Неосудність, її критерії та ознаки
Для визначення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого за наявності в справі даних, що викликають сумнів щодо його осудності, обов'язково призначається експертиза. Висновок судово-психіатричної експертизи не є обов'язковим для слідчих органів, прокурора і суду, а підлягає оцінці. При незгоді з висновком вони повинні мотивувати це у відповідному процесуальному документі.
Частина 3 ст. 19 КК передбачає випадок, коли особа вчинила злочин в стані осудності, але потім, до постановлення вироку, захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. Суд, коли визнає за потрібне, виносить ухвалу, а суддя - постанову про застосування до такої особи примусового заходу медичного характеру. Після одужання особа може бути піддана покаранню, якщо не закінчився строк давності притягнення до кримінальної відповідальності або не з'явилися інші підстави для звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання: Час перебування у психіатричному закладі особи, до якої було застосовано примусовий захід медичного характеру, зараховується в строк відбування покарання, якщо вона засуджується до позбавлення волі або виправних робіт.
В чинному КК в більш загальній формі сформульовано положення (ч. 4 ст. 84) про те, що час, протягом якого до особи застосовувався примусовий захід медичного характеру, зараховується в строк покарання за правилами, передбаченими в ч. 5 ст. 72 КК. А в цій статті йдеться не тільки про позбавлення волі та виправні роботи, а й інші міри покарання, зокрема обмеження волі, громадські роботи. [ 5 ]
“У раз припинення застосування примусових заходів медичного характеру через видужання, які вчинили злочини у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до встановлення вироку, підлягають покаранню на загальних засадах, а особи, які захворіли під час відбування покарання, можуть підлягати подальшому відбуванню покарання” ( ч. 4 ст. 95 КК)
Висновок
Отже, проблема осудності і неосудності – одна з найбільш складних і малодосліджених у кримінально-правовій науці.
Значна увага до проблеми обмеженої осудності ( в першу чергу того кола науковців-працівників, психіатрів, які є прихильниками зазначеного інституту, а не практиків-юристів) ще не означає її розв’язання, незважаючи на її нещодавнє юридичне закріплення в національному кримінальному законі. Сьогодення вимагає ґрунтовного дослідження, законодавчого визначення обмеженої осудності, щоб показати розвиток і характер помилок і запобігти їх повторенню, щоб старі помилки не видавались за нові досягнення.
Проблема кримінальної відповідальності й покарання злочинців із психогенетичними аномаліями та психофізичними особливостями, що не викликають осудності, залишається гостро дискусійною у світовій юридичній і медичній науці більш як півтора століття.
Отже, складність проблеми осудності і неосудності викликає лише необхідність її поглибленого вивчення та розробки. [ 7 ]
Амністія (ст..86)
1. Амністія — це вид звільнення від кримінальної відповідальності чи від покарання та його відбування, який на підставі закону про амністію застосовується щодо індивідуально невизначеної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів.
Акт амністії не скасовує і не змінює відповідного кримінального закону, не являє собою декриміналізації і не ставить під сумнів законність і обґрунтованість постановлених обвинуваль-них вироків.
Законом про амністію може бути передбачене: 1) повне звільнення зазначених у ньому осіб від кримінальної відповідальності чи від покарання (повна амністія); 2) часткове звільнення зазначених у ньому осіб від відбування призначеного судом покарання (часткова амністія); 3) заміна засудженому покарання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням.
Підставою звільнення від кримінальної відповідальності є повна та умовна амністія. У цих випадках кримінальну справу щодо особи, в діянні якої вбачається склад конкретного злочину, не може бути порушено, а порушені справи, що перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства та справи, що передані до судів, але не розглянуті ними, підлягають закриттю. Якщо необхідність застосування закону про амністію з'ясовується в стадії судового розгляду, суд доводить розгляд справи до кінця і постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від покарання.
Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію не допускається, якщо обвинувачений чи підсудний проти цього заперечує.
Помилування (ст..87)
1. Помилування - це індивідуальне державно-владне веління у формі пробачення особі, яка вчинила злочин будь-якої тяжкості.
кт помилування є персоніфікованим актом одноразового застосування права щодо конкретної особи або групи індивідуально зазначених в указі Президента України осіб. Указ Президента України про помилування виступає як безпосередня підстава для звільнення особи від покарання або заміни покарання більш м'яким. 2. помилування у КК розглядається як підстава звільнення і від кримінальної відповідальності (статті 44 і 85), і від покарання (ст. 87). При цьому реальна правозастосовна практика, як правило, зорієнтована на непов'язане із звільненням від кримінальної відповідальності помилування засуджених, яке здійснюється у виді: 1) заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк (згідно з ч. 2 ст. 87 - на строк не менше двадцяти п'яти років); 2) повного або часткового звільнення від відбування інших, крім довічного позбавлення волі, видів основного, а також додаткового покарання; 3) заміни інших, крім довічного позбавлення волі, видів основного, а також додаткового покарання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням. Зняття судимості відбувається в порядку, встановленому ст. 91, і не може передбачатись указом про помилування.
3. Помилування здійснюється Президентом України. 4. Кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю у зв'язку з помилуванням даної особи. Закриття кримінальної справи у зв'язку з помилуванням особи не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує
Розділ III. Злочини проти життя та здоров'я особи