1.Що встановлюють норми якими визначаэться правовий режим інфор.Ресурсів

Правове регулювання обігу та захисту інформації

За своєю сутністю режим доступу до інформації є різновидом спеціальних правових режимів, які являють собою “сукупність правил, закріплених в юридичних нормах, які регулюють певну діяльність людей”[20, 202]. Правові режими існують в рамках багатьох галузей права, але оскільки ми вже визначили, що захист інформації в цілях інформаційної безпеки відбувається на основі імперативного методу правового регулювання, то відповідні режими доступу до інформації за своїми характеристиками є найбільш близькими до адміністративно-правових режимів.

Особливими властивими ознаками режиму доступу до інформації виступає специфіка його предмету – правові відносини, що виникають з приводу документованої або публічно виголошеної інформації. Головними характеристиками, які кваліфікують вид режиму доступу до інформації є: суб’єкт визначення доступності цієї інформації, коло суб’єктів, які мають доступ до цієї інформації, особливі вимоги та правила зберігання та поширення цієї інформації, строк дії режиму тощо.

Але, в літературі існують і деякі інші погляди на режими інформації. Так, наприклад, іноді говорять про правовий режим інформаційних ресурсів як умову правового регулювання інформаційних відносин щодо нього. Зазначається, що “правові норми в даному випадку встановлюють чотири обов’язкові вимоги, без яких інформаційний ресурс не можна включити до системи правових відносин і отримати повноцінні гарантії в процесі взаємодії суб’єктів з приводу конкретних об’єктів даного ресурсу. Зміст правового режиму в даному випадку визначають норми, які встановлюють:

порядок документування інформації;

право власності на окремі документи і окремі масиви документів, документи і масиви в їх інформаційних системах;

категорію інформації за доступом до неї;

порядок правового захисту інформації”[21, 99].

Таким чином, режим доступу до інформації може також розглядатися в рамках більш складного правового режиму, що визначає цілий ряд інших аспектів існування інформації в системі правових відносин. Але, разом з тим, саме режим доступу є універсальною характеристикою інформації. Адже він не залежить від порядку документування. Більше того, режимом доступу визначається можливість знаходження інформації у приватній власності і порядок її правового захисту.

Так ми підходимо до розгляду окремих передбачених законом режимів доступу до інформації в цілях забезпечення інформаційної безпеки України.

Основою правового регулювання захисту та обмеження доступу до інформації є норми ч. 2. ст. 32 Конституції України [142], згідно з якими не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Та норми ч. 3 ст. 34 Конституції України, якими передбачено можливість обмеження свободи інформації на основі закону в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Ці конституційні норми, з одного боку, надають фізичним особам право вимагати захисту особистої інформації та обмежують втручання державних органів та третіх осіб в цю сферу, а з іншого передбачають компетенцію держави та її органів щодо регулювання та обмеження обігу інформації та застосування заходів щодо примусового виконання цих обмежень.

Згідно Закону „Про інформацію” (ст. 28) за режимом доступу інформація поділяється на відкритуінформацію та інформацію з обмеженим доступом.

Доступ до відкритої інформації надається будь-яким зацікавленим особам, а обмеження права на одержання відкритої інформації забороняється. Тим же Законом (ст. 29) передбачено ряд шляхів забезпечення доступу до відкритої інформації:

систематичної публікації її в офіційних друкованих виданнях (бюлетенях, збірниках);

поширення її засобами масової комунікації;

безпосереднього її надання зацікавленим громадянам, державним органам та юридичним особам.

Інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом, в свою чергу, поділяється нь конфіденційну і таємну (ст. 30 Закону „Про інформацію”).

Найбільш важливою і, відповідно, максимально захищеною вважається інформація, оголошена державною таємницею. Її правовий режим встановлюється Законами “Про державну таємницю”[70], “Про інформацію”[77] та рядом інших нормативно-правових актів. Закон України “Про державну таємницю” регулює суспільні відносини, що виникають з приводу віднесення певних відомостей до державної таємниці, їх розсекреченням та захистом в інтересах національної безпеки України.