- •1. Формування та розвиток філософської думки Стародавньої Індії.
- •2. Ортодоксальні філософські школи Стародавньої Індії.
- •3. Неортодоксальні філософські школи Стародавньої Індії.
- •4. Філософія конфуціанства у Стародавньому Китаї.
- •5. Філософія даосизму у Стародавньому Китаї.
- •6. Основні риси й етапи розвитку античної філософії.
- •7. Мілетська школа філософії та її основні представники.
- •8. Філософія Геракліта Ефеського.
- •9. Елейська школа в античній філософії.
- •10. Філософія Демокріта.
- •11. Філософія Сократа.
- •12. Вчення про ідеї та теорія пізнання Платона.
- •13. Вчення Платона про ідеальну державу.
- •14. Філософія Аристотеля.
- •15. Епікуреїзм в античній філософії.
- •16. Стоїцизм в античній філософії.
- •17. Скептицизм в античній філософії.
- •18. Неоплатонізм в античній філософії.
- •20. Основні риси й етапи розвитку філософії Середніх віків.
- •21. Апологетика: примат віри у пізнанні істини.
- •22. Патристика: віра для розуміння.
- •23. Схоластика та проблема універсалій (номіналізм і реалізм).
- •24. Томізм і проблема гармонії віри з розумом.
- •25. Основні риси філософії Відродження.
- •26. Діалектика доби Відродження (Нікола Кузанський).
- •27. Натурфілософія доби Відродження (м. Копернік, д. Бруно).
- •28. Соціально-політичні погляди мислителів доби Відродження.
- •29. Філософія Реформації (м. Лютер, ж. Кальвін).
- •30. Передумови та основні риси філософії Нового часу.
- •31. Емпірична філософія ф. Бекона.
- •32. Раціоналізм і дуалізм філософських поглядів р. Декарта.
- •33. Натуралістичній пантеїзм б. Спінози.
- •34. Філософія Просвітництва.
- •35. Теорія пізнання і. Канта.
- •36. Етичні погляди і. Канта (“категоричний імператив”).
- •37. Метод і система філософії г. Гегеля.
- •38. Філософія історії г. Гегеля.
- •39. Антропологічна філософія л. Фейєрбаха.
- •40. Філософія марксизму (діалектичний та історичний матеріалізм).
- •41. Позитивізм.
- •42. Прагматизм.
- •43. “Філософія життя” (а. Шопенгауер, ф. Ніцше).
- •44. Екзистенційна філософія.
- •45. Фрейдизм.
- •46. Неофрейдизм.
- •47. Філософська герменевтика.
- •48. Неотомізм.
- •49. Філософська антропологія.
- •50. Філософія постмодернізму.
- •51. Філософська думка Київської Русі.
- •52. Філософія у Києво-Могилянській академії.
- •53. Українська філософська думка доби Відродження (хіv-хvi ст.).
- •54. Філософія г.С. Сковороди.
- •55. Університетська філософія в Україні хviii-хiх ст. (м. Костомаров, п. Куліш).
- •56. “Філософія серця” п. Юркевича.
- •57. Філософські ідеї у творчості Лесі Українки.
- •58. Філософські ідеї у творчості і.Я. Франка.
- •59. Філософські погляди в.І. Вернадського.
- •60. Українська філософія хх ст.
- •1. Система філософії та її структурні складові.
- •2. Світогляд. Історичні типи світогляду.
- •3. Картина світу. Філософська картина світу.
- •4. Проблема визначення предмету філософії.*
- •5. Основні функції філософії.
- •6. Буття та його основні форми.
- •7. Матерія та її основні форми руху.
- •8. Простір і час (основні характеристики).
- •9. Рух (основні форми та властивості).
- •10. Проблема матеріальної єдності світу.
- •11. Основні принципи та категорії діалектики.
- •12. Закон єдності та боротьби протилежностей.
- •13. Закон переходу кількісних змін у якісні.
- •14. Діалектичний закон заперечення заперечення.
- •15. Альтернативи діалектики.
- •16. Основні принципи гносеології.
- •17. Суб’єкт і об’єкт у процесі пізнання.
- •18. Критерії істини.
- •19. Істина як процес.
- •20. Чуттєве пізнання та його форми.
- •21. Раціональне пізнання та його форми.
- •22. Діалектика чуттєвого та раціонального у процесі пізнання.
- •23. Емпіричні методи пізнання.
- •24. Теоретичні методи пізнання.
- •25. Інтуїція у процесі пізнання.
- •26. Практика у процесі пізнання.
- •27. Сутність людини та сенс її життя.*
- •28. Людина, індивід, індивідуальність, особистість.
- •29. Проблема людської свободи та відповідальності.*
- •30. Особистість і суспільство.
- •31. Потреби й інтереси у структурі особистості.
- •32. Взаємодія природи та суспільства.
- •33. Проблема свідомості у філософії.
- •34. Індивідуальна та суспільна свідомість.
- •35. Суспільна свідомість та її структура.
- •36. Правова та моральна свідомість.
- •37. Політична свідомість.
- •38. Естетична свідомість.
- •39. Мораль і політика.
- •40. Роль матеріального виробництва у житті суспільства.
- •41. Роль народонаселення та природних умов у розвитку суспільства.
- •42. Поняття соціально-історичної практики.
- •43. Соціальне прогнозування: види, типи, методи.
- •44. Проблема сенсу та спрямованості історичного процесу.
- •45. Проблема історичного прогресу.
- •46. Формаційна теорія суспільного розвитку к. Маркса.
- •47. Цивілізаційні моделі розвитку суспільства.
- •48. Поняття цінностей та їх роль у суспільстві.
- •49. Ціннісні орієнтації особистості.
- •50. Філософія культури.
- •51. Форми наукового пізнання (ідея, факт, проблема, гіпотеза, теорія).
- •52. Поняття “наука” (класифікація наук).
- •53. Етичні проблеми науки.
- •54. Сцієнтизм і антисцієнтизм.
- •55. Принцип плюралізму в історії філософії.
- •56. Методології загальнонаукового рівня (системний аналіз, синергетика тощо).
- •57. Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення.
- •1. Предмет релігієзнавства.
- •2. Проблема походження релігії.
- •3. Структура релігії.
- •4. Функції релігії.
- •5. Проблема класифікації релігій.
- •6. Ранні релігійні вірування: анімізм, фетишизм, тотемізм, магія.
- •7. Язичництво стародавніх слов’ян.
- •8. Етнонаціональні релігії: загальна характеристика.
- •9. Буддизм як світова релігія.
- •10. Християнство: основи віровчення і культу.
- •11. Біблія (Святе Письмо) як головне джерело християнського віровчення.
- •12. Іслам: основи віровчення і культу.
- •13. Новітні релігійні течії: загальна характеристика.
- •14. Свобода совісті і толерантність.
- •15. Екуменічний рух у християнському світі.
- •1. Предмет логіки, логічна культура мислення.
- •2. Основні історичні етапи розвитку логіки.
- •3. Основні закони формальної логіки.
- •4. Логічна структура поняття (зміст і обсяг поняття). Закон оберненого відношення між змістом і обсягом поняття.
- •5. Логічна операція визначення понять. Правила визначення.
- •6. Логічна операція поділу понять. Правила поділу.
- •7. Логічні операції з обсягами понять (додавання, множення, віднімання, доповнення).
- •8. Просте судження та його види.
- •9. Види складних суджень.
- •10. Умовиводи та їх види.
- •11. Категоричний силогізм: поняття та структура.
- •12. Логічна характеристика доведення.
- •13. Логічна характеристика спростування.
- •14. Правила та можливі помилки в аргументації.
- •15. Дискусія: загальна характеристика.
10. Християнство: основи віровчення і культу.
Основні положення християнського віровчення сформульовані у Біблії та у постановах християнських вселенських соборів і викладена у 12 пунктах Символу віри, прийнятого на перших соборах у 325 та 381 рр. Згідно з Символом віри християни повинні вірити в єдиного Бога, який виступає у трьох особах: Бога-отця, Бога-сина і Бога-духа святого («свята трійця»). Бог-отець розглядається як творець світу видимого (природа та людина) і невидимого (ангели). Богом-сином вважається Ісус Христос з його євангельською «біографією». Бог-дух святий походить від Бога-отця, у католицизмі — і від Бога-сина. Християнська «трійця» несе на собі відверті сліди політеїзму, звільнитися від яких ця монотеїстична релігія так і не змогла. Найважливішим положенням християнства вважається догмат , боговтілення, згідно з яким Ісус Христос, залишившись Богом, і начебто став людиною, народившись від діви Марії. Цей догмат покликаний надати всім євангельським повчанням, що приписуються Христу, авторитету «божественних істин», а саме: представити християнство як «боговстановлену релігію». Велика роль відводиться догмату спокутування, згідно з яким своїми стражданнями і смертю на хресті Ісус Христос приніс себе у жертву Богу-отцю за гріхи людей — спокутував їх. Тим самим він начебто відкрив людству шлях до «спасіння від влади гріха». Одне з центральних місць у християнському віровченні займає догмат воскресіння Ісуса Христа, яке проголошується запорукою майбутнього загального воскресіння людей з мертвих. Догмат вознесіння зобов'язує християн вірити, що після свого воскресіння Ісус Христос тілесно вознісся на небо — до Бога-отця, підкресливши цим нікчемність земного буття порівняно з вічністю, котра ніби чекає на людину у потойбічному світі. Такий же фантастичний характер, породжений релігійним спотворенням реальності, мають й інші християнські догми, багато з яких є інтерпретацією дохристиянських вірувань, запозичених від стародавніх східних релігій. До таких запозичень слід віднести, зокрема, віру у безсмертя душі, уявлення про потойбічне пекло та рай, ідею небесного вшанування за богоугодне життя на землі, тощо. Вимога визнати догмати абсолютними, непогрішними істинами, набутими від Бога, сприяє закріпленню у свідомості віруючих спотворених уявлень про світ. Символ віри приписує вірувати в «єдину святу, соборну та апостольську церкву», визнавати необхідність хрещення, покладати надію на майбутнє воскресіння мертвих, настання після цього вічного блаженства для праведників та вічних мук для грішників. Практично жодна з цих ідей не є породженням самого християнства, а запозичена від дохристиянських вірувань з досить незначною переробкою стосовно культу Ісуса Христа. Паралельно із становленням віровчення відбувався процес формування християнського культу, покликаного впливати на почуття віруючих з метою підтримування та поглиблення їхньої релігійності. Найважливіші елементи християнської обрядності називаються таїнствами. До них належать: хрещення (залучення до християнства шляхом занурення у воду або скроплення), миропомазання (передавання хрещеному «благодаті святого духа» шляхом змащування його ароматичною речовиною — миро), євхаристія, або причастя (з'їдання хліба та вина, які сприймаються як тіло та кров Христа), покаяння (сповідь віруючих в своїх гріхах священикові, щоб одержати через нього прощення від Бога), шлюб (здійснення у храмі одруження), священство (посвята у сан диякона, священика або єпископа) та маслосвяття або соборовання (помазання хворого освяченою оливою — єлеєм). Своїми джерелами християнські таїнства сягають первісних культових дій. Головним християнським богослужінням є літургія (обідня, меса) — театралізоване дійство, яке супроводжується різними заклинаннями, молитвами, музикою або співом, читанням «священного писання», поклонами, запалюванням свічок та лампад, курінням ладану тощо. Мета богослужіння — постійно впливаючи на розум та почуття віруючих, стимулювати їхню релігійність, віру у надприродні сили. Разом з ушануванням Бога, діви Марії (богородиці, богоматері, мадонни) склався культ «святих» — ушанування осіб, які «догодили богу» і відзначені ним «даром чудотворення». Серед цих святих чимало міфічних персонажів і важлива роль у християнстві культ хреста, який сприймається не тільки як знаряддя Христа, а як засіб «спасіння». Значне місце у християнському культі відводиться святам: «воскресіння» Христа, Трійця або п'ятидесятниця (на честь зішестя на апостолів святого духа, що ніби було на п'ятидесятий день після воскресіння Христа), Різдво Христове тощо.