14

ПЛАН

1. Економічне зростання як мета економічної системи. Механізм економічного зростання.

2. Основні типи економічного зростання – екстенсивний та інтенсивний. Пропорційність економічного зростання.

3. Вимір економічного зростання. Інвестиції та економічне зростання.

4. Вплив НТР на економічний розвиток.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Гальчинський А. С., Єщенко П. С., Палкін Ю. І. Основи економічних знань. – К.: «Вища школа».- 1999. – С. 323 – 332.

2. Ніколенко Ю. В. Політекономія. – К.: «ЦУЛ». – 2003. – С. 284 – 302.

3. Панчишин С. Економіка. – К.: «Либідь». – 2004. – С. 239 – 260.

1. Економічне зростання як мета економічної системи. Механізм економічного зростання.

Проблеми економічного зростання особливо гостро постали перед людством у ХХ ст., але це не означає, що вони нікого не хвилювали раніше. Уперше про економічне зростання заговорили меркантилісти, а більш-менш предметно цю проблему поставив фізіократ Ф. Кене. Протягом останніх десятиліть однією з найважливіших довгострокових цілей економічної політики уряду будь-якої країни є стимулювання економічного зростання, підтримка його темпів на стабільному та оптимальному рівні. Усе це вимагає чіткого уявлення про економічне зростання, фактори його стимулювання і стримування.

Економічне зростання є надзвичайно складним явищем. З даного приводу відомий американський історик економічної думки Б. Селігмен зазначав, що задовільна теорія економічного зростання повинна враховувати природні ресурси, політичні інститути, законодавство, а також багато психологічних і соціальних факторів. Розробка такої всеохоплюючої теорії, на думку вченого, — майже нездійсненне завдання. Відомі економісти, автори теорій економічного зростання, ясна річ, не претендували на створення всеохоплюючої та універсальної теорії, не робили спроб «обійняти неосяжне». Тому кожна теорія або модель мають відповідні припущення та абстракції, які дозволяють виділити і вивчити найбільш суттєві фактори економічного зростання.

У теоретичному і практичному аспектах поняття «економічне зростання» тісно пов’язане з терміном «розширене відтворення», але за своїм змістом — це не тотожні економічні категорії. Так, остання (розширене відтворення) охоплює процеси як на макрорівні (національна, світова економіка), так і на мікрорівні (галузь, підприємство). Економічне зростання характеризує стратегічні цілі руху економіки в основному на макрорівні (національному чи світовому). Тут на перший план висувається проблема кількісного та якісного розвитку національної економіки. Сам механізм економічного зростання, як правило, у західній економічній літературі розглядається незалежно від існуючих соціально-економічних відносин у тій чи іншій країні (економічній системі).

Сутність поняття «економічне зростання» можна визначити як кількісне збільшення та якісне вдосконалення за відповідний період результатів виробництва (товарів, послуг) та його основних факторів. У західній літературі під цим терміном прийнято розуміти збільшення обсягів товарів і послуг, створених за даний період.

Дійсно, головною метою економічного зростання є збільшення обсягів економічних благ, що сприяє поліпшенню життя населення, створенню стабільної сприятливої соціально-політичної ситуації в країні, підвищенню її міжнародного авторитету. З точки зору етимології (походження) терміну «зростання» близьким є поняття «розвиток», але останнє ширше за змістом. Економічний розвиток — це процес переходу країни від одного стану економіки до іншого, більш досконалого — тобто якісно нового на основі відповідних структурних та інституціональних зрушень. Комплексно це проявляється в якісному вдосконаленні всієї економічної системи.

Під економічним зростанням розуміють збільшення реального ВВП, підвищення життєвого рівня народу й економічної могутності країни.

Графічно економічне зростання зображають переміщенням кривої виробничих можливостей управо, наприклад, із положення АВ у положення СD (рис. 1).

Економічне зростання вимірюють двома способами:

1) як збільшення реального ВВП за певний проміжок часу;

2) як збільшення реального ВВП на душу населення за той самий проміжок часу.

Економічне зростання будь-якої країни визначають три групи факторів:

1. фактори пропозиції;

2. фактори попиту;

3. фактори ефективності.

Фактори пропозиції зумовлюють фізичну здатність економіки до зростання. Їх є чотири:

1. кількість та якість природних ресурсів;

2. кількість та якість трудових ресурсів;

3. обсяг капіталу;

4. технологія.

Перелічені фактори, які називають колесами економічного зростання, визначають можливості фізичного збільшення обсягу продукції. Тільки наявність більшої кількості або кращих за якістю ресурсів, враховуючи і технологічний потенціал, дає змогу економіці виробляти більший обсяг продукції.

Капітальні блага С А В D
	Споживчі блага

Рис. 1. Економічне зростання і крива виробничих можливостей

На думку багатьох економістів, саме трудові ресурси – пропозиція робочої сили, її кваліфікація, дисциплінованість, мотивація до праці – становлять найважливіший фактор економічного розвитку.

Нагромадження капіталу вимагає скорочення поточного споживання впродовж десятиліть.

Економічне зростання залежить також від факторів попиту, тобто від макроекономічного середовища, що забезпечує такий рівень сукупних видатків, за якого повністю використовуються наявні ресурси.

Стабільне економічне зростання передбачає не лише повне використання ресурсів, а й досягнення оптимальної структури виробництва (фактор ефективності). Тобто ресурси мають використовуватися най економніше («виробнича ефективність» і виробляти з них необхідно найцінніші для суспільства товари і послуги («розподільна ефективність»).

Циклічний характер економічного розвитку. Економічний цикл, його фази.

Дно

Дно

Рис. 2. Фази ділового циклу

У ринковій економіці обсяг валового внутрішнього продукту, реальні доходи та зайнятість то зростають, то спадають. Такі періодичні зміни в обсязі виробництва, зайнятості та доходах називають економічними коливаннями.

Пов’язані вони з неоднаковим рівнем ділової активності в різні періоди. Тому для пояснення економічних коливань вживають термін «діловий» або «економічний цикл», який характеризує рівень ділової активності впродовж кількох років.

Піднесення і спад є головними фазами циклу, а вершина і дно – поворотними пунктами циклу (рис. 2).

Ділові цикли неоднакові за тривалістю. Але всі вони мають одні й ті самі фази. Розрізняють 4 фази ділового циклу:

1. піднесення;

2. спад;

3. вершина;

4. дно.

Спад – це фаза ділового циклу, в якій національний обсяг виробництва скорочується протягом не менш як двох кварталів поспіль.

У фазі спаду населення купує менше споживчих товарів, особливо тривалого користування. Як наслідок зростають запаси цих товарів на торговельних складах. На зменшення закупівель і збільшення запасів на складах бізнес реагує скороченням виробництва. Тому скорочуються інвестиції у будівництво, машини та устаткування.

Водночас зменшується попит на робочу силу. Спочатку скорочується середня тривалість робочого тижня, частину працівників відправляють у примусові відпустки, а надалі й зовсім звільняють, збільшується безробіття.

Спад болісно вражає економіку, передусім галузі промисловості, що випускають засоби виробництва і споживчі товари тривалого користування.

Піднесення є дзеркальним відображенням спаду. Кожна з названих ознак спаду виявляється у протилежній формі: відбувається зростання ВВП і прибутків, зменшується чисельність безробітних тощо. Вершина – найвища точка піднесення, коли в економіці досягається повна зайнятість, а виробництво працює на повну потужність. Дно – найнижча точка спаду. Початок піднесення, що настає за спадом, називають пожвавленням. Глибокий і тривалий спад називають депресією.