§ 3. Правове становище спадкодавців та спадкоємців

Спадкодавці. На перший погляд спадкове право не повинно цікавити правове становище спадкодавця, оскільки він не є суб'єктом спадкових правовідносин. Проте з цією особою пов'язані найважливіші моменти спадкового права. Так, наприклад, часом відкриття спадщини вважається день смерті спадкодавця.

Спадкодавцем може виступати лише фізична особа.

На сьогоднішній день стосовно правоздатності та дієздатності спадкодавця за час його життя до спадкування за законом ці елементи правосуб'єктності значення не мають. Проте оскільки заповіт визнається угодою, то дієздатність спадкодавця прямо впливає на дійсність заповіту.

Більшість науковців та судова практика¹ схильні до думки, що відповідно до закону право заповідати виникає у особи з моменту досягнення нею 18 років або з моменту укладення шлюбу, якщо такий мав місце до настання повноліття особи.

Щодо обмежено дієздатних осіб, то позиції науковців стосовно їх права заповідати розійшлися. Ряд авторів² заперечує наявність у таких осіб права на заповіт. Цим шляхом пішла і практика³. Головний аргумент такої позиції — особистий характер заповіту, що не допускає можливості одержання згоди з боку піклувальників та органів опіки і піклування. Проти такої позиції інші вчені⁴ висувають свої заперечення, вказуючи, що обмежено дієздатна особа не позбавляється повністю своєї дієздатності, а лише обмежується у ній. Крім того, таке обмеження встановлюється з метою запобігання розпорядженню майном всупереч інтересам самої особи та членів її сім'ї, тому заповіт, оскіль-

Барщееский М. Ю. Если открылось наследство... — М, 1998. — С. 64. Гордон М. В. Наследование по закону и по завещанию. — М, 1967. — С 49. Барщевский М. Ю. Зазначена праця. — С 66. Там само.

37*

580

Глава 71

ки це угода, яка виходить за рамки побутових, може бути посвідчена за згодою піклувальника та органів опіки і піклування. Нам більше імпонує перша думка, оскільки піклувальник та органи опіки і піклування, розв'язуючи питання про надання дозволу, виходять з доцільності переходу майна до кола певних осіб. Але питання доцільності дійсно має тільки особистий характер і залежить лише від волевиявлення самої особи спадкодавця. А оскільки це волевиявлення стосовно такого роду угод обмежено і його реалізація самостійно не може бути здійснена, то і право на заповіт не може належати обмежено дієздатним особам.

Проте такий дискусійний характер це питання втратить з набуттям чинності нового ЦК, оскільки відповідно до ст. 1234 право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Спадкоємці. Суб'єктний склад спадкоємців значно ширший, ніж суб'єктний склад спадкодавців. Перш за все спадкоємцями можуть бути не лише особи, які були живі в момент відкриття спадщини, а й діти спадкодавця, які були зачаті ще коли спадкодавець був живий, а народилися після його смерті. Вони можуть успадковувати як за законом, так і за заповітом. Якщо дитина народжується живою, вона стає спадкоємцем. Зазначимо також, що це відбувається зі зворотною силою до часу відкриття спадщини. Якщо ж дитина народжується мертвою, то ніякі правові наслідки, пов'язані зі спадщиною, для неї не настають.

Дитина стає спадкоємцем і тоді, якщо вона прожила після свого народження всього кілька хвилин.

Юридичні особи можуть бути спадкоємцями тільки за заповітом. На сьогоднішній день існує думка, що коли держава успадковує відумерлу спадщину, тобто коли немає спадкоємців за законом і заповітом, то, будучи суб'єктом права, держава не може вважатися юридичною особою. Держава як спадкоємець не повинна ототожнюватися з юридичною особою, яка теж виступає в ролі спадкоємця.

Слід зазначити, що за новим ЦК України відумерла спадщина переходить уже не до держави, а до територіальної громади і, отже, стає об'єктом права комунальної власності.

Правовідносинам, що виникають у зв'язку з переходом спадщини до територіальної громади, притаманна своєрідна юридична природа. Аналіз норм ст. 555 ЦК УРСР дає підстави для висновку, що в спадкових правовідносинах держава може виступати спадкоємцем як за заповітом, так і за законом. У разі спадкового переходу майна за заповітом, правове становище держави нічим не відрізняється від становища інших суб'єктів. Єдина особливість пов'язана з існуванням наперед визначених шляхів подальшого використання, який залежить від виду спадкового майна, його стану та Ін. і передбачений Порядком обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1998 р.¹. Проте зазначена особливість ніяк не впливає на універсальний характер спадкового наступництва громади за заповітом.

Принципово відмінним від інституту спадкування територіальної громади за

Збірник урядових нормативних актів України. — 1999. — № 6. — Ст. 113.

Загальна характеристика спадкового права

581

заповітом є так званий перехід до держави всієї спадщини або її частини в порядку відумерлості, який може наступити у такому разі:

• за відсутності спадкоємців за законом та за заповітом з будь-яких причин:позбавлення їх права спадкування в силу норм закону або розпоряджень заповідача, відмови від спадщини або неприйняття її та ін.;

• за наявності відмови від спадщини на користь громади;

• за відсутності спадкоємців за законом, якщо спадкодавцем заповідана лише частина майна.

Перехід у комунальну власність громади відумерлого майна має зовнішню схожість з надходженням до громади безхазяйного майна (ст. 335 ЦК України). Утім, те, що спадщина з моменту відкриття до моменту прийняття її спадкоємцем (в даному разі — державою) тимчасово не має свого суб'єкта, зовсім не свідчить про Існування протягом цього періоду безсуб'єктного майна, яке нікому не належить. В противному разі, подібно до римського usucapio pro herede, в цей період спадщиною міг би заволодіти фактично кожен, ставши при цьому її" власником. Слід пам'ятати, що акту прийняття спадщини громадою, як і будь-яким іншим спадкоємцем, надається зворотна юридична сила: громада вважається такою, що прийняла спадщину з моменту її відкриття (ч. 2 ст. 548 ЦК УРСР). Крім того, в порядку відумерлості громада може набути як речові, так і зобов'язальні права в той час як у зв'язку з безхазяйністю до неї переходить лише право на річ. Нарешті, з придбанням громадою права на безхазяйне майно, не виникає відносин правонаступництва, оскільки річ переходить до громади не від власника, а в зв'язку з його відсутністю. На відміну від цього, наявність універсального наступництва у відносинах, пов'язаних з відумерлістю майна, не викликає сумніву.

Стосовно питання про правову природу відумерлості спадкового майна Існують дві точки зору. Переважна більшість цивілістів вважає, що перехід до громади (держави) відумерлого майна слід визнати спадкуванням¹.

Переходу відумерлого майна у власність громади дійсно притаманні ознаки спадкування. По-перше, юридичним фактом, що тягне за собою виникнення права власності держави на відумерле майно є факт смерті фізичної особи. По-друге, оскільки до громади переходять не лише права померлого, а й обов'язки, можемо сміливо говорити про універсальний характер такого наступництва. По-третє, наступництву у відумерлому майні, як і будь-якому універсальному наступництву, характерні ознаки зворотної юридичної сили, безумовності та беззастережності² факту прийняття спадщини.

Одержання державою свідоцтва про право на спадщину, яке також часто

Див.: Орлова Н. В. Правовая природа выморочного имущества // Вопросы советского гражданского права. — М: Госюриздат, 1955. — С. 122; Серебровский В. И. Очерки ... — С. 236; Черепахин Б. Б. Правопреемство по советскому гражданскому праву. — М., Госюриздат, 1962. — С. 152.

Непослідовною слід визнати позицію Б. Б. Черепахіна, який вважаючи перехід до держави майна в порядку відумерлості особливим видом спадкування та звертаючи увагу на виконання державою функції усунення невизначеності в правовому положенні такого майна, водночас визнає її можливість відмовитися від прийняття спадщини. Див.: Черепахин Б. Б. Зазначена праця. — С 160-161.

582