Тема 5. Проблематика медіакритичних матеріалів у газетах та журналах.

8. Лекція 1.

ПЛАН

1. Багатство проблематики мк матеріалів.

2. Проблема суспільного мовлення на сторінках "Телекритики".

До дискусії про перспективи суспільного (громадського) телебачення та радіомовлення в Україні

Питання суспільного (громадського) телебачення та радіомовлення постало не несподівано. Ще 18 липня 1997 року був підписаний Закон України "Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України", але за минулі роки в цьому напрямі нічого не було зроблено. Після перемоги Помаранчевої революції з'явилися перспективи його можливої реалізації, наявні передумови – політична воля. Адже Президент підтримував ідею створення суспільного телерадіомовлення і радикальної реформи медіа-простору. Та й суспільство, обурене до краю нечуваним тиском влади на мас-медіа під час президентських виборів, намагається унеможливити подібне на майбутніх виборах.

Громадське телебачення за своїм покликанням має слугувати не конкретним постатям Президента, Прем’єра чи колективному розуму Верховної Ради. Громадське телебачення - для народу. Головна мета громадського телебачення – об’єктивне й неупереджене інформування громадян про події, що відбуваються в Україні та за кордоном, створення високоякісних просвітницьких програм, документальних фільмів, серіалів. Звісно, і показ якісної закордонної продукції. Василь Самохвалов називає головну рису такого телебачення – власне виробництво: "Ніякого ноу-хау у такій концепції нема. Більше того. Громадське телебачення просто повторює шлях, давно проторований у Європі, Канаді. Просто в Україні донині такого не існувало."[1]

Концепція суспільного мовлення була винайдена в Європі з метою, по-перше, уникнути приватизації державних телерадіоорганізацій, і , по-друге, віддалити їх від органів державної влади.

У Законі України говориться: "З метою всебічного задоволення потреб суспільства в оперативній інформації, забезпечення плюралістичного характеру мовлення, зважаючи на національні традиції, морально-етичні принципи українського народу, створюється система Суспільного телебачення України (далі – Суспільне телерадіомовлення), яке діє на основі Конституції України, Закону України "Про інформацію", Закону України "Про телебачення і радіомовлення", інших законів, що регламентують діяльність телерадіоорганізацій як суб’єктів інформаційної і господарської діяльності, та цього Закону." [2] Взагалі то, в Україні основне завдання, яке має бути досягнуто в процесі реформування державного телерадіомовлення, полягає в тому, що реформа повинна передбачити гарантії незалежності ЗМІ від впливу політиків, та щоб оновлені організації максимально відповідали інтересам суспільства, а не держави в цілому чи якихось її органів, як зауважує Тарас Шевченко, директор Інституту медіа права.

Викликає занепокоєння таке категоричне протиставлення держави і громадського суспільства. Безперечно, пам’ятаємо філософське: держава – орган насильства над особистістю. Також пам’ятаємо, що держава повинна забезпечувати захист прав своїх громадян. Століттями наш народ у складі імперій мав характеристику законослухняного, занадто терплячого. Пригадую, коли у травні 2002 року відбувався форум молодіжних видань, під час круглого столу представники чи то газети, чи журналу особливо підкреслювали незалежність свого друкованого органу від держави. Це мало означати, що видання не є трибуною кучмівської політики. Не престижно було тоді називатись державним виданням.

Та бачимо, що політики змінюються, а держава має стояти вічно. Бути патріотом не означає запопадливості перед владою, можновладцями. Не слід ототожнювати державу і владу.

В.Ющенко називав три родини, які володіють медіа простором України. Розірвати це коло мало б громадське телебачення. Та в 1997 році, після підписання Закону, питання було відкладене на невизначений період. Нині ж час настав, але громадськість усвідомлює, що нововведення слід впроваджувати виважено. Дискусії про громадське телебачення, дебати, круглі столи, обговорення, які відбуваються, створення ініціативних груп, заплановані парламентські слухання, - всі ці заходи є серйозною підготовкою до реорганізації, вони повинні виявити наявні ресурси для суспільного мовлення. Про активний інтерес суспільства до важливої проблеми свідчить конструктивна дискусія, організована Інтернет-виданням "Телекритика", на матеріали якого за березень 2005 року далі посилаємося.[1]

Експерти та політики погоджуються, що неможливо будувати новий канал без системного бачення проблем у системі засобів масової інформації. Віце-прем'єр-міністр з гуманітарних питань Микола Томенко неодноразово заявляв, що "не може бути так, щоб один канал був суспільним, а всі решта – антисуспільними." За його словами, необхідно комплексно підходити до вирішення проблем у ЗМІ, а не займатись лише перетворенням УТ-1: "Сьогодні весь український народ і експерти допомагають Тарасу Стецьківу реорганізовувати НТКУ, а 90 відсотків простору залишилося поза увагою."

Та все ж сам факт створення та успішної діяльності громадського телебачення сприятиме запровадженню цивілізаційної редакційної політики на приватних каналах. Журналістам всіх каналів та видань факт нормальної роботи громадського телебачення є найкращим аргументом для своєї нормальної роботи. Саме так було під час другого туру президентських виборів, коли чесна робота колективу 5 каналу стимулювала журналістів відстоювати право на свободу слова, спонукала до акцій протесту.

Ханне Северинсен оптимістично прогнозує у зв’язку із цим: "Якщо ви створите суспільне телебачення, то в Україні з'явиться четверта влада."

Неодноразово висловлюється думка про те, що створення одного каналу суспільного мовлення не вирішує проблем телепростору в Україні. Пропонується створити канали, пов’язані з регіонами, канал "Культура", наприклад, або "Спорт", як у Росії. "Тому необхідно створювати систему та ставити конкретні терміни, " – наполягає Олександр Богуцький, керівник телеканалу ІСТУ. Наталія Лихачова, головний редактор "Телекритики" вважає, що це буде можливо, якщо Україна перейде на закладений у законодавстві форматний принцип ліцензування: "Тоді у нас і комерційні канали стануть більш-менш суспільними. І ми це бачимо на прикладі Росії, де при відсутності суспільного мовлення вдається зробити багато таких програм, яким ми можемо тільки позаздрити."

Найчастіше лунають голоси перетворити на суспільний І Національний. Медіа-експерт Сергій Дацюк переконаний, що "суспільне телебачення пов’язане з роздержавленням НТКУ, зміною його форми власності, його форми фінансування." Тарас Шевченко наполягає, що "суспільне телебачення – це форма мовлення, а не форма власності. Головне – громадський канал повинен бути поза політикою і не обслуговувати інтереси держави або якогось конкретного органу влади – Президента, уряду чи Верховної ради. Саме цим суспільне телебачення відрізняється від державного." Не варто заперечувати, нехай саме цим і відрізняється.

Та хто і чому поставив питання саме так: або державне, або суспільне? Є краща відповідь: і державне, і суспільне. Відкинувши зайві емоції, можна прислухатися до не такої й єретичної думки Івана Чижа, голови Держкомітету з питань телебачення і радіомовлення про те, що систему суспільного телебачення і радіомовлення створювати можна і треба, але – не руйнуючи існуюче державне телебачення і радіомовлення. "Не треба забувати, що фактично сьогодні система державного телерадіомовлення виконує функції суспільного мовлення. По-перше, вона фінансується з бюджету і таким чином залежна від бюджету. По-друге, вона створює 120 програм – освітніх і дитячих, екологічних і культурологічних, щодо охорони здоров'я. Жоден недержавний мовник, навіть дуже потужний, не піде на деякі інформаційні проекти собі на збиток… І коли ми створюємо механізм руху до суспільного телерадіомовлення, то не треба руйнувати те, що маємо." [3]

Здоровий глузд, можливо, й закладений у відповідному балансі державного, суспільного й приватного в інформаційному просторі України. Слід також враховувати менталітет саме нашого суспільства. Адже для громадян середнього і старшого віку поняття державного і громадського є тотожними. Та й кожен розуміє, що нове легше збудувати на новому місці, аніж перебудовувати із старого. Кращим способом будування суспільного каналу є створення його на новому частотному ресурсі, не руйнуючи вже існуючої системи телерадіомовлення.

Чому всі одностайно пропонують реформувати в суспільний лише І національний? Чи не тому, що він ще не "прихватизований"? Чи для того, щоб "разрушить до основанья"? Радикально налаштовані учасники дискусії сподіваються, що навряд чи комусь вдасться "врятувати помаранчовілу з переляку потвору УТ від реорганізації"(Отар Довженко).

Володимир Мельник, завідувач кореспондентської мережі НТКУ, навпаки переконаний, що слід зберегти І Національний, як державне телебачення: "Більшість колективу вважає, що державне ТБ має бути державним із покращенням виробництва програм безперечно." Та й що приховувати, технічні й фінансові можливості Першого далекі від ідеальних.

Олександр Богуцький підтверджує цю тезу: " нічим не підкріплений міф, що на базі УТ-1 можна створити лідера українського телепростору. Бюджети компаній-лідерів "Інтера", "1+1" – принаймі в 10-15 разів більші, ніж на УТ-1."

"Українська правда" пояснює вибір суб’єкта реорганізації іншим чином: "Мотивом для використання саме УТ-1 стало те, що канал має потенційно найбільшу за потужністю мережу технічного покриття, але показник частки аудиторії цього каналу – найнижчий."

Очевидно, що процес створення суспільного телебачення є таким, який вимагає детальної розробки, обговорення, підготовки, часу, фінансів. Немає ще чіткої концепції створення СТ. Великі сподівання покладалися на парламентські слухання, заплановані на квітень 2005 року. Микола Томенко акцентував, що від парламентських слухань очікуються чіткі пропозиції по створенню суспільного мовлення. Адже має бути представлено щонайменше три бачення – уряду, парламенту та громадськості. Пан Томенко теж схиляється до ідеї, що суспільне мовлення має базуватися на реформованому НТКУ: "На першому етапі це має бути оновлений демократичний канал УТ-1 з якісно та змістовно новим телепродуктом, який матиме змішану систему фінансування – з бюджету та бізнесу. Згодом можна буде говорити про фінансування лише на гроші платників податків."

Виступаючи на засіданні Верховної Ради, М. Томенко дав зрозуміти, що категорії "державне "– "суспільне мовлення" досі не мають чіткого розмежування. Він наголосив на необхідності зробити "державне телебачення сильним суспільним мовленням, коли б по телебаченню був не телемаркет і не Президент з урядом, а де були б регіони, освіта, культура,.."

Проблема суспільного телебачення містить в собі три важливі складові: технічну, фінансову, змістову. Жодну з них не можна ігнорувати, обминути.

Стосовно змістового наповнення виявляється одностайність всіх сторін обговорення: жодної політики. І це відповідає рекомендаціям Парламентської асамблеї Ради Європи "Про громадське мовлення": "Громадське мовлення забезпечує усе суспільство інформаційними, освітніми та розважальними програмами, покращує соціальні, політичні та культурні характеристики нації, стимулює єдність суспільства. Тому громадське мовлення є, як правило, універсальним за своїм змістом та доступом до нього; гарантує редакційну незалежність та неупередженість; являє собою зразок якісного мовлення; пропонує розмаїття програм, що задовольняють потреби всіх громадських груп; та є суспільно відповідальним." [4]

У резолюції Європейської конференції з питань політики в галузі ЗМІ також зазначено, що держави-учасниці зобов’язуються гарантувати незалежність мовників громадського сектора мовлення від політичного й економічного втручання. Зокрема, поточне керівництво і редакційна відповідальність за розклад і зміст програм мають бути виключно справою самих мовників.[5]

Суть цих документів переконує в необхідності збереження й державного сектора в медіа просторі. Державна політика повинна бути прозорою через державне телебачення, радіомовлення, пресу. Державні ЗМІ повинні відображати діяльність сучасної влади. Президент В. Ющенко зізнається, що в суспільстві "немає сформованої національної стратегії, у більшості сфер життєдіяльності втрачено державний контроль." Якщо суспільне телерадіомовлення повинно бути позбавлене політичного впливу з боку держави, то державні мас-медіа зобов’язані поширювати державну стратегію, зобов’язані бути чинником націотворення. І. Чиж, наприклад, зазначає, що у США 60 відсотків інформації формується владою. Влада хоче поширювати про себе хорошу інформацію, і це є нормальне бажання: сильна влада, сильна держава, сильні громадяни. Українське суспільство теж хоче мати достойну державу, забезпечених громадян-патріотів, мудру владу. Роль ЗМІ у досягненні цієї мети є досить суттєвою.

У дискусії про суспільне телерадіомовлення йому охоче віддають функції розважальні, освітні, інформаційні, виховні. Але поки що по можливості уникається гостра для нашого суспільства проблема: якою мовою громадське телебачення задовольнятиме потреби громадян. І тут крім трьох названих уже аспектів – технічного, фінансового, змістового - виникає ще один – ідеологічний.

Варто зазначити, що й у документах Ради Європи до цього часу не обговорювалася мовна проблема. Публіцист, політолог, дослідник медійного дискурсу В.Кулик коментує: "Це правда, що в дискусіях про засади в подальшій практиці громадського мовлення в Британії, Німеччині й більшості інших європейських країн це питання не порушувалося, бо вважалося, що ніякого вибору робити не треба: в кожній країні є своя мова, нею й треба мовити. Звісно, не все так однозначно, адже не в усіх країнах переважна більшість громадян говорить однією мовою, до того ж інтенсивна міграція останніх десятиліть істотно змінила мовний склад населення, а мова телебачення мала б відбивати ці зміни." І в Європі це проблема не лише громадського телебачення й не лише медій: мовна більшість опирається змінам у мовно-культурній політиці держави й публічних практиках суспільства, тому її мова (зазвичай титульна) залишається по суті єдиною мовою публічних практик і об’єктом преференційного ставлення держави.

Але це практика націй із віковими традиціями.

У процесі становлення суспільного телерадіомовлення в Україні має визначитися ієрархія та спосіб поєднання задекларованих орієнтацій на відродження української мови та культури, забезпечення мовних прав усіх громадян та збереження суспільної стабільності. І телерадіомовлення – загалом та громадське зокрема – є важливою ділянкою формулювання та здійснення цього вибору, від успіху якого великою мірою залежить доля нової влади й нації.

Практично всі учасники дискусії про майбутнє українського інформаційного простору стверджують, що мас-медіа мають активно працювати на об'єднання країни, та, скоріше всього, вони мало як уявляють це реально. Цілковита україномовність, котра сприйматиметься як телевізійне обличчя нової влади та нової України, може виявитися неприйнятною для значної частини російськомовних громадян. Вони, очевидно, матимуть підстави вважати, що таке телебачення не відбиває їхні інтереси, обмежує їхні громадянські права.

Тому свідомо чи несвідомо дискутанти не торкаються делікатного й потенційно конфліктного питання, створюючи уявлення, що проблеми не існує, або допускаючи думку, що громадянам усе одно, якою мовою – принаймі, якою з двох найпоширеніших у нашій країні мов – їх інформуватимуть, освічуватимуть і гуртуватимуть.

Патріотично налаштована велика частина громадян не сприймає ідеологію двомовності, яка суперечить задекларованим у Конституції засадам державної політики.

І тому в контексті медійних проблем постає необхідність не лише задовольняти інтереси громадян, а ще й упливати на них. Фраза "Україна понад усе" повинна сприйматися не як націоналістичне гасло, а органічна складова світосприйняття громадянина України.

Володимир Кулик переконаний, що суспільне мовлення не повинно лише надавати громаді замовлену послугу, а обов’язково слід враховувати суспільний інтерес, яким визначається пріоритет новин, важливість певних аспектів, а його ідеологічна основа – визнання вартості людського життя, демократичне врядування чи рідна мова – має узгоджуватися з культурними кодами нашого суспільства.

Інша версія створення суспільного телебачення належить Олександру Ткаченку, який очолив групу фахівців – Коаліцію - і долучився до нового проекту – Громадського телебачення. Він пропонує створити два канали мовлення – Перший (на базі УТ -1) і Другий (на базі державних регіональних ТК). Другий канал повинен бути культурологічним і вести мовлення з урахуванням регіональних, у тому числі мовних, особливостей. Простіше кажучи, частина суспільного телебачення мовитиме російською. Таким чином останні україномовні "рудименти" телебачення в російськомовних областях – державні студії – будуть замінені регіонально орієнтованими російськомовними.

Створені демократичні умови для широкого суспільного обговорення цієї теми, а також досвід інших країн надають можливість продемонструвати розмаїття способів і форм організації суспільного мовлення. "Наявні (уже нині) 49 моделей ,- зазначає голова незалежної асоціації мовників Тетяна Лебедєва, - дозволяють нам добирати, врахувавши всі плюси й мінуси, перемоги та поразки суспільного мовлення в інших державах, і створити власну, українську модель."

Проблема вітчизняного телерадіомовлення полягає також у наповненні національного ефіру продуктом високої якості. Віктор Боднарюк констатує: "Загальний телепортрет маловтішний: аматорство та вульгарність у розважальних блоках, заяложені фрази про неньку в культурологічних програмах…Виявилося, що ліквідація темників адміністрації Президента разом із самою адміністрацією зовсім не вирішує проблему сірості медіа в Україні. Як і раніше, інформаційні сюжети різних телекомпаній переважно робляться наче під копірку, з ідентичним відео- і, що просто неймовірно, аудіорядом."

Той факт, що суспільне мовлення буде фінансуватися за гроші платників податків, тобто замовник (споживач) буде платити за телепродукт, надає оптимізму щодо якісного рівня програм, адже неякісний товар просто не продається.

Створення суспільного мовлення в Україні, без сумніву, останнім часом є найпопулярнішою темою обговорення у медійних колах. Але це не зменшує кількості знаків питань і риторичних речень у висловлюваннях диспутантів. Ще досі немає чіткого розуміння, яким має бути суспільне мовлення, з яких джерел фінансуватиметься, хто контролюватиме його діяльність. Кількість варіантів збільшується в геометричній прогресії із збільшенням кількості учасників дискусії. Можна прогнозувати, що процес створення суспільного телерадіомовлення займе у часі щонайменше 2-3 роки, адже існують і суто технічні проблеми, проблеми абонплати, про які тут не йшлося. Не варто відкидати можливість "прискореного" варіанту вирішення проблеми: банальне перейменування Національної телекомпанії України на Громадське телебачення із подальшим поступовим реформуванням відповідно до концепції українського суспільного чи громадського мовлення, чіткого уявлення про яку на сьогодні немає.

Досі існує термінологічна невизначеність. У Законі 1997 року воно називається суспільним, сьогодні частіше звучить термін "громадське мовлення." І хоча у нашому ресурсі наявний багатий світовий досвід вирішення цієї проблеми, завдання створення громадського мовлення залишається непростим. Сліпе копіювання європейських технологій не забезпечить успіху. Тільки враховуючи національну специфіку, історико-економічні передумови, генетичний культурний код народу, ми матимемо громадське телерадіомовлення, яке не лише задовольнятиме інтереси громадян, а й буде формувати громадськість, активну й свідому частину суспільства, котра не дозволить державі ігнорувати волю громадян, а буде враховувати як інтереси меншостей, так і інтереси титульної нації.

Література

1.Телекритика.- Інтернет-видання.- www.telekritika.kiev.ua

2.Закон України "Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення" //Перспективи створення суспільного мовлення в Україні.-К.,2005. – С.70.

3.Стратегія розвитку телерадіоінформаційного простору України. Матеріали парламентських слухань у Верховній Раді України 10 грудня 2003 року.-К., 2004.- С.16.

4.Європейські стандарти у галузі громадського мовлення. - К.,2005.- С.66.

5. Там же. – С.18.

Практичне заняття 1. Професійно-етичні засади медіакритики.

ПЛАН

1. Кодекс професійної етики журналіста.

2. Професійні стандарти журналістики.

3. Системи громадського контролю за ЗМІ.

4. Дібрати приклади порушення професійної етики журналіста у ЗМІ.

Література

1. Михайлин І. Л. Журналістика як всесвіт : вибрані медіадослідження. / І. Михайлин. — Х. : Прапор, 2008. – 512 с.

2. Різун В.Теорія масової комунікації: підручн. для студ. галузі 0303 "журналістика та масова інформація"/ В.В. Різун. - К.: Видавничий центр "Просвіта", 2008. – 260с.

3. Масова комунікація: підручник / А. З. Москаленко, Л. В. Губерський, В. Ф. Іванов, В. А. Вергун — К. : Либідь, 1997. – 216 с.

4.. Здоровега В.Теорія і методика журналістської творчості: Навчальний посібник. / В.Й. Здоровега. – Львів: ПАІС, 2000. -180с.

5. Журналіст України .- різні роки видання.

6. Телекритика. – різні роки видання.

Завдання

Здійснити моніторинг і написати огляд одного із номерів зазначеного

видання під кутом зору відстоювання якісної журналістики.

Практичне заняття 2. Екологія інформаційної ноосфери

ПЛАН

1.Поняття ноосфери. Масова комунікація як частина довкілля.

2. Наростаючі темпи розвитку цивілізації і екобаланс в сфері інформації.

3. Ноосфера як небезпека.

Література

1. Потятинник Б. Медіа: Ключі до розуміння. Серія: Медіа критика. – Львів, 2004.- 312с. – С.187-217.

2. Потятинник Б. Екологія ноосфери. – Л.,1997.

Завдання: укласти тези за вказаними сторінками.

Практичне заняття 3. Боротьба "Телекритики" за якісну журналістику

ПЛАН

1. Позиція редактора часопису Н. Лігачової (за редакторською колонкою та

інтерв’ю).

2. Обговорення опрацьованих матеріалів.

Завдання: : укласти тези зазначених статей

1. Лігачова Наталія "Барбосизація" всієї країни".// Телекритика. – 2008.- 4 серпня.

2. Ковальчук Марина. Щоденний антипіар власної країни. // Телекритика. – 2010. – 4 лютого.

Література

1. Михайлюта В. "Телекритика " в боротьбі за якісну журналістику. // Журналістыка – 2009: стан, праблемы і перспектывы: матэрыялы 11-й Міжнар. навук.-практ. канф. прысв. 65-годдзю факультета журналістыкі БДУ, 3-4 сн. 2009.г., Мінськ / рэдкал.: С.В. Дубовік (адк. рэд.) [і інш.] . – Вып. 11. – Мінськ: БДУ, 2009. – 571с. – С. 505-506.

3."Телекритика".

4.. Газети та інші джерела.

Практичне заняття 4. Медіакритика як регулятор правил і норм діяльності журналістів та інших творців медійного змісту.

ПЛАН

1. Роль ЗМК в демократичному суспільстві.

2. Актуальні завдання МК :

- обмеження потоків агресивної інформації;

- формування адекватного психологічного захисту.

Література

1. Потятинник Б. Медіа: Ключі до розуміння. Серія: Медіа критика. – Львів, 2004.- 312с. – С.187-217.

2. Здоровега В. Теорія і методика журналістської творчості. – Львів, 2000.

3. Різун В. Роль ЗМК в демократичному суспільстві // Публіцистика і політика :

зб. наук. праць / за заг. ред. В. І. Шкляра. — К., 2001. — Вип. 2. — С. 13—15.

4."Телекритика".

5. Газети та інші джерела.

Завдання

Підготувати аналіз статті із "Телекритики", яка виконує регулятивну функцію.

Практичне заняття 5. Роль медіакритики в корекції соціально-шкідливих стереотипів (етичних, расових, статевих, культових..,)

ПЛАН

1. Розвінчання найбільш поширених у суспільстві міфів-стереотипів.

Завдання: підібрати матеріали з теми.

Література

1. Бутиріна М.В. Стереотипи масової свідомості: особливості формування та функціонування у медіа середовищі: Монографія. – Дніпропетровськ: "Слово", 2009. – 368с.

2. "Телекритика". – різні роки видання, інші видання.

Практичне заняття 6. Проблематика медіакритичних матеріалів у газетах та журналах.

ПЛАН

1. Матеріали на суспільно-політичну проблематику.

2. Матеріали з морально-етичної проблематики.

3. Образ ведучого на телебаченні. Критерії оцінювання.

Завдання:

- здійснити моніторинг одного примірника "Телекритики", визначивши проблематику матеріалів;

- зробити підбірку матеріалів з газет та журналів;

- проаналізувати аналіз образу ведучого на телебаченні (письмово)

Література

"Телекритика", "День", "Дзеркало тижня", "Україна молода", ж-л "Критика".

Практичне заняття 7. Практика використання інтертекстуальності в сучасних медіа.

ПЛАН

2. Поняття інтертекстуальності в медіа.

3. Інтертекстуальність в медіа: добро чи зло?

4. МК про інтертекстуальність в медіа.

Завдання:

- підібрати матеріали з теми.

- підготувати аналіз питання (письмово)

Література

1. 1. Бутиріна М.В. Стереотипи масової свідомості: особливості формування та функціонування у медіа середовищі: Монографія. – Дніпропетровськ: "Слово", 2009. – 368с.

2. Шестакова Э. Теоретические аспекты соотношения текстов художественной литературы и массовой коммуникации: специфика эстетической реальностиНового времени. - Донецк:Норд-пресс, 2005. -441с..

Практичне заняття 8. Жанри вітчизняної МК.

ЗАВДАННЯ: Дібрати приклади застосування різних жанрів МК у ЗМІ.

Підібрати із вибраного вами видання есей і зробити його аналіз.

Література

Газети "День", "Дзеркало тижня", "Україна молода", "Критика", "Телекритика".

Самостійна робота – 2 год.

Залікова робота – підготувати мк матеріал (обсяг 3-5 друкованих сторінок):

оціночно-критичний аналіз телепрограми (за власним вибором), який

би якомога найповніше, всестороннє досліджував всі аспекти

журналістського продукту: телепрограми, газети, журналу.

телепрограма

Оцінюється концепція, формат, образ ведучого (стиль, поведінка,

одяг, мова)

газета, журнал

Оцінюється концепція, формат, рубрики, колонки, автори. Також

слід написати рецензію на матеріал № 1 (на вашу думку найкращий

чи найгірший матеріал).

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Основна література

1. Короченський А. П."Пятая власть?" Медиакритика в теории и практике журналистики. – Ростов-на-Дону, 2002.

2. Михайлин І. Журналістика як всесвіт: Вибрані медіадослідження. – Х.: Прапор, 2008. -512с.

3. Потятинник Б. Медіа: ключі до розуміння .Серія: Медіакритика. – Львів, 2004.- 312с.