Тема 8. Суб’єкти ринкової економіки. Підприємництво

Методична мета: студенти повинні знати суть, мету і основні форми підприємництва, принципи і функції підприємницької діяльності, суть і принципи діяльності малого бізнесу, суть підприємства, акціонерного товариства, орендного підприємства в ринковій економіці, вміти оцінювати переваги малого бізнесу, визначати особливості аграрного бізнесу, давати аналіз переваг і недоліків підприємницької діяльності.

План

1. Підприємництво, його суть, мета. Умови, принципи, функції підприємництва. Види підприємницької діяльності.

2. Малий бізнес. Малі підприємства: суть, система організації, принципи діяльності.

3. Домашнє господарство в ринкових умовах. Акціонерні товариства.

4. Капітал підприємства та його кругообіг.

Література

1. Закон України “Про підприємництво”. - Закони України, т.1. - К., 1996.

2. Закон України “Про підприємства”. - Закони України, т.1. - К., 1996.

3. Закон України “Про господарські товариства”. - Закони Ураїни, т.4. - К., 1996.

4. Гальчинський А.С. Основи економічних знань: Навчальний посібник. - К.: Вища школа, 1998.

5. Мочерний С.В., Симоненко В.К. Основи економічної теорії: Підручник. - К.: Знання, 2000.

6. Основи економічної теорії: Політекономічний аспект. /За ред. Климка Г.Н., Нестеренка В.П. - К.: Вища школа, 1998.

Обов’язковим атрибутом ринку є підприємництво. Зміст підприємництва розкривається в Законі України “Про підприємництво”. Підприємництво - це самостійна ініціативна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняттю торгівлею з метою отримання прибутку. Основним атрибутом підприємництва є прагнення підприємця проявити себе, реалізувати свої ідеї, зробити їх надбанням суспільства. Реальне підприємництво несумісне ні з спекуляцією, ні з паперовим підприємництвом. Справжнє підприємництво можна втілити в життя за умови економічної свободи людини, права вибору діяльності для реалізації своїх можливостей, а також персональної економічної відповідальності за результати своєї діяльності. Підприємництво - це тип господарської поведінки підприємців щодо організації розробки, виробництва і реалізації благ з метою отримання прибутку та соціального ефекту.

Підприємництво дає суспільству такі переваги:

• можливість примножити багатство суспільства, раціонально використовувати наявні ресурси суспільства;

• можливість працювати на споживача, спрямувати суспільне виробництво на задоволення його потреб;

• можливість досягти найкращих результатів найефективнішим способом.

Сучасна економічна наука визначає підприємництво як особливий вид діяльності, в основу якого покладені такі ознаки:

• свобода вибору напрямків і методів діяльності;

• самостійність у прийняті рішень;

• постійна наявність факторів ризику;

• орієнтація на досягнення комерційного успіху;

• інноваційний характер діяльності.

Підприємництво має такі властивості:

• значно вищий рівень економічної відособленості та господарської самостійності;

• поєднання орієнтації на досягнення комерційного успіху з отриманням прибутку;

• підвищена майнова та особиста відповідальність за виконання рішення.

Розуміння суті підприємництва зв’язано з визначеням його ролі в економіці:

1. підприємництво є важелем для зміни структури економіки. Підприємці концентрують свої дії на розвитку перспективних напрямків господарської діяльності;

2. підприємництво створює “поживне” середовище для конкуренції. Підприємці сприяють швидкому оновленню технологічної бази і номенклатури продукції, стимулюють господарську активність;

3) підприємництво є каталізатором в економічному розвитку. Це означає, що воно впливає на структурну перебудову економіки, стимулює інвестиційну діяльність, прискорює темпи економічного розвитку;

4) підприємництво сприяє економії і раціональному використанню ресурсів. Діяльність підприємця зв’язана з господарським ризиком, що стимулює економити ресурси;

5) підприємництво забезпечує сильнодіючі стимули до високоефективної праці.

Отже, підприємництво - це діяльність, яка оновлює економічну систему, створює інноваційне середовище, прискорює рух економіки по шляху ефективності, раціоналізації, постійного оновлення. Підприємництво - необхідна умова досягнення економічного успіху.

Суб’єктами підприємництва є: юридичні особи всіх форм власності, громадяни України, інших держав, необмежені законом у правоздатності і дієздатності. Законодавство України передбачає певні обмеження щодо здійснення підприємництва. Не допускаються до заняття підприємницькою діяльністю такі категорії громадян: військовослужбовці, службові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, а також органів державної влади й управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємців.

Ці обмеження зумовлені такими причинами:

• щоб забезпечити однакові можливості для всіх юридичних і фізичних осіб у свободі підприємництва;

• щоб позбавити нечесних і кримінальних осіб займатися підприємництвом;

• щоб позбавити осіб, які працюють у владних структурах і причетні до розробки нормативних документів, будь-якої винагороди, а отже, захистити суспільство від корупції.

Об’єктом підприємництва є певний вид діяльності, який матеріалізується у вироблюваній продукції. Визначальним критерієм є зміст діяльності. Підприємництво може застосовуватися в усіх сферах економіки, крім тих, втрата державного контролю над якими завдає шкоди безпеці суспільства та здоров’ю людей. Це виготовлення і реалізація зброї, наркотичних засобів, грошових знаків, тощо. Подібними видами діяльності можуть займатися лише державні підприємства. За формами власності та організацією можна виділити такі основні види підприємництва:

• індивідуальне - підприємництво, засноване на приватній власності фізичної особи та її праці;

• сімейне - підприємництво, яке грунтується на приватній власності членів однієї родини з можливістю використання найманої робочої сили;

• приватне (партнерське) - підприємництво з створенням юридичної особи і обмеженою відповідальністю;

• акціонерне - підприємництво, засноване на власності акціонерів;

• орендне - підприємництво, яке здійснюється з використанням чужого майна, яке береться за відповідну плату на певний час у користування і дає підприємцю право бути власником результатів праці;

• колективне - підприємництво, засноване на власності трудового колективу на майно і доходи;

• інноваційне - підприємництво, яке грунтується на інтелектуальній власності;

• спільне - підприємництво, яке створюється об’єднанням майна різних власників.

У підприємництві важливим питанням є його організаційно-правова форма. Найбільш значущими ознаками, що відрізняють одну організаційно-правову форму від іншої є:

• кількість учасників створюваного господарського суб’єкта;

• власник використовуваного капіталу;

• джерела майна як основа господарської діяльності;

• межі майнової відповідальності;

• спосіб розподілу прибутку;

• форма управління суб’єктом.

За сферами діяльності є такі види підприємництва:

1) виробнича діяльність (бізнес) - це діяльність, яка поширюється на виробництво товарів і надання послуг і представлена виробничими підприємствами, установами, фірмами;

2) торговельна діяльність (комерція) - це діяльність, направлена на обмін, розподіл і споживання товарів, яка здійснюється магазинами, біржами. Основними видами такої діяльності є роздрібна і оптова торгівля, створення фірмових і спеціалізованих магазинів, салонів.

3) фінансова діяльність – це діяльність, яка поширюється на обмін вартостей. Видами такої діяльності є створення комерційних банків, операції з цінними паперами, надання кредитів.

Розрізняють такі основні організаційно-правові форми підприємництва:

1. одноосібні володіння – це підприємство, власником якого є одна особа або сім’я. Ця форма має такі переваги:

• відносна простота заснування;

• незначні витрати на засновницько-реєстраційні операції;

• повна самостійність;

• оперативність підприємницьких дій;

• максимально можливі спонукальні мотиви до ефективного господарювання;

• збереження комерційної таємниці.

Недоліки:

• мають місце труднощі з залученням великих капіталів. Через невисокий рівень платоспроможності банки не охоче надають таким підприємцям кредити;

• повна відповідальність за борги;

• відсутність спеціалізованого менеджменту;

• невизначеність термінів функціонування.

Друга форма - товариство (партнерство) – це форма, яка передбачає об’єднання капіталів двох або більше фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ризику, прибутків і збитків на основі рівності. Основою взаємин є договір.

Товариства є:

• повні – це товариства, всі учасники яких займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями всім своїм майном;

- командитні – це товариства, які поряд з учасниками, що несуть відповідальність за його зобов’язаннями всім майном, включають учасників, відповідальність яких обмежується внеском у майно товариства;

- товариства з додатковою відповідальністю – це такі товариства, партнери яких відповідають за зобов’язаннями перед кредиторами своїми внесками до статутного фонду, а при недостачі цих коштів – додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі;

- товариства з обмеженою відповідальністю – це товариства, учасники яких несуть відповідальність за господарську діяльність в межах їхніх внесків у вигляді майна, грошей, інтелектуальної власності.

Для всіх видів товариств спільним є те, що вони функціонують на основі установчої угоди між партнерами. Угода визначає:

- повноваження партнерів;

- суму коштів, що інвестуються кожним з партнерів;

- порядок розподілу прибутку;

- особливості здійснення фінансових і облікових операцій;

- процедуру прийняття нових партнерів;

- ліквідацію товариства.

Переваги:

- ширші можливості щодо розвитку виробництва;

- збільшення фінансової незалежності;

- менший ризик з погляду комерційних банків;

- велика свобода та оперативність дій;

- додаткові можливості розвитку ефективного менеджменту.

Недоліки товариств:

- необмежена відповідальність може загрожувати всім партнерам як і одноосібному власнику. Крах одного з партнерів може спричинити банкрутство товариства;

• несумісність інтересів партнерів можуть провокувати малоефективну діяльність;

• непередбачуваність процесу і результатів діяльності збільшують господарський ризик.

Третя форма – корпорація (АТ) – це домінуюча форма підприємництва. Її власниками є акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал.

АТ - це підприємство, капітал якого утворюється за рахунок внесків його учасників шляхом придбання ними акцій. Капітал АТ називається акціонерним капіталом. АТ відрізняється від одноосібного такими ознаками:

- випускає акції;

- має демократичну організацію управління;

• має можливість працювати більш ефективно.

АТ є юридичною особою, має фірмове найменування, печатку. Воно самостійно визначає форму управління, встановлює ціни, розподіляє прибуток. Товариство не несе відповідальності за зобов'язаннями акціонерів. АТ функціонує як товариство з обмеженою відповідальністю і характеризується такими ознаками:

• статутний фонд АТ розподіляється на певне число акцій рівної номінальної вартості;

• акції розміщуються між засновниками і учасниками;

• відповідальність за зобов'язаннями АТ несе лише майном товариства;

• акціонери несуть відповідальність тільки в межах акцій.

Розрізнять 2 основних типи АТ:

• відкриті (ВАТ) - це товариства, акції яких вільно купуються і продаються всіма бажаючими;

• закриті (ЗАТ) - це товариства, акції яких не надходять у вільний продаж, а розподіляються серед засновників.

Основним елементом АТ є акція. Акція - це цінний папір необмеженого строку дії, який засвідчує про дольову участь акціонера в статутному фонді акціонерного товариства і дає право на участь в управлінні товариством і на отримання доходу у вигляді дивідендів. Розрізняють такі види акцій:

1. Залежно від прав, що надаються власнику:

• прості - це акції, які дають власнику один голос при голосуванні на зборах акціонерів, ставка дивіденду є нефіксованою, а користування іншими майновими і немайновими правами здійснюється для всіх в однаковому порядку. На прості акції дивіденди виплачуються залежно від величини прибутку АТ в поточному році;

• привілейовані - це акції, власники яких мають певні привілеї: власник одержує фіксований і гарантований дивіденд.

2. Залежно від способу реєстрації акціонерів:

- іменні - це акції, за умовами випуску яких акціонери повинні зареєструватися в книзі реєстрації власників. В ній вказується кількість, номери акцій, що належать конкретному інвестору;

• акції на пред'явника - це акції, відповідно до умов випуску яких власники не повинні реєструватися в книзі, а емітенти не повинні вести таких книг.

Іншим видом цінних паперів є облігація. Це цінний папір встановленого строку дії, який є свідоцтвом про надання позики і дає право його власнику на отримання щорічного твердо фіксованого процента. На відміну від акції облігація не дає права голосу, випускається на певний строк і підлягає викупу. Облігації не можуть бути повернені АТ, а купуються і продаються на ринку. Особи, що купили облігації, не є пайовиками, а кредиторами і не беруть участі в загальних зборах акціонерів.

Переваги:

- корпорація є найефективнішою формою підприємництва з огляду на реальну можливість залучення інвестицій;

- корпорація може постійно збільшувати обсяги виробництва;

- акціонер може зменшувати власний ризик, якщо купуватиме акції кількох корпорацій;

- корпорація може функціонувати постійно, що створює необмежені можливості для перспективного розвитку.

Недоліки:

- мають місце розбіжності між функціями власності і контролю;

- корпорація сплачує більші податки в розрахунку на одиницю обмежуваного прибутку;

- в цій формі підприємництва існують потенційні можливості для зловживань з боку посадових осіб.

Для розвитку підприємництва необхідні певні умови. Основну роль відіграють економічні умови, а саме:

- різні форми власності;

- наявність і доступність грошових ресурсів;

- самостійність підприємця при виборі господарської діяльності, споживачів товарів і постачальників ресурсів, при визначенні цін і при розпорядженні прибутком.

Важливими є також політичні умови:

- створення сприятливого політичного клімату для підприємництва;

- розробка та здійснення стабільної політики в країні, яка дає всім суб’єктам гарантії щодо збереження їхньої власності;

- виключення можливостей націоналізації;

- сприятлива податкова, кредитна, митна політика.

Для підприємництва потрібні також правові умови:

- наявність законів, які регулюють підприємництво і створюють сприятливі умови для його розвитку,

- спрощена процедура реєстрації підприємництва,

- захист підприємця від державного бюрократизму,

- вдосконалення податкового законодавства,

- створення регіональних центрів підтримки підприємництва,

- державний арбітраж, як спосіб вирішення спірних питань.

Важливими є і соціально-етичні умови:

- прагнення покупців купувати товари, які відповідають смакам і моді;

- моральні і релігійні норми, що залежать від соціально-культурного середовища;

- підготовка і підвищення кваліфікації кадрів;

- обов’язковість, яка формується економічною відповідальністю, прагнення зберегти “імідж”, образ обов’язкового партнера;

- чесність;

- висока культура і освіченість;

- контактність, вміння спілкуватися з людьми.

В Законі України “Про підприємництво” сформульовані такі принципи підприємництва:

• вільний вибір видів діяльності;

• залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб та громадян;

• самостійне формування програм діяльності та вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляється, встановлення цін відповідно до законодавства;

• вільний найм працівників;

• залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством;

• вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

• самостійне здійснення підприємцем як юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частини валютної виручки на свій розсуд.

Функції підприємництва:

• творча: ця функція полягає у реалізації нових ідей і розробок, пов’язаних з ризиком;

• ресурсна: ця функція полягає в тому, що підприємець повинен ефективно використовувати ресурси з врахуванням досягнень науки і техніки;

• організаційна: ця функція полягає в поєднанні ресурсів виробництва в оптимальних пропорціях і в здійсненні контролю за їх використанням.

У кожному суспільстві підприємництво передбачає функціонування поряд з великими цілої системи малих підприємств. Перехід від командно-адміністративних до економічних методів господарювання створює реальні умови для розвитку малого бізнесу. Дрібне підприємництво немислиме без ринку. Розвиток дрібного підприємництва забезпечується правом кожної людини займатися будь-якою економічною діяльністю в межах законів.

Приватна власність - неодмінна умова дрібного підприємництва. Важливою передумовою дрібної підприємницької діяльності є визначення її сфер. Необхідно вибрати таку сферу, яка найбільше відповідає нахилам і знанням підприємця.

Малий бізнес здійснюється шляхом створення розгалуженої системи малих підприємств. Згідно із Законом України "Про підприємства" до малих відносяться такі підприємства:

• у промисловості й будівництві - з числом працюючих до 200 чоловік;

• у науці і науковому обслуговуванні - до 100 чоловік;

• в інших галузях виробничої сфери (крім дрібної торгівлі) - до 50 чоловік;

• у галузях нематеріального виробництва - до 25 чоловік;

• у роздрібний торгівлі - до 15 чоловік;

Засновниками малих підприємств можуть бути орендні, колективні, спільні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші підприємства й організації, а також громадяни, члени сімей, інші особи, що спільно ведуть трудове господарство. Малі підприємства мають багато таких рис, які не можуть бути притаманні великим підприємствам. Саме мале підприємництво здатне найоперативніше реагувати на кон'юнктуру ринку і таким чином надавати ринковій економіці необхідної гнучкості. Крім того, малий бізнес мобілізує значні фінансові й виробничі ресурси населення (в тому числі трудові й сировинні), які за його відсутності не були б використані. За характером діяльності у малому бізнесі можна виділити декілька видів підприємств:

1. індивідуальне - це підприємство, що засноване на особистій власності окремої особи та виключно її праці;

2) сімейне підприємство засновується на власній праці членів однієї сім'ї, які проживають разом;

3) кооперативи – це об'єднання декількох громадян для спільної господарської діяльності на основі договору між ними. Майно кооперативу формується за рахунок вкладів учасників, одержаних доходів та інших законних джерел і належить його учасникам на правах пайової часткової власності;

4) спільні підприємства – це підприємства з участю іноземного капіталу.

Створення малого підприємства здійснюється згідно з рішенням власника майна чи уповноваженого ним органу. Якщо власників або уповноважених ними органів два й більше, таким рішенням стає установчий договір і протокол установчих зборів. При цьому найхарактернішими є два шляхи:

а) розукрупнення діючих підприємств з метою усунення їхнього монопольного становища й формування конкурентного середовища на ринку;

б) виділення зі складу діючих підприємств, організацій одного або кількох структурних підрозділів. Обов'язковою умовою організації підприємства є розробка його статуту. В ньому визначаються власник та найменування підприємства, його місце знаходження, предмет і цілі діяльності, органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу і його виборних органів, порядок утворення майна підприємства, умови його реорганізації та припинення діяльності.

Підприємство набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації. Для цього подаються такі документи: рішення власника майна або уповноваженого ним органу, статут, письмове підтвердження про юридичну адресу підприємства, документ, що засвідчує оплату коштів за державну реєстрацію.

Після реєстрації малого підприємства необхідно підготувати й направити в банк заяву про відкриття розрахункового рахунку. В Україні найбільше малих підприємств створено в торгівлі, громадському харчуванні і побутовому обслуговуванні.

Домогосподарство — це економічна одиниця, яка складається з однієї або більше осіб, забезпечує економіку ресурсами і використовує отримані гроші для купівлі товарів і послуг, які задовольняють матеріальні потреби людини. Сім'я є соціальною основою домогосподарства. Домашнє господарство — це цілісна одиниця, яка приймає рішення про використання ресурсів (праці, землі або капіталу), напрями використання отриманих доходів, зокрема, визначає рівень за­ощаджень тощо.

Домогосподарство виконує такі функції у національній економіці:

1) постачальника ресурсів;

2) споживача товарів;

3) заощадника доходів;

4) інвестора капіталу.

Домогосподарство постачає ресурси на ринок або споживає їх самостійно. Су­перечність між безмежними потребами і обмеженими грошовими доходами (ресурсами) є вузловою проблемою домогосподарства. Фінансовою основою домогосподарства є бюджет, який відображає обсяг і структуру всіх його доходів і видатків за певний період часу, формує стиль спожи­вання і життя. Зв’язок між доходами сім’ї та структурою її видатків уперше дослідив німецький статистик Е.Енгель. Він помітив залежність: чим вища якість життя сім’ї, тим меншу частку доходу вона витрачає на придбання продовольчих то­варів нижчої споживчої цінності. На підставі даних про питому вагу видатків на харчування можна говорити про рівень добробуту окремої сім’ї та нації загалом. В Україні більшість домогосподарств мають незначні доходи, що послужило причиною появи терміну “бідність” (малозабезпеченість). Розрізняють нижню межу бідності, яка визначається мінімальною зарплатою та верхню межу, яка визначається прожитковим мінімумом. В Україні частка видатків на харчування у бюджеті типової сім’ї значно вища, ніж у розвинутих країнах. Видатки на особисте споживання становлять понад 80% сукуп­ного доходу домогосподарств. Видатки споживачів класифіку­ють так:

1) видатки на товари тривалого використання;

2) ви­датки на предмети щоденного вжитку ;

3) видатки на послуги.

При виборі благ домогосподарство керується смаками і уподобаннями та доходами, тобто вибирає найбільш корисне благо і доступне за ціною. Рівновага споживача встановлюється в точці перетину лінії байдужості і бюджетної лінії. Лінія байдужості показує набір благ, які найбільше подобаються споживачу, а бюджетна лінія - набір благ, які підходять споживачу за ціною.

Домогосподарства з значними доходами роблять заощадження. Заощадження — це та частина доходу, яка не витрачена на сплату податків або купівлю споживчих благ, а надійшла на банківські рахунки чи використана для придбання страхових полісів, облігацій, акцій та інших фінансових активів.

Причини заощадження криються в необхідності захищеності та здійснення ділових операцій. Домогосподарства заощаджують, щоб мати кошти на випадок непередбачених обставин — хвороби, нещасного випадку або втрати роботи, ви­ходу на пенсію, фінансування освіти дітей та ін.

Однак необхідності заощадження ще не досить. Необхідність має супроводжу­ватися можливістю заощадження, що залежить від розміру доходу. Домогосподарства відрізняються між собою за рівнем багатства, яким вони во­лодіють. Це основний чинник, який впливає на дифе­ренціацію домогосподарств. В Україні за умов ринкового реформування економіки відбувається стрімке розшарування населення. За статистичними даними, 70% громадян України живуть за межею бідності, матеріальне становище 20% можна вважати добрим, і 5% є багатими.

Другим чинником, який диференціює домашні господарства, є тип населеного пункту, в якому проживає сім'я (велике місто, містечко, село). Сім’ї, залежно від своїх доходів та місця проживання, можуть жити у власному будинку, у багатоквар­тирному кооперативному будинку, у багатоквартирному державному будинку.

Третім чинником, який диференціює домогосподарства, є кількість його членів. За даними останнього перепису в Україні налічується 14,1 млн домогосподарств. Середня кількість осіб домогосподарства в Україні становить 3,2. Домогосподарство є повноправним суб'єктом ринкової системи та функціонує за законами ринку.

Підприємство - це економічна одиниця, яка здійснює підприємницьку діяльність. Для цього підприємство повинно мати капітал. Капітал підприємства – це сукупність матеріальних і грошових ресурсів, цінних паперів, які створюються і використовуються у процесі його розширеного відтворення для забезпечення його життєдіяльності. До складу капіталу підприємства входять: основний та оборотний капітал, капітал обігу, резервний і страховий капітал, а також інші матеріальні цінності й фінансові ресурси. Підприємство самостійно здійснює права володіння, користування і розпорядження цим майном. Основний капітал – це засоби праці, які багаторазово беруть участь у процесі виробництва, тривалий час зберігають повністю або частково свою натуральну форму, а їхня вартість переноситься на вироблений продукт частинами у процесі зношування. У зв’язку з зношуванням засоби праці повинні бути заміщені ще до їх фізичного зношування, оскільки відбувається безперервний процес створення нового, досконалішого обладнання.

Оборотний капітал – це предмети праці, які використовуються у виробництві. Вони являють собою частину продуктивних фондів, які використовуються у кожному циклі виробництва, і їхня вартість повністю переноситься на виготовлений продукт. Оборотний капітал складається з трьох груп:

- виробничі запаси;

- незавершене виробництво;

- витрати майбутніх періодів.

Капітал обігу – це сукупність усіх засобів, які обслуговують сферу обігу. Вони включають: готову продукцію на складах підприємства, грошові кошти в касі, банку, на рахунках, а також ресурси, які необхідно для реалізації готової продукції, її зберігання, доведення до якості, яка відповідає вимогам споживачів, інші ресурси, які використовуються для обслуговування постачання і продажу готової продукції.

Основні фонди й оборотні засоби утворюють статутний фонд підприємства. Відтворення капіталу – це безперервне його відновлення, яке забезпечує постійне повторення процесу виробництва. У ході відтворення капіталу відновлюються його складові елементи як за натуральною формою, так і за вартістю. У ході повторення і відновлення виробництва капітал підприємства знаходиться у кругообороті. Кругооборот капіталу – це його рух, у процесі якого капітал проходить три взаємозалежних стадії, втілюючись на кожній з них у відповідну матеріальну форму: засобів виробництва, готової продукції і грошових коштів. На першій стадії підприємство купує засоби виробницва і робочу силу, на другій – відбувається процес виробництва, на третій – реалізується вироблений продукт. Схему кругообороту капіталу підприємства можна показати таким чином:

ЗВ

Г-Т … В (ЗВ+ВН) … Т’ - Г’

РС

Ι ΙΙ ΙΙΙ

стадія обігу стадія виробництва стадія обігу

В процесі відтворення капіталу його кругооборот постійно повторюється. Кругооборот як періодично повторюваний процес, а не як окремий акт, у якому авансована вартість повертається до своєї вихідної форми, називається оборотом капіталу. П=О/о, де О - число оборотів за рік, о – тривалість одного обороту.

У процесі кругообороту основний капітал зазнає фізичного і морального зносу. Фізичний знос – це матеріальне зношування машин, обладнання, ЕОМ, комп’ютерів, інструментів, будівель і споруд, інших засобів праці в результаті поступової втрати окремими елементами своїх техніко-виробничих властивостей, своєї споживчої вартості.

Крім фізичного зносу, основний капітал зазнає і морального зносу. Моральний знос – це втрата засобами праці (машинами, обладнанням, ЕОМ) частини вартості через конструктивне старіння, винайдення нових засобів праці незалежно від фізичного зносу.

Щоб забезпечити своєчасне й повне оновлення основного капіталу, запроваджуються норми амортизації, що враховують фізичний і моральний знос. Амортизація – це процес поступового перенесення вартості засобів праці у міру зносу їх на вироблений продукт і використання цієї вартості для наступного відтворення засобів праці. Перенесена вартість являє собою частину собівартості продукції, яка після реалізації надходить підприємству у вигляді частини виручки, що зараховується на спеціальний грошовий фонд. Амортизаційний фонд – це фонд грошових ресурсів, що утворюється за рахунок амортизаційних відрахувань і призначається для повного відновлення основних фондів. З метою створення економічних передумов для оновлення основного капіталу встановлюється норма амортизації. Це – відношення річного обсягу амортизаційних відрахувань до середньорічної вартості основних фондів, виражене у відсотках.