4. Філософія Платона

Платон (427 - 347 р. до н.е.) – найбільш відомий філософ Древньої Греції, учень Сократа, засновник власної філософської школи — Академії. Перший з античних філософів, чиї праці збереглися, залишив ряд філософських праць, найбільш важливими з який є “Апологія Сократа”, “Парменід”, “Горгій”, “Федон”, “Держава”. Свої праці він писав у вигляді діалогів. Головними положеннями вчення Платона є наступні:

• матеріальні речі мінливі, непостійні і згодом припиняють своє існування;

• навколишній світ (“світ речей”) також тимчасовий і мінливий і в дійсності не існує як самостійна субстанція;

• реально існують лише чисті (безтілесні) ідеї (ейдоси);

• чисті (безтілесні) ідеї вічні і постійні;

• будь-яка існуюча річ є усього лише матеріальним відображенням ідеї (ейдоса) даної речі;

• весь світ є відображенням ідей (ейдосів).

Платон зосереджує своє філософування на вирішенні відкритої Сократом проблеми існування загального, розглядаючи загальне як ідею. Ідеї, що внаслідок своєї досконалості виявляють себе як справжня реальність, е первинними стосовно конкретних речей як копій ідей. Чуттєво даний світ конкретно-індивідуальних речей є відбитком загальних ідей. Здатністю до безпосереднього контакту з ідеями наділена людська душа, яка після смерті тіла відділяється від нього і повертається до безтілесного царства ідей. Душа, з'єднуючись із тілом, втрачає свою ідеальність (відповідність ідеї), забуває все, що споглядала у світі ідей. Але у відповідному стані (у сні, коли душа не залежить від тіла) вона здатна пригадати забуте. Тому в теорії Платона пізнання, під час якого формуються загальні поняття, є процесом пригадування.

Також Платон висуває філософське вчення про тріаду, відповідно до якого все суще складається з трьох начал: "єдиного",”розуму”, “душі”.

“Єдине” є основою всякого буття, не має ніяких ознак (ні початку, ні кінця, ні частин, ні цілісності, ні форми, ні змісту, і т.д.), вище всякого буття, вище всякого мислення, вище усякого відчуття, це першооснова всього — всіх ідей, речей, явищ, властивостей

“Розум” походить від “єдиного”, протилежний йому, це узагальнення всього живого на Землі.

“Душа “ – пов'язує між собою всі речі і всі явища, поєднує і зв'язує “єдине “ і “розум”:

• душа може бути світовою і душею окремої людини; душа людини є частина світової душі;

• душа безсмертна;

• при смерті людини вмирає тільки тіло, душа ж, відповівши в підземному царстві за свої земні вчинки, здобуває нову тілесну оболонку;

• сталість душі і зміна тілесних форм — природний закон Космосу.

Гносеологія (теорія пізнання) Платона виходить з того, що:

• оскільки матеріальний світ є лише відображенням “світу ідей”, то предметом пізнання повинні стати насамперед ідеї;

• ідеї неможливо пізнати за допомогою чуттєвого пізнання (такий тип пізнання дає не достовірне знання);

• ідеї" можна пізнати лише розумом, завдяки вищій духовній діяльності;

• вищою духовною діяльністю можуть займатися тільки люди підготовлені: інтелектуали, філософи.

Платон відкриває реальність надчуттєвого, надфізичного простору, де будь-яка річ фізичного світу має свою вищу й останню причину, що має природу не фізичну, але метафізичну.

Відкриття Платоном двох вимірів людського буття виявляється й у тому, що закон держави – це спосіб, за допомогою якого людина реалізує в державі найвищу ідею Добра, де міра всіх речей – Бог. Тому особливу роль у своїй філософії Платон приділив проблемі держави. Платон виділяє шість типів держави. Історичних конституцій, що створюють ідеальну (чи псують останню) може бути три: 1) Якщо один керує й імітує ідеального політика, - це монархія. 2) Якщо роль ідеального політика грає група людей, - це аристократія. 3) Якщо ідеального політика імітує весь народ, - демократія. Коли ці форми конституції розкладаються, якщо правителі переслідують лише власний бариш, а не народний інтерес, тоді народжуються: 1) тиранія, 2) олігархія, 3) демагогія.

Платон у 387 р. до н.е. заснував у пригороді Афін філософську школу, відому під назвою Академія (розташовувалася в парку, присвяченому міфічному героєві Академу), де Платоном уперше глибоко досліджені проблеми не тільки природи, але і суспільства, були закладені основи понятійного мислення. Академія проіснувала близько 1000 років і була закрита в 529 р. візантійським імператором Юстиніаном як розсадник язичества і “шкідливих” ідей, однак за свою історію встигла домогтися того, що платонізм і неоплатонізм стали ведучими напрямками європейської філософії.