56. “Філософія серця” п. Юркевича.

Відомим філософом другої половини 19 ст. був П. Юркевич, професор Київської Духовної академії. У 1860 році він опублікував статтю «З науки про людський дух», де виступив проти матеріалізму Л. Фейєрбаха та М. Чернишевського. Юркевича не задовольняла не тільки матеріалістична, а й ідеалістична філософія, він критикує діалектику Гегеля.

У його філософській системі провідною фігурою є індивідуальна особа, суть якої становить не розум, а серце. Оскільки в основі світу лежить божественна мета, яку здійснюють люди, то вона може бути пізнана не головою, а серцем. Між мозком і духовною діяльністю, вважав Юркевич, існує не причинний зв'язок, а лише ідеальний, «доцільний», в основі якого лежить духовна суть. Юркевич вважає неможливим, щоб свідомість походила з матерії. Таким чином, він активно виступає проти матеріалізму взагалі, стверджуючи, що останній неспроможний зрозуміти суть свідомості, руху і відтворити правильну картину світу.

За вічно змінними явищами природи, які сприймаються нашими органами чуття, він як філософ намагався (в дусі платонізму) знайти незмінну ідею об'єкта; в цій ідеї мислення і буття тотожні.

Істина відкривається не тільки мисленням, а й "серцем", оскільки пошук істини пов'язаний з релігійними і моральними прагненнями людини. У цьому процесі сходження до істини знання пов'язане з вірою, яка є більш могутнім фактором, ніж просто емпіричний зміст мислення. Без любові, говорив Юркевич, не можна пізнати Бога; найвища сходинка в процесі сходження до абсолютного, тобто до Бога, є вже містичним спогляданням.

Отже, філософські погляди Юркевича можна охарактеризувати як теологічний ідеалізм. Біблію він вважає єдиним шляхом до знання. Істину ми маємо, пише філософ, в біблійному вченні про серце, де зосереджується духовне життя людини.

57. Філософські ідеї у творчості Лесі Українки.

Як відомо, особливість нашої національної філософії – це морально-етичний характер, що сформувався під впливом християнства. На відміну від філософської думки Франції, де філософія носила пристрасний характер, мовляв, нехай людина віддається пристрастям, аби вона зробила щось велике („Философия непосредственного чувства”), або ж німецької педантичної філософії українська – зосереджена на моральному, а не раціональному пізнанні світу. Як вважав Григорій Сковорода, лише серцем можна пізнати істину. Так звана „Філософія серця”. Морально-етичний аспект полягав у філософії боротьби добра і зла. Цей момент, а також момент ніжності й кохання яскраво представлений у творчості згаданої нами Лесі Українки.

Морально-етичний аспект в драмі-феєрії „Лісова пісня” полягає в таких ідеях:

- людина і природа (авторка розглядає ставлення людини до світу природи. Є люди, що люблять природу, розуміють її, захоплюються нею. Такою постаттю у драмі є дядько Лев. Є знов такі, що їх ніяка краса не промовляє, й вони нівечать її без пощади й без потреби. Є ще й такі, що під примусом зовнішніх обставин задавлюють у своїй душі всякі ідеалістичні пориви, хоч вони є потребою їх душі. Такою трагічною постаттю є Лукаш);

- зрадництво і відступництво як найтяжчий гріх (Лукаш зраджує кохану Мавку через внутрішні суперечності. Таким чином, письменниця розглядає проблему вибору. Філософія боротьби між добром і злом у внутрішньому світі людини);

- розуміння прекрасного в людині як вічного, того, „що не вмирає” (спостерігаємо ідеї гуманізму).

Однак провідною думкою твору є ідея, що ніякі матеріалістичні кличі й доктрини не зможуть усунути з людського життя вродженого в людині гону до краси, до поезії, до висот. Тут вже ідеї Лесі Українки перегукуються з ідеями давніх грецьких філософів на кшталт Платона та Аристотеля про матерію та духовність. Однак якщо названі мислителі розглядали ці поняття в загальному філософському контексті, то Леся Українка переносить їх в реальність сьогодення, на рівень міжособистісних стосунків людей.

„Лісова пісня” – достатньо пізній твір поетеси. Проте варто наголосити, що натяки на філософське осмислення навколишнього світу у Лесі виявлялися ще в дванадцятирічному віці. Саме тоді вона написала свого першого вірша „ Ні волі, ні долі у мене нема, лишилась тільки надія сама” ( 1892). Незабаром вийшли її збірки „Думи і мрії” ( 1899), „Відгуки” ( 1902). У ліричних поезіях Леся Українка торкалася своїх особистих переживань. В її інтимній ліриці, в якій із-поміж європейських поетів найсильнішим упливом відгукнувся Гейне, основними мотивами є мотиви природи, кохання, самоти й недуги.

Словом, Леся Українка як ніхто керувалась філософією серця при написанні своїх мистецько-філософських творів. А значить – принаймні у цьому контексті її можна назвати справжнім українським філософом.