19. Вміння та їх формування. Звички та їх роль у поведінці людини.

Для успішного виконання діяльності потрібні не тільки навички як частково автоматизовані дії, що протікають лише під контролем свідомості, а й повністю усвідомлювані дії, які спираються на знання. Ці усвідомлювані дії прийнято називати уміннями. М.А.Риков характеризує уміння як „готовність діяти розумно, свідомо міркуючи, а не уподібнюючись до автомату”. Про їх місце в діяльності людини точиться багато суперечок. Одні вчені вважають, що уміння виникають раніше навички, що це незавершена навичка, інші - що навичка передує умінню. Причиною цього є багатозначність трактування терміну „уміння”, під яким нерідко розуміють і елементарний рівень виконання діяльності і майстерність людини даній діяльності. Фізіологічною основою вміння є певна структура умовних зв’язків, що складається із зв’язків другої сигнальної системи, в якій представлені знання людини, і між системних зв’язків, завдяки яким комплекси збуджень, викликані словом, можуть динамічно передаватись у першу сигнальну систему.(Є.І.Бойко). Якщо у навичках знання використовуються лише на етапі формування, а потім дія виконується на основі виробленого стереотипу, то для умінь характерним є застосування знань і на етапі функціонування. Уміння – це заснована на знаннях і навичках готовність людини успішно досягати поставленої мети діяльності в мінливих умовах її протікання.(Є.О.Мілерян). Уміє той, хто знає як виконувати певну діяльність і володіє відповідними технічними прийомами (навичками). Проведена дискусія допомогла розв’язати питання про співвідношення між навичками і вміннями. Деякі вчені (К.Корнілов, Л.Шварц, М.Левітов та ін.) заявляли , що „уміння – це неповністю завершена навичка і що сама навичка є відносно завершене вміння”. Звідси виходило, що в процесі вправляння уміння перетворюється у навичку. Необґрунтованість і невірність такої точки зору показали З.Ходжава, Є.Бойко, В.Чебишова, Є.Мілерян та інші, які, виступивши проти концепції перетворення вміння у навичку, довели, що вміння є вищим утворенням, ніж навичка. Навички уже є у тварин, а вмінь вони не мають. Формування умінь є складним процесом, який передбачає оволодіння всією системою операцій по переробці інформації, яка міститься в знаннях, та інформації, що одержується від предмету, операцій по виявленню цієї інформації, її співставлення і співвіднесення з діями. Воно може здійснюватися двома шляхами. У першому випадку людині дають певну систему знань і ставлять перед нею завдання. Вона повинна сама знайти шлях його розв’язання. Застосовуючи різні способи і допускаючи помилки, вона виявляє необхідні орієнтири, способи переробки інформації і прийоми діяльності. Такий підхід реалізується в умовах шкільного навчання, хоч і є недостатньо ефективним. Другий шлях полягає в тому, що вчитель ставить перед учнем певне завдання і керує його психічною діяльністю, необхідною для здобування і застосування знань. Такий шлях зараз інтенсивно розвивається і реалізується в проблемному навчанні. З навичками людини тісно пов’язані звички. Звичка – це потреба здійснювати певні дії. Від умінь і навичок вона відрізняється тим, що являє собою непродуктивний елемент діяльності. На відміну від простої навички звичка може свідомо контролюватися людиною. Від уміння вона відрізняється тим, що не завжди є розумною і корисною (негативні звички). Звичка заставляє людину діяти певним чином. Її фізіологічною основою є утворення в корі великих півкуль головного мозку динамічного стереотипу. Якщо навичка формується у людини шляхом свідомого і багаторазового вправляння, то звичка може утворюватися без будь-яких зусиль з боку особистості. Звички бувають корисні і шкідливі. Вони входять у моральний фонд особистості і утворюють з навичками основу поведінки особистості. На них формуються риси характеру людини.

20. Характеристика основних видів діяльності. Педагогічна діяльність.

Залежно від віку людині властиві всі три різновиди діяльності, проте в різні періоди життя вони виявляються по-різному за метою, змістом, формою, значенням. У дошкільному віці провідним видом діяльності є гра, у шкільному - навчання, а в зрілому - праця.

Ігрова діяльність спрямована на сам процес гри і в доступній формі відтворює навчання і працю

На відміну від навчання і праці, дитина захоплюється здебільшого процесом, який викликає в неї задоволення. Тільки-но інтерес до гри зникає, дитина припиняє її. Гра-це школа думки, почуттів, і волі. В іграх не лише виявляються, а й формуються всі психічні процеси та властивості дітей, спостережливість, уважність, вдумливість, наполегливість, сміливість, рішучість, уміння, здібності тощо, а також такі моральні риси, як колективізм, дружба, товариськість, чесність. В ігровій діяльності відбувається також і фізичний розвиток дітей, розвиваються фізична сила, спритність, швидкість і точність рухів.

У шкільному віці гра має складніший і цілеспрямованіший характер. У школярів переважають дидактичні ігри, однак провідним видом діяльності стає навчальна.

Навчальна діяльність - активна, свідома діяльність, спрямована на засвоєння знань, вироблення умінь та навичок

Навчання не обмежується шкільним віком. Людина навчається все життя. До цього її спонукають розвиток науки, техніки, суспільного життя.

Зміст навчальної діяльності визначається навчальними програмами, розробленими для кожного року навчання з урахуванням вікових особливостей психіки дитини та її фізичних можливостей. В ході навчання школяр не лише здобуває знання і вміння, в нього розвивається активне, самостійне, творче мислення, розширюється світогляд, удосконалюється пам'ять і увага. Виховний характер навчання проявляється в тому, що в процесі навчання формується особистість, закладаються такі цінні риси, як цілеспрямованість, наполегливість, почуття колективізму, взаємодопомоги.

Праця - це свідома діяльність людини, спрямована на створення матеріальних та духовних благ

Праця є необхідною умовою існування і розвитку людини. Необхідною передумовою будь-якої праці є наявність мети: створення певного продукту.

Характерною особливістю праці є те, що людина передбачає її результати, уявляє собі матеріал, який буде при цьому використовувати, окреслює способи та послідовність своїх дій. Праця потребує відповідної підготовки з боку її виконавця, причому знання, навички та вміння її здійснення набуваються впродовж навчання людини. Праця потребує напруження фізичних і розумових сил, подолання труднощів, самовладання та інших вольових якостей особистості.

Педагогічна діяльність професійна діяльність, спрямована на створення в педагогічному процесі оптимальних умов для виховання, навчання, розвитку і саморозвитку особистості вихованця і вибору можливостей вільного і творчого самовираження.

Педагогічна діяльність має низку специфічних особливостей. Перш за все, це проявляється в тому, що її мета визначається суспільством. Мета носить узагальнений характер, тому дійшовши до окремого вчителя, трансформується в конкретно-індивідуальну установку, яку вчитель і намагається реалізувати у своїй практиці.

Педагогічна діяльність виступає як мета-діяльність, тобто діяльність, спрямована па організацію та управління іншою діяльністю. У певному сенсі педагогічна діяльність - діяльність управлінська. Педагог в будь-якій ситуації організовує свою діяльність таким чином, щоб вона ефективніше впливала на діяльність інших учасників цього процесу: дітей, батьків, колег, представників громадських та державних утворень.

Однією з найбільш істотних рис педагогічної діяльності виступає об'єкт діяльності. Будь-яка діяльність передбачає наявність суб'єкта діяльності - того, хто її здійснює, і об'єкта - того, на кого спрямовані зусилля суб'єкта. У педагогічній діяльності в ролі суб'єкта виступає вчитель (вихователь), в якості об'єкта - навчаний (ховуваний). Але об'єкт педагогічного впливу - людина, зі своїми особливостями, бажаннями, потребами, емоціями і можливостями. У кожного все це в індивідуальному наборі, і ні "посудиною", в який щось наливають, пі запаленим кимось факелом, ні глиною в чужих руках, ні "чистою дошкою" бути не бажаючий. У результаті об'єкт педагогічної діяльності виявляється найактивнішим її суб'єктом, і сама діяльність з суб'єкт-об'єктної стає суб'єкт-суб'єктній, що і робить її складною, неповторною в жодній ситуації, нестандартної і творчої.