- •Лекція 1. Предмет та метод історії економіки та економічної думки
- •Основні методи дослідження економічних явищ, економічні закони закономірності та принципи
- •Мета та завдання курсу
- •Зв’язок предмету з іншими економічними дисциплінами
- •Цивілізаційний підхід
- •Лекція 2. Господарство первісного суспільства та його еволюція на етапі ранніх цивілізацій
- •Загальні риси первісної економіки та етапи її розвитку
- •Особливості господарського розвитку та економічної думки Давнього Єгипту, Месопотамії, Давньої Індії, Давнього Китаю, Стародавніх Греції та Риму
- •Господарська діяльність в первісній історії України
- •Лекція 3. Особливості господарського розвитку та економічної думки періоду формування світових цивілізацій (vііі ст. До н.Е. – V ст. Н.Е.)
- •Загальна характеристика Східної та Західної цивілізації в осьовий час
- •Особливості економічної думки Стародавніх Єгипту, Месопотамії, Індії, Китаю, Греції та Риму
- •Лекція 4. Господарство та економічна думка суспільств Європейської цивілізації в період середньовіччя (V – XV ст. Ст.)
- •Загальна характеристика економіки Східної та Західної цивілізації
- •Структура феодального суспільства, суть рентних відносин та їх види
- •Особливості господарського розвитку суспільств Європейської цивілізації у V-х ст.
- •Лекція 5. Господарство та економічна думка суспільств Європейської цивілізації в період середньовіччя (V – XV ст. Ст.). (Продовження)
- •Господарська система та економічна думка Західної Європи в хі – хv ст.
- •Розвиток феодального землеволодіння та його форм в Україні
- •Лекція 6. Формування передумов ринкової економіки в країнах Європейської цивілізації (xvі—перша половина XVII ст.)
- •Еволюція господарських форм в країнах Західної Європи на етапі розпаду натурального господарства
- •Роль Великих географічних відкриттів у становленні ринкового господарства суспільств Європейської цивілізації
- •Суть первісного накопичення капіталу
- •Форми господарств на етапі утвердження мануфактурного виробництва в країнах Західної Європи та українських землях
- •Лекція 7. Формування передумов ринкової економіки в країнах Європейської цивілізації (xvі—перша половина XVII ст.). (Продовження)
- •Меркантилізм
- •Особливості меркантилістської політики західноєвропейських держав в період зародження ринкового господарства
- •Господарського розвитку українських земель у хvі-хvіі століттях.
- •Лекція 8. Розвиток ринкового господарства в період становлення національних держав (друга половина хvіі- перша половина хіх ст.)
- •Суть та значення демократичної, індустріальної та освітньої революцій для ринкових перетворень в країнах Європейської цивілізації
- •Промисловий переворот, його суть і значення для розвитку ринкового господарства
- •Лекція 9. Розвиток ринкового господарства в період становлення національних держав (друга половина хvіі- перша половина хіх ст.). (Продовження)
- •Загальна характеристика економічних теорій епохи вільної конкуренції та їх значення для розвитку ринкового господарства в країнах Європейської цивілізації
- •Класична економічна теорія, історична школа, марксизм
- •Лекція 10. Ринкове господарство країн Європейської цивілізації в період монополістичної конкуренції (друга половина хіх – початок хх ст.)
- •Загальна характеристика розвитку господарств провідних країн Західної Європи та сша в кінці XIX - початку XX ст.
- •Маржинальний напрям економічної думки
- •Виникнення інституціоналізму та його напрями
- •Неокласичний напрям економічної думки
- •Лекція 11. Особливості розвитку ринкового господарства та основні напрямки економічної думки в Україні (друга половина хіх – початок хх ст.). (Продовження)
- •Роль реформ 1848 р. Та 1861р. У становленні ринкових відносин в Україні
- •Київська соціально-психологічна школа (м.Х.Бунге, м.І.Туган-Барановський, в.Я.Желєзнов, д.І.Піхно)
- •Лекція 12. Господарство та економічна думка в період державно-монополістичного розвитку суспільств Європейської цивілізації (перша половина хх ст.)
- •Вплив Першої світової війни на розвиток господарства європейських країн та сша
- •Криза світового господарства (1929 – 1933 рр.) та шляхи виходу з неї
- •Світове господарство в роки стабілізації
- •Лекція 13. Розвиток національних економік країн Європейської цивілізації в системі світового господарства під впливом науково-технічної революції (друга половина хх ст.)
- •Загальна характеристика розвитку світової системи господарства і провідних напрямів економічної думки в 50-70-ті роки хх ст.
- •Вплив інноваційно-технологічних факторів на розвиток національних економік провідних країн Європи та сша у 50-70-ті роки хх ст.
- •Лекція 14. Розвиток національних економік країн Європейської цивілізації в системі світового господарства під впливом науково-технічної революції (друга половина хх ст.). (Продовження)
- •Розвиток економічних систем змішаного типу та його відображення в економічній думці у другій половині хх ст.
- •Розвиток корпоративної форми господарств та їх відображення у економічній думці у другій половині хх ст.
- •Лекція 15. Світове господарство та основні напрямки економічної думки на етапі інформаційно-технологічної революції (кінець хх – початок ххі ст.)
- •Інтернаціоналізація та глобалізація світового господарства останньої третини хх – початку ххі ст. Та їх відображення в економічній думці
- •Проблеми функціонування господарської системи та загальна характеристика нового кейнсіанства у 80-ті рр. Хх ст.
- •Лекція 16. Світове господарство та основні напрямки економічної думки на етапі інформаційно-технологічної революції (кінець хх – початок ххі ст.). (Продовження)
- •Розвиток світової економіки в останній третині хх – на початку ххі ст.
- •“Рейганоміка” та “тетчеризм”
- •Зміна ролі факторів економічного розвитку та еволюція інституціоналізму у другій половині хх – на початку ххі ст.
- •Трансакційний сектор економіки, теорія прав власності та трансакційних витрат
- •Лекція 17. Економічний розвиток України в умовах радянської економічної системи та його трактування в економічній думці
- •Становлення господарської системи радянського типу та теоретичне осмислення її засад в працях українських економістів
- •Основні етапи розвитку радянської господарської системи (1917-1991 рр.)
- •Реформи 60-90-х років хх ст. Як спроба вдосконалення радянської господарської системи
- •Лекція 18. Формування основ ринкового господарства в Україні (90-ті роки хх ст.)
- •Стан економіки України на момент проголошення незалежності
- •Перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки та спроби його обґрунтування в економічній літературі
Лекція 14. Розвиток національних економік країн Європейської цивілізації в системі світового господарства під впливом науково-технічної революції (друга половина хх ст.). (Продовження)
-
Розвиток економічних систем змішаного типу та його відображення в економічній думці у другій половині ХХ ст.
-
Розвиток корпоративної форми господарств та їх відображення у економічній думці у другій половині ХХ ст.
-
Розвиток економічних систем змішаного типу та його відображення в економічній думці у другій половині хх ст.
Головним для політикуму провідних країн світу по завершенні війни було вирішення проблеми колективної безпеки. З цією метою 25 квітня 1945 року у Сан-Франциско було відкрито конференцію Об'єднаних націй — найбільший міжнародний форум того часу, який зібрав понад 800 делегатів від 50 країн. Представники багатьох країн, що брали участь у війні проти фашистської Німеччини та Японії, зібралися разом, щоб створити таку міжнародну організацію, котра б сприяла забезпеченню миру й безпеки всім народам після війни. Конференція у Сан-Франциско була завершальним етапом створення ООН. її учасники підбили підсумки тривалої й складної дипломатичної боротьби, котра віддзеркалювала докорінні зміни, що сталися на світовій арені за роки Другої світової війни.
Ініціаторами створення міжнародної організації з підтримки миру й безпеки були держави антигітлерівської коаліції -— СРСР, США і Велика Британія. Члени ООН зобов'язалися вживати колективних заходів щодо запобігання й усунення загрози миру, боротьби проти актів агресії, домовилися розв'язувати свої суперечки мирними засобами, розвивати дружні відносини на засадах поваги, рівності та самовизначення народів, співпрацювати у розв'язанні економічних, соціальних і культурних проблем, заохочувати повагу до прав людини.
Ще одним наслідком війни виявилися міжнародні валютні угоди, підписані у червні 1944 року представниками 44 країн під час валютно-фінансової конференції у Бреттон-Вудсі (США); було вирішено створити Міжнародний валютний фонд (МВФ), вироблено основні правила міжнародних валютних відносин. Крім МВФ, був створений Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), що мали виконувати роль міжнародних кредитних центрів.
МВФ розпочав функціонування у березні 1947 року, правління розташовано у Вашингтоні, європейське відділення — в Парижі.
Метою діяльності МВФ проголошувалося сприяння розвитку міжнародної торгівлі й валютної співпраці шляхом управління структурою обмінних курсів різних світових валют, а також фінансування короткотермінових дисбалансів у міжнародних платіжних відносинах.
Світова система валютних курсів із регульовано-фіксованими валютними курсами, що склалася у повоєнний період, проіснувала з деякими модифікаціями до 1971 року й характеризувалася такими ознаками:
1, Кожна країна — член МВФ установлювала номінальний золотий вміст своєї грошової одиниці, що визначало паритет валют, а відтак — і валютний курс.
2. Кожна країна зобов'язувалася дотримуватися незмінного курсу своєї валюти щодо валют будь-якої іншої країни
3. Країни-члени втратили право на необмежену кількість девальвацій. Девальвацію можна було провести лише з дозволу МВФ. Це дало змогу усунути довільні конкурентні девальвації валют
На міжнародній арені політику соціальної реабілітації населення мали здійснювати такі наднаціональні структури, як Організація Об'єднаних Націй та Міжнародна організація праці.
У руслі сучасної цивілізаційної парадигми людина є центральною постаттю суспільства, його стрижнем і найбільшою цінністю. Значною мірою розбудови інституції овального середовища соціальної сфери, із закріпленням за людиною її захисних статусних прав, сприяла Загальна декларація прав людини, ухвалена Генеральною Асамблеєю ООН 30 грудня 1948 р. у вигляді резолюції. Ця декларація проголошує низку трудових прав людини: право на працю, на вільне обрання роботи; на захист від безробіття; на справедливі та сприятливі умови праці; на рівну оплату за однакову працю без будь-якої дискримінації; на справедливу та задовільну винагороду, що забезпечує гідне існування самої людини та її сім'ї й доповнюється іншими засобами соціального забезпечення; па створення профспілок та вступ до них для захисту своїх інтересів; на відпочинок і дозвілля; на розумне обмеження робочого дня та оплачувану щорічну відпустку.
У грудні 1966 р. Генеральна Асамблея ООН ухвалила Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права людини. За юридичною природою цей документ є багатостороннім міжнародним договором, ратифікованим більшістю країн — членів ООН.
Від 1946 року як спеціалізована установа ООН починає діяти МОП— організація, створена ще 1919 року в складі Ліги націй. Попервах метою діяльності цієї організацією, визначеною західною соціал-демократією, було сприяння соціальному прогресу, встановленню і підтриманню соціальної злагоди. Конвенції та рекомендації МОП разом з численними актами ООН, чинними у світовому масштабі, та актами локальної дії, прийнятими регіональними організаціями, становлять своєрідний міжнародний кодекс праці.
Особливого значення у повоєнний період набула проблематика соціально-трудових відносин. Сприяти їх оптимізації мали норми, викладені в конвенціях, що були прийняті в цей період. Принагідно зазначимо, що всім документам МОП властива ідея присутності у всіх діях соціальних партнерів імперативу політичної волі щодо досягнення соціального компромісу
Загального передумовою інтеграційних процесів у Європі впродовж 1950—-1970-х років було поглиблення міжнародного поділу праці за умов НТР, а отже — зростання взаємозалежності та взаємовпливу національних економік.
Серед причин і чинників європейської інтеграції назвемо такі: наявність значних матеріальних втрат, завданих Другою світовою війною;
-
розв'язання проблем колективної безпеки за умов розгортання «холодної війни»;
-
уповільнені темпи засвоєння досягнень НТР та наявність більш успішних суб'єктів конкуренції у світовому господарстві, безпосередньо США та Японії;
-
наявність спільних історико-цивілізаційних, регіональних рис та особливостей соціально-економічного, політичного і загальнокультурного розвитку країн Західної Європи.
Уперше ідею європейської єдності сформулював Уінстон Черчілль, який у виступі 19 вересня 1946 року в Цюріху закликав до перебудови Європи па зразок Сполучених Штатів Америки, що, як вважав «великий англієць», дасть їй можливість стати такою ж вільною і щасливою, як Швейцарія.
Проте країни, які брали участь у плані Маршалла, вже в червні 1947 року заснували Комітет європейської економічної співпраці, який підготував конвенцію, підписану 16 травня 1948 року. Так виникла Організація європейської економічної співпраці (ОЄЕС), яка надавала рекомендації щодо розподілу економічної допомоги окремим країнам у рамках плану Маршалла й започаткувала Європейський платіжний союз.
Серед основних чинників європейської інтеграції слід назвати такі:
-
формування наднаціональних інститутів па західноєвропейському просторі;
-
утворення зони вільної торгівлі (спільного ринку) західно-європейського регіонального блоку;
-
становлення спільного ринку із вільним рухом праці, капіталу та підприємництва;
—визначення перспективи утворення валютного союзу та єдиної грошової системи;
-
перспектива створення єдиного парламенту та уряду Західної Європи;
-
вироблення єдиної стратегії щодо позаблокових країн.
Загалом європейський інтеграційний процес у повоєнний період має таку хронологічну послідовність:
-
1944 р. (Лондон)— прийняття урядами Бельгії, Нідерландів і Люксембургу рішення щодо створення митного союзу;
-
1948 р.— оформлення митного союзу під назвою «БЕНІЛЮКС», у межах якого скасовуються відміна обмеження па експорт-імпорт промислової продукції, вільне пересування робочої сили та вільний обіг капіталу;
-1948 р.— домовленість щодо створення митного союзу між Францією та Італією (набрала чинності від 1950 року);
-
1952 р. (Париж)-— створення Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС): Франція, ФРН, Італія та країни Бенілюксу;
-
1957 р. (Рим)— створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) («Європа шести»): Франція, ФРН, Італія, Бенілюкс, на засадах чотирьох свобод Римського договору, а саме: вільного руху товарів між країнами-учасниками; вільної міграції робочої сили всією територією ЄЕС; вільного переміщення капіталу та свободи підприємництва, тобто права безперешкодного створення власних фірм, падання послуг у межах Співтовариства;
-1960-ті роки створення інституціональної структури ЄЕС, тобто міждержавних регулювальних органів, а саме: Рада Європи — порадчий орган, репрезентований главами держав і урядів, головним завданням якого є розроблення стратегії економічного і соціального розвитку країн ЄЕС; Рада міністрів країн-учасниць; Комісія ЄЕС, що мала представляти Співтовариство у міжнародних відносинах та організаціях; Європейський парламент— орган з розроблення рекомендацій інтеграційної політики;
- 1960 р. — створення Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ) у складі Великої Британії, Данії, Австрії, Швеції, Норвегії, Швейцарії, Португалії. Основою цього утворення було проголошення безмитного обігу товарів за відсутності інституціональної структури. Уже за кілька років це утворення розпалося, а країни, що до нього входили, приєдналися до ЄЕС.
Відомий дослідник економіко-інтеграційних процесів Дж. Вайнер у праці «Питання про митні союзи» (1950) наголошував, що розширення торгівлі підвищує добробут країн тією мірою, якою внутрішнє виробництво заміщується імпортом з країн-партнерів, що знижує витрати; відносно більш дешевший імпорт стає можливим завдяки скасуванню тарифів.
Далі Вайнер аналізував вплив наявних міжгалузевих відмінностей у структурі виробництва на ефект зростання добробуту від укладання митного союзу. Він вважав, що чим більш конкурентними (менш комплементарними) є структури виробництва країн-учасників, тим вищою є імовірність підвищення добробуту в результаті створення митного союзу.
Ця теза містила застереження стосовно того, що країни зі схожими структурами виробництва в разі створення митного союзу намагатимуться замінити вітчизняні товари па конкурентоспроможний імпорт із країн-партнер і в, тоді як відмінності в структурі виробництва всередині союзу змушують відмовлятися від продукції партнерів на користь дешевшого імпорту
ЗЗОВНІ.
Ефект підвищення добробуту внаслідок вступу до митного союзу залежатиме також від витрат на транспорт. За інших рівних умов, чим нижчими є транспортні витрати в країнах — учасницях союзу, тим більшим є позитивний ефект інтеграції. Так, вважається успішнішою участь сусідніх країн із більшими можливостями щодо розширення торгівлі одна з одною, ніж участь віддалених країн, здатна спричинювати переспрямування зовнішньої торгівлі.
У середині 1960-х років Дж. Мід наголошував, що зрушення в потоках інвестицій у межах однієї країни та всього міжнародного ринку капіталів, як відомо, має певні відмінності. Якщо в першому випадку відбувається розподіл капіталу країни між галузями її господарства, то в другому спостерігається міжнародна аллокація капіталу.
Остання теза підводить до розгляду ситуації спільного ринку, на якому забезпечується повна мобільність усіх факторів виробництва. Дж. Мід уперше проаналізував дію цього фактора на добробут країн у межах інтеграційної зони. Він дійшов висновку, що свобода переміщення факторів виробництва с вигідною для країн-учасниць, оскільки знижує відносну ступінь рідкості цих факторів. Цей висновок передбачає, що вирівнювання цін на фактори виробництва за рахунок розвитку торгівлі не відбувається.
У подальшому Дж. Мід дотримувався такої логіки: якщо мобільність факторів виробництва між країнами — учасницями інтеграційної зони і зовнішнім світом є обмеженою, зниження добробуту не відбувається завдяки посиленому переміщенню факторів на внутрішньому ринку союзу як реакції на переспрямування потоків торгівлі кінцевою продукцією.
Ще один дослідник проблеми економічної інтеграції — Р. Ліпсі — зазначав, що ефект зростання добробуту від створення митного союзу має залежати від співвідношення частки у внутрішньому споживанні товарів, що виробляються всередині країни, і товарів, що імпортуються з країн, які не входять до союзу. За решти рівних умов, чим вищою у споживанні є частка місцевої продукції і чим нижчою — частка імпорту з країн — не членів союзу, тим більшою є ймовірність підвищення добробуту внаслідок створення митного союзу. Це пояснюється тим, що заміна товарів внутрішнього виробництва па товари країн-партнерів по союзу зумовить розширення зовнішньоторговельних потоків, тоді як заміна товарів, що імпортуються ззовні, призведе до переспрямування їх.
Загалом у працях Вайнера, Міда та Ліпсі участь країни в митному союзі, що приводить до розширення зовнішньої торгівлі, розглядалася як засіб зменшення деструктивної дії її власних тарифів. Цей аргумент було доведено до логічного завершення С. Купером, Б. Месселом та Г. Джонсоном. Ці дослідники зазначали, що участь у митному союзі дає менший ефект порівняно з односторонньою відміною тарифів, яка ліпше стимулює розширення торгівлі, не зумовлюючи переспрямування зовнішньоторговельних потоків.
До аналізу трансформаційних зрушень системного характеру слід віднести поширення впливу США на відбудову і відродження національних економік, ринкових господарств континентальної Європи та Японії. Так звана «американізація» втілювалася в перебудові й стабілізації світової валютної системи, широкомасштабному кредитуванні державного і приватного характеру, процесі інвестування відбудовчих програм, ініціатив трансформаційно-відбудовчого характеру індустріальних структур у Німеччині та Японії, розвитку й структуризації світової торгівлі.
Країни Західної Європи, США та Японія утворювали три панівні фінансово-промислові центри. У другій половині XX ст. тут відбувся поворот в інвестиційній сфері на користь масового споживання і соціальної інфраструктури.
Серед характерних особливостей економічного розвитку слід зазначити зростання у виробництві ролі науково-технічного прогресу, запровадження механізації й автоматизації виробництва, нових технологій, перетікання значних людських ресурсів із матеріальної сфери виробництва й використання їх у сфері послуг, підвищення життєвого рівня населення тощо.
Виснаження національних родовищ руд і вугілля, конкуренція імпортної нафти, підвищення ефективності використання палива зумовили скорочення у ВВП багатьох країн частки видобувних галузей. Випереджувальними темпами розвивалося виробництво електроенергії, газопостачання, хімічна промисловість. Провідне місце в структурі господарства посіла електротехнічна галузь, важлива роль належала машинобудуванню. Виникали нові галузі, зокрема аерокосмічна, радіоелектронна тощо.
У сільському господарстві тривав перехід до машинного виробництва, стандартизованої продукції, землеробства, широкого впровадження досягнень НТП. Сільське господарство перетворюється на індустріальну галузь, кількість працюючих тут поступово зменшується, що є характерним для розвитку індустріальних суспільств,
Особливого значення у розвитку світової системи господарства в середині 1950-х років набуває науково-технічний прогрес і його активізація. Істотні зміни в техніці охопили технологічний, транспортний, енергетичний, контрольно-управлінський види господарської діяльності. Від 1950-х до середини 1970-х років з'явилися обчислювальні системи четвертого покоління, що стали технологічним та інформаційним підґрунтям перетворення індустріальної економіки на постіндустріальну. Від середини 1970-х років інтенсивно розвивалося виробництво персональних комп'ютерів.
Серед інших факторів НТП слід назвати такі:
-
з'являються науково-виробничі комплекси — територіальні об'єднання корпорацій із науковими лабораторіями, створені та фінансовані державним і приватним капіталом для випуску нової продукції;
-
домінантними стають інтенсивні фактори розвитку економіки — модернізація, автоматизація виробничих процесів;
-
зростають капітальні вкладення в невиробничу сферу: освіту, професійну підготовку, науку, медицину.
Отже, для господарського розвитку провідних країн світу друга половина XX століття була періодом: поступової стабілізації основних галузей промисловості; зростання виробництва товарів споживання; підвищення життєвого рівня населення. Найвагомішим аспектом успішного поступу європейської цивілізації, США та Японії з позицій людино центризму стає саме підвищення добробуту людей.