Лекція 10. Пам’ять

 

10.1. Загальна характеристика пам'яті.

20.2. Дослідження пам'яті в сучасній когнітивній психології.

20.3. Довільне та мимовільне запам'ятовування.

20.4. Повторення і забування.

 

10.1. Загальна характеристика пам'яті

Найважливіша особливість психіки полягає в тому, що відображення зовнішніх впливів постійно використовується індивідом у його поведінці. Постійне ускладнення поведінки здійснюється за рахунок накопичення індивідуального досвіду. Формування досвіду було б неможливе, якби образи зовнішнього світу, що виникають у корі мозку, зникали зовсім. Вступаючи в різні зв'язки між собою, ці образи закріплюються, зберігаються й відтворюються відповідно до вимог життя й діяльності.

Запам'ятовування, збереження й подальше відтворення індивідом його досвіду називається пам'яттю.

Зазначені процеси не є автономні психічні здібності. Вони формуються в діяльності та визначаються нею.

Перші психологічні дослідження пам'яті, що не втратили свого значення дотепер, були здійснені в рамках асоціативної психології, центральне поняття якої – поняття асоціації: якщо якісь психічні утворення виникають у свідомості одночасно або безпосередньо одне за одним, то між ними утворюється асоціативний зв'язок і повторна поява будь-якого елемента цього зв'язку неодмінно викликає у свідомості образи всіх її елементів.

Необхідним і достатнім чинником утворення зв'язку між двома враженнями вважається одночасність їх появи у свідомості. Усе різноманіття умов цієї появи може бути зведене: а) до просторово-часової суміжності відповідних об'єктів; б) їх подоби; в) їх розходження чи протилежності.

Наприкінці XIX ст. на зміну асоціативній теорії пам'яті прийшла гештальттеорія. Для неї вихідним поняттям і головним принципом, на базі якого пояснюються феномени пам'яті, є не асоціація первинних елементів, а їх споконвічна, цілісна організація – гештальт. Саме закони формування гештальту, за переконанням прихильників цієї теорії, визначають пам'ять.

Гештальтисти наголошували на значній долі структурування матеріалу, надання йому цілісності, організації в систему при запам'ятовуванні й відтворенні, а також на значенні намірів і потреб людини у процесах пам'яті. Вони дійшли висновку, що при запам'ятовуванні й відтворенні матеріал звичайно виступає у вигляді цілісної структури, а не випадкового набору елементів, що склався на асоціативній основі.

Погляди прихильників біхевіоризму на проблему пам'яті близькі до поглядів представників асоціативної психології. Єдине істотне розходження між ними полягає в тому, що біхевіористи підкреслювали роль підкріплень у запам'ятовуванні матеріалу і багато уваги приділяли тому, як працює пам'ять у процесі навчання.

Заслуга З.Фрейда та його послідовників у дослідженні пам'яті – це з'ясування ролі позитивних і негативних емоцій, мотивів і потреб у запам'ятовуванні й забуванні матеріалу. Завдяки психоаналізу були виявлені й описані психологічні механізми підсвідомого забування, пов'язані з функціонуванням мотивації.

У вітчизняній психології поширився напрямок дослідження пам'яті, пов'язаний із загальпсихологічною теорією діяльності.

Перебіг процесів запам'ятовування, збереження і відтворення визначається тим, яке місце займає даний матеріал у діяльності суб'єкта. Утворення зв'язків між різними уявленнями визначається не випадковими асоціаціями і не тим, який сам по собі матеріал, що запам'ятовується (наскільки добре він організований у структуру), а тим, що з ним робить суб'єкт.

Види пам'яті

Існує ряд класифікацій видів пам'яті [9; 217-259]:

1. За характером психічної активності, що переважає в діяльності, виділяють такі види пам'яті:

– рухова – запам'ятовування, збереження й відтворення різних рухів і їх систем;

– емоційна – пам'ять на переживання;

– образна – запам'ятовування уявлень, картин природи й життя, а також звуків, запахів, смаків;

– словесно-логічна – пам'ять на слова й думки (які здебільшого можуть бути передані іншими словами).

2. За тривалістю збереження матеріалу пам’ять буває:

– миттєва чи іконічна – утримання точної й повної інформації без якої-небудь її переробки; тривалість збереження від 0,1 до 0,5 с;

– короткочасна пам'ять – інформація зберігається до 20 с (без повторення);

– довгочасна – здатна зберігати інформацію протягом практично необмеженого терміну;

– оперативна пам'ять – розрахована на збереження інформації протягом визначеного, заздалегідь заданого терміну, у діапазоні від декількох секунд до декількох днів. Термін збереження визначається завданням, яке стоїть перед людиною.

3. За характером цілей діяльності пам’ять поділяється на такі види:

– мимовільна – запам'ятовування й відтворення при відсутності спеціальної мети щось запам'ятати чи пригадати;

– довільна – має місце за наявності спеціальної мети запам'ятати чи відтворити.

Індивідуальні розходження в особливостях запам'ятовування виявляються в типах пам'яті, що залежать від того, при якому способі пред'явлення матеріалу людина краще запам'ятовує.

Зорова – інформація краще запам'ятовується під час зорового сприймання.

Слухова – при сприйманні “на слух”.

Моторна – за потреби підключити моторну ланку (вимовити інформацію вголос, написати її хоча б у повітрі).

Комбінована чи змішана – у разі необхідності побачити, почути й написати.

Характеристика процесів пам'яті

Крім видів пам'яті, виділяють ще її процеси, беручи за основу різні функції, виконувані пам'яттю в житті й діяльності: а) запам'ятовування (закріплення); б) відтворення (актуалізація, поновлення); в) збереження; г) забування.

Між усіма цими процесами існує тісний динамічний взаємозв'язок.

Запам'ятовування – це процес пам'яті, внаслідок якого відбувається закріплення нового шляхом пов'язування його з засвоєним раніше.

Відповідно до цілей діяльності, у яку включені процеси запам'ятовування, виділяють довільне і мимовільне запам'ятовування.

Відтворення – процес пам'яті, внаслідок якого відбувається актуалізація закріпленого раніше змісту психіки шляхом вилучення його з довгочасної пам'яті та переведення в короткочасну.

Упізнавання – це відтворення якого-небудь об'єкта в умовах повторного сприймання.

Власне відтворення здійснюється без повторного сприймання відтворюваного об'єкта. Воно може бути довільним і мимовільним.

Пригадування – відтворення, пов’язане з труднощами пошуку необхідної інформації.

Забування – процес пам'яті, який полягає в неможливості актуалізувати збережену інформацію. Забування виявляється тим глибше, чим рідше включається матеріал у діяльність особистості, чим менш значимим стає він для досягнення актуальних життєвих цілей.

Основні принципи організації пам'яті

До основних принципів організації пам’яті належать: принцип передбачення; принцип використання засобів; принцип залежності запам'ятовування від місця об'єкта, що запам'ятовується, у структурі діяльності; принцип “повторення без повторення” [1].

Принцип передбачення

Ототожнення пам'яті з минулим досвідом стало звичним. Тим часом, Мнемонічна діяльність, як і будь-яка інша цілеспрямована діяльність людини, являє собою активне пристосування до майбутнього, отже, при запам'ятовуванні людина повинна користуватися такими способами діяльності, які дозволили б їй у майбутньому швидко й точно відтворити матеріал, необхідний для розв’язання задачі.

Щоб забезпечити пристосування до майбутнього, пам'ять має бути певним чином організована, вона повинна зберігати інформацію про те, які події зустрічалися, у якій послідовності, як часто зустрічався той чи інший ланцюжок.

Імовірнісне прогнозування - здатність зіставляти інформацію про наявну ситуацію, що надходить через аналізатори, з інформацією про відповідний минулий досвід, що зберігається в пам'яті, і на базі цього зіставлення будувати припущення про майбутні події, приписуючи кожній із них той чи інший ступінь вірогідності.

Використання засобів як специфічний принцип організації пам'яті людини

В еволюції поглядів на роль засобів і спеціальних мнемотехнічних прийомів у запам'ятовуванні можна виділити три періоди:

1. Елімінування класичною асоціативною і сучасною когнітивною психологією впливу мнемотехнічних прийомів на запам'ятовування, розгляд їх як певної перешкоди на шляху дослідження “чистих” законів пам'яті.

2. Перегляд ставлення до питання про роль засобів у запам'ятовуванні. Використання засобів уже не сприймається як перешкода, а стає предметом, вартим спеціального дослідження. У використанні засобів вбачається окрема властивість пам'яті. З цього погляду засоби – лише прийоми, що полегшують запам'ятовування.

3. Використання засобів розглядається як специфічно людський спосіб організації пам'яті, перехід до принципово нового типу пристосування людини до дійсності. Мова йде не про легкість чи складності запам'ятовування, а про те, що людина, використовуючи допоміжні засоби як “психологічні знаряддя”, опановує за їх допомогою свою поведінку, переходить до навмисної довільної регуляції поведінкового акту.