1.Особливості утворення то розвитку Трипільської культури, її роль в походженні української нації.

Серед енеолітичних племен на території сучасної Укр провідне місце посідали хліборобські племена трипільської культури. Поширена на території від Верхньої Наддністрянщини і Південної Волині до Середньої Наддніпрянщини і Причорномор’я ця культура розвивалася протягом 4-3 тис. до н.е. і досягла високого, як на той час, рівня розвитку. Назву отримала від дослідженого наприкінці 5-4 ст. поселення поблизу с Трипілля на Київщині.

Утворилася трипільська культура на основі давніших місцевих культур та неолітичних культур Балкано -дунайського регіону і несла в собі традиції перших землеробських протоцивілізацій Близького Сходу та Південної Європи. В Україні виявлено понад тисячу п’яток Трипільської культури . Вони згруповані у 3-х районах: найбільше в Середній Наддністрянщині, Надпрутті та Надбужжі, менше у Наддніпрянщині.

Племена Трипійської культури жили у поселеннях, забудованих деревино-глинобитними наземними спорудами, розташованими переважно одними чи кількома концентричними колами. В основному це були родові або племінні тривалі поселення, що нараховували кілька десятків садиб. Будівлі являли собою чотирикутники правильної форми стіни і пічі іноді розмальовували. Основне заняття трипільців було землеробство(сіяли ячмінь, просо, пшеницю, вирощували садово-городні культури.)

Трипільські племена вперше на території Укр почали користуватися виробами з міді, освоїли холодне і гаряче кування і зварювання міді. Дуже високого технічного та художнього рівня досягли керамічне виробництво. Місцеві гончарі досконало володіли технікою гончарства. Свої вироби прикрашали орна митами білого, чорного, червоного й жовтого кольорів.

2.Соціально-економічний розвиток українських земель у складі Російської імперії в к. 18-п.П.19 ст.

Російська імперія була однією з найбільших у світі. Окрім величезних розмірів вона помітно відрізнялась від інших європейських держав своїм політичним устроєм. У жодній країні континенту правителі не мали такої необмеженої влади, якою користувалися царі-імператори. Ніде бюрократія не була такою деспотичною, (* У XVIII та XIX ст. українців Російської імперії, як правило, називали малоросами. Ті з них, що проживали на території Австрійської імперії, продовжували називати себе русинами.) поліція такою жорстокою, а народ таким безправним, як у Росії. У XVIII ст. в результаті реформаторської діяльності Петра 1 й Катерини II імперія далеко відійшла від примітивного й напівазіатського князівства Московського, яке дало їй початок. Вона могла похвалитися величезною армією, зорієнтованими на європейські зразки чиновництвом, що дедалі зростало, і дворянською елітою. Однак попри ці зміни російські правителі не відмовилися від самодержавства – цього основного принципу давньої московської політики, за яким царям належала абсолютна влада над усіма їхніми підданими в усіх царинах їхнього життя. Оскільки за своєю мовою й культурою українці були близько спорідненими з росіянами, то уряд незабаром став розглядати Україну як по суті російський край. Коли б в імперського урядовця хтось запитав за яким правом управляє Росія великою частиною українських земель, відповідь була б подібною до напису на медалі, викарбуваній у 1793 р. на честь Катерини II