Соціологія права

Викладач – д.с.н. Наталія Борисівна Шуст

Лекція 1. Соціологія права як науковий напрям

1. Соціологія права як наукова дисципліна.

2. Предмет, структура і методи соціології права.

3. Функції соціології права.

Література:

• Аберкромбі Філ Тернер – Социологический словарь., М.-2000 р.

• Алексеєв «Восходжение к праву: поиски и решения». М-2001р.

• Алексеєв «Философия права»

• Варчун «Социология права»

• Гіденс «Социология»

• Гревцов «Очерки теории и социологии права»

• Касьянов, Нечепуренко «Социология права»

• Керімов «Основы социологии права»

• Кудрявцев, Казимирчук «Современная социология права»

• Курганов, Кравченко навч. пос. «Социология для юристов»

• Піча «Соціология – загальний курс»

• Навч. пос. «Социология права» под ред. Сырых

• «Соціологія права (підручник)» під ред. Осіпової

Соціологія права як наукова дисципліна

Розвиток та трансформація суспільних відносин в Україні потребує вдосконалення перш за все правового регулювання. У звязку з цим зростає роль досліджень, які дають можливість розглянути право в системі, комплексі, тобто в цілому, а також визначити право як частину соціального цілісного. Досягненню цих цілей і служить зокрема соціологія права. Розвиток соціології права останніми роками обумовлений тим, що існує прагнення підвищити ефективність впливу права на суспільні відносини, що регулюються ним та поставити на наукову основу діяльність всіх правових установ та інститутів.

Для сучасного розвитку нашої країни необхідним є дослідження всіх взаємозвязків держави і права у соціальній структурі, виявлення системи підтримки держави і права у соціальній дійсності їх взаємодії і протидії, а також розробку загальної теорії прийняття оптимальних юридичних рішень, основ методики вивчення престижу права, ефективності правових норм. Розглянемо в цьому контексті основні змістовні ознаки соціології права:

1. Соціологія права – це галузь наукових знань, що з точки зору обєкта досліджень має міждисицплінарний характер. Тобто соціологія права сформувалася і розвивається на межі двох великих наук – права та соціології.

2. З погляду традиційної класифікації наук соціологія права наводить приклад подвійної дисциплінарної інституалізації, тобто її можна розглядати і як спеціально соціологічну науку, і як спеціальну юридичну науку, що існує поруч із теорією права.

3. Предметом соціології права є закономірності взаємодії соціального і правового в суспільстві, що становлять ядро механізму правоформування. Соціологія права виходить з примату суспільних відносин над правовідносинами та юридичною нормою. Характер суспільних відносин визначає і систему правових норм, і ступінь їх порушення чи додержання, а також форму реагування суспільства на правопорушення. На відміну від юридичного підходу, соціологічний прагне розкрити більш глибинні звязки, які відбивають суть саме правових явищ.

Суспільні відносини

Право

Функціонування правових норм

Соціальна ефективність цих норм

Право – відносно самостійне суспільне явище, в в цьому розумінні воно є предметом юридичної науки. Право – це сторона суспільства, а отже воно є предметом соціології права. Оскільки право породжене суспільством, усі правові явища в певній мірі є соціальними, але не кожний соціальний феномен є правовим.

Соціологія права досдіджує правові явища у межах загальної соціологічної теорії, у його звязках з іншими соціальними інститутами.

Соціологія права прагне пізнати фактичну соціальну дійсність у тому обсязі, в якому вона повязана із правовими чинниками.

Соціологія права прагне пізнати право в його дії соціологія права вивчає дію права з метою, щоб давати рекомендації, які сприятимуть раціональному та ефективному формуванню соціальної дійсності.

Співввідношення, взаємозв’язок і взаємодія права, його інститутів і норм із соціальною дійсністю є центральною проблемою соціології права.

Соціологія права вивчає не все в праві, а лише соціальне в праві, тобто взаємодію соціального і правового, а саме – соціальну обумовленість права, соціальні умови і основи дії права, а також соціальну роль права.

Таким чином, соціологію права можна визначити як міждисциплінарну галузь наукового знання, що поєднує в собі пізнавальні ресурси юриспруденції як системи наук про право і державу і соціології як науки про закономірності формування, розвитку і функціонування суспільства.

Аналіз проблем будь-якої науки має починатися з визначення предмета й визначення соціології права в системі наук. У найзагальнішому плані об’єкт соціології права – це право (правова реальність), у вузькому – взаємодія права і соціуму.

Предмет соціології права можна визначити як знання про соціальні закономірності функціонування та зміни права, форми прояву і механізми їх дії в поведінці та діяльності індивідів, соціальних груп та суспільства в цілому.

Для соціології права необхідно виділення трьох рівнів аналізу суспільних явищ:

1. Співвідношення індивідуума, особистості з її безпосереднім соціальним середовищем, коли цінності, настанови, характеристики особистості порівнюють із соціальними нормами, цінностями, втіленими в окремі соціальні інституту ти, тобто у систему правових норм суспільства.

2. Співвідношення зазначених правових норм з іншими більш широкими за своїм обсягом соціальними категоріями, тобто суспільною правосвідомістю, мораллю тощо.

3. Співвідношення з метою аналізу всієї сукупності панівних у цьому суспільстві політичних, правових та інших норм і цінностей з провідними соціально-економічними характеристиками суспільства.

Структурно соціологія права складається з таких розділів:

1. Загальні теоретичні та методологічні питання (соціальні джерела права, соціальна система і соціальних механізм функціонування правових інститутів, система соціальних функцій права, взаємодія права і громадської думки, престиж права і соціальних спеціальностей в суспільстві).

2. Спеціальні проблеми та конкретні соціальні правові дослідження (соціальні проблеми нормотворчості, соціально-гендерний аспект, методика та техніка соціально-правових досліджень).

3. Емпірична соціологія права накопичує фактологічний матеріал на базі якого розвивається вся соціологія права, і одним з найважливіших завдань, які вирішує соціологія права є пояснення цих емпіричних даних.

Метод науки - це шлях наукового пізнання соціальної дійсності. Соціологія права використовує різні наукові методи, а саме:

1. Діалектичний метод

2. Метод системного аналізу

3. Структурно-функціональний метод

4. Статистичний метод

5. Соціально-психологічний метод

Таким чином соціологія права є певним чином структурованою системою соціальних знань про право як особливий соціально-юридичний феномен в процесі розвитку, а також дії тобто як соціально діюче явище (процес).

Функції соціології права:

1. Світоглядна

2. Методологічна

3. Комунікативна

4. Прогностична

5. Прикладна

Лекція 2. Виникнення та розвиток соціології права

1. Історичні передумови виникнення юридичної соціології. Зародження соціології права.

2. Класичні теорії соціології права (Огюст Конт, Еміль Дюркгейм, Макс Вебер, Євген Ерліх, Толкот Парсонс).

3. Теорія правового плюралізму (Лев Петражицький, Сорокін).

Навколо наукового статусу соціології права панували наукові дискусії, які впливали в цілому на можливість функціонування соціології права як методу пізнання законів соціогуманітарного розвитку. Часом виникнення юридичної соціології вважається кінець 19 – поч.20 ст. Її основоположниками були Дюркгейм, Вебер, Ерліх, наукові концепції яких дозволяють говорити про юридичну соціологію як про новий напрям наукового знання.

Для розуміння сучасного стану соціології права науковці виділяють три основних етапи її функціонування:

1. Становлення соціологічного підходу в правознавстві та виділення його теоретичної основи (відкриття соціології юристами, а права - соціологами).

2. Оформлення основних теорій соціології права.

3. Методологічні трансформації 60х-90х рр. ХХ ст. та завершення інституалізації основних теоретичних підходів соціології права як наукової дисципліни.

Історичні джерела соціології права пов’язані з глибокими економічними, політичними та соціальними змінами, які відбулися в Європі та в Америці, особливо під впливом ВФР та громадянської війни в США. Ці події визначили початок трансформації цивілізації на основі визнання прав людини, економічної волі, політичної демократії. В ідейно філософському змісті ці зміни було проголошено філософією освіти у ліберальних і природно-правових теоріях, а у конституційно-правовому плані вони відобразилися в концепціях правового розуміння та обґрунтування:

1. В Конституції США 1787р.

2. В Білі про права (вперше на загальнодержавному рівні визначено правовий статус громадянина та окреслені сфери федерального контролю над дотриманням громадянських прав і свобод).

3. Декларація прав людини і громадянина 1789р.

Промислова революція змінила економіку, технологію, економічний уклад життя країн Європи, Америки і світу в цілому. Відбувався перехід від мануфактурного до промислово-індустріального виробництва. Промислова революція розпочалася в Великій Британії в 60х рр. 17 ст. і поступово поширилася на всю Європу. У Російську Імперію вона прийшла в останній чверті 19 ст.

Промислове виробництво призвело до створення акціонерних компаній, підприємств з іншими формами правового обєднання, а також відбулися зміни форм економічної діяльності. Розвивалося патентне право, яке спрямоване на спланування нових технологічних розробок і використання технічних інновацій. З’явилося договірне право. Істотно змінилося комерційне право, в якому відображалися масштаби торгівлі, її форми. Одночасно з’явилися нові аспекти транспортного права, митне право. Т.ч. промислове суспільство створило нові соціальні групи і класи. На перше місце виходить клас промисловців. Економічні зміни призвели до змін у науковому та культурному напрямку.

Позитивістська теорія пояснює, обґрунтовує процесу суспільного розвитку, прогнозує стан суспільних відносин.

Керуючись сучасними уявленнями про предмет, структуру соціології права серед теорії минулого та сучасності, можна сказати, що чітко виокремлюються класичні теорії, які формували процес інституалізації соціології права. Серед науковців, які сформували класичні теорії були Кон, Вебер, Ерліх, Парсонс.

Класичні теорії соціології права базувалися на загально соціологічних теоріях. Засновником соціології як самостійної науки був Огюст Конт. На нього вплинули ідеї Сенсімона. Наукова думка, усвідомлюючи безплідність ідеальної філософії надавала все більше уваги позитивізму. Позитивізм як науковий напрям виник в др.. пол. 17 – поч..18 ст. і обґрунтовує реалії практичного життя. Сенсімон пропонує надати соціальній ролі людини практичного змісту і починає свій позитивізм через класифікацію гуманітарних наук і науку про людину він називає соціальною фізикою.

Лекція 3.

О. Конт як засновник соціології як науки стверджував:

1. Пріоритет спостереження в соціальній науці.

2. Орієнтація на точні, математичні методи дослідження.

3. Фіксація (як, а не чому) відбувається розвиток явища.

Стосовно окремої науки про людину позитивізм передбачив:

1. Бачення суспільства як специфічного наукового предмету та необхідність науки про людину як самостійної галузі.

2. Введення методів спостереження і точної фіксації явищ.

3. Розгляд суспільства в системі взаємозв’язків з природою, а позитивізм в цьому виступає не лише методом, а й основою для розуміння сутності людини та суспільства.

Саме О.Конту належить обґрунтування необхідності позитивізму як наукового напрямку. Він розробляє систему соціологічного знання, вводить поняття «соціологія». О.Конт дотримувався еволюціоністської концепції розвитку суспільства, при цьому він вважав, що основний напрям суспільного розвитку йде по лінії прогресу людського розуму, а також пізнанні, і саме у трактуванні історії розвитку людства Конт виділяє 3 стадії:

• Теологічна стадія – природні явища розглядаються як щось надприродне.

• Метафізична стадія – зміст цієї стадії полягав у поясненні явищ світу абстрактними судженнями, відірваними від життя.

• Позитивістська (наукова) – пізнання світу спирається на наукове знання на закони про природу і суспільство, а також ці закони спрямовані на визначення закономірностей.

Такою позитивною наукою про суспільства, за словами Конта, є соціологія, яка покликана раціоналізувати соціальне життя людства на основі порядку і прогресу.

У структурі соціології Конт виділяв соціальну статику, яка має зв’язок із стійкими умовами існування суспільства. Це є анатомія суспільного життя та соціальної динаміки, що вивчає закони суспільного розвитку.

О.Конт увійшов в історію як засновник соціології як науки. Він обґрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства, а також виділив соціологію в якості самостійної науки.

Наука соціологія базується на спостереженні, а також на пізнанні законів суспільного розвитку та практичного використання досягнень науки.

Е.Дюркгейм систематизував предмет соціології, а саме спеціальні факти. Він вперше розмежував поняття «індивідуальне» і «колективне».

Право – різновид духовних соціальних фактів, і особливий інтерес становить трактування Дюркгеймом проблеми співвідношення нормального (соціальної норми) та паталогічного – злочинності, девіації в соціальному житті.

Девіація – відхилення від норми.

Маргіналізація

Класична парадигма соціології:

1. Дослідження ролі соціальних конфліктів у суспільних відносинах.

2. Вчення про покарання.

3. Розвязок права і форм соціальних відносин.

4. Концепція аномії.

Дюркгейм визначив предмет і автономію соціології як науки та її обґрунтування.

Макс Вебер. Його заслуга полягає в тому, що він започаткував виникнення розуміючої соціології та теорії соціальної дії.

М.Вебера вважають засновником сучасної соціології, тому що:

• він започаткував чіткий системний підхід до понятійного соціологічного аналізу.

• Послідовно відстоював ідею соціальної науки, мета якої – пояснення соціальної дії.

• Охарактеризував сучасне індустріальне суспільство.

• Соціологія права

Основні положення соціології права Вебера:

1. Концепція панування через дослідження та аналіз політичної системи.

2. Взаємозвязок права та інших сфер суспільства (політична, економічна).

3. Вебер обґрунтував концепцію соціальної ролі професійних юристів.

Наступний науковець, який сприяв фундації соціології права був Парсонс. Він є засновником напрямку в науці – системного функціоналізм. Він розглядав суспільство з точки зору його системності та функціонування його головних елементів, а право його цікавило, оскільки соціологія - це наука що вивчає структури та процеси, які мають відношення до інтеграції цих систем, а право його цікавило, оскільки соціологія - це наука що вивчає структури та процеси, які мають відношення до інтеграції цих систем, тобто забезпечує єдність суспільства і розглядається як цілісна організація.

Парсонс також вніс вагомий вклад в розвиток теорії соціалізації. Під соціалізацією він розумів процес засвоєння індивідом цінностей і норм суспільства, за допомогою якого цінності та норми передаються із покоління в покоління, а також трансформуються.

Розроблена Парсонсом соціологічна концепція суспільства як нормативна система є величезним інтересом для дослідження в межах соціології права в сьогоднішніх умовах, а також проблеми взаємодії соціології права з іншими науками та аналіз норм права в соціо-нормативній та ціннісній системі суспільства.

Лекція 4. Право як соціальне явище

1. Право як соціальний інститут.

2. Соціальний механізм дії права.

3. Соціальні функції права.

Соціологія права як міждисциплінарна галузь знань специфічно розглядає та аналізує і знаходиться під впливом правової реальності, тобто відбувається процес соціального конструювання, соціальної зміни. Мова йде про те, що право соціально конструюється і механізм цього конструювання підлягає соціологічному вивченню.

1. Функціонування права в системі соціальних інститутів

2. Генеза, динаміка, структура правових норм та їх роль у суспільстві

3. Механізми реалізації правових норм в поведінці та діяльності особистості, групи, а також суспільства в цілому.

Т.ч. соціальний ефект дії права, правових інститутів, правових норм і досліджує соціологія права.

Суспільство через призму правових відносин досліджує соціологія права. Соціологія права також вивчає, що люди розуміють під правом у своєму повсякденному житті.

Оскільки різним суспільствам притаманні різні правові реальності, тому соціологія покликана пояснити відмінності між цими реальностями. Крім того, соціологія права повинна вивчати способи, завдяки яким право стає реальністю в конкретному суспільстві.

Соціологічне розуміння права і правових відносин полягає також в баченні і взаємозв’язку з конкретною соціальною реальністю. Оскільки правосвідомість особистості, соціальної групи є продуктом певного типу розвитку суспільних відносин. Т.ч. право є соціальним явищем, без якого неможливий розвиток цивілізованого суспільства.

Право є одним із елементів соціальної системи, що впливає на всі її складові.

Право є продуктом свідомої діяльності людей, який спрямований на охорону особистості та соціальних груп.

У нормативній формі право є відображенням потреби загальнолюдської справедливості, інтересах та потребах суспільства в цілому.

Право як соціальний інститут – системи встановлених, санкціонованих державою конкретних правил поведінки, які є загальнообов’язкові для виконання населенням і державними установами, і ця система захищена від порушень і спрямована на регулювання та охорону суспільних відносин та соціальних цінностей.

Соціальний інститут характеризують зовнішня форма вияву і внутрішній зміст.

Суспільство являє собою єдиний, цілісний організм і система взаємодіючих соціальних груп, яка має складну організацію. Інтегративною основою суспільства є соціальні норми.

Соціальні норми – правила, які відбивають вимоги суспільства, соціальної групи до поведінки кожної особистості та групи у їхніх взаєминах один з одним, із соціальними інститутами та суспільством в цілому.

Норми встановлюють межу, умови, форми поведінки, характер відносин, соціальні цілі, а також засоби їх досягнення, а порушення цих норм викликає більш конкретну та чітку негативну реакцію з боку соціальної групи і в цілому суспільства, його інститутів, і ця реакція покликана на подолання соціальної поведінки, яка відхиляється від соціальної норми.

Тому соціальні норми є надзвичайно дійовим засобом організації суспільства; право забезпечує сталість його ладу. Соціальний інститут права є певною сукупністю установ фінансових та матеріальних засобів, а також кадрових ресурсів. Внутрішня функція права проявляється як сукупність стандартних зразків поведінки осіб, відповідальних за здійснення певних функцій. Праву властиві всі ознаки соціальних інститутів: функції, ієрархія, нормативний аспект, духовний аспект. Право є найважливішим фактором соціального порядку, покликаним забезпечувати:

1. Соціальну стабільність.

2. Охорону індивідів і суспільств від проявів деструктивності та антисоціальної поведінки.

3. Бути гарантом прогнозування суспільних відносин.

Норми права регулюють усі найважливіші елементи громадського життя. Як нормативний чинник впливає на формування структури суспільства, визначає межі діяльності індивідів і держави, є частиною соціального контролю. Право тісно пов’язано з політичним життям суспільства, і воно є досить ефективним знаряддям політики. Крім того право формує і культурну складову суспільства, тобто систему цінностей суспільства.

Функції:

1. Інтегративна – виявляється у забезпеченні правом об’єднуючого порядку. За допомогою правових норм і санкцій забезпечується домінування у суспільстві інтегративних тенденцій.

2. Регулятивна – право є універсальним соціальним регулятором суспільного життя. Воно окреслює права та обов’язки індивідів, організацій та соціальних груп, а також забезпечує злагоджений розвиток соціальної системи, закріплює існуючі соціальні відносини, а також сприяє їхньому удосконаленню.

3. Комунікативна – право є елементом інформаційного простору суспільства, і всі правові документи є носіями важливої інформації, яка в першу чергу фіксує зміст прав і обов’язків громадян. Особливістю правової інформації є її наказовий характер.

4. Охоронна – спрямована на захист індивідів соціальних груп соціальних організацій від порушень їхніх прав та інтересів в цілому і реалізація цієї функції відбувається через заборону на протиправну дію та вчинки через відновлення порушеного права, компенсацію заподіяних збитків, через реабілітацію несправедливо звинувачених.

5. Соціалізуюча – реалізується шляхом соціальної інтеграції підростаючого покоління через засвоєння ним соціальних цінностей і норм, які орієнтують на підтримку соціального порядку. Тобто, ця функція характеризує соціальну поведінку дітей та молоді в процесі соціалізації та здобуття соціального досвіду.

Право є досить усталеним утворення, водночас воно еволюціонує і темп його розвитку в різних суспільствах неоднаковий. Розрізняють його стагнацію, рівномірну еволюцію, різкі зміни. Сфера права в більшості суспільств розвивається еволюційно. Різкі зміни розвитку суспільства передбачають кардинальну реформу правової системи. Вони стосуються переважно публічного права.

Право як соціальний феномен має складну внутрішню будову:

1. Права людини – найзагальніші правові норми, що гарантують їй гідне життя.

2. Принципи права – основні ідеї, основні засади, що виражають сутність права. Вони є основою правотворчості держави, організацій та громадян.

3. Норми, які прийняті на референдумі.

4. Корпоративні норми – розроблені в організаціях, установах і торкаються поведінки людей.

Лекція 5. Особистість як суб’єкт і об’єкт соціальних відносин

1. Соціологія особистості.

2. Соціологічна структура особистості.

3. Соціалізація особистості.

4. Соціальний статус та соціальна роль.

Особистість і суспільство – це складні і багатофункціональні різнопорядкові системи. В науці існує безліч підходів щодо аналізу процесу їх взаємодії. Тому щоб визначити предмет соціології особистості в першу чергу необхідно показати її місце в ряду наукових дисциплін, які вивчають особистість і суспільство.

Соціологія розглядає людину як надзвичайно пластичну істоту, яка здатна до значних соціальних адаптацій, але водночас виділяє в людині соціально-типові характеристики, а саме риси, якими наділені певні типи людей – раси, народи тощо. Соціолог досліджує людину насамперед як особистість, як елемент соціального життя, розкриває механізми становлення особистості під впливом соціальних факторів, а також механізми взаємного зворотного впливу особистості на соціальний світ. Т.ч. специфіка соціологічного підходу до вивчення людини полягає у зясуванні в першу чергу того, що в людині безпосередньо пов’язане із соціальним життям, а також досліджує включеність людини у систему соціальних відносин, тобто не біологічні характеристики, не психологічні характеристики цікавлять соціолога, а суто соціальні характеристики. І як завдання перед соціологією стоїть чітко розмежувати поняття, які пов’язані з людиною у соціо-гуманітарних науках. Так найбільш вживаними поняттями у таких науках є поняття людина, індивід, особистість. Ці поняття не є тотожними.

Так, людина – це родове поняття, що вказує на приналежність до людського роду, тобто людина як жива істота розвивається за своїми біологічними та соціологічними законами, а як соціальна істота – за соціальними законами.

Поняття людини вказує на якісну відмінність людини від тварини і служить для характеристики загальних, притаманних всім людям якостей і особливостей, що характеризує вид homo sapiens.

Індивід характеризує окрему людину, тобто індивід – це одиничний представник людського роду

Індивідуальність – означає те особливе і специфічне, що вирізняє одну людину з-поміж інших, включаючи її природні характеристики, соціальні характеристики, фізіологічні, психологічні, а також успадковані і набуті характеристики.

Під особистістю розуміється конкретний вираз сутності людини, а також певним чином реалізована інтеграція в конкретному індивіді соціально-значимих рис і соціальних відносин даного суспільства.

Основні принципи розгляду категорій соціології особистості:

1. Кожен індивід є людиною, але кожен – особистістю.

Особистістю не народжуються, особистістю стають. Індивід є вихідним пунктом для розвитку в людині особистості, а особистість, в свою чергу – це підсумок розвитку індивіда, тобто найповніше уособлення всіх людських властивостей.

2. Конкретні обставини, в яких відбувається життєдіяльність людей неоднакові, і як результат, ступінь розвитку їх особистості може бути різним. Рівень розвитку особистості залежить від того, в яких соціальних умовах вона живе, наскільки охоплює досвід попередніх поколінь, як вона використовує цей досвід у своїй діяльності. Як особистість, так і індивід, і людина – всі ці поняття ідентифікуються з певним суспільством, навіть з конкретною спільністю і нормами і цінностями суспільства.

3. Включення особистості у суспільство здійснюється через її входження до різних соціальних груп, спільностей, прошарків, і саме вони є основним шляхом сполучення суспільства і людини протягом всього її життя. Тобто людина стає особистістю лише у соціальних групах. Найвищим проявом особистості є те, що особистість згодом утворює нові спільності відповідно до своїх інтересів та умов, які змінюються.

4. Особистість є не тільки об’єкт, але одночасно і суб’єкт суспільних відносин. Іншими словами, особистість – не тільки пасивний продукт суспільного впливу, але і активний творець свого соціального середовища, формування свого власного життя та успіхів свого власного життя, досягнень у кар’єрному зростанні.

Що таке соціологія особистості? Її об’єкт та предмет. Що вона досліджує, які її закони? Що таке особистість? Що таке людина? Що таке індивід, особистість? Головні принципи соціології особистості. Поняття: включення, соціальне життя, соціальний успіх, соціальна характеристика.

Соціологічна структура особистості

В соціології історично сформувалися 2 підходи до визначення соціологічної структури особистості

1. Нормативний – виділяється певна група найбільш суттєвих ознак, якими повинна бути наділена особистість і критеріїв, яким вона повинна відповідати. Логічно в даному випадку виникає питання: чи рахувати особистістю людину, яка не відповідає вимогам суспільства та яка не наділена повним комплексом необхідних якостей. Але в даному випадку ми повинні звертати увагу на те, а якій мірі індивідом засвоєні соціальні норми, які вимагаються, і ставиться питання, і розкривається зміст саме пізнавальних якостей в можливостей особистості, які закладені у нормативних визначеннях соціологічної структури особистості. Суспільна значимість людини обумовлює той факт, що розвиток і функціонування особистості не може бути вивченим поза її нерозривного зв’язку із суспільством та з окремими соціальним групами, соціальним інститутами, соціально-професійними спільностями. Тому розкриття соціології особистості та її структури передбачає її виявлення, її належність до конкретної соціальної групи та аналіз соціальних ролей, а найголовніше – як вона ці ролі виконує. Все це і складає направленість особистості, в залежності від направленості особистості в відбувається виконання цих ролей, відбувається різне ставлення до виконання цих ролей, різне положення у суспільстві, різна демонстрація соціальної поведінки, і, як результат – належність до соціального типу. Т.ч. соціологічна структура особистості включає наступні елементи:

• Положення в системі даних системних відносин (в першу чергу – в системі виробничих відносин);

• Реальні форми життєдіяльності людей, тобто сукупність виконуючих ними соціальних ролей.

• Направленість особистості, тобто сукупність потреб, інтересів, поглядів, ідеалів, які в свою чергу виконують роль мотивів соціальної поведінки, соціальної дії.

2. Функціональний