- •Економічний розвиток
- •Створення українських політичних партій
- •Україна в роки революції 1905–1907 рр.
- •Наддніпрянська україна в 1907–1914 рр.
- •3 Червня 1907 р. — розгін іі Думи, що означало остаточну поразку революції
- •Соціально-економічний розвиток та політичне становище західноукраїнських земель
- •Культура україни на початку хх ст.
- •Україна в роки першої світової війни
- •Назрівання глибокої економічної та політичної кризи в Російській імперії.
- •Початок української революції
- •Проголошення автономії україни. Наростання політичної боротьби у липні — жовтні 1917р.
- •II Універсал Центральної Ради
- •Третій універсал уцр
- •Війна радянської росії з українською народною республікою. Проголошення незалежності унр.
- •IV Універсал Центральної Ради та проголошення незалежності унр
- •Українська держава
- •Конфлікт уцр з німецько-австрійсь-кою адміністрацією та консервативними колами України
- •Прийняття Конституції унр. Гетьманський переворот
- •Директорія унр
- •Початок польсько-української війни
- •Міжнародна ізоляція зунр
- •Наступ польських військ
- •Чортківська офензива
- •Політика радянського уряду в україні у 1919 році
- •Україна у другій половині 1919 року
- •Україна на початку 1920 року
- •Варшавська угода та її наслідки
- •Розгром військ врангеля і махновців
- •Культура і духовне життя у 1917–1921 роках
- •Історичне значення та уроки боротьби українського народу за незалежність у 1917–1920 рр.
- •Неп та україна
- •Включення усрр до складу срср
- •І етап
- •Державний статус України
- •Іі етап
- •Ііі етап
- •Культура та духовне життя в роки непу
- •37 Академіків, бл. 400 наукових співробітників.
- •Сталінська індустріалізація україни
- •Суцільна колективізація в Україні
- •1. Суцільна.
- •2. Форсована.
- •3. Насильницька.
- •4. Єдина форма об’єднання — колгосп.
- •Громадсько-політичне життя
- •Стан культури в україні у 30-ті роки
- •Західноукраїнські землі в 1921–1938 рр. Західноукраїнські землі
Історичне значення та уроки боротьби українського народу за незалежність у 1917–1920 рр.
Значення:
-
національне пробудження українського народу, як зазначав С.Петлюра, що тепер українці стали існувати «як нація, що знає, чого вона хоче і куди їй йти»;
-
відродження української держави, яка після завершення громадянської війни існувала у формі Української СРР;
-
героїчна боротьба 1917–1920 рр. стала прикладом для наступних поколінь.
Причини поразки:
-
незавершеність процесу формування української нації і як наслідок — недостатньо широка соціальна база національної революції (відсутність національної буржуазії та великих землевласників, національного пролетаріату) та наявність в країні могутніх антиукраїнських сил;
-
недоліки та прорахунки самого національного руху:
-
розпорошеність національних сил (монархісти на чолі зі Скоропадським, соціалісти, в середині яких також не було єдності, галичани на чолі з Петрушевичем);
-
відсутність гармонії національної та соціальної політики;
-
відсутність досвіду та ідеалізм вождів національної революції;
-
несприятливий зовнішній фактор: російські білогвардійці та більшовики, Польща ставилися негативно до незалежності України, до того ж Антанта у цій боротьби була на боці білогвардійців та поляків.
Історичні уроки :
-
Для успішної політичної боротьби необхідне об’єднання всіх національно-політичних сил, уміння провадити політику взаємних компромісів і поступок.
-
Гармонія національної та соціальної політики: будь-які політичні зміни мають супроводжуватися глибокими соціально-економічними реформами, спрямованими на підняття добробуту народу.
-
Рішучість у процесі державотворення: створення боєздатної армії, дійового державного апарату, відстоювання інтересів національних меншин і т. п.
-
необхідність широкої міжнародної підтримки, особливо з боку найбільш розвинених країн світу.
Неп та україна
Березень 1921 р. — доповідь В.Леніна на Х з’їзді ВКП(б) «Про заміну продрозкладки продподатком», який поклав початок новій економічній політиці більшовиків (непу), що прийшов на зміну воєнному комунізму.
Неп (1921–1928) — форма перехідного періоду від капіталізму до соціалізму, що базується на ринковій економіці
Причини переходу до непу — криза Радянської влади та нежиттєздатність принципів воєнного комунізму:
1. Економічна криза — розруха, параліч економіки та фінансів.
2. Внутрішньополітичний:
а) виступи проти більшовиків та радянської влади (страйк західносибірських залізничників; рух Н.Махна;але найбільш небезпечним для більшовиків стали селянське повстання у Воронізькій та Тамбовській губерніях на чолі з А.Антоновим та повстання моряків Кронштадту);
б) скорочення чисельності робочого класу (в 10 разів) — опори більшовиків.
3. Внутріпартійний — боротьба думок про шляхи виходу з кризи (10 різних платформ).
4. Складна міжнародна ситуація.
Основні заходи:
□ у сільському господарстві:
▫ заміна продрозкладки продподатком, який знижений вдвічі, визначався на початку року й не переглядався;
▫ ліквідація кругової поруки (кожний розплачувався за себе);
▫ встановлення прогресивного податку (максимум встановлювався для куркулів);
▫ покладено край безкінечним перерозподілам землі;
□ у промисловості:
▫ денаціоналізація дрібної та частини середньої промисловості (держава отримала додаткові кошти, а на самих підприємствах підвищилася продуктивність праці);
▫ об’єднання великих підприємств у трести та переведення їх на госпрозрахунок;
▫ створення єдиного центра планування — Держплану (регулювання розходів, прибутків та ресурсів держави);
▫ перехід до відрядної оплати праці;
▫ відміна загальної трудової повинності й перехід до добровільного залучення робочої сили;
▫ залучення іноземного капіталу (у формі концесій — здача в оренду землі, підприємств та т. ін.), змішаних акціонерних товариств та т. ін.;
□ у торгівлі:
▫ перехід до вільної купівлі-продажу;
▫ організація базарів та великих ярмарок (Київська, Сорочинська і т.п.);
▫ відкриття торгівельних бірж (оптові угоди та операції з цінними паперами);
□ у фінансах:
▫ випуск конвертованого червонця (дорівнювався 10 царським рублям);
▫ введення постійних державних податків (86), платних послуг, державних позик та т. ін.
Однак неп не змінив суспільно-політичного устрою та соціально-економічного ладу радянської системи, що визначило обмеженість непу:
1. Реформи обмежилися тільки сферою економічного життя — відповідних політичних змін не відбулося:
— не дивлячись на деяке пожвавлення в роботі Рад, їх авторитет залишався слабким;
— непмани, отримав економічні пільги, були позбавлені політичних прав;
— не нормалізовані церковно-державні відносини;
— збереження фактично однопартійної системи;
— відсутність демократичних начал всередині РКП(б), нетерпимість до інакодумства.
2. Можливості зростання капіталістичного господарства були обмежені, тому що політична влада залишалася в руках у більшовиків, а великі банки та підприємства залишалися у власності держави.
Особливості переходу до непу в Україні
Головною особливістю переходу до непу в Україні стало затягування з його введенням, що фактично сталося лише через рік — наприкінці 1921 — на початку 1922 рр. Свідченням цього було:
збереження продподатку на рівні продрозкладки;
вилучення продподатку насильно.
Причини:
панування «лівацьких» настроїв в КПУ;
прагнення керівництва без обмежень користуватися продовольчими ресурсами України.
Наслідком такої політики стало збереження на Україні в цей час широкого антирадянського повстанського руху (Холодний Яр на Черкащині, махновці і т.п.).
Голод 1921–1923 рр. та Україна
Найбільш ярко конфлікт українського селянства та радянської влади проявився під час голоду 1921–1923 р. на Україні, який охопив південні і степові райони. Голод лютував і в російському Поволжі та на Північному Кавказі.
Причини голоду:
1. Скорочення посівних площ та врожайності в умовах війни та воєнного комунізму.
2. Малосніжна зима 1920–1921 рр., посушлива весна 1921 р..
3. Відправка хлібу до Росії.
Кількість голодуючих за різними підрахунками сягало від 4 до 7 млн чол. До голоду додалася епідемія холери. Ніяких конкретних заходів по допомозі голодуючим партійно-державне керівництво УСРР не вжило, вважаючи своїм головним завданням виконання волі центру. Тому, якщо в Росії наслідки голоду було подолано у 1922 р., то на Україні голод був ліквідований лише у 1923 р.
Підсумки та результати непу:
у найкоротший термін відновлено господарство країни (досягнуті найвищі темпи розвитку країни за всі 70 років радянської влади (промисловість — на кінець 1925 р., у сільському господарстві у 1926 р.; 1927 р. приніс перебільшення майже по всім показникам у порівнянні з 1913 р.)).;
зріс життєвий рівень населення, спала соціальна напруга;
збільшення чисельності робочого класу — опори більшовиків (1913 р. — 642 тис.; 1925 р. — 570,6 тис.);
негативним наслідком стало зростання безробіття (1925 р. — 300 тис.).
Причини швидкої відбудови господарства:
Елементи конкуренції в умовах багатоукладності забезпечували високу ефективність виробництва (у великій промисловості державний сектор складав 86,4 %, кооперативи 7 %, приватний 5,7 %, а дрібна промисловість майже фактично приватна).
Державна підтримка.
Вдосконалення податкової системи.
Виключне значення для розвитку сільського господарства мав розвиток кооперації (залучено 85 % селян; форми: споживча (працювало 6700 споживчих товариств), кредитна, постачально-збутова (майже все селянське населення), виробнича (11300 сільськогосподарських виробничих кооперативів, що охоплювали 1,5 млн. селянських господарств або 30 %)).
Разом із тим неп породив нові для радянської влади кризові явища, які умовно називають кризами збуту.
Кризи збуту супроводжували неп майже з самого його початку. В основі їх лежали «ножиці цін» на промислову і сільськогосподарську продукцію. Після збору врожаю селяни не поспішали здавати хліб державі, а намагалися притримати його до весни, коли ціни на нього зростуть, а тому майже кожного року перед країною постав привід голоду.
Хлібозаготівельну кризу 1927–1928 рр. було використано Сталіним для згортання непу.
Українізація
Введення непу супроводжувалося пом’якшенням більшовицької політики в національному питанні.
Квітень 1923 р. — ХІІ з’їзд РКП(б) який проголосив курс на коренізацію, що в Україні набула форми українізації.
Коренізація — передача в руки корінного населення всіх державних, господарських та культурних справ.
Завдання: задовольнити національні потреби українського народу.
Мета: перебудувати культуру України на принципах марксизму.
Передбачала:
широке залучення місцевих кадрів до органів управління республіки, партію;
використання рідної мови в усіх державних установах, партапараті, армії;
розширення видань літератури на національних мовах;
розвиток національної совіти та культури.
Труднощі: опір партійно-державного апарату, який складався російських та російськомовних чиновників; це і визначило повільний хід українізації.
Провідники: Г.Гринько, О.Шумський, М.Скрипник та ін.
Результати: на початку 30-х рр. українською мовою навчали 4/5 числа шкіл, 2/3 — технікумів, 1/3 — вищих навчальних закладів; збільшився обсяг книжкової продукції, що видався українською мовою (протягом 1928–1937 рр. у 2,6 рази); більшість театрів — українські (у 1938 р. — 57 з 84); українська мова — мова державних органів, літератури, преси, наукової, виробничої діяльності; представники національних меншин мали можливість вивчати рідну мову, культуру, розвивати національні традиції.
Наслідки — розвиток національної ідеї:
1. Відродження націонал-комуністичної ідеології:
—в літературі — М.Хвильовий, який закликав відсіч «московському мистецтву» та широко використовувати досягнення європейського мистецтва («Геть від Москви! Дайош Європу!»);
—в партії — О.Шумський, який піддав критиці політику більшовиків в Україні, спрямовану на насадження на вищих державних і партійних постах неукраїнців;
—в економіці — М.Волобуєв, який доводив, що Україна залишається економічною колонією Росії.
2. Активна діяльність УАПЦ, богослужіння в якій велося на українській мові.