1. Проблема гуманізації суспільства.

Під гуманізацією маємо на увазі передусім творення гуманного суспільства. Сутність гуманізації полягає в оптимальному обміні ресурсами, енергією, можливостями задоволенняпотреб між людиною і суспільством, у створенні оптимальних умов для самореалізації особи. Не можна не погодитись з В.І. Кушерцем, який зазначає, що гуманне суспільство має сприяти створенню і розвитку гуманної людини, яка б прагнула до злагоди, а не до конфліктів, була б не тільки споживачем, а насамперед творцем, в усякому разі – не руйнівником суспільства. Такою людиною може бути та, всі клітини якої просякнуті добротою, а життя її багате на інтелект. Звичайний громадянин здебільшого не розрізняє гуманізм і гуманність, тобто хороше, прихильне ставлення до людей і, наскільки можливо, до інших живих істот,  і, "в принципі" схвалюючи таку позицію, часто звинувачує сьогоднішню західну цивілізацію в схильності до "надмірного гуманізму ", яка, мовляв, розв'язала руки розбещеності і злочинності. Щораз актуальнішою стає проблема психологічної підготовки до плідної використання вільного часу  використання, яке мало б позитивні (а не руйнівні) наслідки як для індивіда, так і для суспільства .Для публіцистики  так само як для науки і для освіти  не повинно бути заборонених тем і "незручних" фактів. Але до розкриття цих тем, до оцінюванняфактів та причетних до них діячівслід підходити системно, відокремлюючи менш важливевід найважливішого іцілісно осмислюючи обговорювані факти вконтексті провідних людських цінностей і принципів сучасного гуманізму.

2. Проблема смертної кари.

Розвиток суспільства йде шляхом гуманізації поглядів, нормотворчої бази, а особливо лояльного застосування міри покарання до підсудних. Незважаючи на це, в ряді цивілізованих країн така міра покарання як смертна кара застосовується і до неповнолітніх осіб. В деяких мусульманських країнах така міра покарання підтримується і на духовно-релігійному рівні.Встановлюючи на своїй території смертну кару, держава не тільки відбирає життя у людини, вона при цьому вона заперечує честь та гідність, соціальну цінність людської істоти як мети існування держави та суспільства. А це вже порушення внутрішнього (внутрішньо-державного) зобов’язання держави перед своїм народом.У міру усвідомлення світовим співтовариством того факту, що зневажливе ставлення до людського життя - ще досить поширене явище, яке реально загрожує основам цивілізованого суспільства, проблема страти перестала бути тільки питанням внутрішньої юрисдикції держав і набула реального міжнародного значення. В сучасних умовах тенденція стосовно скасування страти в усьому світі є вираженою і стабільною.По-перше, скорочується кількість страт у високо цивілізованих країнах. Це пояснюється обмеженим використанням смертного вироку судовими органами, а також широким застосуванням виконавчою владою права помилування.По-друге, значно звужується коло злочинів, за вчинення яких передбачається можливість винесення смертних вироків. Із всього вище наведеного можна зробити висновок про те, що проблема смертної кари-багатоаспектна проблема, кожний підхід до її розв’язання викриває різні шари суспільної свідомості, переслідує свою власну мету, використовує свою аргументацію.Визнання абсолютної цінності людини, ставлення до неї як до універсальної самостверджуючої істоти, можна дійти висновку, що з позицій загальнолюдської й перебудованої суспільної моралі страта є кроком назад в еволюції суспільства.