20. Лібералізм і неолібералізм

Лібералізм(liberalis - вільний) – це правоцентриська СПТ та ідеологія, які обстоювали свободу життєдіяльності, а саме ринк. відносин, приватної власності, парламентаризм, плюраліст. демократію, широкі права та свободи людей в рамках капіталістичного способу в-ва.

Лібералізм вільний, незалежний від традиційних звичаїв, догм. Свобода, людина – в центрі уваги.

Зародився в період борот. з феодалізмом

В 70-х роках виник неолібералізм - сучасна суспільно-політична течія, яка сповідує основні принципи лібералізму. Але визнає державне регулювання ринкової екон. – кейнсіанську її модель.

Неолібералісти стверджували:

Раціоналізм

Індивідуалізм

Еволюціонізм

Антиетатизм

Антитоталітаризм

21.Референдум та плебісцит

Референдум – всенародне голосування з якогось важливого питання життя держави або суспільства, воно має обов’язкову юридичну силу.

Перший референдум був у Швейцарції. Виключно всеукраїнським референдумом є з питань про зміну території або про реалізацію права народу України на самовизначення.

Не допускається референдум щодо законопроектів з питань податків,б юджету і амністій. Резул. референдумів підраховується за мажоритарними правилами (відносними нормами). Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою, 2 третини депутатів повинні проголосувати, а проголошується за народною ініціативою на вимогу не менше 3 млн. громадян (не менше 100тис.голосів)

Місцеві референдуми призначаються місцевими радами народних депутатів на вимогу 1/10громадян області або ½ депутатів місцевої ради. Тільки місцевим референдумом вирішується питання про найменування сільрад, селищ, міст. Всеукраїнський референдум вваж. таким, що не відбувся, якщо в ньому взяли участь менше ½ громадян внесених у списки.

Плебісцит – всенародне голосування через опитування, різновид референдуму з метою виявлення думки народу з якогось загального і значного питання

Результати плебісциту не мають обов’язкової юридичної сили, носять рекомендований характер, але повинен враховуватись в процесі прийняття владних рішень

Засади і принципи проведення плебісциту так як і у виборів

22 Демократія. Поняття, організаційні та історичні форми

Демократія - форма політичного та економічного устрою суспільства, заснована на визнанні народу основним джерелом влади; тип держави, яка декларує і втілює на

практиці принципи народовладдя, права і свободи громадян, можливості для діяльності різних пол. сил, контроль за діями органів влади. Для демократії характерними є вільна діяльність пол. та громадських організацій, обов’язково виборність органів влади, розмежування державної сфери та сфери гром. сусп., ек. та пол. плюралізм, д-ва існує заради громадян, а не навпаки, високий рівень сусп. самоврядування.

Демократія - означає «народовладдя». Платон та Арістотель, розцінювали демократію як гіршу, порівняно з монархією чи аристократією, форму правління. Вони ж сформулювали деякі положення теорії демократії, зокрема щодо співвідношення прямого народоправства й закону, демократії і свободи Політичні принципи :Ідея народного суверенітету, тобто визнання народу єдиним джерелом і верховним носієм влади в суспільстві, стала вихідним принципом теорії і практики демократії, ідея представництва, згідно з якою народ як єдине джерело і верховний носій влади в суспільстві делегує владні повноваження державним органам. .

Виборність органів влади також виступає одним із принципів демократії. Обов'язковим принципом демократії є громадянський консенсус, - принципова згода основної маси громадян дотримуватися встановлених правових умов, у межах яких мають досягатися часткові цілі. Громадянський консенсус передбачає ще один принцип демократії — мажоритаризм, -правління більшості. . Правління більшості передбачає ще один принцип демократії — дотримання та охорону прав меншості. Перелічені принципи демократії в узагальненому вигляді формулюються як принцип участі народу у здійсненні державної влади. Ця влада має здійснюватись на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу й судову гілки Принцип поділу державної влади – найважл. принцип демократії. До основних принципів демократії належать також принципи рівності і свободи. Принцип свободи деталізується у конституційне проголошених правах і свободах, до найважливіших з яких належать політичні: свобода слова, друку, процесій, зборів, мітингів, спілок, асоціацій, совісті, право на участь у вирішенні державних справ, на самоврядування, на посаду на державній службі, виборче право тощо. . Відповідно до принципу рівності визнається рівність усіх перед законом, усі громадяни наділяються однаковими правами та обов'язками. Принцип рівності означає відсутність закріпленої в праві дискримінації з будь-яких ознак. Розрізняють пряму, або безпосередню, і представницьку демократію.

Пряма демократія передб. безпосереднє волевиявлення народу з тих чи інших питань життєдіяльності держави, наприклад на зборах, референдумі, виборах, мітингу, демонстрації тощо. Представницька демократія передбачає, що основні рішення приймаються повноважними зборами обраних народом представників: парламентами, асамблеями, радами тощо. Найважливішим засобом безпосередньої демократії є вибори, а виборче право визнається основним політичним правом громадянина. Пряма демократія — це безпосереднє вираження особистістю своїх політичних прав і свобод. громадяни самі безпосередньо беруть участь у підготовці, обговоренні і прийнятті визна¬чених рішень більшістю голосів, або консенсусом. Плебісцитна демократія: можливості пол впливу громадян порівняно обмежені.

Їм дається право за допомогою го-лосування схвалити або відкинути той чи інший проект закону або іншого рішення, що звичайно готується виконавчою, законодавчою владою, партією або ініціативною групою. Представницька демократія: опосередкована участь громадян у прийнятті рішень, у виборі ними в органи влади своїх представників, покликаних виражати їхні інтереси, приймати демокр. закони і віддавати розпорядження.

23.Поняття,засоби та ознаки ПВ.

Політична влада (ПВ) – це можливість певного класу соц.групи, інших суб’єктів політики реалізувати свою волю, щодо інших людей, через право, політику, адміністрування,авторитет, примус,а також ек, ідеологічні,харизматичні важелі.

Головний інститут політ.влади – держава (вища форма політ.влади).

Основні риси політ.влади:

ПВ – об’єктивна необхідність р-ку сус-ва. Здійснюється спеціальним управлінським владним апаратом, має центр рішень, вимагає їх виконання і санкції в разі невиконання цих рішень. Характеризується монополією на примус, оподаткування, законотворчість і т.д., вона є суверенним, сукупним суб’єктом влади.