Питання 2

Для капіталізму вільної конкуренції характерна вільна і необмежена конкуренція. Ринковий механізм саморегулювання економіки реалізується через внутрішньогалузевий і міжгалузевий види конкуренції. Боротьба між капіталістами однієї галузі ведеться за найвигідніші умови виробництва і реалізації товарів. Прибуток виникає на тих капіталістичних підприємствах, власники яких першими запровадили нову техніку, за допомогою якої наймані працівники створюють більшу масу додаткової вартості. Як тільки така техніка пошириться і на інші підприємства, надприбуток зникне, доки якесь інше підприєм­ство не запровадить нову техніку і т. д.

Суперечності, що виникають між капіталістами з приводу неодна­кових умов виробництва (а отже, різних витрат виробництва) і привлас­нення прибутку, вирішуються внаслідок виконан­ня внутрішньогалузевою конкуренцією своїх функцій. Такими функція­ми є:

• перетворення багатьох індивідуальних вартостей товарів на єдину суспільну або ринкову вартість, яка лежить в основі ринкової ціни;

• стимулювання процесу впровадження капіталістами нової техніки у виробництво, стимулювання науково-технічного прогресу;

• перерозподіл додаткової вартості у формі прибутку між капіталістами однієї галузі;

• розшарування та диференціація між капіталістичними підприємствами.

Внаслідок тимчасового характеру привласнення надлиш­кового прибутку на окремих підприємствах і реалізації функцій внут­рішньогалузевої конкуренції, остання має постійний характер. Така конкуренція доповнюється міжгалузевою, зумовленою тим, що капіталісти за умов однакової норми додаткової вартості в різних га­лузях на рівновеликий капітал (однакові обсяги вкладеного капіталу) отримують неоднаковий прибуток. Дана суперечність пояснюється різною органічною будовою капіталу в таких галузях і швидкістю обороту капіта­лу. Суперечність вирішується шляхом переливу капіталу із галузей з низькою нормою прибутку у галузі з вищою нормою прибутку. Внаслідок конкуренції, стихійного переливу капіталу між галузями досягається певна пропорційність розвитку економіки, а отже, регу­лювання попиту і пропозиції, виробництва і споживання, розподіл ре­сурсів і формування доходів тощо. На заваді даного механізму стоять монополістичні тен­денції в економіці. Крім того, механізм ринкового саморегулювання може діяти за наявності не­великих за розмірами капіталістичних підприємств, власники яких могли б без великих втрат вилучати капітал з одних галузей і вкладати в інші. Важливе також існування економічної свободи підприємців (можливість виробляти товари і встановлювати ціни, орієнтуючись лише на потреби ринку), стабільна грошова система, домінування егоїстичних приватних інтересів, основою яких є приватна капіталістична власність.

Проте навіть на нижчій стадії капіталізму ринковий механізм са­морегулювання економіки частково поєднувався з державним регулю­ванням (проведення протекціоністської політики, встанов­лення державою на певних етапах його розвитку тривалості робочого дня), а тому повністю вільної ринкової економіки не існувало ніколи. Проте внаслідок домінування ринкових важелів на нижчій стадії ринковий механізм був ядром господарського механізму.

За наявності невеликих і середніх за розміром капіта­лістичних підприємств капіталіст сам здійснював процес управління всіма ланками виробничого процесу, не залучаючи до управлінської праці менеджерів. Останні стали невід’ємною складовою відносин менеджменту на незначній кількості великих підприємств, а також за умов масового виникнення акціонер­них компаній, в яких відбувається процес відокремлення капіталу-функції від капіталу - власності. Управління найманими працівниками з боку капіталістів здійснювалося авторитарними методами. Незначним був на той час і рівень концентрації виробництва, що було матеріальною основою панування індивідуальної власності або капіталу. Індивідуальна капіталістична власність - власність, що належала окремій особі, максимум - сім’ї і базувалась на експлуатації найманої праці. За своїм економічним змістом індивідуальна капіталістична власність охоплювала майже всю сукупність виробничих відносин на нижчій стадії капіталізму і розвивалась у всіх сферах суспільного відтворення. Вільна конкуренція призводить до розорення одних підприємств і збагачення інших, зумовлює концентрацію виробництва, посилює процеси централізації капіталу, що веде до усуспільнення праці, експлуатації капіталом значної маси населення. В умовах вільної конкуренції держава регулює окремі сторони виробничих відносин.