2. Ленінський «Союз боротьби»

31 серпня 1893 р. В. І. Ленін приїхав в Петербург. Незабаром він стає помічником одного з столичних адвокатів, але не адвокатська практика була його головною справою. В місті тоді діяло декілька нелегальних марксистських гуртків. Володимир Ілліч вступив в групу «старих», що складалась переважно із студентів Технологічного інституту. До неї входили С.І.Радченко, П.К.Запорожець, Г.М.Кржижановський, В.В.Старков, А.А.Ванєєв та інші.

В 23 роки Ленін був вже досвідченим марксистом і мав досвід революційної праці. Незабаром він став признаним начальником петербурзьких марксистів.

Після приїзду Леніна «старики» значно розширили свої зв’язки з робочими великих підприємств столиці. Ленін, як і інші члени групи, почав вести пропаганду в робочих гуртках по Невській заставі, на Петербурзькій і Виборгскій стороні. Згадуючи про те, як Володимир Ілліч знайомив працівників з вченням Маркса, один з учнів Леніна – видний працівник-революціонер І. В. Бабушкін писав: «Лектор викладав нам цю науку наче, без всякого зошита, часто намагаючись визвати у нас відразу чи бажання створити спір…» наші лекції носили характер дуже живий, цікавий»

Сіть марксистських гуртків в столиці збільшувалась, посилювався їхній вплив на робочих.

Робочий рух швидко ріс. Це поставило перед марксистами нове завдання: від пропаганди в вузьких гуртках робочих-передовиків перейти до агітації в широкій масі робочих. По ініціативі Леніна важливою формою революційної агітації стали листівки. В грудні 1894 р. захвилювались працівники Семяниковського судобудівного заводу: їм не виплатили зароблені гроші. Ленін при участі І. В. Бабушкіна написав листівку працівникам. Такі листівки ленінська група видавала для працівників і других підприємств Петербургу.

За дорученням петербурзьких марксистів Ленін 25 квітня 1895 р. виїхав за кордон. Головною ціллю поїздки було встановлення зв’язку з групою «Звільнення праці». В Швейцарії він зустрівся з Г. В. Плехановим, В.І.Засулич, договорився з ними про присилці в Росію марксистської літератури, про сумісне видання за кордоном збірника «Працівник». Згодом Франція, Німеччина: зустрічі з П. Лафаргом – видним діячем міжнародного робочого руху, зятем К. Маркса, з В. Лібкнехтом – одним із керівників соціал-демократії. Ленін хотів зустрітися з Ф. Енгельсом, який в той час жив в Лондоні, але зустріч не відбулася: Енгельс був хворим.

7 вересня 1895 р. Володимир Ілліч повернувся в Росію. «По самому тщательному досмотру его багажа ничего предосудительного не обнаружено» - доповів жандарм з кордону. Но «предосудительное» - нелегальна література – в багажі все-таки була. Тільки запакована вона була в чемодані с подвійним дном. По дорозі в Петербург Ленін відвідав Вільно, Москву, Орєхово-Зуєво, де провів збори з марксистами.

Після приїзду в Петербург Ленін розвинув діяльність. Осінню 1895 р. вдалося об’єднати марксистські гуртки столиці в соціал-демократичну нелегальну організацію «Союз боротьби за свободу робочого класу». Головою «Союзу боротьби» була центральна група з 17 чоловік і її керуючий центр – В. І. Ленін, Г. М. Кржижановский, В. В. Старков, А. А. Ванєєв и Ю. О. Мартов.

На великих заводах та фабриках створювались робочі гуртки – низові представники «Союзу боротьби», а на інших підприємствах виділялись організатори для інформації і розповсюдження літератури. В робочих районах Петербургу були створені районні групи. Ця структура послужила прикладом при створенні соціал-демократичних організацій в інших великих містах Росії.

В листопаді 1895 р. «Союз Боротьби» возглавив текстильників на суконній фабриці Торнтона. Тут робочий день продовжувався 14 годин, зарплата була дуже низькою. Коли на фабриці почалися хвилювання, Ленін написав листівку «До працівників і працівниць Торнтона». Листівка призивала працівників: «…будем помнить, что улучшить свое положение мы можем только общими дружными усилиями».

Поява листівок на заводах налякало царську владу. На фабрику Торнтона і на другі підприємства виїжджали представники міліції і жандармерії. Царська міліція арештовувала кидала до в’язниці і висилала революціонерів. За Леніним та іншими членами «Союзу боротьби» слідкували шпигуни й поліція. Міністр внутрішніх справ доповідав царю: «Обстановка последних стачек позволяла заключить, что они происходят не без влияния извне со стороны лиц, занимающихся в столице преступной пропагандой среди рабочих» Зимою 1895-1896 рр. Ленінським «Союзом боротьби» було випущено в столиці більше 70 листівок.

Крім того, готовилось видання газети «Робоча справа». Був вже підготовлений перший номер. Ленін написав для нього передову статтю, статтю-некролог «Фрідріх Енгельс» і статтю «Про що думають наші міністри». Але в світ він не вийшов. В ніч на 9 грудня 1895 р. за скаргою провокатора були арештовані голови «Союзу боротьби» та група робочих-активістів. 5 січня 1896 р. відбулися нові арешти.

В. І. Ленін, Г. М. Кржижановскій, А. А. Танєєв, В. В. Старков та голови «Союзу» були кинуті за грати. Однак арешти не перервали діяльності «Союзу боротьби». Ленін й з тюрми правив його роботою. У в’язниці він написав листівку «Царському правительству», в якій виявляв дике свавілля царизму, брошуру про «страйки», почав працювати над книгою «Розвиток капіталізму в Росії». Трохи між рядків книги Володимир Ілліч написав проект програми соціал-демократичної партії і направив її на волю.

В травні 1896 р. в Петербурзі спалахнув грандіозний страйк текстильників, в якій брало участь більше 30 тис. працівників. Завдяки начальству «Союзу боротьби» вона відрізнялась великою організованістю та дисципліною.

За участь в страйку арештували близько 1000 працівників. Були арештовані й ті хто лишився на волю начальники «Союзу боротьби»

Про страйк текстильників стало відомо за кордоном. Англійські, французькі, німецькі, австрійські працівники присилали страйкуючим Петербургу поздоровлення та зібрані для них гроші.

«Петербургские события, – писала 27 червня 1896 р. німецька робоча газета «Вперед» - свидетельствуют об успешном проникновении социализма в массы… Главная заслуга в этом принадлежит петербургскому «Союзу борьбы за освобождение рабочего класса», который неутомимо работает над делом распространения основ социализма в России». Слідом за петербурзькими текстильниками почали забастовку працівники Іваново-Вознесенська, Москви, Орєхово-Зуєва, промислових центрів Прибалтики й Польщі.

Літні страйки 1896 р. показали силу робочого класу, управляючого марксистами. Правительство мусило видати 2 червня 1897 р. закон, за яким робочий день на фабриках та заводах не міг перевищувати 11,5 годин, в той час як раніше він продовжувався 13-14 годин.

В другій половині 90-х років на прикладі Петербургу «Союзи боротьби» були створені в Москві, Києві, Саратові, Самарі, Ярославлі, Твері, Харкові, Катеринославі, Іваново-Вознесенські та багатьох інших містах Росії. Петербурзький «Союз боротьби» посилав по містах своїх представників, налагоджував переписку, обмінювався листівками, літературою та навіть передавав гроші для страйкуючих, як це він робив, наприклад, для Іваново-Вознесенська.

В лютому 1897 р. після 14 місяців тюремного ув’язнення, Ленін був засланий в село Шушенське Єнісейської губернії. В ту ж губернію була заслані керівники «Союзу боротьби».

Велика заслуга Леніна та його товаришів по «Союзу боротьби» в тому, що вони ділом почали здійснювати ідею Маркса про з’єднання соціалізму з робочим рухом. «Союз боротьби» вперше в Росії став управляти масовими робочим рухом, поєднуючи боротьбу пролетаріату за економічні вимоги з політичною боротьбою проти царизму та капіталістичної експлуатації. Ленін першим висунув завдання про об’єднання революційних гуртків в єдину політичну партію робочого класу Росії. «Союз боротьби» представляв собою початок партії, спираючоїсь на масовий робочий рух – в цьому його історичне значення.