- •2. Ортодоксальні філософські школи Стародавньої Індії.
- •3. Неортодоксальні філософські школи Стародавньої Індії.
- •4. Філософія конфуціанства у Стародавньому Китаї.
- •5. Філософія даосизму у Стародавньому Китаї.
- •7. Мілетська школа філософії та її основні представники.
- •9. Елейська школа в античній філософії.
- •10. Філософія Демокріта.
- •12. Вчення про ідеї та теорія пізнання Платона.
- •13. Вчення Платона про ідеальну державу.
- •14. Філософія Аристотеля.
- •15. Епікуреїзм в античній філософії.
- •16. Стоїцизм в античній філософії.
- •17. Скептицизм в античній філософії.
- •21. Апологетика: примат віри у пізнанні істини.
- •22. Патристика: віра для розуміння.
- •23. Схоластика та проблема універсалій (номіналізм і реалізм).
- •27. Натурфілософія доби Відродження (м. Копернік, д. Бруно).
- •28. Соціально-політичні погляди мислителів доби Відродження.
- •29. Філософія Реформації (м. Лютер, ж. Кальвін).
- •31. Емпірична філософія ф. Бекона.
- •32. Раціоналізм і дуалізм філософських поглядів р. Декарта.
- •33. Натуралістичній пантеїзм б. Спінози.
- •35. Теорія пізнання і. Канта.
- •37. Метод і система філософії г. Гегеля.
- •40. Філософія марксизму (діалектичний та історичний матеріалізм).
- •41. Позитивізм.
- •42. Прагматизм.
- •44. Екзистенційна філософія.
- •45. Фрейдизм.
- •46. Неофрейдизм.
- •51. Філософська думка Київської Русі.
- •54. Філософія г.С. Сковороди.
- •56. “Філософія серця” п. Юркевича.
- •58. Філософські ідеї у творчості і.Я. Франка.
- •59. Філософські погляди в.І. Вернадського.
- •60. Українська філософія хх ст.
44. Екзистенційна філософія.
Екзистенціалізм виник на початку XX ст. в Німеччині, Франції, Італії, набувши великого впливу в усьому світі, особливо серед інтелігенції. Біля джерел цієї філософії був С. К'єркегор (1813—1855 рр.), який першим сформулював поняття "екзистенція", — "внутрішнє" буття, що поступово переходить у зовнішнє , а серед російських філософів — М. О. Бердяєв (1884—1948 рр.). Значно вплинули на формування та розвиток екзистенціалізму також "філософія життя " і особливо феноменологія німецького філософа Едмунда Гуссерля (1859—1938). Основна ідея феноменології — неможливість взаємного зведення і в той же час нерозривність свідомості і людського буття, особистості і предметного світу, психофізичної природи, соціуму, духовної культури — згодом трансформувалась у теорію екзистенціалізму.
Існування особистості є абсолютно ірраціональним процесом і не може бути осягнуте розумом та раціональним пізнанням. К'єркегор висуває концепцію "екзистенціальної" (особистісної) істини, змальовує осягнення істини як результат зіткнення протилежних "життєвих позицій на противагу жорстокій однозначності раціоналістичного "безособового" тлумачення істини
Екзистенціалізм є філософським вираженням глибоких потрясінь, які спіткали західну цивілізацію в XX ст. Його прибічники вважають, що катастрофічні події новітньої історії оголили нестійкість, слабкість, кінцевість будь-якого людського існування. Самим глибинним знанням про природу людини екзистенціалізм визнає усвідомленість нею власної смертності й недосконалості. В центрі уваги екзистенціалістів були питання провини та відповідальності, рішення та вибору, ставлення людини до смерті тощо, а проблеми науки, релігії, моралі, мистецтва цікавили їх лише настільки, наскільки вони стосувались названих питань. Основними проблемами екзистенціалізму стали: людина як унікальна істота, філософія буття, гуманізм, історія західноєвропейської цивілізації, проблема свободи та відповідальності, смерті як найпотаємнішої суті людського існування.
Основною категорією екзистенціалізму є категорія існування, або екзистенція, що ототожнюється з суб'єктивними переживаннями людини, оголошується первинною щодо Буття, а буття суспільства вторинним. Дійсність — це внутрішній світ. Екзистенція не може бути пізнана, зрозуміла, пояснена. Вона ірраціональна в людському Я, людина є конкретною і неповторною особистістю. Екзистенціалізм протиставляє людині суспільство як щось чуже, вороже, абсурдне, що руйнує внутрішній світ індивіда, його свободу.
Жити як усі — значить втрачати свою індивідуальність, свободу. Звідси пафос нонконформізму, заклик до бунту у деяких екзистенціалістів (Сартр, Камю). Крайній індивідуалізм неминуче призводить до розчарування, до асоціальності. Екзистенціалісти не визнають ніяких загальних принципів моралі, вони вважають, що кожна людина сама вирішує, що слід вважати моральним чи аморальним.
У наш час екзистенціалізм є найбільш впливовим напрямком гуманістичної думки, поширеним у всьому світі. Провідними представниками цієї духовної течії є: в Німеччині — Мартін Хайдеегер , Карл Ясперс; у Франції — Жан-Поль Сартр, Альбер Камю, Габріель Марсель; в Іспанії — Хосе Ортега-і-Гассет; в Італії — Нікколо Аббаньяно; а також Леопольд Сенеор в Сенегалі, засновник оригінального екзистенціалістського вчення, поширеного в Екваторіальній Африці і на островах Карибського моря. Послідовники екзистенціалізму є також у США (У.Баррет), в Японії (Нісіда, Васудзі), в арабських країнах (Абд-аль-Рах-ман Бадаві, Таїб Тізіні, Камаль Юсеф аль-Хадж) та ін.