5. Кредити міджнародних валютно-фінансових огранізацій та їх роль в родвитку національних економік.

У міждержавному регулюванні валютних та кредитних відносин основна роль належить спеціальним міжнародним валютно-фінансовим організаціям, серед яких провідне місце займають Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Міжнародний банк реконструкції і розвитку, регіональні банки та валютно-кредитні організації ЄС.

МВФ – це міжурядова валютно-кредитна організація, яка виконує функції регулювання, фінансування, нагляду та консультування держав-членів у сфері валютно-фінансових відносин.

Кредитні операції МВФ здійснює лише з офіційними органами країн-членів – казначействами, центральними банками, валютними стабілізаційними фондами. Кредити надаються у формі продажу іноземної валюти за національну, а погашають їх, викуповуючи національну валюту за іноземну.

МВФ надає кредити декількох видів:

1. Резервні кредити (“стенд-бай”)

2. Розширене кредитування

3. Компенсаційні та надзвичайні кредити

4. Фінансування системних перетворень

5. Стабілізаційний (“буферний”) кредит

6. Фінансування структурної перебудови

7. Розширене фінансування

Кредити МВФ надає лише з дотриманням певних економічних і політичних вимог у формі програми стабілізації економіки. Країни-члени зобов’язані надавати МВФ інформацію про офіційні запаси золота і валютні резерви, стан економіки, платіжний баланс, іноземні інвестиції та грошовий обіг тощо.

Група Світового банку – багатостороння неурядова кредитно-фінансова установа, яка об’єднує чотири окремі фінансові установи:

МБРР; МФК; МАР; Багатостороннє агентство гарантії інвестицій.

Важливе місце у кредитній політиці МБРР посідає так зване стабілізаційне кредитування – фінансування програм структурної перебудови і галузевої адаптації – галузевих реформ, не пов’язаних з конкретними проектами.

Позики банку надаються лише урядам країн або під їхню гарантію державним та приватним організаціям і корпораціям. Чим бідніша країна, тим сприятливіші умови, на яких вона може отримати кредит у МБРР. Позики надаються здебільшого на 15-20 років і мають 5-річний пільговий період, протягом якого сплачуються тільки відсоткова ставка та кошти для резервування для клієнта кредитної лінії. Відсоткові ставки по позиках Світового банку змінюються кожні 6 місяців.

6. Охарактеризуйте Паризьку та Генуезьку валютні системи

Першою світовою валютною системою була золотомонетна. Вона стихійно склалася у XIX ст. На Паризькій конференції, що відбулася у 1867 p., золото було визнане як єдина форма світових грошей.

Золотомонетний стандарт як класична форма золото­го онометалізму передбачає вільний обіг золотих монет і виконання золотом усіх функцій грошей. Золотовалютний стандарт — світова валютна система, за якої зв'язок валют окремих країн із золотом здійснюється опосередко­вано — через обмін на валюту, яка зберігає обмін на золото. Формування золото­валютного стандарту почалося в 30-х роках XX ст. і закінчилося на зламі 50-60-х років; юридично оформлена на Бреттон-Вудській конференції 1944 року.

Для золотомонетного стандарту властиві:

•   вільне карбування золотих монет;

•   стабільний золотий вміст грошової одиниці;

•   обмін валют різних країн, спираючись на вагу відповідних золотих монет;

•   вільне пересування золота між країнами;

•   вільний обмін паперових і кредитних грошей на золото.

Золотомонетний стандарт зумовив значне збільшення суспіль­них витрат у зв'язку з розширенням виробництва і торговельного обігу. Кредит­ні гроші неминуче витісняли золото з обігу.

Під час Першої світової війни обмін банкнот на золото було припинено всередині країн. Було також заборонено вивозити золото. Запроваджувалася широка емісія паперових грошей, не забезпечених золотом, що призвело до спалаху інфляції. Система золотомонетного стандарту була зруйнована.

Перехід до золотозливкового стандарту було оформлено угодою, укладеною в 1922 р. на Генуезькій конференції. Велика Британія, Франція та США обмінювали банкноти на зливкове золото в необмеженій кількості. Кілька десятків країн запровадили золотодевізний стандарт, згідно з яким національні банкноти обміню­валися на валюти зазначених держав. У свою чергу ці валюти обмінювалися на золото і виконували функцію девізних валют.

Світова економічна криза 1929-1933 pp. зашкодила засадам Генуезької валютної системи. Обмін банкнот на зливки припи­нили Велика Британія та Франція. США залишилися єдиною країною, яка обмінювала національну валюту на золото.