостей навчання обдарованих дітей;

• обґрунтування наукових засад подальшого розвитку й підвищення пізнавальної самостійності та активності учнів у навчальному процесі;

• поглиблення досліджень, спрямованих на інтенсифікацію навчального процесу;

• обґрунтування шляхів інтеграції навчальних дисциплін;

• дослідження питань оптимізації навчального процесу на основі комп'ютеризації, використання технічних засобів навчання;

• побудова змісту й процесу навчання на засадах гуманізму;

• побудова змісту освіти на основі національної культури (мови, історії" літератури);

• наукове забезпечення аналізу й оцінювання навчальної діяльності на засадах модульно-рейтингової системи;

• пошуки нових технологій навчання, спрямованих на розвиток інтелектуальних здібностей учнів.

Розділ 7. ПРОЦЕС НАВЧАННЯ

7.1. Що називають навчанням?

Навчання — складний і багатогранний процес взаємодії вчителя й учнів, у результаті чого мають бути вирішені такі завдання:

• оволодіння учнями знаннями, уміннями та навичками;

• забезпечення оптимальних умов для розвитку потенційних інтелектуальних здібностей учнів;

• формування наукового світогляду;

• оволодіння учнями ефективними методами самостійної пізнавальної діяльності.

7.2. Що є методологічною основою процесу навчання?

Навчання як специфічна форма пізнання об'єктивної дійсності та досвіду попередніх поколінь спирається на загальні закони пізнання: від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики (рис. 12).

Рис. 12. Методологічні засади пізнання

7.3. Що становить рушійну силу навчання?

Усім явищам і процесам властиві певні діалектичні суперечності. Вони є джерелом їх розвитку, своєрідним внутрішнім рушієм.

У найбільш загальному вимірі рушійна сила процесу навчання — це результат суперечностей між пізнавальними і практичними завданнями, з одного боку, та наявним рівнем знань, умінь і навичок — з другого (рис. 13).

Рушійна сила — це психологічне відчуття труднощів у вирішенні поставлених завдань. Вона проявляється у підвищенні розумової активності (чому? як?) і спрямована на конкретні дії: оволодіння необхідним обсягом знань, умінь та навичок, щоб вирішити поставлене завдання.

Процес навчання характеризується наявністю багатьох суперечностей — зовнішніх і внутрішніх, суб'єктивних і об'єктивних, істотних і неістотних. Механізм їх взаємодії подано на рис. 14.