9.Розвиток політичної думки в 20 ст.

4 ЕТАП після 1917р., тут є 3 напрямки

1 –народництво

М.Грушевський, Лащенко, Винниченко

Ідеї:Вважали критерієм іст. оцінки – народобратства, не відвертали можливих федерацій, Демократизм, Ідеологія-соціалісти.

2- національно-державницький (Дністрянський,Рудницький,Борковський) Ідеї :беззастережне визнання права націй на автономію і державну незалежність

Критерієм держ. будівництва є інтереси нації та держави, наголос стоїть на нації

Крайній вияв цієї течії інтегрально-націон.

Зміст: Воля, Влада, Насильство, Примус, Фанатизм в утворенні нації

Заперечув. право нації на само визнання.

Національний комунізм (Хвильовий)- Україна держава трудящих, комунізм прогресивний лад, пріоритет колективної форми власності ,підтримка ідеї комуністичної федерації.

3-консервативний (Липинський,Томашівськ)

Ідеї:

*Визн домінуючої ролі держави, а не нації.

*Пошук нових методів правління

*Критика ліберально-демократичних засад капіталістичного ладу

*Обстоювали ідею незалежності України

*Засуджували націоналізм

*Права людини вище інтересів держави

10.Генезис та сутність політики

Є багато точок зору на питання генезису політики. Поява політики зумовлена виникн майнової нерівності, приватної власності, розподілу праці. Домінуючі класи узурпували собі управлінс розумову працю, фізичну, тому с-ву були необхідні соціальні інститути, які б могли регулювати і дбати про відносини у с-ві. Тому з’явився інститут – держава, публічна влада, закон, право, боротьба за владу. Посуті, з’явилась політика

Політика- це управлінська д-сть по регулюванню відносин спільнот, інститутів по задоволенню їх потреб та інтересів по спрямуванню їх розвитку через здобуття, використання, збереження влади, зокрема державної.

Політика передбачає: розробку пол. програми, плану дій, ідеалів, цілей.

Методів, способів для реалізації завдань, засобів збереж. цілісності с-ва

Основним способом регулювання відносин та інтересів соціальних груп, осіб є підпорядкування їх інтересів загальнонаціональним державним як вищим більш значущим.

Зміст і напрямок пол. зумовлений характером ек. відносин (способом в-ва)

Пол. виражає корінні інтереси домінуючих класів, які володіють засобами в-ва розв. економ. в суспільних і власних інтересах.

Суб’єкти та об’єкти політики

Осн. суб’єктами пол.. є класи, соц.. групи, нації, народності, інші спільноти та їх організаційні форми: держава, політичні партії, громадські об’єднання, рухи та інше. Суб’єктом пол. є і окремий громадянин держави – суверенний, володіючий конституційними правами, свободами і маючий обов’язки.

Головний суб’єкт політики - держава. Вона витупає від імені народу як єдиного джерела державної влади. У концентрованій формі корінні інтереси та цілі класів та соціальних груп виражають, стверджують і захищають пол. партії.

Отже, політику можна визначити як діяльність у сфері регулювання відносин соц.. спільностей та їх організаційних форм, в якій виявляються відмінності інтересів суб’єктів цих стосунок і основним завданням якої здобуття, утримання і використ. державної влади.

Види політики:

*Внутрішня - характеризується діяльністю суб’єктів політики в сферах усередині суспільства (екон, соц, науково-технічна, молодіжна, еколог та інші види політики)

*Зовнішня - це область д-сті держави, усієї пол. системи країн на між нар. арені.

*Міжнародна(світова)- полягає в сукупній діяльності держав і міжнародних організацій у планетарному масштабі.

Ці види політики, а також політичне життя в цілому, є об’єктом вивчення теорії науки про політику – політології.

Слід зазначити, що суть політики визначається двоїстим х-ром цього явища.

По-перше, політика — наука, оскільки вона базується на законах сусп.. розвитку. Останнє вимагає від дослідників обов'язкового розгляду цього явища крізь призму розуміння об'єктивної логіки його законів, визнач. його категорій та методів. Відтак політика не може виступати в суспільному житті як сфера дії окремої особи, соціальної групи або класу.

По-друге, політика — це не тільки наука зі своєю системою категорій, закономірностей і методів, а мистецтво, яке полягає в умінні використовувати наявні можливості, вміти приймати правильні й виважені пол. рішення як на основі теоретичних знань і перевірених історичною практикою логічних висновків, так і за допомогою уяви, інтуїції, творчої сміливості та ініціативи.

Політика як мистецтво — це необхідний компонент дійового й емоційно-вольового життя політики, що істотно визначає її ефективність, характер методів, вибір тактики та професійне покликання політичного діяча. Роль мистецтва в політиці значна і зумовлюється ймовірнісним характером політичного процесу (неповнотою інформації про його вихідні умови, можливістю появи непередбачених чинників, невизначеністю кінцевих результатів і т.п.) Однак необхідно пам'ятати про те, що мистецтво політичної боротьби, політичного компромісу, політичної роботи з людьми та прийняття рішень, як і мистецтво здійснення всіх інших форм політичної діяльності, ніколи не повинно домінувати над теоретико-раціональними засадами політики.

Треба також взяти до уваги, що мистецтво без міри — це великий ризик виродження справжньої політики у брудне політиканство, у панування лише особистих амбіцій та властолюбства.