6.Знання – провідний елемент освіти.

• Це результат процесу пізнання дійсності

• Це адекватне відображення реальної дійсності у свідомості людини у вигляді, уявлень, суджень, понять тощо

• Це сукупність ідей людини, в яких виражено теоретичне оволодіння предметом

• Це засвоєна інформація на рівні творчого її застосування.

Види знань: наукові знання (на їх основі людина передбачає явища, події, контролює їх і керує ними) і житейські (особистий досвід пізнання світу, являються важливою орієнтованою основою повсякденнної поведінки людини).

Що значить засвоїти знання? Це значить:

• Зрозуміти, усвідомити матеріал;

• Встановити внутрішні, логічні зв»язки з тим, що вже відомо

• Закріпити знання в пам»яті

• Зробити їх надбанням своєї свідомості, своїх переконань

• Виробити вміння застосовувати набуті знання на практиці.

Важливими характеристиками повноцінних знань є їх системність, усвідомленість, оперативність, гнучкість, повнота. Знання значною мірою визначають ставлення людини до дійсності, моральні погляди і переокнання, вольові риси особистості, є умовою розвитку здібностей та обдарувань.

Знання – найбільш «поверхневий» рівень засвоєння інформаціії. Глибший рівень засвоєння інформації забезпечують уміння.

Уміння – це здатність людини мобілізувати знання з метою виконання певних дій. Це пристосування знань до дії. Їх формування відбувається шляхом вправ.

Розрізняють:

• елементарне (первинне) уміння – людина починає лише засвоювати якусь діяльність, спирається лише на знання, бо начички ще не сформованні.

• Вміння–майстерність – вміння, що спирається і на знання, і на набуті раніше навички.

Навички в навчанні – це навчальні дії, які внаслідок багаторазового виконання набувають автоматизованого характеру. Навичка – це найбільш глибинний рівень володіння інформацією. Загальнонавчальні навики: читання, письма, розв»язування задач.

Інші категорії дидактики: закономірності і приниципи навчання, методи і зхасоби навчання, форми організації навчання та інші.

3.Закономірності та принципи навчання.

Педагогіка як наука має свої закономірності, принципи і правила навчання.

Закономірності – це об’єктивні, стійкі зв’язки і повторюючі при певних умовах взаємозв’язки між складовими частинами навчального процесу.

Перші спроби встановити педагогічні закономірності сягають доби Античності. Платон, Арістотель, Квінтіліан пробували узагальнити практику навчання у вигляді збірника правил. Сократ: призначення вчителя – це допомога народитися думці в голові учня. У Я.Коменського дидактика побудована у вигляді системи правил. А.Дістервег створив свою дидактику у вигляді 33 законів і правил навчання і т.д. Є різні класифікації.

Класифікація конкретних закономірностей навчання (І.Підласий)

1. Дидактичні закономірності (або змістово-процесуальні). Вони визначають власне дидактичні характеристики- залежність результативності навчання від мети, методів, засобів навчання.

• Результати навчання знаходяться в прямій пропорційній залежності від усвідомлення мети навчання учнями

• Результати навчання залежать від методів (засобів), що застосовуються

• Навчання шляхом діяння у 6-7 разів продуктивніше шляху слухання

2. Гносеологічні закономірності (відносяться до сфери пізнавальної діяльності і пов»язують результати навчання з пізнавальними можливостями учнів)

• Результати навчання прямо пропорційні умінню учнів вчитися

• Продуктивність навчання прямо пропорційна об»єму пізнавальної діяльності учнів.

3. Психологічні закономірності (стосуються психічних процесів сприймання, осмислення, запам’ятовування, засвоєння інформації)

• Продуктивність навчання прямо пропорційна інтересу учнів до навчальної діяльності

• Чим менша величина порогу подразника, тим вища чутливість аналізатора (С.Вавілов). Часто порушується вчителями: голосно ведуть уроки, стараються «перекричати» учнів: чим більше підвищуємо голос, тим менше нас слухають. Порада: читати достатньо голосно, щоб чули, і то й же час достатньо тихо, щоб слухали.

• У підлітковому віці шкільна успішність погіршується: в 11-15 р. вона в середньому на 25% нижча, ніж у віці 6-10 і 16-17

• «Крива забування» (закономірність нім. Психолога Еббінгауза, 1885): забування матеріалу зростає пропорційно логарифму часу, що пройшов з початку навчання. Встановлено, що забування вивченого матеріалу найбільш інтенсивно відбувається у перші години засвоєння. Через годину у пам’яті учня залишається приблизно 40% вивченого матеріалу, через 9 год. менше 30% і далі цей процес сповільнюється. Звідси: необхідність проведення закріплення різноманітними засобами відразу, домашні завдання.

• Міцність запам»ятовування матеріалу, що вивчається, залежить від способу відтворення цього матеріалу (закон Хілгарда)

Людина засвоює 10% того, що читає, 20 % - того, що чує, 30% - того, що що чує і бачить, 70% - того, що обговорює з іншими, 89% - того, що сама переживає і 90 % - того, що навчає когось іншого.

4.Організаційні закономірності (стосуються умов організації учнівської та вчительської праці)

• К.Ушинський: Лише така організація навчально-виховного процесу є ефективною, яка розвиває в учнів потребу в навчанні, формує бажання вчитися, приносить дітям задоволення, стимулює їхні пізнавальні можливості та розумову активність.

• Розумова працездатність дитини залежить від стану її здоров’я, режиму розумової діяльності, статі, віку, пори року, дня тижня, часу доби.

• Активність розумової діяльності учня залежить від тривалості роботи (добової, тижневої, річної), розкладу навчальних занять.

5. Соціологічні закономірності (стосуються оптимальних умов функціонування учнівського колективу, шляхів подолання бар»єрів між учителями та учнями).

   1. Найбільшу ефективність навчально-виховного процесу забезпечує поєднання колективної та індивідуальної праці учнів (В.Сухомлинський)

   2. Грубе, нечуйне ставлення до дітей (дидактогенія) призводить до зниження ефективності навчання і виховання учнівського колективу в цілому й кожного з його членів зокрема (К.Ушинський)

6. Кібернетичні закономірності (стосуються процесів керування і управління навчально-виховною системою)

• Навчально-виховна система не може функціонувати нормально, якщо між учителем і учнями встановлюється й функціонує лише прямий і відсутній зворотній зв»язок.

• Якість знань залежить від ефективності контролю.

Дія закономірностей не фіксується у поурочному плані. Це ніби особливий педагогічний ефір, що приникає в кожну клітину навчально-виховного процесу. Педагогічна мудрість у тім і полягає, щоб на основі знання законів і закономірностей запобігти появі небажаних впливів.

Закономірності є лише теоретичною основою для розробки й удосконалення технології н/в процесу. Практичні настанови закріплюються у принципах навчання.

Дидактичні принципи (принцип від лат. приниципіум – основа, першоначало) - це керівні ідеї, нормативні вимоги до організації і проведення дидактичного процесу. Носять характер найбільш загальних вказівок, норм, що регулюють процес навчання. Реалізуються через розгалужену систему дидактичних правил, тобто конкретних вказівок щодо того, як діяти в тій або іншій педагогічній ситуації.

У принципах зафіксовано тисячолітній досвід ефективної реалізації н/в процесу.

Зародження принципів навчання. Дидактична пам»ятка Київської Русі «Слово некоего калугера о чтеньи книг»: Не поспішайте переходити до наступного розділу, а обміркуйте, що вже прочитали, постарайтеся зрозуміти зміст тексту ( «поразумей, что глаголят книги»).

300 різноманітних принципів. Класичні принципи

1.ПРИнцип науковості. Суть: навчальний матеріал, що складає зміст шкільного навчання повинен відповідати рівню сучасної науки, подаватися в певній дидактичній системі і в певній послідовності.

Шляхи реалізації:

• Вчитель повинен науково обґрунтовувати факти, події, явища що вивчаються

• Давати наукові визначення, застосовувати найновішу наукову термінологію, бути в курсі останніх наукових досягнень (як психолого-педагогічної та і предметної науки)

• Не обминати (особливо у старших класах) увагою суперечливих наукових проблем, організовувати дискусії

• Заохочувати пошукову, дослідницьку діяльність учнів.

7. Принцип свідомості навчання. Суть: навчання ефективно тоді, коли знання усвідомлені, глибоко і самостійно осмислені.

З часів Коменського утвердилася вимога – нічого не засвоювати без розуміння. Не зрозумівши матеріал – це значить його зазубрити. Це шлях догми.

Шляхи реалізації:

• Чітка постановка учителем мети і завдань навчального заняття (учень повинен розуміти, що, чому я як треба робити?)

• Застосовувати усі види і форми пізнавальної діяльності (поєднувати аналіз із синтезом, індукцію (від часткового до загального) із дедукцією, співставлення із протиставленням та ін.)

• Логічно пов»язувати невідоме із вивченим, розкривати внутрішні, причинно-наслідкові зв»язки, навчати знаходити і виділяти головне і другорядне.

• Включати учнів у вирішення проблемних ситуацій, пошуковий процес

• Частіше задавати питання «Чому?»

3. Принцип систематичності і послідовності . Суть: людина лише тоді оволодіває справжніми і дійовим знаннями, коли в її мозку відбивається чітка картина навколишнього світу.

Вимога принципу - дотримання логічної послідовності як змісту, так і процесу навчання.

К.Ушинський: Голова набита уривчастими, без зв»язку знаннями, схожа на комору, в якій все безладно і де сам господар нічого не відшукає;

голова із системою без знань, схожа на крамницю,

в якій на всіх ящиках є написи, а в ящиках пусто»

Шляхи:

• Поділ матеріалу на логічні розділи теми, параграфи, підпараграфи…

• Виділення в кожній темі головних ідей, понять структурування матеріалу

• Застосування у навчанні найновіших методик: складання опорних конспектів, структурно-логічних схем, алгоритмів тощо.

• Опора на вивчене і введення його у нові системи зв»язків

4. Принцип міцності. Суть принципу: знання повинні міцно закріпитися у пам»яті учнів, стати частиною їхньої свідомості, основою поведінки.

Умови дотримання принципу:

• Сформоване з боку учня позитивне відношення, інтерес до предмету

• Активна пізнавальна діяльність учнів

• Вміло організоване повторення

• Своєчасний контроль

• Виконання різних видів самостійної роботи

5. Принцип доступності навчання. Суть: зміст і побудова навчального процесу повинні відповідати віковим можливостям учнів, рівню їхньої підготовки і загального розвитку.

Умови, шляхи:

• Розподіл матеріалу до віку дітей ( пропонувати до вивчення лише те, що доступне для сприймання)

• Врахування індивідуальної навчальності учнів, темпів просування кожного вперед (категорія учнів із уповільненим мисленням – саме багато з них стають відомими згодом

• Застосуванні досягнень методики і науки: методика «маленьких кроків» (розв»язка конкретних завдань) і»великих кроків» (узагальнення, підсумування…; при вивченні нового і складного матеріалу залучення сильніших учнів, при закріпленні і повторенні – середніх і слабких.

• Трудність у навчанні. Подолання учнями посильних для них труднощів, зміст і способи навчання повинні дещо випереджати розвиток учнів.

6. Принцип наочності. Вимагає залучення до процесу сприймання і аналізу навчальної інформації різних органів відчуття. Чим насиченішим є унаочнення уроку, тим доступнішим буде пояснення нового матеріалу.

Краще один раз побачити, ніж сто раз почути – цей афоризм спирається на провідну роль зорових аналізаторів у сприйманні зовнішнього світу.

Органи зору пропускають у мозок майже у 5 разів більше інформації, ніж органи слуху, у 13 разів, ніж органи дотику.

Золоте правило дидактики «Все наскільки можна давати відчуттям, а саме видиме – зорові, те, що чуємо- слухові, відчуване нюхом – нюхові, те, що їмо – смакові, відчутне на дотик – дотикові, коли ж щось може бути одночасно сприйняте кількома почуттями- то треба одночасно давати кільком почуттям (Я.Коменський).

Правила використання наочності (Оглядовість, поміркованість, поєднання зі словом, наочність як джерело самостійного здобуття знань)

7. Принцип зв»язку навчання із життям (вимагає гармонійного зв»язку наукових знань із практикою повсякденного життя)

8. Принцип активності і самостійності.

9. Принцип емоційності

10.Принцип демократизації і гуманізації