23

Київський національний університет

культури і мистецтв

Олійник Олександра Сергіївна

УДК008:001.8; 008(1Д6)

Культурні індустрії: соціальна сутність,

СТАН та перспективи розвитку в Україні

26.00.01 – Теорія та історія культури

автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата культурології

Київ 2008

Дисертацією є рукопис

Дисертація виконана в Київському національному університеті культури і мистецтв Міністерства культури і туризму України, м. Київ.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент

Троєльнікова Людмила Олексіївна,

Український центр культурних досліджень

Міністерства культури та туризму України,

зав.сектором

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Бровко Микола Миколайович,

Київський національний лінгвістичний

університет, завідувач кафедри філософії

кандидат історичних наук,

Янішевський Сергій Олександрович,

старший науковий співробітник,

Національний інститут стратегічних

досліджень, завідувач відділу координації

стратегічних досліджень

Захист відбудеться “______“ ___________ 2008 р. о _____ годині на засіданні Спеціалізованої Вченої ради Д.26.807.02 у Київському національному університеті культури і мистецтв (01601, м. Київ, вул. Щорса, 36, ауд. 209).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету культури і мистецтв (01601, м. Київ, вул. Щорса, 36).

Автореферат розісланий “______”________________ 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л. Г. Петрова

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Термін “культурна індустрія” (Kulturindustrie) вперше застосували німецькі філософи Макс Горкгаймер та Теодор Адорно у спільній праці “Діалектика просвітництва” (1947). цим терміном вони означу-вали феномен, який вперше спостерегли на початку 40-х рр. минулого століття у США: масове виробництво продуктів культурного призначення, виготовлених індустріальним способом – тобто за допомогою машин та механізмів при мінімумі традиційної ручної праці. Значення індустріалізації культурного вироб-ництва вони оцінили різко негативно, вбачаючи у надмірному використанні уніфікованих техніки та технології причину масового виробництва стандарти-зованих творів, що становить загрозу для традиційного мистецтва, культури взагалі.

Прискорений розвиток у другій половині ХХ ст. індустріальних країн, пов’язані з цим технічні інновації у галузі комунікацій (радіо, телебачення, Інтернет), вдосконалення інформаційно-комп’ютерних технологій революціо-нізували спосіб, яким виготовляються і поширюються предмети та послуги культурного призначення, зумовили бурхливий розвиток заснованих на цих технологіях виробництв у Європі та інших країнах світу.

Дедалі зростаюча продуктивна потужність культурних індустрій призвела до зміни соціокультурного балансу в суспільстві: відносне зменшення питомої ваги кількості продуктів, виготовлюваних традиційним способом, які в умовах ринку виявляються конкурентно малоспроможними, а відтак – помітна зміна ролі митців і загалом традиційних культурних інституцій у суспільстві, що стало джерелом зростання соціальної напруги. Водночас масштаби міжнародної діяльності культурних індустрій, з огляду на несанкціоноване поширення ними своєї продукції за межі державних кордонів, викликали стурбованість носіїв етно-національних культур.

Відповіддю на ці занепокоєння стало розгортання у 80-х рр. минулого століття соціологічних, економічних, культурологічних, політичних, соціо-психо-логічних досліджень культурних індустрій з метою віднайдення адекватних важелів належного суспільного регулювання їхньої діяльності. Паралельно з дослідженнями на національному рівні до справи долучились і відповідні міжнародні організації. Відтоді у світі вже нагромаджено великий масив літе-ратури з цих проблем.

в Україні також за роки державної незалежності напрацьований чималий науковий доробок з питань, пов’язаних з трансформаційними процесами в галузі національної культури, загрозами, що виходять від неконтрольованої діяльності культурних індустрій. Крім численних публікацій у періодичній пресі, він включає ряд грунтовних досліджень різних аспектів культурного будівництва. В них аналізуються принципи державної політики в галузі куль-тури (О. Гриценко, М. Стріха), політико-правові засади інноваційних процесів (В. Солодовник, Л. Мартиненко), структурно-оранізаційні зміни в окремих галузях: бібліотеках (О. Башун, Ю. Трач, О. Каракоз), музеях (І. Пантелейчук, Т. Бєлофастова), клубних установах (О. Копієвська, О. Терехова), книжковій справі (Г. Біланич, Н. Кучина, Л. Зеленська), театрально-концертній діяльності (І. Безгін, К. Юдова-Романова, М. Мозговий), телебачення (І. Мащенко, С. Яні-шевський, Ю. Усенко), в галузях модельного бізнесу (Л. Дихнич, Ю. Шестопалова) та туризму (З. Сапєлкіна, Л. Устименко), соціоекономічній та соціокультурній сферах (С. Безклубенко, О. Семашко) та ін. При цьому все ще залишаються по суті в тіні проблеми та перспективи розвитку власне культурних індустрій. Навіть сам термін “культурна індустрія” не набув належного поширення (крім О. Гриценка та В. Солодовника його практично ніхто з вітчизняних дослідників не вживає).

Відсутність наукових уявлень про те, що в культурологічному аспекті означає індустріалізація культури, що являє собою культурна індустрія як соціокультурний феномен, як виникли та функціонують зараз українські куль-турні індустрії, залишає місце для різного роду ілюзій, домислів та міфів і заважає формуванню та здійсненню належної державної політики щодо регулю-вання їх діяльності, розвитку культури в цілому. Цим і зумовлений вибір теми дослідження: ”Культурні індустрії: соціальна сутність, стан та перспективи розвитку в Україні”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до цільової комплексної програми дослі-джень з культурології Київського національного університету культури і мистецтв, зокрема за планами науково-дослідної роботи кафедри культурології “Актуальні проблеми трансформаційних процесів в культурі та мистецтвах України” (державний реєстраційний № 0107 U 009539).

Об’єкт дослідження – виробництво та поширення предметів культурного призначення.

Предмет дослідження – культурні індустрії як сучасна форма вироб-ництва предметів культурного призначення, їх соціокультурна сутність, стан та проблеми розвитку в незалежній Україні.

Хронологічні межі дослідження – 1985–2007 роки, характерні тим, що в цей період, внаслідок радикальної зміни соціально-політичної ситуації, було розпочато відродження та формування у нових історичних умовах ринкових відносин у всіх сферах матеріального та духовного виробництва, відтак поряд з державними з’явились і приватні установи та підприємства у сфері духовного виробництва взагалі, культурних індустріях зокрема.

Методи дослідження зумовлені специфікою його предмета і ґрунту-ються на засадах сучасної методології соціально-гуманітарного пізнання. Вони спираються на принципи історизму, науковості та об’єктивності. Застосову-валися проблемно-хронологічний, конкретно-історичний, історико-порівняльний, історико-генетичний, аналітичний та описовий методи.

Мета дослідження – охарактеризувати процес становлення та розвитку „культурних індустрій” як сучасної форми організації виробництва та поши-рення продуктів культурного споживання (творів мистецтва, наукових знань, релігійних уявлень, філософських ідей, політичних, правових та моральних настанов, естетичних смаків та вподобань тощо), узагальнити міжнародний досвід регулювання діяльності „культурних індустрій” в умовах різноорієнто-ваних суспільств, виявити особливості функціонування українських „культурних індустрій” в умовах внутрішньої соціально-економічної трансформації та світових глобалізаційних процесів.

Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких завдань:

- проаналізувати існуючу літературу з теми дослідження;

- уточнити ключові поняття дослідження (зокрема „виробництво”, “культурне виробництво”, „індустрія”, “культурна індустрія” тощо);

- узагальнити міжнародний досвід регулювання діяльності культурних індустрій в суспільствах, заснованих на різних соціально-економічних засадах.

- виявити особливості функціонування українських „культурних індустрій” в умовах радикальних внутрішніх соціально-економічних та політичних транс-формацій і світових „глобалізаційних” процесів.

Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що вперше:

• здійснено комплексний аналіз літератури з досліджуваної тематики;

• уточнено ключові поняття дослідження;

• узагальнено досвід регулювання діяльності культурних індустрій у Японії, Бельгії, Фінляндії, Канаді;

• з’ясовано стан та проблеми функціонування ряду культурних індустрій в Україні (книговидавництво, кіно та телебачення, музична та рекламна індустрії, Інтернет).

Практичне значення дослідження полягає у можливості використання його результатів для підготовки та доповнення загальних та спеціальних навчальних курсів: “Історія української культури”, “Теорія та історія культури”, “Культурні індустрії як сучасна форма виробництва предметів духовного споживання”, а також у роботі по вдосконаленню державної культурної політики, поліпшення законодавчої бази діяльності у сфері культурного виробництва.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дослідження оприлюднювалися автором у вигляді доповідей та повідомлень на конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції “Україна – Світ: від культурної своєрідності до спорідненості культур” (м. Київ, 2006 р.) Всеукраїнській науково-практичній конференції “Художньо-освітній простір України в контексті новітньої історії” (м. Київ, 2007 р.), Всеукраїнській науковій конференції, присвяченій пам’яті О. М. Семашка “Нова соціокультурна реальність в Україні: теорія, методологія, практика” (м. Київ 2008 р), “Дні науки” Київського національного університету культури і мистецтв (м. Київ, 2006, 2007, 2008 рр.) та ін.

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження відображені у 4 одноосібних статтях у фахових виданнях та публікації моно-графічного характеру.

Структура дисертації обумовлена логікою викладу результатів дослідження і складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатку (таблиці та короткий глосарій). Загальний обсяг роботи – 248 сторінок, у тому числі: список використаних джерел (239 найменувань, з них 77 джерел – англійською мовою) – 17 сторінок.