10

Лекція 3

Усна народна творчість

Історична ретроспектива.

Лекція № 1

ОБРАЗ КОЩІЯ БЕЗСМЕРТНОГО В УСНІЙ НАРОДНІЙ ТВОРЧОСТІ

1. Кощій – полонений кочівник.

2. Астрономічна символіка образів Анастасії (Василіси) і Кощія в усній народній творчості.

3. Билина про Івана Годиновича – переспів архаїчного міфу про річні сезони.

Література, яка використовувалась для підготовки лекції:

1. Миллер Вс. Кощей // Энциклопедический словарь / Под ред. профессора И.Б.Андреевского (Блокгауза и Эфрона). – СПб, 1891. – Т.2. – С. 589.

2. А. Я. Кощунство // Энциклопедический словарь / Под ред. профессора И.Б.Андреевского (Блокгауза и Эфрона). – СПб, 1891. – Т.2. – С. 589.

3. Рыбаков Б.А. Язычество древних славян. – М., 1994.

4. Рыбаков Б.А. Язычество Древней Руси. – М., 1988.

5. Былины. В двух томах. – М., 1958.

6. Калевала. – М., 1977.

7. Мифологический словарь. – М., 1994.

Загалом існує три варіанти опису протиборства Кощія з Іваном Царевичем. Перший варіант описаний у казці про „Івана Царевича”.

Народна етимологія пов’язує ім’я Кощія із словом кістка (д.р. кощь – худий, „тощий”). Іноді воно вживається як позначення скупого. У рос. мові кощейка – „скупа баба”, кощеить – скупитись. Однак, це лише похідні значення, які є проекціями давніх міфологічних значень.

1. Кощій – полонений кочівник

1. Сюжет казки.

Іван Царевич одружується на степовій царівні Мар’ї-Моревні / Мар’я Мóр’ївна (Мар’я-Моревна-Прекрасна-Королевна), і живе у її палаці. Степова царівна час від часу відлучається з дому, забороняючи при цьому заходити Івану лише в одну кімнату. Але цікавість перемагає. Відкривши двері він знаходить прикутого на 12 ланцюгах Кощія („у вогні поганий Кощій на цепах висить”), який благає Івана його напоїти, нагодувати і відімкнути ланцюги. Звільнившись, Кощій викрадає Моревну і зникає далеко в степу. У пошуках царівни Іван мандрує до „синього моря”, де знаходить Бабу Ягу. Її хатинка знаходиться серед степу і оточена частоколом, на жердинах якого настромлені одинадцять людських черепів. Дванадцятою має бути голова Івана, коли він їй не відслужить. У Баби Яги Іван випасає табуни чарівних кобилиць – доньок Яги. Одна з доньок, допомагає йому. Отримавши у нагороду чарівного коня, Іван наздоганяє злодія. Між ними відбувається двобій, під час якого кінь Івана убиває Кощія копитом.

2) Характеристика героїв.

Іван Царевич. Живе у палаці царівни, він не полює, не воює, а лише чекає її вдома, що характеризує його як хлібороба.

Ім’я „Царевич” свідчить про високий соціальний статус або вказує на приналежність до вищої касти, що пояснює популярність цього сюжету. Підтвердженням цьому є те, що одним з помічників Івана виступає орел – уособлення верховного сонячного божества індоєвропейців.

Баба Яга. Її атрибутами виступають:

а) Залізна ступа – фольклорний праобраз родових сарматських чи скіфських похідних металевих котлів, прикрашених символікою роду, фігурами богів, часто жіночих.

б) Хатинка, оточена парканом з частоколом і черепами – можливий опис прикордонних фортець. Відбивають період взаємозв’язків праслов’ян з кочовими сарматами.

в) Черепи – геродотові таври (VІ ст. до н.е.), які проживали у Криму, одягали на жердини черепи полонених навколо своїх поселень. Черепи належали тим, хто потерпів корабельну аварію поблизу їх берегів.

г) Табуни коней – невід’ємна ознака кочівників.

Схожа ситуація простежується в інших сюжетах і казках. Наприклад, у казці „Дівоче царство” Баба Яга є повелителем степового війська і події також відбуваються поблизу моря. Казка про змія розповідає, що герою намагаються помститися сестри Кощія / Змія. Будинок Яги оточений 12 жердинами з 11 людськими черепами на них. У Баби Яги 12 чарівних кобилиць, які говорять людським голосом. Одним з помічників героя у казці виступає чорний птах – образ степового орла (пор. з образом орла – помічника Івана).

Вказані ознаки (залізна ступа, табуни коней, пріоритет жінки, частокіл) є характеристиками сарматських часів (ІІІ ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е.). В історичних джерелах сарматів ще називали „ті, якими керують жінки”, натякаючи на значну роль жінки у їх суспільному житті. Саме у ці часи давніми істориками зафіксовані шлюби праслов’янських чоловіків із сарматками.

Кощій. В образі Кощія проглядається, прикутий ланцюгами полонений степовик. Він звільняється з полону і зникає у степу. У казці не згадується про те, що у нього є царство, багатство, військо, слуги. Єдине, що він має – це кінь, з яким він говорить, шабля, і якесь житло, куди він везе захоплену царівну. Загибель Кощія – типова смерть кочівника, який тікає додому і гине під копитами коней переслідувачів.

Історичний час, який описується у казці про Мар’ю Моревну архаїчний (мається на увазі епоха таврів і сарматів), на який накладається менш давні події, коли кочівники (половці, хозари, печеніги), нападаючи на слов’янські поселення, попадають до них у полон. Накладання історичних часів є типовим для міфу.

Підтвердженням цьому слугує мовний матеріал. В іранських мовах слово „кощій” не зустрічається і не пояснюється, воно явно тюркського походження і може перекладатися як „полонений”, „раб”, „молодший отрок князя”. В ужитку слов’ян воно могло з’явитися у V ст. н.е. після їх контактів з тюркськими племенами – гунами, болгарами, хозарами, печенігами. Так, в „Слові о полку Ігоревім” говориться, що Ігор-князь „выседе из седла злата а в седло кащиево”, тобто у сідло полоненого-кочівника або зброєносця. У цьому ж творі читаємо звернення до князя Всеволода Велике Гніздо: „Аже ты был (у поході проти половців), то была бы чага (рабиня) по нотате (грошова одиниця), а кощей по резане”. (Звідси укр. нотатка – „допомога”). Тобто полонені (кощеї) були б дешевше („по резане” від слова „різати” – рубати – руб). „Поганим кощеем” у „Слові” називають хана Кончака, що співвідносить його з кошарною і низькою людиною.

Слово „кощій” зустрічається також у Київському літописі ХІІ ст. і позначає „слугу”, „раба”.