3. Невирішєність питання про розподіл влади.

4. Опір реформам з боку опозиційних сил, які оЗстоюготь інші шляхи розпитку України або просто не зацікавлені у проведенні ро-формаціііного курсу і виведенні країни з кризи.

5. Недосконалий механізм соціальних компенсацій, пов'язаних з лібералізацією ціп, не тільки не дав змоги розширити соціальну ба­зу ринкових реформ, а й суттєво підірвав її, чим поставні! під знак питання масову підтримку реформаційного курсу.

Таким чином, цілком очевидно, що реформи потребують корек­ції, що і президентували 4 квітня 1995 р. у своєму зверненні до

559—21 серпня 1991 р. державного перевороту. Поразка консервато-ів різко посилила центробіжні тенденції в СРСР. В цих умовах пнйняття песп\гблікянським пяпляме.нтом 24 сепптія 1991 n aktv

. 24 серпня 1991 р. Акту

республіканським парламентом

УКРАЇНА У СУЧАСНУ ДОБУ.

1 грудня 1991 р. відбулися дві події історичної ваги: понад 90% громадян, що взяли участь у Всеукраїнському референдумі, висловилися за незалежність України; одночасно було обрано Пре­зидента республіки, яким став Л. Кравчук (понад 61% голосів). 8 грудня у Мінську зустрілись лідери Росії, України та Білорусії (країн-засновників СРСР) і заявили про припинення дії Союзного Договору 1922 р. та про намір створити Співдружність Незалежних Держав (СНД).

Виникнення нового, структурно слабкого геополітичного об'єд­нання СНД не тільки не зняло ряду старих міжреспубліканських суперечностей, а й стимулювало виявлення і загострення нових. Найбільш небезпечні кофлікти виникли майже одразу між Росією та Україною. Принциповими з них було три: з приводу подальшої долі Чорноморського флоту, з приводу Криму, і з приводу умов постачання в Україну з Росії енергоносіїв. Однак, на нашу думку, слід визнати, що, незважаючи на складнощі та суперечності, які виникли у зв'язку з утворенням СНД, сам факт появи цього об'єд­нання, особливо у початковий період, мав позитивне значення: було припинено процес хаотичного розпаду СРСР, створено для ньо­го більш-менш цивілізовані рамки. Крім того, СНД відіграло роль координаційного центру у стосунках між республіками колишнього СРСР.

Гранично суперечливим j неоднозначним можна назвати про­сування України шляхом незалежності. З моменту проголошення незалежності у суспільно-політичному житті республіки стався ряд позитивних змін:

1. Покінчено з однопартійною системою та ідеологічним моно­полізмом.

2. Підірвано адмішстративїго-комантаі важелі керівництва еко-І.'СУіікою.

3. Утверджено політичний суверенітет України як самостійної. визнаної світовим 'співтовариством держави.

4. -Зріс рівень політичних свобод, розпочалось економічне роз­кріпачення осоїи. Однак, незважаючи на позитивний вплив вказаних їєнтениій. Україна все ж потрапила у прірву небувалої за рівнем кризи. Птзо це переконливо свідчать прогресуючий спд т шгпо'.'інші.-в-;. розвал фінансової системи, дегпааація соціальної сфери, посилення зубожіння населення, катастрофічне зростання злочинності, нарос­тання політичної напруги. Україна по суті переживає системну кризу суспільства, що загрожує самим підвалинам незалежності та пр':':'го рни,нші!шш української нації.

В чому ж основні причини такого катастрофічного стану справ?

;, 54

* 1. Непідготовленість українського суспільства до державотвор­чого процесу: відсутність у початковий період науково обгрунтованої моделі побудови незалежної держави, низький рівень політичної, економічної культури мислення та Ш.

2. Застарілі виробничі відносини та деформована структура народногосподарського комплексу, які дістались у спадок.

3. Недосконала організація державної влади в Україні, неза­вершеність розподілу функцій між законодавчою, виконавчою і су-дозо.ю гілками влади, прорахункн вищого керівництва.

Україна завершує перший етап перехідного періоду, етап, який умовно можна назвати романтичним (проголошення незалежності та набуття атрибутів державності). Після весняних виборів до Верхов­ної Ради і літніх 1994 р. виборів Президента республіки (переміг Л. Кучма, за якого проголосувало 52% виборців) склалися умови для рішучого переходу до другого етапу — прагматичного, етапу со­ціально-економічного влаштування.

У жовтні 1994 р. Л. Кучма проголосив почни реформаційний курс, основними напрямками і пріорітетннми завданнями якого ви­значено:

1. Фінансову стабілізацію. 2. Поетапну лібералізацію цін. 3. До­корінну структурну перебудову виробництва. 4. Децентралізацію уп-р;ІІгшІ-;Іл економікою, о. Лібералізацію сфери зовнішньоекономічних зв'язків. О. Соціальний захист.

Які ж результати здійснення нового реформаційного курсу?

і. Уповільнення темпів падіння основних показників промисло­вого виробництва. 2. Певні позитивні структурні зрушення. 3. Част­кова грошова стабілізація. 4. Суттєве прискорення темпів зовнішньо­торговельного обороту. Однак ці позитивні тенденції не варто пере­оцінювати, оскільки вони не набули ще сталого характеру. Зрушен­ня, спричинені їх дією, — це лише прориви на окремих ланках. На жаль, поки що цих проривів недостатньо для стабілізації економі­ки. Все це р. свідченням того, що реформаційний потенціал реалізо­вується не на повну силу.

У чому ж полягають принципові причини аритмії та пробуксо­вування реформаційного курсу?

1. Недостатній ступінь обгрунтованості економічних реформ. Практика показала, що обрана модель реформ погано розв'язує соціальні проблеми, не може регулювати ціни природних монополіс­тів та ін.

2. Повільне формування правової бази реформування. Для реа­лізації нової економічної політики необхідна прийнятії 77 законів, ти квітень 1995 р. з них прийнято лише 7.

3. Невирішєність питання про розподіл влади.

•1. Опір реформам з боку опозиційних сил, які обстоюють інші шляхи розвитку України або просто не зацікавлені у проведенні ро-формацііпюґо І.троу і виведенні країни з кризи.

Г>. Недосконалий механізм соціальних компенсацій, пов'язаних а лібералізацією цін, не тільки не дав змоги розширяти соціальну ба­зу ринкових реформ, а й суттєво підірвав її, чим поставні! під знак питання масову підтримку реформаційного курсу.

Таким чином, цілком очевидно, що реформи потребують корек­ції, що і президентували 4 квітня 1995 р. у своєму зверненні до

55Верховної Ради України Л. Кучма, а восени цього ж року прем'єр-міністр Є. Марчук. Корекція має йти по лінії посилення керованості пїтики ^1К°^Ю> ' ^ПОД°^{Лання ПОВЗ}У^Ч°Ї ^кР^изи, активізації соціальної по-

Таким чином, для суверенної, незалежної України альтернативи реформам немає, але є альтернативи у рамках реформ

} країна на переломі. Зараз її майбутнє цілком залежить від далекоглядності та рішучості лідерів, толерантності та зваженості у діях різних політичних сил, єдності та віри у власні сили народу'

56

СВІТ НА ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ

На початку XX ст. світ переживав глибокі економічі ально-політичіц зміни. Вони були зумовлені промислове: цією, яка на той час вже закінчилася в Європі та С'ША. Про стала провідною галуззю економіки, у ній спостерігалися j шення: починалося витіснення парових двигунів єлектрич вилися нові технології промислового виробництва — вже з застосуванням конвейєрних ліній та безперервних проце< кий технічний прогрес зумовлював посилення концентрації І ва і виникнення монополій, які на початку XX ст. вже відіг рішальну роль у промисловому розвитку великих держав більший вплив на економіку починали справляти банки та ні товариства, йшов процес зрощування монополістичних з банківською справою і виникнення фінансової олігархії краї'ни (США, Англія, Франція, Німеччина, Японія, Росія' у добу імпєріалізма. Проте їх економічний розвиток в це різнявся істотною нерівномірністю. «Старі» держави, де тичні відносини встановилися ще в середині XIX ст., — Франція — втрачають колишнє лідерство, пропускаючи вг лоді», більш активні держави — США, Німеччину, Яионі ність англійської економіки від потенціалу її гігантської ної імперії і ставка французьких капіталістів на прибутки зу ссудного капіталу, тобто від «лихварства», означали мірі паразитичний характер економічної системи цих ді В той же час Німеччина j особливо СІНА, ставши на шля ного розвитку національної промисловості та концеитраці' цтва, швидко перетворювалися в індустріальних гігантів.

Економічна та військова перевага європейської цивіліе вила колоніальний розподіл світу між найбільшими країн лією, Францією, Німеччиною. Португалією). На початку X] ріалізм виступав щодо колоній як глибоко реакційна сила, пула до посилення гноблення переважної більшості людств ба за перерозподіл колоніальних володінь породжувала пс перечності та конфлікти, шо впливали на економічніш Європи.

У відповідності до соціально-економГ'Ших змін еволі політична система капіталістичного суспільства, покликана максимальні можливості для розвитку останнього. Характ сою цієї системи стає зміцнення ролі держави як інструї тримки життєздатності монополістичної економіки, форму! жавно-монополістичного капіталізму, Щогю ФотаІ державі ління, то у США та Франції існували республіки, справж ламентською монархією була Великобританія, в Німеччині Японії представницькі органи влади гра .та незначну роль, чись своїми прерогативами на користь монарха.

У партійно-політичній структурі провідне місце зайд рально-дємократичні партії (ліберали u Англії, радикали \ демократи у США та ін,), що відстоювали ідеї демократ мєнтарнету та правової держави. Справа їм протистояли 6^і консервативні партії (консерватори в Англії, рєспубліканц та Франції), які виступали проти подальших демократичнії:

57